Джерела інформації в системі суб’єктно-об’єктних відносин інформаційної діяльності

 

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми. Для задоволення своїх інформаційних потреб суб’єкти інформаційної діяльності використовують певні джерела інформації. А оскільки поняття “джерело інформації” вживається надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба добре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку. Згідно із Законом України “Про інформацію” “джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи ”. У свою чергу, “документ — це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві” (Закон України “Про інформацію”). З поняттями “джерело інформації” та “документ” пов’язаний термін “носій інформації (даних)”, який в науковій літературі визначається як матеріальний об’єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов’язаних з вирішенням правових аспектів інформаційних відносин. Адже можливість контролю та перевірки змісту повідомлень завдяки їх фіксації на матеріальних носіях або публічності виступів, коли існує ряд свідків, які можуть висловитись із приводу змісту повідомлень, створює необхідні передумови для розв’язання в судовому порядку спірних питань, пов’язаних з обігом інформації.

Але в засобах масової  інформації, у практиці професійної  інформаційної діяльності, у повсякденному  житті можна натрапити на формулювання на кшталт: “наше джерело інформації у (назва організації, професійної групи тощо), що побажало залишитись невідомим (неназваним), повідомило…” і далі йде зміст самого повідомлення. На практиці в поняття “джерела інформації” входять об’єкти не передбачені Законом України “Про інформацію”. Наприклад, чутки, різні приватні повідомлення, незафіксовані на якихось матеріальних носіях, або повідомлення з використанням не передбачених законом носіїв тощо. До того ж ці не передбачені законом, але фактично функціонуючі джерела інформації можуть суттєво впливати на ту чи іншу конкретну ситуацію. Історія, у тому числі й новітня українська, знає досить багато прикладів, коли, скажімо, чутки мали значний вплив на перебіг подій в економіці й політиці.

Нерідко джерело інформації асоціюється з відправником інформації. Часто в поняття “джерело інформації” дефакто включається канал зв’язку. Фактичне значення цього терміна значно ширше, ніж юридичне. Таким чином, у системі суб’єктно-об’єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об’єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб’єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку.

Якщо ми проаналізуємо  значення, в якому на практиці вживається термін “джерело інформації”, то дійдемо висновку, що його тлумачення ближче до того, що подається в Законі “Про інформацію”, тоді як канал надходження інформації до користувача (канал зв’язку) не впливає на зміст повідомлення, що несе в собі це джерело інформації. Для прикладу можна назвати розповсюдження преси за передплатою або через мережу роздрібної торгівлі, коли зміст повідомлення не залежить від каналу зв’язку.

На практиці ж джерело інформації часто розглядається як єдине ціле з відправником інформації і каналом зв’язку. Для прикладу розглянемо чутки й так звані компрометуючі матеріали (компромат). Чутки передаються у приватному порядку і, залежно від змісту чуток, до їх сприйняття схильна та чи інша аудиторія. Що ж стосується компромату, то він надходить від відправника до отримувача (споживача) інформації по каналу зв’язку, недоступному для третіх осіб. Тобто існування цього виду джерел інформації пов’язане з нерозривною єдністю двох компонентів моделі комунікації — відправника інформації та каналу зв’язку. Фактично подібне об’єднання під поняттям “джерело інформації” означених компонентів моделі комунікації характерне для будь-якої індивідуально (тобто персонально для конкретного споживача) поширюваної інформації. Врахування різниці в трактуванні терміна “джерело інформації” необхідне не лише при вирішенні юридичних питань, на чому наголошувалось вище, а й у практиці інформаційно-аналітичної роботи для коректного сприйняття одного й того ж повідомлення різними фахівцями.

Метою даного дослідження  є дослідити функціонування джерел інформації в системі суб’єктно-об’єктних відносин інформаційної діяльності.

Завдання:

1. проаналізувати джерела інформації, їх поняття та види;
2. визначити достовірність інформації;
3. проаналізувати комунікаційний процес.

 

РОЗДІЛ 1

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ

 

 

Поняття «інформація» в літературі тлумачиться як певна сукупність відомостей, яка визначає міру знань про ті чи інші явища, факти, події та їх взаємозв'язок.

Найбільш важливі характерні особливості інформації у дослідницькій роботі наступні: цільове призначення, значущість, достовірність, надійність, надлишковість, цінність, періодичність, безперервність, спосіб і форма представлення.

Всю інформацію в найбільш загальному вигляді можна класифікувати так:

• законодавство, урядові документи, накази, розпорядження, положення, інструкції різних видів управління;
• дані демографічних і соціальних тенденцій розвитку суспільства, його регіонів;
• матеріали про рівень розвитку економічних теорій;
• дані про рівень розвитку техніки, технології і тенденції розвитку;
• інформація про фактори виробництва, процеси виробництва, господарські зв'язки.

Вихідними джерелами наукової інформації служать документи, тобто будь-які матеріали, в яких зафіксована будь-яка інформація. Серед безлічі документів центральне місце займають літературні матеріали, а також різні практичні дані.

Згідно із Законом України «Про інформацію» джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. До документів відносять різного роду видання.

Видання — це документ, призначений для поширення інформації, що міститься в ньому, та пройшов редакційно-видавничу обробку, виконаний друкуванням або тисненням, полі-графічно самостійно оформлений, що має вихідні відомості.

Джерелами наукової інформації служать  неопубліковані документи: дисертації, депоновані рукописи, звіти про науково-дослідні роботи й дослідно-конструкторські розробки,наукові переклади, оглядово-аналітичні матеріали. На відміну від видань ці документи не розраховані на широке й багатократне використання, перебувають у вигляді рукописів або тиражуються в невеликій кількості екземплярів засобами машинопису або електронними обчислювальними машинами.

Усі документальні джерела наукової інформації діляться на первинні й вторинні Первинні документи містять вихідну інформацію, безпосередні результати наукових досліджень(монографії, збірники наукових праць, автореферати дисертацій і т. ін.), а вторинні документи є результатом аналітично їй логічної переробки первинних документів (довідкові, інформаційні, бібліографічні й інші тому подібні видання).

Видання класифікують за різними підставами: за цільовим призначенням (офіційні, наукові, навчальні, довідкові й ін.);ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації (інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові); матеріальною конструкцією (книжкові, журнальні, листові, газетні і т. д.);знаковою природою інформації (текстові, нотні, картографічні); обсягом (книги, брошури, листівки); періодичністю (неперіодичні, серійні, періодичні); складом основного тексту(моновидання, збірник); структурою (серії, однотомні, багатотомні, зібрання творів, вибрані праці).

Для науково-дослідної роботи необхідну інформацію можна взяти з таких видань: наукових, навчальних, довідкових й інформаційних.

Науковим уважається видання, що містить результати теоретичних й (або) експериментальних досліджень, а також науково підготовлені до публікації пам'ятки культури й історичні документи. Наукові видання діляться на види: монографія, автореферат дисертації, препринт, збірник наукових праць, матеріали наукової конференції, тези доповідей наукової конференції, науково-популярне видання.

Монографія — наукове або науково-популярне книжкове видання, що містить повне й всебічне дослідження однієї проблеми або теми й належить одному або декільком авторам.

Автореферат дисертації — наукове видання у вигляді брошури, яке містить складений автором реферат проведеного ним дослідження, що представляється на здобуття наукового ступеня.

Препринт — наукове видання, що містить матеріали попереднього характеру, які публікуються до виходу самого видання.

Збірник наукових праць — збірник, що містить дослідницькі матеріали наукових установ, навчальних закладів або товариств.

Матеріали наукової конференції — науковий неперіодичний збірник, що містить підсумки наукової конференції (програми, доповіді, рекомендації, рішення).

Тези доповідей (повідомлень) наукової конференції — науковий неперіодичний збірник, що містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей й (або) повідомлень).

Науково-популярне видання — видання, що містить відомості про теоретичні й (або) експериментальні дослідження у галузі науки, культури й техніки, викладені у формі, доступній читачеві-неспеціалістові.

Навчальне видання — це видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання й вивчення, і розраховане на учнів різного віку й ступеня навчанні Види навчальних видань: підручник, навчальний посібник, навчально-методичний посібник й ін.

Підручник — навчальне видання, що містить систематичний виклад навчальної дисципліни, який відповідає навчальній програмі й офіційно затверджений як даний вид видання.

Навчальний посібник — навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник, офіційно затверджений як даний вид видання.

Навчально-методичний посібник — навчальне видання,що містить матеріали за методикою викладання навчальної дисципліни або за методикою виховання.

Довідкове видання — видання, що містить короткі відомості наукового або прикладного характеру, які розташовані в порядку, зручному для їх швидкого відшукання, не призначене для безперервного читання. Це — словники, енциклопедії,довідники тощо.

Інформаційне видання — видання, що містить систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, які не підлягають публікації) або результат аналізу й узагальнення відомостей, представлених у першоджерелах, що випускає організація, яка здійснює науково-інформаційну діяльність, у тому числі органи науково-технічної інформації.

Ці видання можуть бути бібліографічними, реферативними,оглядовими.

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСТОВІРНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ

 

 

Пiд достовiрнiстю iнформацiї розумiють деяку функцiю  ймовiрностi помилки, тобто подiї, яка полягає в тому, що реальна iнформацiя в системi продеякий параметр не спiвпадає в межах заданої точностi з iстинним значенням.

Необхiдна достовiрнiсть  досягається використанням рiзних методiв, реалiзацiя яких вимагає вводу в системи обробки даних iнформацiйної, часової або структурної надлишковостi. Достовiрнiсть при обробцi даних досягається шляхом контролю i виявлення помилок у вхiдних i вихiдних даних, їх локалiзацiї та виправлення. Умова пiдвищення достовiрностi — зниження частки помилок до допустимого рiвня. В конкретних АIС потрiбна достовiрнiсть повинна встановлюватись з врахуванням небажаних наслiдкiв, до яких може привести помилка, i тих затрат, якi необхiднi для її попередження.

Важливим етапом вибору i розробки методiв i механiзмiв  забезпечення достовiрностi iнформацiї є аналiз процесiв її обробки. В ходi аналiзу вивчають структуру обробки даних, будують моделi виникнення помилок i їх взаємодiї, розраховують ймовiрностi виникнення, виявлення та виправлення помилок для рiзних варiантiв структур обробки даних i використання механiзмiв забезпечення потрiбного рiвня достовiрностi.

До методів  пiдвищення достовiрностi належать системнi, програмнi,апаратнi методи та захист iнформацiї.

Системнi методи включають:

• оптимiзацiю структури обробки даних;
• пiдтримку характеристик обладнання в заданих межах;
• пiдвищення культури обробки інформації;
• навчання i стимулювання персоналу;
• створення оптимального числа копiй i (або) передiсторiй програм,вхiдних i поточних даних;
• визначення оптимальної величини пакетiв даних i швидкостi первинної обробки, процедур доступу до масивiв та iнш.

Програмнi методи пiдвищення достовiрностi обробки iнформацiї  полягають в тому, що при складаннi процедур обробки даних в них передбачають додатковi операцiї, якi мають математичний чи логiчний зв'язок з алгоритмом обробки даних. Порiвняння результатiв цих додаткових операцiй з результатами обробки даних дає можливiсть виявити з певною ймовiрнiстю наявнiсть чи вiдсутнiсть помилок.