Історико - культурна спадщина України і розвиток пізнавального туризму

Світова індустрія  водного туризму і парусний спорт  інтенсивно розвивається і сьогодні має багато мільярдні обороти. Цей  вид туризму особливо характерний  для морських і річкових міст. У всьому світі в приморських курортних і річкових містах існують прекрасні яхт-клуби. Десятки крейсерських яхт борознять прибережні та річкові води. Розташований в центральній частині України Київ має прекрасне і вигідне географічне положення. М'який клімат, сприятливі природні умови і ресурси Києва можуть бути привабливими як для туристів, так і для відпочиваючих. Всі ці чинники створили унікальні для регіону можливості для розвитку престижного у всьому світі яхтового і водного туризму. Виходячи з цього, слід взяти до уваги важливість і перспективу подальшого розвитку яхтового туризму в Києві та екологічну рівновагу підвищення економічного і культурного інтересу країн Європи до України.

В Україні відвіку  займаються яхт-спортом. Яхто будування та водний туризм, як і гонки на яхтах мають багаторічні традиції. У нових умовах настав час Україні вирішити питання про створення наукової концепції розвитку сучасної індустрії яхтового туризму, яка б створювала сприятливі умови для розвитку туризму і процвітання культурної спадщини України. Дана концепція повинна включати створення сучасних яхт-центрів для розвитку інфраструктури водного туризму, парусного спорту та яхтинг - індустрії, загальноприйнятих в міжнародній практиці. Створення елементів яхтового та яхт-клубного сервісу, розвиток українського яхтового і малого суднобудування, створення сучасних яхт-клубів («марін») – спеціалізованих установ (портів), що виконують завдання підвищення рівня обслуговування і сервісу в районах масового відпочинку на воді.

На мою думку, для розвитку такого специфічного виду бізнесу як яхт-туризм необхідно  привернути компетентних фахівців, які  докладуть всі зусилля для  створення могутнього центру яхтингу  в Україні.

Сільський туризм – перспективний  напрямок розвитку туристської індустрії України

Одним з напрямків  усталеного розвитку туристської індустрії, що спрямований на охорону та розвиток української природи та культурно-історичної спадщини, на сприяння міжетнічній  толерантності та залучення людей  до активної участі у вирішенні власних фінансових проблем, сприяння працевлаштуванню безробітних, а також подолання характерного для України сезонного характеру туристського продукту є розвиток сільського туризму. Україна має великі можливості, багатство ресурсів та всі передумови для його розвитку.

Тенденції до відродження  інтересу до самобутньої народної культури, що виявляються в останні роки не лише в нашій країні, але і  на Заході, мають не лише враховуватися, але і братися за основу при  розробці цього виду туризму. В його основу може бути покладений культурний та народно-етнографічний аспект. Розвиток сільського або «зеленого» туризму, який розглядається як форма відпочинку міського населення та як форма діяльності селян, що надають відпочиваючим житло та харчування, дуже важливий для держави.

Становлення в  Україні сільського туризму сприятиме  підйому внутрішнього туризму, а  також підйому життєвого рівня  сільського населення, гармонізації соціального  та громадського життя, відродженню  інтересу до рідної країни, вирішенню питань збереження історико-культурної спадщини і захисту навколишнього середовища.

На сьогодні єдиного поняття того, що таке сільський  туризм не існує. Розглянемо наступну класифікацію різних типів сільського туризму.

Сільський туризм включає подорож і транзитне переміщення через сільську місцевість на машині, велосипеді, човні, верхи, а також проживання в сільських будинках. Сільський туризм пов'язаний як з відвідуванням сільської місцевості, так і з зацікавленістю науково-дослідною діяльністю, з відвідуванням релігійних місць і центрів (цей термін найбільш популярний у Франції). Аграрний туризм включає все, що пов'язане із сільськогосподарською діяльністю, з певними подіями, святами, музеями, присвяченими виробництву сільськогосподарських продуктів і з традиціями та звичаями даного регіону (цей термін більш вузький, ніж попередній, застосовується переважно в Голландії і Німеччині). Фермерський туризм включає усі форми туризму, безпосередньо пов'язані з певною фермою, незалежно від проживання, відвідування ферми проїздом із зупинкою в ній на обід, деяких розваг тощо.

Отже, можна  узагальнити, сільський туризм –  це туристська діяльність, що пов'язана  із сільським середовищем, сільським  будинком і заняттями, що ставлять до центру уваги природу і людину. Сільський туризм відноситься до альтернативного або мало масштабного туризму. Він є одним зі шляхів відходу від спустошливої практики масового (індустріального) туризму, матеріальна база і туристський продукт якого характеризуються жорсткою стандартизованістю, та який цілком орієнтований на економічні цілі й великою мірою нехтує екологічними, соціальними і моральними цінностями. Сільський туризм на відміну від масового не справляє шкідливого впливу на довкілля – природне та культурне і, у той же час, робить істотний внесок у регіональний розвиток. Сільський туризм є одним із способів переходу туристської індустрії до усталеного розвитку і переосмислення природних і культурних цінностей сучасного світу. Він дозволяє використовувати існуючий житловий фонд, скорочує інвестиційні витрати і запобігає надмірному використанню лісових і пасовищних площ. Низька щільність туристських потоків в сільських регіонах дає можливість більш рівномірно розподілити туристські об'єкти на території, що лише на користь довкіллю, але й приносить додаткові доходи місцевому населенню.

Сільський туризм, як відпочинок у сільській місцевості, не лише данина моді, але й необхідність, внаслідок забруднення міського середовища, динамічного і напруженого  ритму життя в містах, що, природньо, будить в людях бажання спокою і самоти посеред чистого природного середовища. Він дає людині можливість звернутися до витоків народу, до древнього природного середовища і культурної спадщини, що стали його колискою, а крім того, дозволяє задовольнити такі специфічні захоплення, як вивчення історичної, культурної, етнографічної, а також архітектурної спадщини, звичаїв та ремесел, що характерні для даного регіону, ознайомлення з місцевим народним одягом, збирання фольклору, вивчення місцевої мови або діалекту, аматорська фотографія, збір трав і мінералів. Особливо характерна для сільського туризму участь у сільськогосподарських роботах – овочівництві, бджільництві, збиранні винограду, фруктів, трав та грибів, квітництві. Характерно також і ознайомлення з місцевою кухнею. Головну роль в сільському туризмі відіграє господар – він надає більшість послуг, забезпечує домашньою їжею, виконує функції селянина. Саме від нього туристи пізнають народні ремесла, фольклор, побут і духовний світ місцевих жителів. Від уміння, культури, доброзичливості господаря залежить ступінь задоволеності туристів відпочинком на селі. Слід також зазначити, що спеціалізована діяльність в сільському туризмі може бути розділена на основну (проживання і харчування) і допоміжну (все інше, що заповнює перебування туристів).

До основних видів рекреаційно-туристської діяльності в сільському середовищі відносяться  наступні: дачний відпочинок і проживання в оригінальних чи адаптованих під  автентичний стиль будівлях; агротуризм, здійснюваний як у селах, так і на вільних від забудови землях; спортивна рекреація – головним чином полювання і риболовля; пізнавальний туризм – вивчення аграрної тематики і народної культури, а також природних визначних пам'яток, народних ремесел, природних пам'яток тощо; рекреація, орієнтована на природу – походи наміченими маршрутами, прогулянки, збирання рослин, плодів, грибів тощо.

Інтерес до сільського туризму в світі повсюдний. Разом  з тим, кожна країна прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму. Слід зазначити, що сільський туризм може розвиватися не скрізь, а лише в регіонах, не охоплених діяльністю, що забруднює оточуюче середовище. Крім того, для розвитку сільського туризму в певному регіоні необхідне поєднання трьох елементів: первинні – природні і сільськогосподарські компоненти в регіоні (ці елементи, власне, і залучають туристів (наприклад, озера, придатні для купання); вторинні – все, що необхідно для проживання туристів у цьому регіоні (кемпінги, фермерські садиби, магазини); додаткові – все, що робить проживання туристів більш зручним і комфортним. Крім того, слід зазначити, що культурні цінності сільського середовища (побут, духовний світ, фольклор тощо) не менш за природне середовище залучають туристів.

Висновок

У наш час  бурхливого розвитку індустрії міжнародного туризму важливого значення набуває фактор популяризації останніх досягнень науки, пам'яток історії та культури засобами туризму. Манільська Декларація Всесвітнього туризму (1978 р.) вказує на те, що сучасний туризм відповідає основному праву людини на відпочинок, проте Декларація також зазначає, що "у практиці туризму елементи духовності повинні брати гору над технічними та матеріальними". Ось ці духовні елементи, будучи "загальним завершенням людського існування, повинні бути постійним внеском в освіту, рівність у долі націй, духовного визволення людини по відношенню до тотожності та гідності, утвердженню неповторності культур та поваги моральної спадщини людей".

На туристичних маршрутах  увагу туристів все більше привертають пам'ятки найдавнішої історії людства, зокрема, первісної археології. Вони поділяються на нерухомі (місця первісних стоянок, кургани, поховання тощо), а також рухомі (знаряддя праці, речі побуту, прикраси тощо), виявлені під час розкопок. Як правило, останні зберігаються в музеях, поповнюючи музейні експозиції. І ті й інші пам'ятки являють собою об'єкти туризму. Справа полягає в тому, як краще налагодити їх використання для потреб туризму. Виходячи з цього, цікавим є досвід ряду європейських країн і США щодо організації музеїв та туристично-екскурсійних маршрутів по пам'ятках первісної археології та природничої історії, методологічні принципи яких можуть бути використані у музейній справі та музейному будівництві України.

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Тлумачний сник термінів з рекреаційної географії (географії туризму). К.: Київ. - Київський університет, 1993.- 56 с.  
2. Енциклопедія архітектурної спадщини України: тематичний словник. - К.: Українська Академія архітектури, 1985.- 366 с, 
3. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1985. - 120 є. 
4. Завада В.Т. Архітектурна спадщина України як об'єкт туризму. Регіональний аспект // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 1. Частина друга. - К.: Інститут туризму. - С.23-28. 
5. Карпатский рекреационнмй комплекс // Долишний М.И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. - К.: Наукова думка, 1984.- 148 с. 
6. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристичної придатності території Карпат // Карпати. Український міст в Європу: проблеми і перспективи. Тези доп. Міжн. наук.-практ. конф.-Львів, 1993.-С. 100-103. 
7. Лесик О.В. Замки та монастирі України.- Л.: Світ, 1993. - 173 с. 
8. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України.- Львів: Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1997. - 259 с. 
9. Памятники истории и культуры Украинской ССР. - К.: Наукова думка, 1987. -756 с. 
10. Полинова Н.Ф. Оценка необходимого и достаточного времени на осмотр зкскурсионньїх обьектов // Социально-географические проблемьі повьппения зффективноституристско-зкскурсионного обслуживания.- Минск: Из-во Беларуск. ун-та, 1978. - С.100-104. 
11. Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей.- К.: ТОВ "ЧасПІК", 1997. - 264 с. 
12. Словник-довідник археології (За ред. Н.О.Гаврилова).- К.: Наукова думка, 1996.- 431 с.