Поняття корпоративного права

1. ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО  ПРАВА

Поняття корпоративних відносин. З давніх-давен люди об’єднувалися. Спочатку це було викликано об’єктивними причинами: разом легше було виживати в складних природних умовах, захищатися від хижих звірів, полювати. З часом із цих об’єднань почали формуватися племена, нації, народи, держави. Із розвитком цивілізації причини, які зумовлювали спільне існування людей, поступово змінювалися. Вони вже навчилися виживати і поодинці, однак все ще трималися разом, утворюючи людське суспільство. Їх продовжували об’єднувати соціальні зв’язки: спільні історія, інтереси, майбутнє. Проте суспільство ніколи не було однорідним. У різний час воно поділялося на різні верстви за походженням, фахом, статтю, вірою та іншими ознаками. Ці соціальні групи існували за своїми правилами, мали свої звичаї і традиції.

Поступово у суспільстві  почали з’являтися нові об’єднання, що зумовлювалися не лише об’єктивними чинниками. Вони створювалися людьми, яких об’єднували спільні інтереси: торгівля, будівництво, полювання, віра тощо. З часом ці спілки людей почали сприйматися як щось незалежне від їх людського складу на той чи інший час. Так зароджувалася ідея корпорації.

Відносини між  людьми, які об’єднані в одну корпорацію, потребували особливого регулювання, оскільки тут йшлося про колектив осіб, а не одну персону. Одним із засобів, за допомогою якого стало можливим регулювання відносин щодо створення та діяльності корпорацій, стала конструкція юридичної особи.  Пройшовши через кілька тисячоліть, ця ідея збереглася і продовжує розвиватися у тій чи іншій формі в усіх правових системах. Центральною, головною причиною виникнення ідеї юридичної особи було об’єднання людей у відносно однорідні соціальні групи з певною метою, спільною для усіх членів об’єднання.

Кілька століть тому справедливим було б твердження, що корпоративні відносини – це відносини, пов’язані із об’єднанням людей у корпорації. Термін “корпорація” якраз і означає об’єднання. Але суспільство не стояло на місці. На сьогодні конструкція юридичної особи залишається найважливішим інструментом, з допомогою якого законодавець регулює відносини як всередині організацій, так і за їх участю. Спочатку поняття юридичної особи “обслуговувало” колективний інтерес певної групи осіб, було зовнішньою, правовою формою його існування, але зараз воно “відірвалося” від свого початкового змісту і застосовується як універсальна форма, за допомогою якої здійснюється введення в цивільний оборот будь-яких соціальних утворень. Поступово право почало визнавати статус юридичної особи за організаціями, які не є об’єднаннями. З’явилася необхідність змінити сприйняття корпоративних відносин, як відносин, пов’язаних із об’єднанням людей.

Що ж є корпоративними відносинами у сучасному їх розумінні?

Незважаючи на тривалу світову історію розвитку корпорацій, а відтак і корпоративного права, дискусії щодо суті корпоративних відносин далекі від завершення. В Україні це питання взагалі можна віднести до малодосліджених.

В найзагальнішому  розумінні корпоративними є відносини, що виникають між юридичними особами та їх учасниками. При цьому вид або організаційно-правова форма юридичної особи не впливає на природу цих відносин: створюється товариство (корпорація) чи установа, такі відносини все одно виникають.

Юридична громадськість практично  одностайна: корпоративні відносини – це особливі відносини, які не можуть бути однозначно і повністю віднесені до будь-якого іншого виду суспільних відносин, що регулюються правом. Але у чому ж їх особливість?

Шукаючи відповідь на це питання, важливо  звернути увагу на наступне. Складовим елементом будь-якого суб’єктивного права є можливість обирати форму його здійснення. Однією з таких форм є форма юридичної особи. Особливість реалізації суб’єктивних прав у формі створення юридичної особи (на відміну від особистої реалізації своїх прав) має свої переваги для засновника:

1) засновник безпосередньо  не вступає в цивільний оборот, а отже, за загальним правилом, не набуває прав та обов’язків  щодо третіх осіб. Його інтереси  представляє спеціальний суб’єкт  – юридична особа;

2) є можливість виділити  і відокремити частину майна  засновника;

3) майнові ризики засновника, як правило, обмежуються втратою  майна, котре було передано  юридичній особі;

4) є можливість залучати  до складу юридичної особи  інших суб’єктів. 

Створення юридичної особи - не самоціль. Вона створюється лише тому, що інший суб’єкт (засновник) обрав відповідну організаційно-правову форму реалізації свого суб’єктивного права. Таким суб’єктивним правом може бути будь-яке право особи: на підприємницьку діяльність, освіту, працю, здоров’я тощо.

На особисто-правовий зв’язок засновників і юридичної  особи, на існування юридичних відносин між ними вказував ще О. Гірке¹. Він розрізняв позакорпоративні відносини - відносини корпорації з її членами, як не пов’язаними з нею суб’єктами; суто корпоративні відносини, тобто відносини, засновані на статуті, та відносини, що розвиваються частково всередині, частково в позакорпоративній сфері. Відповідні права та обов’язки О. Гірке називає корпоративними невідчужуваними правами. Такими є право на однакову з іншими членами участь в голосуванні, право користування корпоративним майном².

Таким чином, юридична особа “завдячує” своєму походженню засновнику, але й існування її назавжди підпорядковане засновнику (учаснику). В зв’язку з тим, що юридична особа є формою реалізації прав своїх учасників, вона завжди буде залежна від них, незважаючи на те, що з точки зору цивільного права юридична особа та її учасник – окремі, рівні суб’єкти. Останнє наводить на думку, що юридична рівність і самостійність суб’єктів, як ознаки цивільних відносин, не притаманні відносинам між юридичною особою та її засновником. Це власне і є та головна особливість, яка зумовлює необхідність спеціального регулювання цих відносин.

Підсумовуючи наведене, корпоративні відносини – це суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі створенням юридичних осіб та участю в їх діяльності. В свою чергу, корпоративні правовідносини – це корпоративні відносини, врегульовані нормами права.

Правова природа  корпоративних правовідносин. Корпоративні відносини мають комплексний характер і складну структуру, що відображається на їх правовій природі.

На ранніх етапах розвитку корпоративного права України можна  було зустріти думку про речовий  характер цих відносин. Однак така позиція зустрічалася рідко і сьогодні практично ніким не обстоюється. Доводити те, що вже ніким не оспорюється, немає сенсу. Лише у деяких видах юридичних осіб, переважно заснованих державою, за засновником зберігається право власності на передане юридичній особі майно. Для інших юридичних осіб це, загалом, не характерно. Корпоративні відносини – це відносини не з приводу майна, а з приводу юридичної особи, тому вони не мають речового характеру.

Більш поширеним є розуміння  корпоративних відносин як зобов’язальних: “підприємство зобов’язане здійснювати діяльність відповідно до установчих документів, передавати засновнику (іншій уповноваженій особі) обумовлені доходи, одержані від підприємницької діяльності”³. На думку Н.С. Глусь, котра спеціально досліджувала розглядувані питання, за своєю правовою природою корпоративні правовідносини можуть бути як майнового, так і немайнового характеру, але пов’язаного з майновим, всі вони зобов’язальні та відносні, значна частина з них має організаційний характер⁴.

Можна погодитися з тим, що для характеристики корпоративних правовідносин більше підходять зобов’язальні, аніж речові відносини. Але мені видається, що корпоративні відносини не є ані зобов’язальними, ані речовими. Намагання „втиснути” їх до одного з уже відомих видів цивільних відносин – речових або зобов’язальних – є неправильним у своїй основі.

Доводячи зобов’язальний характер корпоративних відносин, прихильники  цієї думки виходять припускають, що ці відносини, насамперед, є цивільними. В свою чергу, цивільні відносини за одним із критеріїв поділяються на речові і зобов’язальні. Підстави для такого висновку є хоча б тому, що більшість норм корпоративного права закріплені безпосередньо в тексті Цивільного кодексу України (ЦК). Отже можна вважати, що законодавець виходить з цивільно-правової їх природи і не виділяє окремо від вчення про юридичну особу. Іншими словами, за ЦК, корпоративне право є складовою частиною інституту юридичної особи. Отже, і теорію цивільного права можна поширювати на усі корпоративні правовідносини.

Концептуальна помилка такої аргументацї, як видається, полягає у тому, що корпоративні відносини віднесено до цивільних, в той час як вони такими є лише частково. Специфіка корпоративних відносин не дозволяє розглядати їх лише з позицій доктрини цивільного права.

В обґрунтування цього висновку можна послатися на ст. 1 ЦК: “Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом”. Вважаю, що юридична особа перебуває у “іншому владному підпорядкуванні” своїх учасників (особливо чітко це видно, коли юридична особа має одного учасника), а тому до відносин між ними, які засновані на цьому підпорядкуванні, цивільне законодавство не застосовується. Щодо тих відносин, де влада учасників не проявляється, то вони є цивільними.

З огляду на це, правова  природа корпоративних відносин не може і не повинна пояснюватися лише з позиції теорії цивільного права. Окремі відносини, які входять  до складу корпоративних, є зобов’язальними (наприклад, відносини щодо сплати внесків до статутного капіталу), а отже і цивільними, окремі – управлінськими (наприклад, відносини щодо скликання та проведення загальних зборів учасників), окремі – трудовими (наприклад, відносини між головою виконавчого органу і товариством), окремі – фінансовими (наприклад, відносини щодо емісії цінних паперів).

Враховуючи наведене, вважаю, що правова природа корпоративних  відносин, як таких, не може бути визначена  з огляду на їх комплексний зміст. В свою чергу, правова природа окремих видів корпоративних відносин може мати зобов’язальний, управлінський, трудовий, фінансовий та інший характер.

Предмет корпоративного права. Ґрунтовних наукових досліджень теорії корпоративного права, на жаль, немає. Складається враження, що наука не встигає за бурхливим розвитком корпоративного законодавства. Основна теоретична проблема, щодо якої досі немає єдиної позиції  – це предмет корпоративного права. Від вирішення цієї проблеми залежить обгрунтованість постановки питання про корпоративне право, як таке. Видається, що предмет корпоративного права складають наступні відносини:

1) відносини щодо створення юридичних  осіб;

2) відносини між засновниками (учасниками) з приводу юридичної особи;

3) відносини між засновниками (учасниками) та самою юридичною особою;

4) відносини між  органами товариства;

5) відносини між  членами органів управління і  товариством;

6) відносини щодо  управління юридичною особою;

7) відносини щодо  припинення юридичних осіб.

Окремі з названих відносин входять до предмету регулювання інших галузей права. Так, створення та припинення юридичних осіб регулююється цивільним та адміністративним правом, відносини між учасниками – цивільним правом,  відносини щодо управління – адміністративним правом. Однак існують й такі відносини, які не регулюються жодною галуззю права. Наприклад, відносини між засновниками та самою юридичною особою. На перший погляд, ці відносини є цивільно-правовими. При глибшому їх розгляді ми не можемо не звернути увагу на одну особливість, яка характеризує ці відносини: нерівність їх суб’єктів.

Однією з ознак  відносин, що регулюються цивільним  правом є юридична рівність сторін (ст. 1 ЦК). Кожна з них є автономною, самостійною і незалежною. Природа  відносин між юридичною особою і засновником інша. Особливо це простежується в унітарних юридичних особах. Волевиявлення юридичної особи повністю залежить від волі засновника. Чи допустимо тут вести мову про рівність? Вважаю, що ні. Засновник і юридична особа – це пов’язані особи. Характер їх взаємозв’язку дозволяє засновнику (учаснику) впливати на формування волі та волевиявлення юридичної особи. Це відбувається безпосередньо або опосередковано, через участь в роботі колегіальних вищих органів управління. Ці відносини є особливими за своєю правовою природою, а тому потребують і спеціального правового регулювання. Ці відносини, за висловом О.Р. Кібенко, складають основний предмет корпоративного права⁵.

Ще один вид  відносин, котрі, як видається, виходять за межі цивільного права – це відносини між органами товариства. Органи юридичної особи не мають цивільної правосуб’єктності, а тому учасниками цивільних правовідносин бути не можуть. Попри те, за законом та установчими документами ці органи наділені певною компетенцією, а отже мають і права, і обов’язки щодо учасників, інших органів та третіх осіб.

Наявність цих  специфічних відносин, які не належать до предмету регулювання інших галузей  права, вже дозволяє зробити висновок про самостійність корпоративного права. Інші відносини включені до корпоративного права тому, що стосуються центральної категорії цієї галузі – юридичної особи. Однак вони регулюються іншими галузями права. Тому в цій частині корпоративне право – це комплекс норм інших галузей права, об’єднаних спільним предметом.