Суть та структура грошового ринку в Україні. Кредитна діяльність банків України

Міністерство освіти і науки,молоді і спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки

Факультет обліку та підприємництва

 

 

  

 

 

Контрольна робота

з дисципліни»Гроші і кредит»

На тему:

1.Суть та структура  грошового ринку в Україні.

2.Кредитна діяльність  банків України.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                               

 

Львів 2013 
ПЛАН

      1.Вступ

2.Суть та структура грошового ринку.

3.Традиційні та нетрадиційні види банківських операцій.

4.Система банківського кредитування.

      5.Організація банківського кредитування в Україні

      6.Економічна сутність кредитного механізму комерційного банку

      7.Висновки.

      8.Список використаної літератури

 

1.Вступ

На погляд, одній із актуальних тим є «грошовий ринок». Це ринок, де купуються — продаються фінансові ресурси — гроші, облігації, акції, векселі та інші цінні папери. У цьому ринку формується позичковий відсоток, курс валют та обігу цінних паперів. Нині грошовий ринок є найважливішим після ринків товарів, більше, у сучасній ринкової інфраструктурі є визначальною формою ринку. Річ у тім, що немає виду господарської діяльність, який би не важився на фінансових терезах, і проходив би через грошовий ринок. У той самий короткий час він є найбільш чуйним барометром ринкового добробуту.Реагує на будь-які зміни у виробництві товарів та послуг, зокрема й зміни над ринком коштів виробництва. Грошовий ринок є й найбільш досконалим ринком. Насамперед, оскільки забезпечує практично єдину ставку позичкового відсотка у кожної країні, а й у міжнародному. На грошовому ринку є розвинена інформаційна структура і розширюють мережу банків, широкий ринок позикових засобів і цим забезпечують головні умови існування конкурентного ринку загалом — вільний “вхід” у ньому і вільний “вихід” потім із нього. Вочевидь, що грошовий ринок є ключовим елементом в ринковій системі. Без розвиненого грошового ринку ринкова система загалом неспроможна вважатися повноцінною. Проте, грошовий ринок, є знаряддям вдосконалення ринкової системи, своєрідним двигуном економіки нашої країни до в цій системі.

2. Суть та структура грошового ринку

Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати таке визначення: монетарний (грошовий) ринок  – це особливий сектор ринку, на якому відбувається купівля – продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Можна сквзати також, що (грошовий) ринок  -  це мережа спеціалізованих банківсько-фінансових інститутів (установ), що забезпечує взаємодію та врівноваження  попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Монетарний ринок складається з грошових потоків за якими кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів(див. рис.1).

Рис.1. Потоки грошових коштів.

Завдяки функціонуванню грошових ринків здійснюється механізм перерозподілу надлишків грошових коштів (заощаджень) у сферу, де необхідні кошти для інвестицій.

Специфіка товару на грошовому ринку зумовлює і специфіку понять “купівлі-продажу”, інструментів та кон’юнктури.

Особливості “купівлі – продажу”визначаються специфікою понять:

1) „товар”, що купується  – продається  на монетарному  ринку. Цим  „товаром” є  гроші.

2)  "ціна” на грошовому ринку має умовний характер і форму процента на позичені (чи залучені) кошти. Розмір процента визначається споживчою вартістю грошей, тобто їх здатністю  приносити покупцю додатковий дохід.

3) “Продаж” грошей –  це форма їх передачі власником  у тимчасове користування в обмін на інструменти, які дають можливість зберегти право власності на ці гроші та одержати відсотковий дохід.

4) “Купівля” грошей  – це форма одержання суб’єктами  ринку у своє розпорядження  певної суми грошей. Передача  грошей може здійснюватись у формі:

а) прямої позички з умовою повернення у визначений термін;

б) купівлі специфічних фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інш.).Для пізнання механізму функціонування  грошового ринку необхідно розглянути його структуру. Грошовий ринок структуризують за:

1) видами інструментів;

2) за інституційними  ознаками грошових потоків;

3) за економічним призначенням  купівлі грошей.

Рух грошей на гр. ринку забезпечують спеціальні інструменти (їх роль аналогічна ролі грошей на товарних ринках).  Інструменти грошового ринку – це певні  зобов’язання  покупців перед продавцями. В залежності від виду розрізняють неборгові та боргові   зобов’язання.

Неборгові – це зобов'язання які надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах (акції, деривативи).

Боргові –  це зобов'язання за яким покупець зобов'язується повернути в певний строк одержану суму та сплатити по ній  дохід.

Боргові  зобов'язання можуть бути  депозитні (гроші передаються у повне розпорядження покупцям – напр. залучення коштів банками на поточні та строкові рахунки, депозитні, ощадні та трастові вклади  тощо); позичкові – продавці обмежують права покупців щодо розпорядження грошима  (визначається цільове призначення позички, особливі гарантії її повернення  та інш. Такі зобовязання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів та інш.)

Інструменти грошового ринку, опосередковуючи рух грошей,  набувають певної вартості і стають обєктом купівлі-продажу у формі цінних паперів чи валютних цінностей. Т.ч. формуються ринок цінних паперів, валютний ринок як форми існування грошового ринку.

Інструменти грошового ринку поділяють на три групи: позичкові угоди (включаючи депозитні), за якими  відбуваються відносини банків з їх клієнтами; цінні папери за якими  відбуваються  прямі відносини між покупцем і продавцем грошей; валютні цінності.  Рис.2 Структура грошового ринку

Відповідно за видами інструментів грошовий ринок поділяють: ринок позичкових казобов’язань, валютний ринок, ринок цінних паперів.

За інституційними ознаками грошових потоків: ринок банквіських кредитів,  ринок послуг небанківських фінансово-кредитнних установ, фондовий ринок.

За економічним призначенням купівлі грошей: ринок грошей, ринок капіталів.

Ринок грошей – це ринок, де здійснюються короткострокові (до 1 року) депозитно-позичкові операції.

Класичними операціями ринку грошей є:операції з міжбанківського кредитування;короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційні банки;кредити комерційних банків цим інституціям. Характерна особливість: ринок грошей дуже чутливий до змін в економіці та фінансовій сфері, тому тут дуже мінливий попит, пропозиція та відсотки як ціна грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше року) термін. Ці гроші використовуються для збільшення маси основного та оборотного капіталів.

Класичні операції на ринку капіталів: операції з акціями, цінними паперами, довгостроковими облігаціями; довгострокові депозити та позички комерційних банків; операції спеціалізованих інвестиційних компаній.Характерна особливість: попит і пропозиція чутливі, процентна ставка більш стабільна.

Грошовий ринок поділяють на два основні сектори:

1) сектор прямого фінансування (безпосередньо від власників  до позичальників);

2) сектор опосередкованого (непрямого) фінансування (по яких грошові кошти рухаються від кредиторів до позичальників через фінансових посередників – банки (особливе місце), небанківські фінансові установи).

Головна функція грошового ринку – балансування попиту і пропозиції, формування ринкового рівня процента як ціни грошей. Тому особливе значення має пізнання механізмів формування попиту та пропозиції. Попит на гроші – одне з ключових дискусійних питань.

3. Традиційні та нетрадиційні види банківських операцій

Діяльність комерційних банків за ринкових умов є різноманітною. Банки, передовсім, є самостійними суб'єктами господарювання, що функціонують на засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний продукт з метою отримання прибутку.

Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, що  продуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого - створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій (рис.3).

Рис. 3. Склад продукції комерційних банків

За  здійснення  пасивних  операцій  банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта з його розпорядження або здійснення інших операцій, які не пов'язані безпосередньо з рухом грошей, - так званих збалансованих послуг.

Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і пасивній його частинах.

Баланс   банку  дає   змогу   отримати   загальні   дані   про   стан коштів банку, про розміщення цих коштів (актив), а також про джерела їх утворення(пасив).

Пасивні   операції  -  це   операції,   пов'язані   з   формуванням банківських ресурсів.  Вони   відіграють  первинну  й   вирішальну роль щодо  активних  операцій,  для  яких  необхідною  умовою  є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.

Статутний   фонд   формується   за   рахунок   пайових   внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації   коштів   від   випуску   й   розміщення   акцій   (якщо   це акціонерне товариство)

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.

Нерозподілений прибуток це частина прибутку, І залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З кошт нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фонд розвитку банку - розширення його матеріально-технічної баз матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальні питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків, або банкрутства банку, її значення пов'язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов'язана зі встановленням центральним банком для комерційних   банків   певних   нормативів   щодо   розміру   власного капіталу з метою гарантування нормального функціонування банків.

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх дострокового вилучення.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнтові депозитного сертифікату письмового свідоцтва банку про депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента.  Активні операції комерційних банків - цс діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

банківські кредити;

банківські інвестиції;

касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку.Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери.Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл. Крім інвестиційних операцій, що їх банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій належать: