Загальна характеристика та структура валютного ринку

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

 

1. Загальна характеристика  та структура валютного ринку………………………4

 

2. Валютні операції на  валютних ринках.  Котирування  валют………………….6

 

3. Види валютних операцій…………………………………………………………8

 

ВИСНОВОК……………...…………………………………………………………16

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...…19

 

ВСТУП

Сучасний валютний ринок ¾ це не просто місце здійснення валютних операцій. Він представляє систему різноманітних екномічних та організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок – це складова частина грошового ринку, де зустрічаються попит і пропозиція на валюту.

Зовнішній валютний ринок (ЗВР) – це найбільший у світі фінансовий ринок, на якому здійснюються міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. ЗВР не є централізованим, він діє за допомогою багатьох установ.

 

 

1. Загальна характеристика  та структура валютного ринку

 

Валютний ринок ¾ розгалужена система фінансово-кредитних інститутів та механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.

Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют. Більша частина операцій припадає на долари США, а також на німецьку марку, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський франки.

На валютному ринку беруть участь різні групи екномічних суб¢єктів, кожна з яких прагне задовільнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада ¾ продавці валюти, її покупці та посередники.

Головними суб¢єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпорджаються певними сумами вимог та зобов¢язань на кожну іноземну валюту. Якщо ці величини співпадають, тоді валютна позиція називається закритою, якщо виявиться за цими величинами нерівноважність ¾ відкритою, або неприкритою. причому відкритість ця рахується “короткою”, якщо сума продажу валюти (зобов¢язань) перевищила суму купівлі (вимог), або “довгою” ¾  якщо вимоги на дану валюту перевищили зобов¢язання.

Наприклад, банк, який мав попередню закриту позицію відносно німецьких марок та французьких франків, продав 10000 ДМ за 30000 FFr. Позиція перейшла у відкриту: коротку до марок і довгу до франків.

Відкрита позиція пов¢язана із валютним ризиком, хоч інколи може принести додатковий прибуток (наприклад, якщо курс валюти зростає у довгій позиції). Переважна частина активів (валютного товару) представлена депозитами до запитання, котрими великі банки торгують між собою. Обмін валюти готівкою складає незначну частину валютного ринку.

Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів. У цій якості вони не “підтримують позицію” до окремих валют, а тільки зводять разом покупців і продавців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити Лондонський банк виступити у ролі брокера при необхідній для неї організації обміну доларів на марки.

На валютних ринках постійно функціонують брокери і ділери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними у тому, що брокер ¾ це посередник, котрий заключає угоду від імені та дорученню і за рахунок клієнта, він отримує винагороду за угодою сторін, або за визначеною таксою. Дилер ¾ фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за свій рахунок, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують об¢єднання брокерів і ділерів: брокерські фірми, ділерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажею інформації, консультаціями тощо.

Важливим атрибутом валютного ринку є зосередженя пропозиції і попиту на іноземну валюту переважно через комерційні банки, які мають найбільш розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн.

Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого визначається верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування курсу валюти у заздалегідь обраних параметрах (ринкова рівновага) і представляє експортерам та імпортерам тверду основу для розрахунків, завдяки чому сутьєво стимулюється міжнародна торгівля.

 

 

 

2. Валютні операції  на валютних ринках.

Котирування валют

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют.

Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК : (ОК : КП)   ,

де

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов¢язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця  і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Конверсійні операції з готівкою інвалютою здійснюються через крос-курс.

Крос-курс - співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх курс до третьої валюти.

Отже, розрахунок крос-курсу для української гривни можна здійснити за схемою:

На певну дату офіційний курс гривни становить:

• українська гривня / долар США - Х грн. за долар;
• українська гривня / марка ФРН - Y грн. за марку;

тоді крос-курс долара США до марки ФРН становить:

Х / Y  німецької за один американський долар.

Якщо банк (клієнт) бажає у цей день обміняти (N) доларів США на німецькі марки; то з урахуванням крос-курсу він може отримати:

N · (X / Y) німецьких марок.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою здійснюються винятково з валютами, що відносяться до групи “Вільноконвертована валюта”.

 

 

 

3. Види валютних  операцій

 

На валютному ринку  використовується дві групи операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах “спот” (spot). Операція “спот” - це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий преріод. Доставка валюти здійснюється після заключення угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього визначається і валютний курс “спот”-курс на момент укладання угоди. Існує два “спот” курси для валюти: курс попиту (big rate) - курс, за яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції (offer rate) - курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на іншу.

Другим видом ввалютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими счуб¢єкти  ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом зафіксованим на момент  укладання угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобов¢язання купити або продати  певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент заключення угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів “спот” на величину “знижки” або “премії”, пов¢язаної з відстроченням платежів.

Строкові валютні операції тісно пов¢язані з процентними ставками по короткострокових депозитах. Форвардний курс має тенденцію до підвищення, якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі, ніж процентні ставки контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни де банківська процентна ставка вища буде мати у форвардній операції відповідну “знижку”. При однакових ставках банківського процента регулятором валютного обміну залишається “спот”-курс.

У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку “ЛІБОР” (London: jnter Bank Offered Rate) - процент по міжбанківських депозитах у Лондоні.

Розрахунок премії / дисконту до форвардного курсу можна зробити за формулою:

 

      КВ (%В - %А) · СФ

П / Д = ——————————— ,             де

                 360 · 100

 

КВ - “спот”-курс валюти для продажу,

%В - ставка “ЛІБОР” по  депозитах у валюті, що необхідна  для купівлі,

%А - ставка “ЛІБОР” по  депозитах у валюті, що продається,

СФ - строк форвардної операції.

Строкові або форвардні операції слугують для отримання прибутку у вигляді курсової різниці, а також для страхування суб¢єктів ринку від валютних ризиків. Окрім цього, операції на строк - це широке поле діяльності валютних дилерів, які ведуть гру на підвищенні або зниженні ринкових курсів.

Основним засобом проведення міжнародних обмінних операцій на ЗВР є телеграфні перекази. Припустимо, що деяка американська компанія продала мережі роздрібних крамниць у Великій Британії партію медикаментів на суму 1000 доларів. Банк, на який замикаються операції цієї компаніїї, - це комерційний банк у Нью-Йорку. Цей банк надішле телеграфне повідомлення лондонському банкові мережі роздрібної торгівлі, повідомляючи про необхідність покласти на банківський рахунок нью-йоркського банку в його лондонському відділенні. Після цього нью-йоркський банк надає постачальникові кредит на еквівалентну суму в доларах. Переказ грошових коштів за допомогою телеграфа здійснюється на перший чи другий день після купівлі чи продажу.

Другим засобом обміну на ЗВР є переказні векселі. В разі продажу партії медикаментів операція може бути організована таким чином. Передовсім британська торговельна компанія отримає у своєму банку кредитного листа й перешле його американській фірмі – постачальнику. Одержання цього документу зобов’яже експортера виписати переказний вексель на британський банк. Цей переказний вексель є розпорядженням, подібним до банківського чеку, яке передбачає, що банк зобов’язаний сплатити експортерові певну кількість грошей. Експортер може потім продати цей вексель комерційному банкові, отримавши натомість еквівалентну кількість доларів. Коли за цим векселем буде сплачено, комерційний банк одержить платіж у фунтах стерлінгів.

Платіжний вексель може бути оплачено негайно або в певний момент у майбутньому – наприклад, за 30, 60 чи 90 днів. Якщо експортер виписує вексель, що підлягає оплаті за 90 днів, а наявні кошти потрібні йому негайно, він зможе знову звернутися по допомогу до комерційного банку. В цьому разі комерційний банк придбає вексель з урахуванням дисконтної ставки, що відбиває переважну ставку відсотку.

Якщо комерційний банк, викупивши вексель, не хоче тримати його 90 днів, він може вдатися до наступного кроку. Цей банк може зв’язатися з британським банком, на який виписано вексель, і викликати підтвердження, що даний вексель буде оплачено своєчасно. По одержанні підтвердження вексель позначається як “акцептований вексель” і стає банківським акцептом, який може бути реалізовано на відкритому ринку цінних паперів, як це відбувається з іншими короткотерміновими цінними паперами – казначейськими векселями уряду, комерційними цінними паперами і т.і. 

Крім телеграфних переказів і переказних векселів невелика частка фінансових операцій на міжнародних ринках забезпечується власно валютою і дорожними чеками. Уявимо, що американський турист збирається в подорож до Франції. Він може звернутися до ділера, який спеціалізується на торгівлі іноземною валютою, або до свого банку і обміняти валюту США на французьку. Банк або ділер від цієї операції отримує прибуток за рахунок різниці в “ціні продавця” й “ціні покупця”, що за своїм характером схоже з вилученням прибутку при здійсненні значних угод, що вимагають обміну банківськими вкладами. Проте при здійсненні невеликих валютних операцій така різниця в ціні становить у середньому 4-5 %, як це прийнято при здійсненні великих фінансових операцій на ЗВР.

Туристи й мандрівники вважають, що дорожні чеки безпечніше за валюту. Вирушаючи до Франції, американець може придбати дорожні чеки, деноміновані чи в доларах, чи то у франках, в американському комерційному банку або в компанії “Америкен експресс”. Власник французького готеля, що бере дорожні чеки компанії “Америкен експресс” у вигляді плати за послуги, депонує їх у місцевому банку, отримуючи кредит у франках незалежно від того, в якій валюті обчислена вартість чеку. Французький банк згодом одержить долари або відповідну кількість франків в “Америкен експресс”.