Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

- відновлено  обов'язковий продаж 50% валютних  надходжень резидентів;

- розширено валютний  коридор;

- посилено контроль  за обґрунтованістю операцій  з купівлі валюти на міжбанківському  ринку;

- посилені обмеження  на операції комерційних банків  на валютному ринку тощо.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 199$- на початку 2000 pp.

Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться НБУ, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Конкретний зміст валютного регулювання визначається чинним законодавством і правовими нормами держави. Він має враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку з Україні і особливості здійснення валютних операцій на ньому.

Головним виконавчим органом управління валютною сферою в Україні є НБУ. У його компетенції: визначення сфери і порядку обігу на території держави іноземної валюти, встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями, забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю тощо.

Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

Валютному контролю підлягають усі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Органи, що здійснюють валютний контроль (НБУ, уповноважені банки, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет України, Міністерство зв'язку України), мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.

Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території держави. ДПА затверджує критерії перевірки дотримання банками законодавства з питань, які належать до компетенції Головного управління валютного контролю. Серед цих критеріїв законність і вчасність розрахунків резидентів і нерезидентів через рахунки “ЛОРО”; дотримання резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями; обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті; підстави перерахування валюти за кордон; виконання „ термінів розрахунків банків за зовнішньоекономічними угодами; 100-відсотковий продаж валюти, яка повертається при невиконанні зовнішньоекономічного контракту тощо.

Державний митний комітет здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

В Україні поки що діє порядок обов'язкового продажу надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. Обов'язковий продаж іноземної валюти здійснюється уповноваженими банками, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки.

Валютні кошти, зараховані на розподільчі рахунки в банках, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у розмірі 50 відсотків. Решта 50 відсотків зараховується на розрахунковий рахунок даного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності і використовується ким відповідно до правил валютного регулювання.

Такий порядок почав застосовуватися в Україні з вересня 1992 р.

Система обов'язкового продажу іноземної валюти не є економічно вигідною. Вона використовується, як правило, в умовах нестабільної економіки. При досягненні фінансової стабілізації і зміцненні валютного курсу національної грошової одиниці має застосовуватися інший, – єдиний режим валютного обігу. Господарський суб’єкт повинен мати право вільного вибору валюти, в якій би він зберігав свої грошові кошти. НБУ стає невигідним в умовах стабільної гривні витрачати її на скуповування валюти іноземних держав і таким чином підтримувати стабільність їхніх курсів. В умовах цивілізованих ринкових відносин резидент повинен мати право на повне використання всієї валютної виручки, що надходить до нього.

 

3. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА  УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ  ТА РОЗВИТКУ

 

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, — неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України "Про банки та банківську діяльність". Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

№ з/п	Роки	Етапи розвитку
1.	1988—1990	Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР
2.	1991 — І півріччя 1992	Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави
3.	II півріччя 1992 — 1993	Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету
4.	1994—1996	Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами
5.	1997—1998	Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування
6.	1999 — донині	Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків

 

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

— комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбудбанк, АІЇБ "Україна", Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

— галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

— філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, "Столичний" та ін.);

— державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

У 1991 p., одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап — перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Цей етап характеризувався прийняттям Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 p., за яким українська банківська система була побудована відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах із ринкової економікою, й передбачає чітке розмежування сфер діяльності Національного банку України і комерційних банків.

На початку ЇЇ створення законодавча база була недосконалою, ліцензійні умови передбачали низькі вимоги щодо обсягу статутного капіталу та професійних якостей керівництва банків, що сприяло швидкій появі комерційних банків. Уже до кінця 1991 р. їх кількість перевищувала 90.

ретій етап в історії розвитку банківської системи України вважається періодом створення банків "нової хвилі", коли більшість із них створювались як "кишенькові" банки підприємств або приватних осіб і мали змогу розвиватися порівняно безперешкодно. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності Й здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших трьох років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи нашої держави. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994—1996 pp. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду в цей період удалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами в усьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була вдало проведена у вересні 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стала зацікавленість українською економікою з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994-—1996 pp. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази — з 366,9 млн до 1 млрд 223 млн дол. США.

Кількість банків у 1995 p. становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалась на наступні 2—3 роки.

Разом із тим успіхи, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат у межах реальних бюджетних надходжень. Усе це спричинило (1998) фінансово-економічну кризу в Україні. У результаті комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних облігацій та валютний ринок. Унаслідок значної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30—35 %.

Розглянуті вище та інші чинники разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних банків, визначили основним завданням п'ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію дохідності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи загалом.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

— акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки);