Облік урожаю зернових колосових культур звичайного рядкового способу сівби

Зразки зеленої маси відбирають під час збирання врожаю з кожної повторності по діагоналі ділянок з таким розрахунком, щоб маса загальної проби становила 3—5 кг. Потім зелену масу подрібнюють на відрізки розміром 2—3 см, добре перемішують і з неї відбирають дві середні проби по 0,5 кг для визначення вмісту сухої речовини та для хімічних аналізів.

Під час збирання кукурудзи на силос у фазі молочно-воскової стиглості зерна окремо на кожній ділянці відбирають проби качанів і листостеблової маси відповідно по 4 і 8 кг. Ці проби відразу подрібнюють і вже з подрібненої маси відбирають зразки по 0,5 кг на вологість і хімічний аналіз. Якщо маса однієї рослини силосних культур досягає 1 кг і більше, то зразки відбирають так. Перед збиранням на ділянці відбирають 4—6 типових рослин, які ділять на стебла, листя, суцвіття і качани. Потім кожну з цих фракцій зважують, подрібнюють на відрізки 4—6 см і складають відповідно до процентного співвідношення фракцій середню пробу масою 2 кг. З цієї проби після попереднього подрібнення зразка на частини розміром 2—3 см відбирають два середніх зразки масою по 0,5 кг. Щоб припинити ферментативну і мікробіологічну діяльність, відібрані для хімічного аналізу зразки силосної і зеленої маси відразу фіксують у термостаті протягом ЗО хв при температурі 80—90 °С.

Проби бульб картоплі відбирають під час збирання врожаю з усіх повторностей, але наприкінці із загальної проби вибирають близько 20 типових бульб, які вміщують у поліетиленові мішки з наступним транспортуванням їх до місця зберігання чи в лабораторію.

На посівах цукрових буряків середні проби для аналізів відбирають з кожної ділянки {40 типових коренеплодів). Збирають їх у

поліетиленові мішки з етикетками і відвозять до місця проведення аналізів. Якщо в день відбору проб проаналізувати їх немає можливості, проби для тимчасового зберігання прикопують землею.

Снопові зразки на посівах зернових і зернобобових культур відбирають за день до збирання врожаю із раніше зафіксованої для визначення густоти рослин площадки 1 м2. Вирвані або викопані всі рослини (культурні і бур'яни) складають у сніп, який перев'язують у двох місцях. На сніп навішують етикетку, на якій зазначають дату відбору зразка, варіант і повторність.

На посівах соняшнику відбирають по 10 типових рослин на ділянці, їх зважують у сирому стані з урахуванням співвідношення маси окремих органів, за допомогою якого беруть середній рослинний зразок для хімічного аналізу.

Всі відібрані на хімічний аналіз зразки висушують і зберігають у паперових пакетах.

2.2. Визначення фізичних показників якості зерна і насіння

Маса 1000 зерен. Дві наважки по 500 зерен зважують з точністю до 0,01 г. Якщо при цьому різниця між масами взятих наважок перевищує 3 %, відбирають і зважують третю наважку.

Середню масу 1000 зерен перераховують на масу вологістю 14 % за формулою

                                    

де М — маса 1000 зерен при вологості 14 %, г; м — маса 1000 зерен при фізичній вологості, г; В — вологість зерна на час аналізу, %.

Натура зерна. Натура зерна — це маса його в об'ємі 1 л, яку визначають за допомогою літрової пурки. Для цього з мішечка у двократній повторності відбирають по 1 кг зерна, яке очищають від різних домішок, набирають у пурку і зважують з точністю до 1 г. Якщо різниця між масами двох наважок одного варіанта перевищує 5 г (для вівса — 10г), треба повторити цей аналіз.

Вміст пророслих зерен. Для визначення цього показника з одного зразка відбирають дві наважки по 50 г зерна. Всі пророслі зерна

відокремлюють і зважують. Середній вміст пророслих зерен у зразку визначають у процентах з точністю до 0,1 %.

Вирівняність насіння. Для визначення вирівняності насіння хлібних злаків залежно від розміру насіння беруть у двох повтор-ностях наважку чистого зерна масою 100—500 г і просівають її через набір сит з продовгуватими прямокутними отворами. Різниця в ширині отворів сусідніх сит у цьому наборі становить 0,2 мм. Після просіювання зерно, що залишилось на кожному ситі, зважують. Потім вибирають масу зерна з двох сусідніх сит з найбільшими показниками, які підсумовують і за кінцевим результатом розраховують процентний вміст цього насіння до взятої наважки.

Скловидність зерна. Для визначення скловидності зерна з варіанта відбирають по 100 насінин у двократній повторності, які розрізують ножем чи скальпелем надвоє і ділять за скловидністю на п'ять груп. До першої групи належить повністю скловидне зерно (коефіцієнт скловидності 1), до другої — скловидне на три четверті (коефіцієнт 0,75), до третьої — скловидне наполовину (коефіцієнт 0,50), до четвертої — скловидне на одну четверть (коефіцієнт — 0,25) і до п'ятої — повністю мучнисте (коефіцієнт скловидності — 0). Наприклад, із 100 зерен 15 належать до першої групи, 20 — до другої, 25 — до третьої, 10 — до четвертої І ЗО — до п'ятої. Помноживши кількість зерен у кожній групі на відповідні коефіцієнти скловидності, одержимо показник кількості зерен 100-процент-ної скловидності. У нашому прикладі в першій групі цей показник становить 15 (15 х 1), у другій — 15 (20 х 0,75), у третій — 12,5 (25 х 0,50), у четвертій - 2,5 (10 х 0,25) і в п'ятій — О (ЗО х 0). Підсумок цих показників і становить загальну скловидність у процентах - 45 % (15 + 15 + 12,5 + 2,5 + 0).

Схожість насіння. З партії насіння відбирають підряд у чотирьох повторностях по 100 насінин. Кожну пробу насіння розкладають на змочений фільтрувальний папір, укладений на дно чашки Петрі. Чашку накривають скляною пластинкою, підписують і ставлять у термостат для проростання насіння. У термостаті підтримується постійна вологість фільтрувального паперу і температура близько 20 °С.

Дещо інакше пророщують насіння буряків. З кожної партії (фракції) насіннєвого матеріалу відбирають у 4-кратній повторності по 100 клубочків, які втискують нарівні з поверхнею у кварцовий пісок, який зволожують протягом періоду проростання. Протягом перших 18 год доби у термостаті, де пророщують насіння буряків, підтримують температуру 20 °С, а протягом останніх 6 год — 30°С. Так температуру змінюють протягом 10 днів пророщування.

Схожість насіння різних культур визначають через певний період перебування в термостаті. Насіння кукурудзи, вівса, проса, пшениці, жита, ячменю, гороху, сої, чини, гірчиці, ріпаку, рижію, соняшнику, конопель, льону проростає через 7 днів; гречки, твердої пшениці, квасолі, сорго, тимофіївки — 8; рису, чумизи, кормових бобів, люпину, нуту, рицини, маку, махорки, буряків, моркви, гарбузів, усіх бобових трав, житняку, вівсяниці, райграсу, суданської трави — 10; тютюну, кавунів — 12; насіння лисохвосту, пирію безкореневищного — 14 днів.

Пророслим вважається таке насіння, в якого нормально розвинені проросток і коріння, а головний корінець не коротший за довжину насінини. У непророслого насіння корінці недорозвинені або їх немає чи вони загнилі, а проросток у вигляді одного стебельця або його немає.

Кількість пророслих насінин у 100-насіннєвій пробі і визначає схожість насіння в процентах. З чотирьох повторностей виводять середній показник, який і буде характеризувати певний варіант (партію) насіння.

Посівна придатність насіння. Цей показник визначають розрахунковим способом. Знаючи процент чистоти (А) і схожості насіння (Б), посівну придатність (В) у процентах розраховують за формулою

                                         

2.3. Снопові зразки

Снопові зразки зернових колосових культур аналізують у такій послідовності:

- підраховують кількість рослин (А), кількість стебел продуктивних (Вп), непродуктивних (Вн) і загальну (В);

- визначають коефіцієнт продуктивного кущіння (Кпк) за формулою

                                                

- розраховують процент продуктивних стебел у снопі за формулою

У разі необхідності сноповий зразок аналізують на ураженість рослин (стебел) хворобами і пошкодження шкідниками.

Під час розбирання пробних снопів визначають:

- середню довжину колоса (волоті) діленням суми довжини 25 взятих підряд із снопа колосів на 25;

- середню кількість колосків, поділивши суму колосків у тих же колосах на 25;

- середню кількість зерен у колосі за відношенням, у чисельнику якого сумарна кількість зерен після обмолоту 25 колосів, а в знаменнику — сума колосів в аналітичній пробі (25 шт.);

- середню масу зерна в одному колосі (волоті) діленням маси зерна із снопа на кількість продуктивних стебел у сноповому зразку.

Після всіх наведених вище розрахунків сніп обрізують на висоті зрізу комбайна, зважують і обмолочують. Відвіяне зерно зважують з точністю до 1 г, а масу соломи і полови розраховують за різницею між масою снопа і зерна.

Аналізуючи снопові зразки зернобобових культур, визначають: загальну кількість стебел у снопі; кількість продуктивних стебел у снопі; кількість непродуктивних стебел у снопі; висоту прикріплення нижніх бобів, вимірюючи відстань від кореневої шийки до місця прикріплення нижнього боба у 25 рослин, взятих із снопового зразка; середню кількість бобів на рослині, аналізуючи 25 рослин; середню кількість зерен і середню масу зерна у бобі на тих же 25 рослинах.

Після обмолоту снопа і визначення співвідношення зерна і соломи відбирають із загальної маси зерна із снопа 200 насінин для визначення пошкодження плодожеркою і вогнівкою.

На посівах кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості зерна на ділянці з усіх рядків облікової площі виділяють по 25 рослин, на яких визначають: висоту рослин від поверхні грунту до верхівки волоті; висоту прикріплення качанів, а якщо їх на стеблі кілька, то висоту прикріплення нижнього; кількість качанів на одній рослині кущистість, яку вираховують діленням суми стебел на 25 рослинах на кількість рослин (25).

 

2.4. Визначення вмісту води і сухої речовини у рослинних зразках

Після висушування наважки при температурі 100—105 °С вміст води у рослинних зразках розраховують за формулою

де Вр — вміст води в рослині, %; в — вміст води в сирій наважці, г; Ср— маса сирої наважки, г.

Якщо попередньо визначили вміст води в рослинному зразку (Вр, %), то вміст сухої речовини (Сх, %) можна визначити за рівнянням Сх(%) = 100 - Вр.

Цей показник можна визначити також за формулою

де Сх — маса наважки після висушування; С — маса сирої наважки.

 

2.5. Визначення хіміко-технологічних показників.

2.5.1. Вміст азоту, фосфору і калію.

У мірну колбу на 50—100 мл переносять наважку з 0,2—0,4 г абсолютно сухої проби, додають 5—10 мл концентрованої сірчаної кислоти і 0,2 мл пергідролю. Після цього вміст колби обережно перемішують, ставлять на піщану баню і поступово нагрівають. Через кожні 30—40 хв колбу охолоджують і додають 3—5 крапель перекису водню. Наприкінці озолення додають 2—3 краплі перекису водню до повного знебарвлення розчину, після чого колбу нагрівають ще протягом 15—20 хв. Після охолодження в колбу до мітки доливають дистильовану воду, перемішують вміст і залишають для відстоювання.

Для визначення вмісту фосфору відбирають 1 мл відстояної рідини, додають до неї 19 мл приготовленого у день аналізу реак-

тиву Б, перемішують і через годину колориметрирують на світло-червоному світлофільтрі в кюветі з товщиною просвічуючого шару 10 мм. Аналогічно забарвлюють і колориметрують зразкові розчини шкали. Вміст фосфору (%) знаходять за допомогою калібрувального графіка, на горизонтальну вісь якого наносять значення концентрації фосфору {% від абсолютно сухої речовини), а на вертикальну — оптичну щільність розчину. Для приготування шкали зразкових розчинів у мірні колби на 500 мл наливають по 200— 300 мл води, 25 мл концентрованої сірчаної кислоти, а після перемішування додають зазначену в табл. 20 кількість вихідного зразкового розчину. Вміст колби доводять водою до мітки.

Таблиця 20

Шкала зразкових розчинів для визначення фосфору

Показник	Номер колби
	1	2	3	4	5	6	7	8
Об'єм стандартного розчину, мл	0	1	2	4	6	8	10	16
Вміст фосфору, мг/мл	0	0,002	0,004	0,008	0,012	0,016	0,020	0,032
Процент фосфору на суху речовину при наважці в 50 мл колбі : 2 мг	0	0,05	0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,8
4 мг	0	0,025	0,05	0,1	0,15	0,2	0,25	0,4