Управління конкурентоспроможністю продукції в сучасних умовах

Рис. 1. Алгоритм проведення оцінки конкурентоспроможності товару 

З рис.1 видно, що наведений алгоритм передбачає цілий ряд процедур. Одним з найголовніших етапів, від якого залежить точність оцінки, є формування переліку параметрів. Цей процес є досить багатоваріантним, тому доцільно в подальшому розробити механізм захисту від неточностей при виборі параметрів оцінювання.

Розділ. 3. Організаційне забезпечення підтримки та підвищення конкурентоспроможності продукції.

3.1. Управління конкурентоспроможністю продукції в сучасних умовах господарювання

Досягнення високого рівня конкурентоспроможністю є стратегічною ціллю діяльності підприємства в умовах ринку, для досягнення якої необхідна консолідація всіх підрозділів і ланок системи управління підприємства. Однак, управління конкурентоспроможністю не еквівалентне всій діяльності підприємства з досягнення кінцевих цілей, а включає в себе ті функції, що пов’язані з розробкою і реалізацією стратегії конкуренції, стимулюванням до реалізації стратегії, цільовою орієнтацією різних видів діяльності. Конкурентоспроможність підприємства в загальній класифікації об’єктів управління можна віднести до функціональних (на відміну від виробничих і структурних), які вимагають розробки спеціального механізму управління [1].

За своїм предметним змістом управління конкурентоспроможністю стосується діяльності підприємства на ринку, приділяючи увагу не стільки наявним ресурсам і процесам, скільки можливостям нарощування свого ресурсного потенціалу. Тобто основною особливістю управління конкурентоспроможністю підприємства є його орієнтація на майбутнє. Необхідність управління конкурентоспроможністю підприємства обумовлюється, насамперед, триваючими швидкими змінами зовнішнього середовища, виникненням важко передбачуваних економічних і фінансових ситуацій[2]. На наш  погляд, саме ефективна система управління конкурентоспроможністю підприємством забезпечить стійке положення підприємства на ринку забезпечуючи  стабільне підвищення його конкурентних переваг у швидко мінливих умовах зовнішнього середовища.

Під управлінням конкурентоспроможністю підприємства розуміють аспекти виконання загальних функцій управління, які визначають стратегію і політику у сфері створення й реалізації конкурентоспроможних товарів, цілі й відповідальність у даній сфері діяльності суб’єкта господарювання, що реалізуються за допомогою таких засобів, як планування конкурентоспроможності, оперативне управління нею, її забезпечення й підвищення в рамках певної системи конкурентоспроможності.[ 3]

Управління конкурентоспроможністю підприємства є відкритою системою, що має входи і виходи, а також складається з керівної та керованої систем, що тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними [4]. Керівна система містить ті складові елементи, які забезпечують процес управління. До складу керованої системи входять елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Структуру основних елементів системи управління конкурентоспроможністю формують програмно-цільові комплексні блоки, що відображають конкретні організаційні,  економічні,  техніко-технологічні заходи в їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності,  реалізація яких сприяє результативному здійсненню управлінських рішень у цій сфері діяльності.

До найважливіших з них віднесено: вибір стратегічних напрямків досягнення синергії корпоративного менеджменту;  комплексний підхід до управління конкурентоспроможністю наукомісткої продукції;  реформування системи управління персоналом та трудовою мотивацією;  системний підхід до підвищення ефективності планування та диверсифікації виробництва;  вдосконалення внутрішньофірмової системи обліку та аналізу,  фінансового менеджменту.

Кожний з блоків, своєю чергою, розглядають як систему, що охоплює різноманітні системотвірні компоненти. Всі блоки системи пов’язані один з одним і цим самим створюють визначену цілісність. Вони об’єднані єдиним принципом – кожний з них забезпечує рішення проблеми підвищення конкурентних можливостей підприємства,  зміцнення його позицій на ринку,  забезпечення стійкого розвитку внаслідок створення і підтримання конкурентних переваг.

У сучасній теорії і практиці домінує ідея розглядати управління конкурентоспроможністю підприємства як взаємозалежний процес планування, організації, мотивації і контролю, потрібний для досягнення цілей організації [5]. Управління конкурентоспроможністю можна також розглядати як сукупність зазначених елементів.

Елементи управління конкурентоспроможністю підприємства такі: [6]

• планування: розробляння продукції; виробництва; збуту;
• організація:  оптимізація організаційної структури; забезпечення ресурсами; НДДКР; стимулювання збуту;
• мотивація: робітників підприємства; контрагентів;
• контроль: якості управлінських рішень; якості продукції; якості ресурсів; реалізації управлінських рішень; відстеження рівня конкурентоспроможності.

Основну роль у системі управління конкурентоспроможністю підприємства відіграє управління конкурентоспроможністю продукції, яка формується на етапах розроблення, виробництва й реалізації продукції. Категорії конкурентоспроможності продукції та підприємства мають високий ступінь взаємозалежності. Водночас конкурентоспроможність продукції є окремою та незалежною категорією, оскільки вона більше пов’язана із успіхом продукції на ринках збуту, ніж із особливостями функціонування підприємства. Тобто, вирішальну роль в управлінні конкурентоспроможністю підприємства має відігравати управління конкурентоспроможністю його продукції.

В сучасних умовах господарювання можливості підприємств з управління конкурентоспроможністю продукції, обмежені наявними в його розпорядженні фінансовими, трудовими ресурсами, часом, а також виробничими потужностями й технологіями

Елементи системи управління конкурентоспроможністю продукції виступають: [7]

• планування: випуску продукції; заходів із регулювання конкурентоспроможності продукції; виходу на нові ринки збуту; виходу на ринок нової продукції;
• організація: зміна значень чинників конкурентоспроможності; перерозподіл існуючих ресурсів; введення нових ресурсів;
• мотивація: системи збуту; робітників підприємства; споживачів; 
• контроль: якості продукції; якості ресурсів; реалізації управлінських рішень.

Вирішальну роль у здійсненні управління конкурентоспроможністю підприємства через управління конкурентоспроможністю продукції відіграють пріоритети управління, під якими розуміють цільові значення параметрів виробничо-економічної діяльності підприємства.

До основних пріоритетів управління можна віднести: рентабельність виробництва, розмір прибутку, частку окремих видів продукції на конкретних ринках збуту, мінімальний обсяг реалізації продукції по видах на конкретних ринках у натуральному вираженні. Перелік пріоритетів управління може бути досить широким, він залежить від ситуації на підприємстві, цілей і стратегій керівництва, волі власників капіталу підприємства.

Висновок. Аналіз особливостей управління конкурентоспроможністю підприємства показав, що сучасне підприємство, яке функціонує в умовах ринкових відносин, як один із основних механізмів забезпечення своєї життєдіяльності, повинне використовувати системне стратегічне управління конкурентоспроможністю, сутність якого полягає в розробленні стратегії та довготермінової програми дій для досягнення цілей і вирішення завдань щодо підтримання/підвищення конкурентоспроможності з використанням обмеженого обсягу ресурсів у певній ринковій ситуації. Тобто охоплювати, з одного боку, проблеми якості, ресурсозбереження, вивчення інфраструктури  внутрішніх і зовнішніх ринків, з іншого боку  — всі загальні функції управління  — стратегічний маркетинг, планування, організацію процесів,  облік і контроль, мотивацію й регулювання, всі стадії життєвого циклу  керованих об’єктів.

Конкурентоспроможність підприємства в сучасних умовах господарювання визначається, перш за все, умінням максимально використати в своїх  інтересах ринкову ситуацію, що склалася або може скластись на визначений проміжок часу, для збільшення виробництва, надання послуг, товарообігу та одержання максимального прибутку. Головне  — оцінити можливості  підприємства щодо поліпшення або утримання своїх позицій. Саме  потенційні можливості підприємства і є головним козирем у конкурентній  боротьбі, в якій перемагає той, хто має більший потенціал до росту, до  завоювання ринку, до агресивного наступу, до маневрування на ринку.

3.2 Підвищення конкурентоспроможності в сучасних економічних умовах.

Сучасні економічні умови в Україні задають жорсткі критерії для господарюючих суб'єктів. Ці умови визначаються глибокою кризою в економіці, відсутністю підтримки підприємств з боку держави, сильним податковим тиском, нерозвиненістю ринкової інфраструктури. Всі ці обставини не сприяють активізації діяльності підприємств, багато з яких припиняють свою діяльність, багато працюють при неповній завантаженості виробничих потужностей. Головна проблема багатьох українських підприємств – це проблема збуту. Внутрішній ринок обмежений внаслідок низької платоспроможності населення та відкритості для іноземних фірм; зовнішній – в значній мірі закритий для недостатньо конкурентних вітчизняних товарів. Продати продукцію часто стає складніше, ніж її вивезти, тому дослідження підвищення конкурентоспроможності в сучасних умовах в даний час є особливо актуальним.

Конкурентоспроможність товару – це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки за своїми якісними, технічними, економічними характеристиками, але і за комерційними і іншими умовами його реалізації (ціна, терміни постачання, канали збуту, сервіс, реклама). Більш того, важливою складовою частиною підвищення конкурентоспроможності в сучасних умовах є рівень витрат споживача за час його експлуатації. Інакше кажучи, це комплекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик товару, визначаючий його успіх на ринку та перевагу саме цього товару над іншими в умовах широкої пропозиції конкуруючих товарів-аналогів. Будь-який товар, що знаходиться на ринку, практично проходить там перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб: кожен покупець купує той товар, який максимально задовольняє його особисті потреби. Оскільки у кожного покупця є свій індивідуальний критерій оцінки задоволення власних потреб, тому конкурентоспроможність здобуває ще й індивідуальний відтінок. Таким чином, конкурентоспроможністю можна назвати також ступінь привабливості даного продукту для здійснюючого реальну купівлю споживача.

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції в сучасних умовах подальшого розвитку економіки пов'язана, насамперед, з розробкою системи управління самої конкурентоспроможності. Завоювання й утримання конкурентних переваг – ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності активів прямо залежить від ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного маркетингу. Формування конкурентних відносин сприяє створенню розвиненого, цивілізованого ринку, що включає сферу виробництва й товарообміну. Завдяки активному інтересу до проблем підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, що виник внаслідок розвитку ринкових відносин, з'явилася велика кількість розробок, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Так, у більшості використовується універсальний підхід при розгляді ролі конкурентних переваг підприємства в процесах збільшення присутності на ринку, з урахуванням посилення інтенсивності галузевої конкуренції. Особливості конкуренції на різних ринках диктують специфічний підхід до вивчення конкуренції в галузі. Реалізація цього підходу можлива шляхом розроблення маркетингової стратегії з урахуванням результатів конкурентного аналізу, а також результатів оцінки сильних і слабких сторін підприємства, послідовного моніторингу діяльності ключових конкурентних гравців у рамках конкретної галузі. Але, незважаючи на значні досягнення в теорії підвищення конкурентоспроможності в сучасних економічних умовах, є ряд проблем. Зазвичай використовується універсальний підхід при розгляді ролі конкурентних переваг підприємства в процесах збільшення присутності на ринку, з урахуванням посилення інтенсивності галузевої конкуренції. При цьому недостатньо систематизовані поняття й методологія для вивчення рівня конкурентоспроможності підприємства як найважливішого інструмента посилення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, слабко досліджені питання розробки й практичного використання кількісного підходу для оцінки результатів управління конкурентними перевагами. Особливості підвищення конкурентоспроможності на різних ринках пропонують специфічний підхід до вивчення конкуренції в галузі. Реалізація цього підходу можлива шляхом розроблення маркетингової стратегії з урахуванням результатів конкурентного аналізу, а також результатів оцінки сильних і слабких сторін підприємства, послідовного моніторингу діяльності ключових конкурентних гравців у рамках конкретної галузі.