Поняття та ознаки нотаріального процесу

Не менш важливу роль відіграє і принцип сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів. Згідно з ним нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. У необхідних випадках нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, на прохання фізичних та юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, повинні складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.¹²

Важливим аспектом є і  те , що нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій. Значення цього принципу полягає в забезпеченні конфіденційності інформації, яку надає нотаріусу особа, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій. Дотримання цього принципу означає, що нотаріус не вправі розголошувати відомості, що стосуються не тільки самої дії, ай факту її здійснення — саме тому довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.¹³

Крім того, дія цього  принципу поширюється не тільки на нотаріусів, а й на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (секретарі, друкарки, практиканти, стажери тощо). Принцип діє на названих осіб навіть тоді, коли вони вже не працюють у нотаріальній конторі або вийшли на пенсію.

Чинним законодавством передбачено  і певні винятки з цього  правила — так, в окремих випадках, документи можуть видаватись на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з конкретними справами, що знаходяться в їх провадженні, а також на письмову вимогу органів податкової інспекції — можуть видаватись довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягнення державного мита та для цілей оподаткування.

В разі порушення таємниці вчинюваних нотаріальних дій винні  особи несуть відповідальність у  порядку, встановленому законодавством України (відшкодування матеріальної та моральної шкоди).

Отже, принципи нотаріального  процесу є основоположними аспектами  діяльності як нотаріальних органів  так і інших учасників нотаріального  процесу, їх дотримання зумовлює ефективність та законність нотаріальної  діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                

              РОЗДІЛ ІІ.  СУБ’ЄКТИ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Одним з найважливіших  елементів нотаріального процесу  є його суб’єкти, які в залежності  від функцій та цілей участі  можуть об’єднуватись в 3 групи. До суб'єктів  нотаріального  процессу  відносяться  нотаріальні органи  та особи, які беруть участь у вчиненні  нотаріальних  дій.

До першої групи входять  нотаріальні органи – приватні та державні нотаріуси , посадові особи місцевих органів виконавчої влади , консульські установи та дипломатичні представництва . Згідно із ст.40 Закону,  до нотаріально   посвідчених   заповітів   (крім   секретних) та довіреностей прирівнюються заповіти і довіреності засвідчені певним переліком посадових осіб (начальниками госпіталів,  директорами  або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів; капітанами морських та річкових суден,що ходять під прапором України , начальниками слідчих ізоляторів, командирами  (начальниками)  військових    частин,   з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;)¹⁴

Вони є обов’язковими  учасниками нотаріального процесу, наділені повноваженнями щодо прийняття  обов’язкових для всіх нотаріальних актів. Держава наділяє дані органи власними повноваженнями, що забезпечує їх можливість щодо  залучення в  процес  заінтересованих  осіб  і других суб’єктів, збір, дослідження  і оцінку доказів та ін.

Другу групу утворюють  юридично заінтересовані особи. Виходячи із змісту ч. 5 ст. 8 Закону, це фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або стосовно яких вчинювались нотаріальні дії. До заінтересованих осіб слід також віднести законних (статті 80,81 Закону) та договірних (ст. 44 Закону) представників. їх інтерес визначається безпосередньо законом (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники),договором (адвокати) і є юридичним.

Заінтересовані  особи у нотаріальному процесі  поділяються на осіб — ініціаторів процесу, тобто тих, хто порушує нотаріальне провадження,звертаючись до нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії, та осіб, які залучаються до процесу нотаріальним органом.¹⁵ Наприклад, ст. 72 Закону передбачає обов'язкову участь у нотаріальному процесі стягувача, якщо не відбулися публічні торги жилого будинку; ст. 71 — спадкоємців померлого з подружжя при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; ст. 63 — усіх спадкоємців при відкритті спадщини.

Існування  інституту  обов'язкової участі  заінтересованих  осіб обумовлено  тим,  що  в результаті вчинення  нотаріальної дії  можуть бути порушені їх  права  та інтереси. Така участь забезпечує  реалізацію  безспірного характеру нотаріального провадження:  якщо між  зазначеними  особами і ініціатором  процессу виникає  спір ,  «продовження нотаріального процесу стане  неможливим, виникне  судовий  процес.  Відсутність же спору між ними в рамках нотаріального процесу  виключає  і виникнення 

судового  спору  в  подальшому. ¹⁶

До третьої  групи відносять осіб , які не заінтересовані в результаті нотаріальної справи, але які також приймають участь у нотаріальному процесі – експерти ,перекладачі, зберігачі спадкового майна та ін.¹⁷

Мета їх участі у процесі  — сприяти нотаріальній діяльності й винесенню нотаріусом законного та обґрунтованого правозастосовного акта, вони не впливають на хід і розвиток процесу,а тільки сприяють успішній діяльності інших суб’єктів шляхом  надання необхідного фактичного  матеріалу.

Висновки експертів є  необхідними для встановлення дійсності  представлених документів.

Перекладач , в свою чергу  є процесуальною фігурою необхідною для реалізації принципу державної  мови нотаріального діловодства ,адже ,якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлених документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем (ст.15 Закону). Також без участі перекладача нотаріус не зможе здійснювати одну з основних нотаріальних дій -  посвідчення правильності перекладу.

Серед суб’єктів  нотаріального процесу слід виділити осіб , уповноважених заінтересованими громадянами чи організаціями. Вони беруть участь у процесі в порядку  статті 45,97 Закону, підписуючи угоду  замість особи ,що не може це зробити  внаслідок фізичної вади ,хвороби  чи з інших поважних причин, або  одержуючи від нотаріуса прийняті на збереження в іншої особи документи. Ці суб’єкти відрізняються від представників  тим,що спеціально уповноважуються  заінтересованими особами на вчинення лише однієї процесуальної дії  і  внаслідок цього не мають заінтересованості  в процесі. Крім того в статі 45 Закону України    «Про нотаріат»  вказано,що угоду не може підписувати особа  на користь якої чи за участі якої  її посвідчено, тобто, заінтересована особа .

Отже  дана диференціація  суб’єктів  нотаріального процесу  на групи є досить доцільною і  в свою чергу вона сприяє дотриманню процедури при вчиненні нотаріальних дій. Також такий розподіл  без  сумніву  вказує на дотримання принципу неупередженості  в  нотаріальному  процесі.

         

 

 

 

 

 

 

 

            

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. СТАДІЇ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Стадійність - ознака нотаріального процесу, що визначає його динаміку, послідовність здійснення процесуальної діяльності. Стадія  нотаріального  процесу як  його складова  частина утворюється  сукупністю  нотаріальних  процесуальних дій,спрямованих до однієї найближчої процесуальної мети, і характеризується просторово-часовими межами, специфічним колом   суб'єктів,  які мають визначені, реалізованими саме в цій стадії правами і обов'язками,  і процесуальними документами, що видаються-нотаріусом в  даній стадії.¹⁸

Нотаріальний процес складають  ряд послідовних взаємопов'язаних стадій, серед яких є і обов'язкові для вчинення кожної нотаріальної дії.

Першою стадією  нотаріального процесу є порушення нотаріального провадження. Порушення провадження відбувається поданням письмової заяви чи з'явленням особи до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії. ¹⁹ Цю стадію складають також дії з перевірки нотаріусом наявності всіх передумов для вчинення певної нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус розпочинає вчинення нотаріальної дії зі встановлення особи, яка звернулась до нотаріуса, на основі даних паспорту чи інших документів, передбачених законодавством, перевірки її дієздатності, в необхідних випадках — перевірки повноважень представника.

Підстави до відмови у  порушенні нотаріальної справи вичерпно закріплені у законодавстві. Так, ст. 49 Закону передбачає, що нотаріус або інша посадова особа, що вчиняє нотаріальну дію, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законові; дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою особою; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, не відповідає обсягу її цивільної правоздатності.²⁰ Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність фізичних осіб. Важливою гарантією, що захищає інтереси особи, якій нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, є правило, згідно з яким нотаріус у таких випадках зобов'язаний викласти причини відмови у письмовій формі. ²¹ Поряд з цим заінтересованим особам повинно бути роз'яснено порядок оскарження дій нотаріуса, що відмовив у вчиненні нотаріальної дії. Нотаріус не пізніше як у триденний строк виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка не відповідає певним вимогам (ч. З ст. 49 Закону).

Друга стадія нотаріального  процесу — підготовка до вчинення нотаріальної дії, яка не завжди є обов'язковою. Зміст цієї дії полягає у витребуванні додаткових документів чи одержанні певних відомостей від фізичних або юридичних осіб, державних органів, перевірка, аналіз, правова експертиза поданих для вчинення нотаріальних дій документів.

Одне із завдань даної  стадії  полягає у створенні  необхідних умов для правильного  здійснення  нотаріальної дії та в забезпеченні законності та обґрунтованості  нотаріального акту .

Зміст стадії підготовки складають дії, пов'язані з:

1) встановленням кола фактів, що мають значення для даної справи; 2) визначенням кола доказів, необхідних для підтвердження цих фактів;

3) рішенням питання про склад осіб, які повинні будуть взяти участь у виконанні  даної  нотаріальної дії;

4) забезпеченням подання всіх потрібних доказів  і доведення до відома осіб, заінтересованих в справі, тієї інформації, отримання якої ними від нотаріуса передбачено законодавство; 
5) роз'ясненням особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій, їх змісту і значення з урахуванням можливих  правових наслідків.

Вирішення питання, пов'язаного  з установленням кола фактів, що мають значення для даної справи, базується на зверненні до матеріальної норми права. Наприклад, при посвідченні правочину про відчуження жилого будинку або іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріусом встановлюється і досліджується факт наявності права власності на вказане майно і осіб, які його відчужують (п. 49 Інструкції).

При посвідченні договорів  довічного утримання нотаріус повинен перевірити, чи є набувач жилого будинку (квартири) повнолітньою дієздатною фізичною особою (ст. 746 ЦК).²²

Нотаріус повинен також  вирішити, якими засобами можна обгрунтувати

наявність або відсутність  цих юридичних фактів, тобто з'ясувати коло доказів по справі. У нотаріальному процесі це, як правило, письмові докази. Наприклад, при посвідченні договорів про відчуження нерухомого майна доказами права власності на таке майно відчужувача можуть бути: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу,довічного утримання, дарування, міни; свідоцтво про придбання жилого будинку з прилюдних торгів; свідоцтво про право приватної власності на будинок тощо.

Установивши факти і докази, що їх підтверджують, нотаріус повинен

визначити коло суб'єктів  процесу у даній справі. Після  з'ясування кола суб'єктів нотаріус зобов'язаний вжити заходів щодо їх повідомлення, які б забезпечили їх участь у процесі. Так, відповідно до ст. 63 Закону державний нотаріус може зробити викликспадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний роз'яснювати заінтересованим особам їх права та обов'язки, зміст і значення проектів правочинів, що ними надані.Після здійснення всіх підготовчих дій, нотаріус починає розгляд справи по суті і вчиняє певну нотаріальну дію ,яка закінчується винесенням процесуального акту, видачею свідоцтва ,або  вчиненням посвідчувального надпису на певних документах.