Джерела інформації в системі суб’єктно-об’єктних відносин інформаційної діяльності

Апаратнi методи контролю i виявлення помилок можуть виконувати практично тi ж функцiї, що й програмнi. Апаратними методами виявляють помилки ближче до мiсця їх виникнення i недоступнi для програмних методiв.

Всi методи контролю даних базуються на використаннi певної надлиш-ковостi.

Резервування iнформацiйних масивiв, основане на iнформацiйнiй над-лишковостi, є ефективним методом пiдвищення достовiрностi iнформацiї i зменшення ймовiрностi втрат вiд її руйнування. Пiд руйнуванням iнформацiйного масиву вважається подiя, яка приводить до неможливостi її дальшого використання внаслiдок появи помилкових даних чи виходу з ладу фiзичного носiя iнформацiї.

Iснує три методи резервування iнформацiйних масивiв:

1) використовується деяка  кiлькiсть копiй iнформацiйних масивiв. Якщо основний масив зруйновано, то використовується перша його копiя, якщо вона зруйнувалась, то друга i т.д.;

2) використовуються особливостi органiзацiї поновлення масивiв поточних даних, тобто в якостi копiй поточного масиву служать його передiсторiї (попереднi масиви i масиви змiн);

3) змiшаний метод, тобто для поточного масиву створюються його копiїі зберiгається задане число передiсторiй (спочатку використовуються копiї,а у випадку їх руйнування масив вiдновлюється з передiсторiї).

 

Основними характеристиками методiв резервування є:

• ймовiрнiсть успiшного поновлення (використання) інформаційного масиву;
• ймовiрнiсть руйнування основного масиву, його копiй та передiсторiй;
• середнiй час розв'язку задачi (поновлення) при умовi успiшного їїрiшення;
• середнiй час до руйнування масиву i його копiй;
• середнiй час розв'язку задачi незалежно вiд того, успiшно вонарозв'язана чи нi;
• коефiцiєнт готовностi системи обробки даних;
• середнi експлуатацiйнi затрати системи в фiксованому iнтервалi часуфункцiонування системи.

 

 

РОЗДІЛ 3

КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

 

 

Комунікаційний процес— це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільноти при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікацій реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції.

У своїй основі процес комунікації  становить процес руху інформації в  ланцюгу «відправник — канал  — одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а  також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.

У процесі обміну інформацією можна  виділити вісім базових елементів:

1. Відправник — передавач, що  генерує ідеї або збирає інформацію  та передає її. Ним може бути  індивід або група людей, які  разом працюють. Джерелом також  може бути громадський інститут  або організація, хоча і в  цьому випадку джерелом повідомлення  буде певна особа, на яку  покладається обов’язок щодо  підготовки та передачі інформації.

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.

Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом  обміну.

2. Кодування — це процес перетворення  ідей у символи, зображення, малюнки,  форми, звуки, мову тощо. Тобто  перш ніж передавати ідею, відправник  повинен за допомогою символів  закодувати їх, використовуючи для  цього слова, інтонації, жести  (мову тіла), і надати ідеї гарну  «обгортку». Таке кодування перетворює  ідею у повідомлення.

3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.

4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується  від передавача до приймача. Канали  поділяються на засоби масової  інформації і міжособові канали.

Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи  комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.

Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати  кілька.

5. Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.

6. Приймач — цільова аудиторія  або особа, якій призначається  інформація і яка її інтерпретує.

7. Відгук — сутність реакції  одержувача повідомлення після  ознайомлення з його змістом.  Можна спостерігати три основні  типи результатів комунікації:  а) зміни в знаннях одержувача; б) зміна постанов одержувача; в) зміни поведінки одержувача повідомлення.

З точки зору керівника обмін  інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.

8. Зворотний зв’язок — частина  відгуку одержувача, що надходить  передавачу. Він розглядається як  сигнал, спрямований одержувачем  інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.

Зворотний зв’язок виконує такі основні функції:

а) протистоїть тому, що робить соціально-економічна система, коли вона виходить за встановлені  обмеження;

б) компенсує дії зовнішніх і  внутрішніх факторів, підтримує стан стійкої рівноваги системи;

в) синтезує зовнішні та внутрішні  руйнування, які прагнуть вивести  систему зі стану стійкої рівноваги;

г) розробляє управлінські рішення  для цілеспрямованого впливу на об’єкт управління.

Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяє сторонам позбавитися шуму.

Мовою теорії передачі інформації шумом  називають те, що створює зміст. Це може бути мова (у вербальному (усному) і невербальному оформленні), різне сприйняття, різниця в організаційному статусі між керівником і підлеглими. Зменшення шуму може досягатися багатьма способами. Одним з них є збільшення надмірності, тобто повторення повідомлення або якоїсь його частини.

Процес обміну інформацією в  організаціях умовно можна розділити  на дві категорії: планована, або  формальна, передача інформації і непланована, або неформальна, передача інформації. В кожній організації існує певна  офіціальна структура, з допомогою  якої відомості передаються за призначенням. Але ця офіціальна їх передача доповнюється великою кількістю інформації, передача якої відбувається від бажання і  навіть нетерпіння працівників поділитися нею один з одним навіть тоді, коли це офіційно не дозволено або  навіть заборонено.

При формальній передачі інформації адміністративні інструкції звичайно обумовлюють, хто кому може писати, хто кому повинен доповідати і  в яких випадках, хто видає інформацію, яка інформація повинна бути зібрана  і на якому етапі, що конкретно  необхідно зробити та ін.

Одним з важливих способів формалізації передачі відомостей є використання стандартизованих форм (бланків), в  які і вноситься інформація. В  багатьох організаціях в доповненні до форм звітності маються бланки заяв, визначені форми особистих анкет тощо. Головна перевага будь-якої форми полягає в тому, щ о людині, яка заповнила її, не потрібно задумуватися, коли, як і яку інформацію необхідно сповістити в даному випадку. Вказівки на самому бланку або (в особливих випадках) в спеціальному керівництві щодо його заповнення звичайно обумовлюють: випадки, в яких використовується дана форма; кількість екземплярів, які необхідно заповнити; місце, куди розсилаються ці екземпляри; особа, відповідальна за заповнення різних розділів бланку; визначена і інша інформація, яка допомагає правильно заповнити форму.

Ці вказівки самі є свого роду інформацією і повинні бути кваліфіковано  складені, щоб можна було правильно  використати стандартну форму. Крім того, вказівки не дадуть результатів, якщо не будуть доведені до відома користувачів.

Коли зміни у податковому  законодавстві привели до збільшення кількості податкових декларацій, податкове  управління змушено було розробити  вдосконалені форми та інструкції, які були б зрозумілі платникам  податків і повідомляли б управлінню відомості, які необхідні для  контролю за дотриманням закону.

Стандартні форми дають переваги ініціатору інформації, що передається: коли людина знову і знову пише постійно текст, який повторюється, то впровадження в оборот відповідного бланку значно економить час. Бланки вигідні також отримувачу інформації: використовуючи форму, він може уточнити, які саме відомості йому необхідні в роботі.

Головний недолік будь-якої стандартної  форми полягає у відсутності  в ній гнучкості. Оскільки в ній  точно визначено, яку інформацію і яким чином необхідно передати, то вона повідомить і неправдиву інформацію, коли матеріал не відповідає формі.

Будь-яка людина, коли-небудь заповнюючи стандартну форму, бувала спантеличена «відсутністю відповідей» на питання, які не відповідають конкретній ситуації. Звідси розробка і використання форм, хоча це і важливо для побудови системи обміну інформацією, що аж ніяк не вирішують всіх проблем обміну інформацією в межах однієї організації  або у взаємовідносинах з її клієнтами.

Інша крайність — чутки, незапланована  і неупереджена передача інформації, яка відбувається як деякий інцидент соціальних контактів членів організації, вродженої цікавості людей. Між  цими крайніми полюсами є багато можливостей  для навмисного наміру і планування міжособистісних зв’язків. Серед  правил, якими організації користуються при внутрішньому обміні інформацією, особливе значення мають:

1. Вимога періодичних звітів. Від  співробітника можуть вимагати  подавати звіти про роботу  за день, тиждень, місяць, рік,  не уточнюючи повністю його  форми або змісту. Інколи принагідним  випадком для звітів є регулярні  збори співробітників.

2. Часткова деталізація форм  або змісту інформації, яка передається.

3. Деталізація каналів розсилань  інформації, адресів розсилки, допуску  до інформації. Правила можуть  також визначати, хто повинен  готувати, перевіряти і схвалювати  перед відправкой різні види  інформації.

4. Сортування вхідної інформації. Правила можуть ставити в обов’язок  працівникам відповідного підрозділу  організації читати вхідну інформацію  і направляти її відповідальним  особам в даній організації.

Формальний обмін інформацією  ефективний тільки тоді, коли члени  цієї організації приймають його як обов’язковий. Ця система має  свої обмеження — неможливо формалізувати  все, що відбувається в організації. Такий обмін не може виразити реальні  потреби організації через свою повільність і негнучкість. Щоб  бути ефективним, обмін інформацією  повинен бути ширшим ніж офіційна схема.

Ці труднощі приводять до зростання  неформальної системи передачі інформації, яка доповнює формальну. Неформальна  передача інформації включає будь-яку  інформацію поза офіціальних каналів. Вона включає внутріорганізаційні  розмови, чутки, спілкування зі співробітниками  важливих підрозділів, керівниками  з тим, щоб мати можливість використовувати  їх для впровадження своїх ідей, пропозицій та ін.

Розвинена система неформальної передачі інформації, яка доповнює формальну, часто дає можливість організації  скоріше ніж за офіційною процедурою пристосуватися до зміни умов, а  також виконувати свої завдання більш  оперативно. При цьому співробітники  можуть досягти повноти розуміння, що було б неможливо за наявності  лише формальної системи.

Від розміру в основному залежить, наскільки можливо покладатися  на неформальну систему передачі інформації. На формальну передачу інформації великі організації повинні  покладатися в більшій мірі, ніж  малі. Діяльність великих організацій  не може залежати від того розуміння  інформації, яке складається в  результаті безпосередніх особистих  взаємовідносин співробітників.

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Підсумовуючи все наведене, слід зазначити, що джерело інформації, орієнтоване на масового або принаймні багаточисельного споживача, еквівалентне повідомленню. Досить типовою в цьому випадку є модель комунікації, якій притаманні один відправник повідомлень, багатотиражне джерело інформації, розгалужений або мережевий канал зв’язку та масовий споживач інформації. Джерела ж інформації, призначені принаймні на початковому етапі свого функціонування для окремого споживача або вузького кола осіб, складають єдине ціле з таких елементів моделі комунікації, як відправник повідомлення, саме повідомлення та канал зв’язку. До того ж усі ці елементи представлені поодинці. Проте варто зазначити, що механізми управління поширенням масової та індивідуально орієнтованої інформації різні, що, в свою чергу, впливає на механізми функціонування джерел інформації і певною мірою — на зміст повідомлень. У подальшому це питання розглянемо детальніше.