Нормативні документи

Загально-технічні та організаційно-методичні  стандарти, як правило, об'єднують в  комплекси (системи) стандартів для  нормативного забезпечення в певній галузі діяльності. Їх використання дає  можливість спростити розробку, конструювання  і підготовку виробництва нових  виробів, скоротити виробничі цикли, здешевити і поруч з тим  підвищити якість вдосконаленої  продукції. Подальший розвиток стандартизації веде до створення великих комплексів, що охоплюють цілі галузі, а часто  такі комплекси стають і міжгалузевими [10] .

До числа міжгалузевих систем входять Єдина система  конструкторської документації (ЄСКД), Єдина система технологічної  документації (ЄСТД), Система метрологічних  стандартів, об'єднаних назвою «Метрологія», Система стандартів безпеки праці (ССБП), Єдина система технологічної  підготовки виробництва (ЄСТПВ), Система  розробки і впровадження продукції  у виробництво (СРПВ), Система стандартів у галузі охорони природи, Система  стандартів на коди і кодування інформації тощо. До систем, які не можна назвати  міжгалузевими бо мають загальнодержавне значення слід віднести Державну систему  стандартизації України. Стандарти  Державної системи стандартизації України позначаються перед реєстраційним  номером цифрою 1.

Роботи зі стандартизації фінансуються їх замовниками. Джерелами  фінансування робіт зі стандартизації є кошти Державного бюджету України, кошти, передбачені на виконання  програм і проектів, кошти суб’єктів  ведення господарства, кредити банків та інші кошти, передбачені законодавством.

Витрати підприємств, пов’язані  з розробкою стандартів, відносяться  до витрат на науково-технічне забезпечення їх господарської діяльності. Витрати  на роботи зі стандартизації бюджетних  урядів й організацій відшкодовуються  за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт зі стандартизації за рахунок коштів Державного бюджету  України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено  відповідальність за технічне регулювання у певних сферах діяльності.

Кошти, отримані від реалізації національних, регіональних, міждержавних і міжнародних стандартів направляються  виключно на виконання робіт зі стандартизації, розвиток науково-технічної бази.

Нормативний документ - документ, що встановлює правила, зага­льні принципи чи характеристики щодо різних видів  діяльності або їх результатів. Існує  багато видів нормативних документів, які розподі­ляють відповідно до специфіки об'єктів і аспектів стандартизації.

Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надавання йому чинності, розрізняють такі нормативні документи:

• стандарти;

У кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи правил, державні класифікатори, каталоги тощо);

• технічні умови.

Настанова, звід правил (правила) - нормативний документ, що рекомендує практичні прийоми чи методи проектування, виготовлен­ня, монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій  чи виробів.

Регламент - прийнятий органом  влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень

Технічний регламент - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній  зміст. Примітка, Технічний регламент  може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним  положенням.

Технічні умови - нормативний  документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга.

Класифікатор - документ, в  якому відповідно до прийнятих ознак  класифікації та методів кодування об'єкти класифікації розподілено на угруповання і цим угрупованням надано коди.

Каталог - систематичний  звід, перелік будь-яких об'єктів, який дає змогу віднайти кожен об'єкт  і певну ознаку відповідно до прийнятих правил його укладання. Каталог може містити характеристики, показники та інші дані щодо об'єктів, внесених до каталогу [11] .

Стандарти, кодекси усталеної  практики та технічні умови мають  чинність відповідно до рівнів суб'єктів  стандартизації, установлених законодавством. Національні стандарти, кодекси  усталеної практики та державні класифікатори  застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Порядок стосовно того, як застосовувати  стандарти для забезпечення потреб оборони України визна­чає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Порядок стосовно того, як розробляти та застосовувати стан­дарти для  забезпечення потреб державної безпеки  та мобілізаційної готовності визначають центральні органи виконавчої влади  відповідно до покладених на них функцій.

Залежно від специфіки  об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:

• засадничі (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні);
• на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання);
• на продукцію;
• на процеси;
• на послуги;
• на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спі­льному використовуванні;
• загальних технічних вимог.

Згідно з рівнями суб'єктів  стандартизації в Україні розрізняють  такі НД:

• національні;
• організацій.

НД національного рівня  розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.

Міжнародні та регіональні  документи у сфері стандартизації при­ймають на засадах пріоритетності та переважно через НД національного рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіональні документи це - складники чинного Національного фонду нормативних документів [2].

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за по­треби накопичення досвіду використовування виробу чи стандарту, щоб випробувати  положення стандарту чи обгрунтувати вибір із можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють.

 

1.2. Різновиди нормативних документів

До нормативних документів зі стандартизації відносяться: стандарти, технічні умови, технічні описи, методичні вказівки, рекомендації по стандартизації і положення. Основне місце серед них займають стандарти і технічні умови. Розріз­няють такі види стандартів: основні (організаційно-методичні і загальнотехнічні); стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (іспитів, вимірів, аналізу).

Комплекс НД Національної стандартизації України включає  різноманітні НД, в яких установлені  вимоги до конкретних об'єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надання йому чинності, розрізняють такі НД: стандарти, кодекси  усталеної практики, технічні умови, державні класифікатори.

Поняття про НД та стандарти  наведено в підрозділі 1.3. Термін НД є родовим терміном, що охоплює  такі поняття, як "стандарт", "технічні умови", "настанови (правила)" та "регламент".

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, вироби того самого чи подібного функціонального призначення, але які різняться конструктивним виконанням чи принципом дії і  для яких аспекти проектування, виготовлення чи встановлення (монтажу), експлуатування чи утилізування є визначальними для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне устаткування тощо). У кодексах усталеної практики також подають правила і методи розв'язання завдань щодо організації та координації робіт зі стандартизації й метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів тощо.

До кодексів усталеної  практики належать настанови, правила, зведення правил.

Настанова, зведення правил (правила) — це НД, що рекомендує практичні  прийоми чи методи проектування, виготовлення монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій чи виробів. Настанова може бути стандартом або  іншим незалежним від стандарту  документом.

Регламент — це прийнятий  органом влади НД, що передбачає обов'язковість правових положень. Регламент, що доповнений технічною  настановою, яка визначає способи дотримання вимог, називається технічним регламентом.

Технічні умови (ТУ) —  НД, що встановлює вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконання процесів чи надання  послуг замовникові, і регулює відносини  між виробником (постачальником) і  споживачем (користувачем). їх затверджують на продукцію, яка перебуває в  стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ розробляються на один чи декілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Підприємства використовують ТУ незалежно  від форми власності та підлеглості, громадяни — суб'єкти підприємницької  діяльності — за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції або надання  послуг .

ТУ посідають особливе місце в комплексі технічної  документації на товари та послуги, адже вони є основним документом на постачання продукції і надання послуг. В  ТУ встановлюються певні вимоги до конкретної продукції або послуги, в якій визначені показники стандартів. Ці показники мають забезпечувати  повну характеристику споживних  властивостей товарів та послуг і  можливість їх визначення та контролю.

Державні класифікатори (ДК) — це НД, в яких об'єкти стандартизації класифікуються за суттєвими ознаками й поділяються на класи, підкласи і групи. ДК України гармонізовані  з Міжнародною класифікацією ISO і  мають гармонізовану систему  опису та кодування об'єктів. Так, в Україні діють 19 ДК, наприклад: ДК-001-94 "Класифікатор форм власності", ДК-003-95 "Класифікатор професій", ДК-006-96 "Класифікатор валют", ДК-009-96 "Класифікатор видів економічної діяльності", ДК-012-97 "Класифікатор послуг зовнішньоекономічної діяльності", ДК-016-97 "Державний  класифікатор продукції та послуг".

Національні стандарти, кодекси  усталеної практики та державні класифікатори  застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Міністерство оборони України, враховуючи особливості цієї сфери, визначає порядок застосування НД для задоволення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Залежно від специфіки  об'єкта стандартизації стандарти поділяються  на види: основоположні; на методи випробовування; на продукцію; на процеси; на послуги; на сумісність; загальних технічних вимог [9].

До основоположних стандартів належать організаційно-методичні, загально -  технічні та термінологічні НД. В них установлюють організаційно-методичні та загально - технічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та їхні визначення, загально - технічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість. Основоположний стандарт може використовуватись як стандарт або бути основою для інших стандартів.

Стандарти па метоли випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання) регламентують порядок і послідовність  виконання методик, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби для  різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них  наводяться уніфіковані методи випробування якості, що засновані на досягненнях сучасної науки і техніки [7] .

Стандарти на продукцію встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, які забезпечують її відповідність  своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції  при її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила  приймання, способи контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності  виконання різних робіт (операцій) у  процесах, що використовуються у різних видах діяльності, які забезпечують відповідність процесу до його призначення.

Стандарти на послуги установлюють вимоги, які має задовольняти послуга, щоб забезпечити свою відповідність  призначенню. Стандарти на послуги можуть бути розроблені для таких послуг: прання білизни, готельне господарство, транспорт, автосервіс, телезв'язок, страхування, банківська справа, торгівля тощо.

Стандарти на сумісність установлюють вимоги стосовно сумісності продукції, послуг чи систем у місцях їх поєднання та у спільному використанні.

Стандарти загальних технічних  вимог — містять перелік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги  в кожному випадку окремо.

Згідно з рівнями суб'єктів  стандартизації в Україні розрізняють  національні й відомчі НД та НД організацій і громадських організацій.

Національні НД приймаються  національним органом стандартизації, який діє на території України, і  застосовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності  та підпорядкування, громадянам и-суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється чинність НД.