Функції грошей

1.4 Гроші як засіб утворення  скарбів (нагромадження)

Засіб нагромадження ¾ це функція, що пов¢язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як засіб обігу, завдяки розподілу  товарного обміну (Т-Г-Т) на два самостійно відокремлених акти: (Т-Г  і  Г-Т) продаж і купівлю. У даному випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну визначену ціль ¾ збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу ¾ створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу  і перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів.

Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового  прибутку. Вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках на депозитах, вкладали в цінні папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і дивідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження  вартості змінювалися вимоги до форми  грошей. Спочатку послабла, а потім  зовсім зникла залежність функціонального  призначення нагромадження грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей ¾ паперові, депозитні, електронні.

Сучасні кредитні гроші не виконують  функцію засобу утворення скарбів  тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію  нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово знаходяться поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не втрачають зв¢язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим зв¢язком недоцільне ніяке нагромадження грошей.

Кредитні гроші справили позитивний вплив на розвиток самої функції  засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла  можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхнула власників нагромадження швидше їх капіталізувати , що сприяло розвитку організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв¢язанню суперечності між збереженням вартості “в спокої” у межах індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення.

1.5 Світові гроші

Світові гроші ¾ це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена  інтернаціоналізацією економічних  зв¢язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші ¾ комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов¢язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують переміщення багатства. Це може мати місце при оплаті контрибуції, репарацій, грошових позичок чи допомоги, вивезені грошей емігрантами тощо.

В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом  у формі зливків (995 проби) а пізніше  і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все ¾ англійським фунтом стерлінгів та доларом США.

Після краху золотого стандарту  відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках).

В сучасних умовах золото перестало  використовуватись як міжнародний  платіжний засіб і замінене в  цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу.

До резервних (ключових) валют відносяться: долар США, марка  ФРН, фунт стерлінгів Англії, франк Франції, ієна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти ¾ СДР, ЕКЮ та інші.

Застосування національних валют у міжнародному обороті  породило одне із основних протиріч сучасної міжнародної валютної системи. З цього приводу американський економіст Р.Тріффін відзначив, що використання національних валют в якості світових грошей насправді є “внутрішнім дестабілізатором” міжнародної валютної системи.

Органічна неспроможність ключових валют виконувати функції світових грошей витікає із національного характеру кредитних грошей. Адже валютний курс, обсяги емісії та інші економічні параметри резервної валюти переважно залежить не від потреб розвитку міжнародних економічних відносин, а зумовлені причинами що випливають із політичного та економічного стану країн-емітентів. Використання національної валюти як міжнародного платіжного засобу дає країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати імпорт, перевершуючи обсяги власного експорту, покриваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної валюти. Такий вид емісійних доходів країни ¾ емітента наносить іншим країнам значні втрати від прихованого “експорту” інфляції. Разом з тим, слід постійно мати на увазі, що надмірне використання національної валюти для покриття дефіциту платіжного балансу тобто неврівноваженість платежів може підірвати довіру до неї на світовому ринку, викликати її знецінення.

Таке суперечливе становище  ключових валют не тільки загострює  проблему міжнародної валютної ліквідності, але, і підриває стабільність курсового механізму світової валютної системи. Щоб підтримувати курс  резервної валюти у визначених параметрах країні-емітенту приходиться витрачати значні суми для проведення валютних інтервенцій на валютних ринках, що в кінцевому підсумку значно зменшує отримані вимоги від провідного становища національної грошової одиниці в міжнародному платіжному обороті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Грошово-кредитний мультиплікатор

Грошово-кредитний мультиплікатор - це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

 Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплікатора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків.

 Вільний резерв - це  сукупність грошових коштів комерційного  банку, які в даний момент  є в розпорядженні банку і  можуть бути використані ним  для активних операцій.

 Крім вільного, існує  загальний банківський резерв, що  являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на, підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.

П р и к л а  д Станом на 1 січня 2000 р. комерційний банк А мав на своєму кореспондентському рахунку в НБУ 30,0 млн грн., у своїх касах готівкою - 2,0 млн грн. Пасиви банку на цю дату становили 120,0 млн грн. Норма обов'язкового резервування затверджена НБУ на рівні 17%. Виходячи з цих даних, загальний обсяг резерву банку на початок 2000 р. становитиме 32,0 млн грн. (30,0 млн грн. + 2,0 млн грн.); обов'язковий резерв - 20,4 млн грн.

((120млн грн*17%)/100)вільний  резерв - 9,6 млн грн. (30,0 млн грн. - 20,4 млн грн.).

 За економічним  змістом формування вільного  резерву (Рв) можна подати так:

 Рв = К + ЗВ +  МБК –ВСФ –А0 –Ор,

 

 де К - капітал  банку;

 ЗК - залучені банком  кошти в депозити;

 МБК - сальдо заборгованості  банку по міжбанківському кредиту,  включаючи і кредити НБУ;

 ВСФ - відрахування  до централізованого страхового  фонду;

 А0 - вкладення банку в активні операції, не повернуті на даний момент;

 Ор - обов'язковий резерв.

Наявність вільного резерву - важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого - стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті.

 Для з'ясування  механізму грошово-кредитної мультиплікації зробимо такі припущення:

* центральний банк  прокредитував у даному місяці  тільки один комерційний банк  А;

* комерційні банки  на початок місяця не мають  вільних резервів;

* банки використовують  новостворені вільні резерви  тільки для кредитування своїх клієнтів і тільки в безготівковій формі;

* норма обов'язкового  резервування в даному місяці  становила 12%.

Розглянемо механізми  мультиплікації з відображенням  руху коштів по балансах банків. У схемах балансів будемо відображати тільки ті статті, по яких відбувається рух коштів, і тільки суми цього руху та його напрямок (знак "+" свідчить про надходження чи збільшення, знак "-" - про вибуття чи зменшення коштів). Проставлені поряд із сумою зміни коштів цифри (1а, 16, 2а тощо) означають номер операції, яка спричинила цю зміну. Суми по статті "Підсумок" показують, наскільки зріс в обороті банку обсяг залучених коштів (депозитних грошей) та його розміщення.