Історико - культурна спадщина України і розвиток пізнавального туризму

Для розвитку в'їзного туризму в Україні існують об'єктивні дуже сприятливі перспективи: відвертість для масового туризму, великий природний і культурний потенціал, привабливий, остаточно не поділений і дуже перспективний ринок.

Майбутнє перспективне розвитку туризму багато в чому залежать від політичної стабільності в Україні та світі. Туризм може розвиватися тільки в мирних умовах. Війни, депресії, спади в економіці та цивільні розбіжності перешкоджають розвитку туризму. Страх туриста за свою безпеку – серйозний стримуючий чинник при виборі подорожі. Турист повинен бути упевнений в своїй безпеці під час поїздки. Тому розвиток туризму спонукає державу розвивати сферу здоров"я та безпеки суспільства.

Десятиліття глибоких змін і перетворень, що значно змінили  політичні, соціально-економічні умови і духовне життя нашої країни запам'ятається тим, що визначена нова система цінностей і покладено початок вироблення стратегії розвитку України в новому тисячолітті. Народжується нове, орієнтоване на здоров'я суспільство, яке вимагає від кожної людини володіння сучасними знаннями, професійними навиками, культурою мирного існування.

Здоров'я населення  є ключовою проблемою нашої країни. її витоки лежать, практично, у всіх сферах життя і діяльності держави  і найбільш яскраво виявляються в кризовому стані систем охорони здоров'я і соціального захисту населення, стрімкого зростання споживання алкоголю і наркотичних речовин. Наслідками цього глибокого системного процесу є різке скорочення народжуваності та середньої тривалості життя, погіршення здоров'я людей, деформація демографічного і соціального складу суспільства, підрив трудових ресурсів як основи розвитку виробництва, ослаблення фундаментального осередку суспільства – родини. Такий розвиток демографічних процесів обумовлює зниження етичного, духовного і творчого потенціалу суспільства. Проте необхідно відзначити, що, не дивлячись на серйозність вказаних проблем, фактично не зроблено жодних серйозних дій. В результаті, ми спостерігаємо розвиток процесу деградації та руйнування генофонду народів України. Так, наші державні керівники по охороні здоров'я наводять дані про те, що за останні п'ять років, зросло число насильницьких смертей – від нещасних випадків, отруєнь, травм – в 1,8 разу, від отруєнь алкоголем в 2,7 разу. У доповідях про розвиток людського потенціалу в Україні за 2004 рік наведені наступні факти: знижується кількість реєстрованих браків, зростає кількість розлучень; зростає частка позашлюбних народжень; продовжує знижуватися чисельність населення; змінилася система цінностей і пріоритетів українців (охорона здоров'я і, тим більше, здоровий спосіб життя займають одне з останніх місць, наприклад, мати можливість забезпечити дітям хорошу освіту віддають перевагу 31,8%, проти 1,7% що віддають перевагу можливості вести здоровий спосіб життя).

В цілях виходу з цієї складної ситуації, забезпечення національної безпеки, захисту культурної, духовно-етичної спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя  нові доктрини здорового способу  життя повинні включати такі найважливіші складові, як: освіченість, турботу про власне здоров'я, потребу в творчій праці, духовність і чисте навколишнє середовище. Саме розвитку цих цінностей, а особливо – поліпшенню здоров’я і безпеки суспільства сприяє розвиток туризму.

Таким чином, здоровий спосіб життя представлений як цілісна система життєвих цінностей людини. При цьому фіксується активна життєва позиція суспільства по відношенню до свого здоров’я. Об'єднання зусиль суспільних і державних владних структур дають перші реальні результати – робота по формуванню здорового способу життя увійшла до повсякденного життя освітніх установ, трудових колективів. Нам необхідно забезпечити збереження свого великого культурного надбання, історичної спадщини. Вирішенню цієї проблеми також сприяє туризм. Особливої уваги вимагає пропаганда національних культур народів України і розповсюдження досвіду роботи з пропаганди діяльності творчих, громадських колективів дітей, молоді, національних общин на благо людини, народу і держави.

Україна особливо гостро усвідомлює значущість широкомасштабного підйому державних і суспільних зусиль в питаннях зміцнення і збереження здоров'я населення, і туризму як основи формування економічного і соціального потенціалу регіону. Різкий міграційний відтік, що почався в 90-х роках, помітно знизив чисельність працездатного населення нашої держави. Сьогодні на території нашої держави проживає 47 млн. чоловік.

Здорове середовище перебування – не лише могутнє  джерело духовності народу, умови  продуктивності праці, але і найнадійніший природний захист генофонду народу від усіх дестабілізуючих чинників. Слід зазначити, що в нашій державі вже прийнятий ряд законодавчих актів і програм у області охорони здоров'я населення. До них відносяться: Закон України: «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів», цільові програми: «Радіаційна безпека: моніторинг навколишнього середовища і здоров'я населення», Державна екологічна політика та інші.

Одним з першочергових  пріоритетів Державної екологічної політики є вживання державних заходів з охорони генофонду народів нашої держави. Робота в цьому напрямі заснована на концепції охорони генофонду народів України, розробленої із залученням наукового потенціалу НАН України та інших державних інститутів. Виділені медико-генетичний, екологічний, інтелектуальний і соціальний аспекти охорони генофонду, як найбільш актуальні та перспективні в плані вживання практичних заходів.

Настав час  кардинально змінити своє ставлення  до здоров'я: кожна людина повинна  сама творити своє здоров'я, а туризм сприяє виробленню непереборної потреби в зміцненні та збереженні власного здоров'я як несучої конструкції здорового суспільства.

Закони і  нормативні акти визначають, що гігієнічне виховання і навчання громадян, направлене на підвищення їх санітарної культури, профілактику захворювань, розповсюдження знань про здоровий спосіб життя, про охорону навколишнього середовища, є обов'язковим. Закони також визначають стратегію і систему заходів у області профілактики інфекційних захворювань, на поліпшення якості та структури харчування, як одного з основних чинників, що визначають здоров'я населення тощо.

Сучасні підходи до розвитку туризму 

Стратегічною  метою розвитку туристської індустрії  України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентоздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.

Порівнюючи  світовий досвід в організації туризму  з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою. В той же період в Україну приїхало іноземних туристів: 620 тис. чол. – в 1994 році, 2,5 млн. чол. – в 1996 році. Така деформація балансів туристських потоків спричинила значний відплив валютних коштів за кордон.

В 2001–2003 рр. намітились позитивні зрушення у збільшенні туристських потоків в'їзного туризму  в Україні, що в свою чергу ставить  більш високі вимоги до формування туристської інфраструктури (готельного і ресторанного господарства, транспорту, зв'язку тощо).

Так, кількість  в'їзних туристів, які відвідали  країну в 2001 р., становила близько 7 млн. чол., в 2002 р. – 10,5 млн., в 2003 р. – 12,5 млн. В той же час треба відмітити, що виїзний туризм залишився досить значним, більшим за в'їзний і становив у 2001 р. – 14,8 млн. чол., в 2002 р. – 14,7 млн. чол., в 2003 р. – 17,79 млн. чол. Така тенденція співвідношення в'їзного і виїзного туризму в Україні не є позитивною в організації туризму.

У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у країні та є важливим елементом  її загальної стратегії. Значна роль туризму полягає в розвитку зовнішньої діяльності – це один із напрямків  участі України в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави у фінансових і політичних колах світу.

Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє  собою: джерело валютних надходжень до бюджету; засіб здійснення структурних зрушень в господарстві країни за рахунок появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок цього зменшення безробіття в цілому та особливо в регіонах зі слабо розвинутою промисловістю.

Зміни в житті  світового суспільства, викликані  соціально-економічними факторами  і технічним прогресом у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час і зріс обсяг вільного часу. Але в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась інтенсивність ритму життя і праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних орієнтацій, зростає потреба у вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби суспільства, і в той же час він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє собою цілу індустрію, що включає в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок туризму.

На наш погляд туризм в Україні повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного  і динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС. Перші кроки в цьому напряму вже зроблені, оскільки вирішується питання щодо безвізового в'їзду до України під час проведення «Євробачення-2005». Розглядається також питання про проведення в Україні та Польщі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Підготовка до цих заходів вимагає вкладання бюджетних та інвестиційних коштів у розвиток інфраструктури готельно-ресторанного бізнесу як в м. Києві, так і в Україні в цілому.

 Стан та перспективи розвитку туризму в Україні

Останнім часом  в усьому світі прискореними темпами  розвивається діловий туризм, оскільки він є найбільш прибутковим і  має величезне значення для приймаючої країни з економічної точки зору. Діловий туризм – це подорожі, що здійснюються з метою участі в конгресах, зборах, семінарах і інших важливих заходах. Залежно від мети ділові подорожі можуть включати зустрічі і конференції, торгові виставки і ярмарки, а також подорожі (заохочувальні).

Якщо класифікувати  зустрічі з урахуванням цілей  індустрії ділового туризму, то можна виділити наступні форми: конгрес (формальна зустріч делегатів, що звичайно належать до певної сфери, для обговорення питань), конференція (формальний обмін думками на зустрічі), саміт (та ж конференція за участю високих посадовців), з’їзд (зустріч людей, що мають загальні цілі, наприклад збори делегатів політичних партій), симпозіум (захід, що супроводжується бесідами в невимушеній обстановці, або формальна зустріч, коли фахівці роблять короткі повідомлення на певну тему) і семінар (лекція, що супроводжується обміном думок учасників).

Звичайно, всі  ці зустрічі можуть бути різноманітними, оскільки перед ними стоять і різні  завдання. Наприклад комерційні або  некомерційні, короткі або довгострокові, численні або нечисленні. У міжнародній термінології організація зустрічей і конференцій носить назву «конгресова діяльність».

Поняття ділового туризму включає наступні види діяльності:

• ділові зустрічі,
• переговори,
• інсентив – заходи,
• конференції,
• виставки.

В інфраструктурі ділового туризму одне з центральних місць займають готелі і бізнес-центри, при цьому ділові мандрівники потребують інших умов проживання і послуг, які не потрібні «звичайним туристам».

Організація ділових  поїздок – дуже складна справа. Проте вже чимало українських  фірм займаються цим бізнесом. Зростає їхній професіоналізм, напрацьовується досвід. Цей факт разом із зростанням міжнародних контактів вітчизняних бізнесменів дає надію на повноцінний розвиток цього виду туризму вже в недалекому майбутньому.

Актуальність  проблеми створення інфраструктури ділового туризму в Україні випливає з того, що вона буде значно сприяти всебічному розвитку міст зокрема і держави загалом. Сьогодні існує нагальна необхідність модернізації засобів розміщення для ділових відвідувачів України. Майже всі готелі, що мають в своєму розпорядженні сучасний рівень комфорту – найвищого бізнес-класу. За висновками дослідження міжнародних ділових організацій столиця і інші міста України виявляються далеко не на висоті за якістю ділової інфраструктури. Менше 20% українських готелів сьогодні відповідають вимогам світових стандартів за рівнем комфорту.