Суть та структура грошового ринку в Україні. Кредитна діяльність банків України

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов'язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає  повернення кредиту в повній  сумі в обумовлений кредитним  договором строк);

- в розстрочку (передбачає  періодичну сплату платежів відповідно  до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

Таким чином, неухильне та послідовне дотримання даних етапів дасть змогу ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля та ефективність діяльності банківської установи в цілому.

 

 

 

 

 

 

Схема прийняття рішення про доцільність надання кредиту

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

- виявити фінансовий  стан клієнта;

- попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

- стимулювати діяльність  підприємства в напрямку підвищення  її ефективності;

- підвищити ефективність  кредитування;

- оцінити рівень ризику  кредитування для банку. Оцінка  кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

На підставі висновків служб банку (юридичної, СБ, та ін.) кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту.

Цим завершується третій етап процедури отримання кредиту .

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі.

Основні вимоги до кредитних договорів:

а) кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки в письмовій формі, в іншому випадку він буде вважатись недійсним. Внесення змін до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допускається;

б) внесення змін та доповнень до кредитного договору оформлюється додатковою угодою;

в) право підпису кредитного договору належить керівним особам банку та позичальника, або уповноваженим на це особам. Підписи уповноважених осіб банку та позичальника скріплюються печатками. Якщо кредитний Договір складено на кількох аркушах, то на кожному аркуші проставляються підписи керівників банку та позичальника .

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів кредитного механізму.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

- іпотека (земля, нерухоме  майно);

- товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

- заклад (рухоме майно, яке  може передаватись у володіння  банку):

- майнові права (право  вимоги, яке належить позичальнику);

- цінні папери (купонні  листи на виплату процентів, дивідендів).

Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами .

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов'язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

- в розстрочку (передбачає  періодичну сплату платежів відповідно  до надходження коштів від  реалізації продукції (виконання  робіт, надання послуг) та інших  доходів.

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

Таким чином, неухильне та послідовне дотримання даних етапів дасть змогу ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля та ефективність діяльності банківської установи в цілому.

7.Висновки

Грошовий ринок - одне з всеосяжних понять, властивих теорії фінансів, грошей і кредиту. Сфера його поширення в економічному житті країни та її громадян вкрай широка. Грошовий ринок являє собою середовище, де відбуваються всі основні операції, пов'язані з обігом грошей. Для координації грошового ринку та обігу в ньому формується грошова система. В останні десятиліття у світовій економіці простежуються загальні тенденції розвитку грошової системи:

- З грошового обігу в якості  платіжного засобу повністю витіснена  золото (золоті гроші). Іншими словами, завершився процес демонетизації  золота. В даний час у жодній країні світу немає в обігу золота як платіжного засобу;

- З грошового обігу витісняються  паперові гроші. Все більшу роль  в грошовому обігу багатьох  країн починають грати так  звані квазігроші: чеки, векселі, кредитні  картки, банківські рахунки та ін;

- З подальшим посиленням інтернаціоналізації  господарського життя, розвитком  комп'ютеризації національні гроші  все більше витісняються з  грошового обігу колективними  валютами (ЕКЮ, євро);

- У грошовому обігу все більша  роль відводиться електронним грошам. Вони мають великі переваги.

По-перше, це веде до величезної економії ресурсів (виключається друкування грошей, їх захист, транспортування тощо). По-друге, введення електронних грошей дозволить здійснити тотальний контроль за всіма грошовими операціями, відстежуючи і запобігаючи ухилення від податків, факти хабарництва і т.д. Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття дефіциту бюджету, зазвичай вони не розміни на золото і наділені панівною владою примусовим курсом.

При функціонуванні дійсних грошей (золотих) їх кількість підтримувалася на необхідному рівні стихійно, так як регулятором виступала функція скарбу. Співвідношення між масою товару і масою грошей підтримувалося щодо точне. Це забезпечувало стійкість грошового обігу.

Основне завдання фінансових ринків полягає в забезпеченні умов для переказу коштів від кредиторів позичальникам. Учасники фінансового ринку зазвичай розрізняють такі поняття як ринок капіталів і грошовий ринок. Останнє має відношення до запозичень і кредитування з терміном на один рік і менше. Потреба в грошовому ринку існує головним чином тому, що прихід грошових коштів в учасників ринку не збігається з їх витратою.

Грошовий ринок України, становлення якого почалося разом із становленням незалежності країни, все ще не досяг стабільності.  Розвиток грошового ринку нашої держави часто піддається кон'юнктурним миттєвим тенденціям і змінам, які впливають на його стан не завжди ефективно. Огляд грошового ринку України, проведений в даній роботі показав, що без проведення ефективної, узгодженої та вдумливої ​​кредитно-грошової політики, без оптимізації методів управління Національного банку України неможливо домогтися поліпшення економічної ситуації в країні.

Підвищення прожиткового мінімуму до рівня, реально відповідає нормам життя людини (при відповідному підвищенні мінімальної заробітної плати) буде сприяти підвищенню купівельного попиту населення. Це збільшить ресурсну базу банків і небанківських кредитних установ, зацікавить "заробітчан" працювати у своїй країні, забезпечуючи безліч робочих місць (нині вакантних через низькі зарплати), збільшить надходження до бюджету, підвищить цінність і стійкість гривні та її валютного курсу.