Сучасні проблеми та перспективи розвитку грошового ринку в Україні

Особливість військової інфляції у Франції визначалася  тим, що ця країна, як і ряд інших, була пограбована Німеччиною. Загальна сума окупаційних витрат Франції (контрибуції, заборгованість Німеччині за клірингом, позика Італії та ін.) становила біля 1 трлн. фр. Фінансування цих витрат здійснювалось за рахунок позик, податків, кредитів Банку Франції.

Інфляція поглиблювалася збитками від війни. Промислове виробництво скоротилося на 70%, сільське господарство удвічі. Все це призвело до дефіциту державного бюджету, який у післявоєнні роки був хронічним, що було зумовлено великими військовими витратами, а також витратами, пов'язаними з державним регулюванням економіки та здійсненням "політики зростання".

Тимчасовий уряд Шарля  де Голля провів грошову реформу  в 1945 р. Грошова маса була зменшена на 37%, але потім знову почала зростати. До 1959 р. в країні розвивалася інфляція. За період 1945-1958 p.p. у Франції було проведено сім прихованих девальвацій. За цей період курс франка знизився з 1 дол. США = 37,5 фр. До 1 дол. США = 493, 7 фр. Ці девальвації були малоефективними, бо здійснювалися в умовах незбалансованості державного бюджету, пасивності платіжного балансу, зменшення офіційних золотовалютних резервів, високих темпів інфляції. За період 1913- 1958 pp. масштаб цін зменшився у 161 раз - з 0,3 г до 0,0018 г золота.

Відносна валютна стабілізація настала у Франції в 1959-1967 pp. її об'єктивною основою було зростання виробництва на базі оновлення основного капіталу.

Щоб збільшити масштаб  цін, уряд Франції у 1960 р. здійснив Деномінацію, тобто укрупнення масштабу цін у 100 разів. Новий Франк дорівнював 100 старим, він мав золотий вміст 0,18 г золота, а курс долара в нових франках становив 4,937 фр. Із заміною масштабу цін було перераховано заробітну плату, ціни та ін.

Криза охопила Францію  у 1969 р. Була здійснена чергова девальвація  франка. Уряд проголосив про зниження його золотого вмісту з 0,18 до 0,16 г золота, тобто на 11,5%, а курс франка відносно долара впав з 4,937 фр. до 5,554 фр. за 1 дол. Економічній кризі передувала гостра соціальна криза (травень 1968 p.), весною 1969 р. уряд де Голя пішов у відставку.

У вересні 1969 р. уряд Франції оприлюднив "план оздоровлення", який включав скорочення внутрішнього споживання, зменшення бюджетного дефіциту та зростання експорту. Були вжиті заходи кредитної рестрикції (облікову ставку Банку Франції підвищили з 6% до 8%, обмежили банківський та споживчий кредит), підвищені податки.

Однак девальвація франка в 1969 р. та подальші заходи не ліквідували  причин інфляції. Три світові економічні спади у 70-ті роки, а також енергетична  криза погіршили становище Франції. Посилилася інфляція, за темпами якої Франція часто випереджала інші країни. Так, якщо за 1961-1970 p.p. індекс споживчих цін зріс на 50%, то за 1971-1980 p.p. - на 151,6%.

У 1973 р. Франція відмовилася від  підтримки курсу франка до долара у межах офіційно встановлених точок коливань ± 2,25% та перейшла до режиму вільно плаваючих курсів. З 1979 р. Франція - член Європейської валютної системи, а з 1 січня 1999 р. вона увійшла до числа країн, які ввели спільну європейську валюту - євро - у безготівковий обіг.

Франція очолює зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її порівняно зі стерлінговою зоною було юридичне оформлення міждержавними угодами та створення централізованого керівного органу - Валютного комітету зони франка. З початку існування зони до неї входили колонії та залежні території. З розпадом колоніальної системи зона франка втратила свою колоніальну базу. Окремі країни покинули зону. Основа сучасної зони франка - незалежні африканські держави. Щоб послабити центробіжні тенденції, які породжуються національно-визвольним рухом, Франція постійно поновлює валютно-фінансовий механізм зони франка.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА АНАЛІЗ ГРОШОВОГО  РИНКУ УКРАЇНИ

 

2.1 Особливості державного  регулювання грошового ринку  в Україні

 

 

Грошовий ринок є  найбільш вагомою складовою ринкових механізмів національної економічної системи. На підставі структурного аналізу грошового ринку нами визначено особливості формування попиту та пропозиції грошей. Попит на гроші в найбільш широкому сенсі є частиною багатства, яку бажають мати у грошовій формі. Пропозиція грошей має ендогенний характер, визначається і регулюється центральними банками, які володіють законодавчо закріпленими для цього функціями. Державне регулювання пропозиції грошей, крім забезпечення економіки грішми, є основним важелем впливу на відсоткові ставки.

Розвиток державного регулювання  відсоткових ставок здійснюється через  запровадження їх таргетування. Проте  існує лише реальна можливість таргетування номінальної відсоткової ставки в короткотривалому періоді, а в  довгостроковому періоді має корелюватися на рівень інфляції. Еволюція відсоткової політики здійснювалась у межах сучасних монетарних теорій, а проте пріоритет надавався їх результативності у досягненні цільових орієнтирів.

Тенденції розвитку відсоткової політики в сучасних ринкових економіках свідчать, що в Україні операції рефінансування мають стати пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики. В основі механізму рефінансування є надавання кредитів під заставу вже існуючих боргових зобов'язань, що побудовано на функції НБУ як кредитора останньої надії. В Україні ще не сформована повноцінна система рефінансування, що вимагає застосування досвіду сучасних економік, де їх використання давало високу результативність. Фактично НБУ намагається застосувати європейську модель рефінансування, де використовується кредитний "коридор" для операцій на міжбанківському ринку, який контролюється автоматично кредитно-депозитними операціями "овернайт". На підставі аналізу сучасного стану операцій рефінансування було визначено, що їх подальший розвиток можливий через залучення в кредитній спілці більшості учасників міжбанківського ринку. НБУ для збільшення обсягу коштів, які залучаються в операції рефінансування, має знизити вимоги до їх учасників. Спрощення доступу до операцій рефінансування має сприяти зниженню верхньої межі відсоткових ставок та буде стабілізувати їх структуру.

Результати аналізу [3, с. 241-247] дали підстави зробити висновок, що подальший розвиток відсоткової політики в Україні має здійснюватись в напрямі до стандартів, властивих сучасним економікам, де відсоткові ставки рефінансування є визначальними для формування стабільної системи відсоткових ставок.

З 2010 р. можливості відсоткової політики в Україні почали поступово розширюватися і набувати характеру, властивого ринковим економікам. Стабілізація економіки та перехід до сталого економічного зростання визначили позитивну динаміку усіх макроекономічних змінних. Зниження інфляції, а в 2012 р. була дефляція цін, стало свідченням зміни в реальній економіці та у суб'єктів господарювання, які, врешті, змогли позбавитись тривалих інфляційних очікувань.

Відсоткова політика в сучасних ринкових економіках пройшла тривалий еволюційний шлях, що дозволило сформувати широкий діапазон методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, на одному полюсі якого концепції державного акивізму, на другому – монетарна та інші ліберальні концепції. Центральні банки сучасних ринкових економік відмовились від теоретичної однозначності в проведенні відсоткової політики і застосовують прагматичний підхід, коли в конкретній економічній ситуації перевага надається методам та інструментам, які є більш ефективними в досягненні цільових орієнтирів.

В умовах глибокої економічної  кризи були відсутні передумови для  реального проведення відсоткової  політики, заходи якої мали більш формальний характер.

 

2.2  Аналіз функціонування грошового ринку України на сучасному етапі

Структура готівкового  обігу в Україні така: станом на 1 травня 2011 року в обігу перебувало 85,1 млрд. грн. банкнот і монет усіх номіналів (у позабанківській сфері - 78,1 млрд. грн.), з яких 84,2 млрд. грн. (1,7 млрд. шт.) складали банкноти, 0,9 млрд. грн. (5,9 млрд. шт.) - монети і 18,6 млн. грн. (2,9 млн. шт.) - пам'ятні і ювілейні монети.

У розрахунку на одного мешканця країни за станом на 1 травня 2011 року припадало  по 37 шт. банкнот (у тому числі 26 - нового дизайну) і по 120 шт. розмінних монет (1-50 коп.) різних номіналів.

За 2007-2010 р. обіг готівки  через каси банків виріс більш  ніж на 300 млрд. грн., або в 2,8 рази. При цьому в останні роки спостерігається  тенденція до скорочення структури  грошової маси готівкової складової: у 2007 році вона складала 34,8%, у 2008 році - 33,7%, у 2009 році - 31%, у 2010 році -28,7%.

З розмінних монет  найбільшим попитом у населення  користуються монети номіналом 10 і 25 коп. (відповідно по 30 і 33 монети на кожного  мешканця). У цілому розмінні й обігові монети складають 1,1% загальної суми готівки в обігу.

З 2005 р. в Україні розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних  документів, переходом до нових платіжних  інструментів і сучасних технологій платежів. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обов’язок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового  обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від  поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів.

Багато комерційних  банків України почали створювати і  запроваджувати системи типу “клієнт-банк”  щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні  і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні  стало використання “електронних грошей”  як платіжного засобу для масових  споживачів товарів та послуг. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи ¾ в процесі впровадження.

В результаті запровадження  Національної системи в Україні  була створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стали емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг ¾ учасниками системи, що приймають платежі за допомогою пластикових карток.  Виплата заробітної платні, пенсій, стипендій громадянам України виконується, як правило, через банківські установи. Розрахунки за допомогою пластикових карток дали змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо).

Безготівковий оборот в  Україні характеризується обов'язковим  відкриттям розрахункового або поточного рахунка в установі банку. В Україні відповідно до  правил НБУ визначено, що розрахунки підприємств за своїми обов'язками, а також між юридичними і фізичними особами за товарно-матеріальні цінності провадяться в безготівковому порядку через установи банку. Визначено такі форми безготівкових розрахунків в Україні визначено такі форми безготівкових розрахунків: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; інкасові розрахунки; розрахунки з застосуваннями акредитивів; розрахунки з використанням чеків; розрахунки з використанням векселів; клірінгові розрахунки; розрахунки за допомогою пластикових карток.

Доходи та витрати  населення України у 2012 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках  до відповідного періоду попереднього року) представлені в таблицях 1 та 2.

Таблиця 1

Доходи та витрати  населення України 2009-2011 р.р.

      (млн. грн.)

	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Доходи	128736	215672	274241
заробітна плата	55853	94608	117227
прибуток та змішаний доход	24696	36330	43828
доходи від  власності (одержані)	3322	6706	8337
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	44865	78028	104849
Витрати та заощадження	128736	215672	274241
придбання товарів  та послуг	115887	180730	221713
доходи від  власності (сплачені)	158	902	1864
поточні податки  на доходи, майно та інші сплачені поточні  трансферти	8488	17763	19030
нагромадження нефінансових активів	3099	1680	3254
приріст фінансових активів	1104	14597	28380
Наявний доход	96609	162578	212033
Реальний наявний доход, відсотків до попереднього року	104,1	109,1	119,6

 

Таблиця 2

Доходи та витрати  населення України 2012 р.

	млн. грн.	У відсотках до підсумку
Доходи	345492	100,0
заробітна плата	144831	41,9
прибуток та змішаний доход	44688	12,9
доходи від власності (одержані)	17240	5,0
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	138733	40,2
у тому числі:
соціальні допомоги	76670	22,2
інші поточні трансферти	10041	2,9
соціальні трансферти в  натурі	52022	15,1
Витрати та заощадження	345492	100,0
придбання товарів та послуг	289711	83,9
доходи від власності (сплачені)	7139	2,1
поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти	24185	7,0
у тому числі:
поточні податки на доходи, майно тощо	17178	4,9
внески на соціальне  страхування	4001	1,2
інші поточні трансферти	3006	0,9
нагромадження нефінансових активів	-525	-0,2
приріст фінансових активів	24982	7,2
з них:
приріст грошових вкладів  та заощаджень в цінних паперах	21236	6,1
заощадження в іноземній  валюті	5673	1,6
позики, одержані за виключенням погашених (-)	-5096	-1,5