Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди

народний засіб  лікування серцевих і ниркових захворювань. Його використовували при набряках серцевого походження, як заспокійливий засіб при судомі, кашлі, особливо при коклюші, як болетамувальний засіб — при ревматичних болях у суглобах і м'язах. Горицвіт весняний застосовували й при емфіземі, запаленні й туберкульозі легень, при лихоманці, водянці, жовтусі, тифі, грипі й скарлатині, а у вигляді присипок — при пораненнях.

ОЛЕАНДР ЗВИЧАЙНИЙ

- олеандр обыкновенный - Nerium oleander— кущ або невелике (З—4 м заввишки) дерево родини барвінкових. Стебла розгалужені, з гладенькою світло-сірою корою. Листки вічнозелені, шкірясті, цілокраї, зісподу опушені. Квітки правильні, двостатеві, на довгих повстистоопу-шених квітконіжках, зібрані у верхівкові півзонтики; віночок рожевий, рідше білий, зросло-пелюстковий, з п'ятилопатевим відгином і зубчастими виростами в зіві. Плід складається з двох листянок. Цвіте з червня по серпень.

Поширення. Олеандр звичайний походить з Середземномор'я. В Південному Криму його широко розводять у відкритому грунті як декоративну рослину. Вирощують його і як кімнатну квіткову рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують 
цілком розвинуте листя олеандра (Folia Nerii oleandri), яке 
заготовляють у жовтні — листопаді або у квітні (до початку 
активного росту пагонів). Перевагу віддають весняному строку 
заготівлі. Листя обшморгують руками (в захисних рукавицях!) з 
обрізаних при декоративному формуванні кущів пагонів і швидко 
сушать під укриттям на вільному повітрі або в теплих кімнатах, 
розстеливши тонким (2—3 см завтовшки) шаром 
на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять при 
температурі 50°. Сушіння припиняють, коли черешки стають 
ламкими. Зберігають олеандр окремо від іншої сировини, 
дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Для місцевого 
лікування частіше

використовують  свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок).

Хімічний склад. Листя олеандра _ містить карденоліди олеандрин (0,08—0,15 % ), дигіталін, дезаце- тилолеандрин і одинерин, діуретично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол-3-рамноглюкозид і ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту.

Фармакологічні  властивості і використання. Олеандр звичайний ефективний кардіотонічний засіб, за своєю дією схожий на серцеві засоби наперстянки. У процесі експериментальних досліджень встановлено, що препарати олеандра покращують серцеву діяльність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артеріальний тиск. На відміну від глікозидів наперстянки, глікозиди олеандра діють швидше і м'якше, швидше виводяться з організму. Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості. Олеандр звичайний призначають у випадку тахіаритмії, при легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснаженні, головних болях, епілепсії, апоплексії, безсонні, при м'язових спазмах, у разі діареї та як вітрогінний засіб. Як зовнішній засіб настій листя використовують для примочок і компресів при шкірних хворобах (мокнуча екзема, лишай тощо), для полоскання при зубному болю. Олеандр звичайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а лікуватися — з дозволу і під контролем лікаря.

  Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва.

М'ясо і субпродукти  тварин, що були отруєнні і вимушено вбиті у стані агонії, у всіх випадках визнають непридатними до використання на харчові цілі. Таке м'ясо і усі внутрішні органи підлягають технічній утилізації або з урахуванням ступеня отруєння їх можна використовувати на корм тваринам, але тільки після бактеріологічного дослідження . Так само роблять, якщо м'ясо має невластивий йому колір і запах, а біохімічні показники вказують на те, що тварина вбита в агональному або важкому патологічному стані.

Шкіра і інша технічна сировина у всіх випадках випускається на загальних підставах.

 

 

 

 

 

 

Висновок

Глікозиди - широко розповсюджені  в рослинному світі речовини. У їхніх молекулах залишки цукрів (гликони) зв'язані через атом кисню, сірки або азоту з молекулою речовини, що не є цукром і називається агліконом.

Інтоксикації  тварин можуть відзначатися при поїданні власне отрутних рослин, шкідливі речовини в яких присутні постійно, і рослин, що стають отруйними у визначеній стадії вегетації і за певних умов. Отруєння тварин залежать також від того, які частини рослини (квіти, стебла, листи, кореневища) з'їдені. Сюди можна віднести рослини, що утворять синильну кислоту

Токсичність отрутних рослин залежить від утворення в  них отрутних хімічних сполук: алкалоїдів, глікозидів, ефірних олій, органічних кислот, сапонінів і інших речовин.

Найчастіше отруєння, отрутними рослинами настає при  наступних обставинах:

1. Відсутність корму (голод), надмірне

стомлення (коні), порушення фізіології і біохімії харчування тварини (наявність симптомів "лизухи").

2.Випадкові отруєння. При  доступі тварин до нових полів, пасовищ або рослин.

3. При використанні для годівлі (особливо при стійловому 
утримані) сіна, зеленої маси, силосу, забруднених отрутними 
рослинами.

4. Відомо, що більш схильні до отруєння отрутними рослинами 
тварини з холеричним типом нервової діяльності.

Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди  є дуже небезпечним і призводять до втрати продуктивності тварин та їх загибелі. Щоб запобігти отруєню тварин необхідно недопускати засмічення кормів рослинами, що містять серцеві глікозиди та не допускати випасання худоби на полях які засіяні рослинами, що містять серцеві глікозиди . При перших ознаках отруєння з раціону виключають корм, підозрюваний у забрудненні отруйними рослинами та забезпечити тварин доброякісними кормам.

     Лікар  ветеринарної медицини повинен  попередити отруєння тварин отруйними рослинами проводячи дослідження кормів, пасовищ, роз'яснювальної роботи серед працівників сільського господарства (агрономів, зоотехніків),що відповідають за заготівлю, зберігання та використання кормів, а при винекненні отруєнь лікар повинен як найшвидше надати лікувальну допомогу. Лікар ветеринарної медицини повинен проводити профілактику отруєнь суть якої полягає в ретельному контролі за згодовуванням кормів.