Становлення й розвиток масової комунікації. Масова комунікація як система

Лекція № 4

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ. МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СИСТЕМА

План

1. Становлення й розвиток соціальних комунікацій:

а) дописемний етап доіндустрільного періоду;

б) писемний етап індустріального періоду;

в) друкарський етап індустріального періоду;

г) аудіовізуальний етап індустріального періоду;

д) новітній період розвитку масового спілкування.

2. Природа й характер масової комунікації.

3. Масова комунікація як система.

Література

1. Квіт С. Масові комунікації: Підручник. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с.

2. Зернецька О. В.  Глобальний розвиток систем масової  комунікації і міжнародні відносини.—  К.: Освіта, 1999.— 351 с.

3. Масова комунікація:  Підручник / А. З. Москаленко, Л.  В. Губерський, В. Ф. Іванов, В.  А. Вергун.— К.: Либідь, 1997.— 216 с.

4. Почепцов Г. Г.  Теорія комунікації.— К.: Видавничий  центр “Київський університет”, 1999.— 308 с.

5. Різун В. В. Маси.—  К.: Видавничий центр “Київський  університет”, 2003.— 118 с.

6. Різун В.В. Теорія масової комунікації. -- К., 2008. -- 260 с.

1.1. Розвиток масової комунікації.

У розвитку масового спілкування  слід виділяти два періоди — доіндустріальний та індустріальний — і чотири обов’язкових етапи: 1) дописемний доіндустріального періоду, 2)писемний доіндустріального періоду; індустріальний період — 3) друкований етап, 4)аудіовізуальний. Нині варто говорити і про новітній, третій, інформаційний період розвитку масового спілкування.

1.1.1. Дописемний етап доіндустріального періоду.

Цей етап комунікації  характеризується такою організацією процесу спілкування, який може бути виражено формулою: спілкування “обличчям до обличчя”. Цей процес спілкування був властивий усій спільноті і мав вигляд переважно міжособистісної, інтерперсональної комунікації, що відбувалася у формі діалогу або монологу. Проте й на цьому етапі масове спілкування вже існувало, хоч воно не мало тих форм і того розмаху, якого набуло з виникненням письма, друку, радіо й телебачення. Стихійні маси у вигляді натовпів, юрб, майданів, видовищних аудиторій, зібраної публіки, перед якими виступали “лідери думок” (термін ввів у ХІХ ст. французький учений-правознавець та соціолог Габрієль Тард), висунуті самою ж громадою,— все це прояви масової комунікації дописемного етапу, які зберігаються й донині.

Першим зовнішнім фактором, який змінив характер спілкування в доіндустріальний період, стало виникнення письма. Дописемне, або усне, спілкування було єдино можливим видом комунікації на ранніх етапах розвитку людства. На дописемному етапі переважала міжособистісна й групова комунікація. Вона мала характер безпосереднього діалогічного міжособистісного спілкування або спілкування з малою групою. До того ж масове спілкування не мало характеру професійного, воно було невід’ємним складником природної поведінки людей.

1.1.2. Писемний етап доіндустріального періоду.

Цей етап доіндустріальної комунікації ускладнив її процес, зробив його опосередкованим, дискретним у просторі й часі, стимулював розвиток такого виду масового спілкування, як публічне — утворення публік, різновидів спільнот, розсіяних у просторі, але об’єднаних інтелектуально на основі писаних текстів. Запровадження письма стало причиною виникнення свідомого авторства — явища епохального в історії людства. Свідоме авторство було початком виникнення професіонального мовлення і формування елітарного прошарку професійних мовців (авторів), здатних керувати спільнотами. З виникненням письма закладаються основипрофесіонального масового спілкування. Для розуміння витоків й суті професіональної масової комунікації необхідно збагнути, що таке свідоме авторство і хто такий автор.

Мовець як автор. На думку відомого філолога М. І. Стеблін-Каменського, "стрибок від безособової літературної традиції до свідомої авторської творчості — один із найбільших стрибків, зроблених людством протягом його історії" (Стеблин-Каменский М. И. Историческая поэтика.— Л., 1978.— С. 90).

Свідоме авторство —  це більша свобода творчості, більші творчі можливості, більша незалежність від традиції. Несвідоме авторство  — це таке авторство, при якому  внесок окремої людини, через неусвідомлення цього внеску, як правило, не підлягає визначенню. Зникнення несвідомого авторства тягло за собою зникнення певних уявлень про людську особистість, її невиділеність із колективу, її єдність із природою. При свідомому авторстві існує наче дві правди: по-перше, історична правда, тобто правда в прямому розумінні слова, але вона — не мистецтво; по-друге, художня правда, тобто мистецтво, але вона — не правда в прямому розумінні слова, а вимисел. При несвідомому авторстві правда єдина — історична.

Аналізуючи поезію скальдів, авторів пісень, які створювалися в древній Ісландії, а спершу в  Норвегії Х—XIII ст., М. І. Стеблін-Каменський писав: "Їхня авторська самосвідомість ще не піднялася на той рівень, на якому стає можливим свідомий відбір фактів дійсності, їх узагальнення і перетворення в художній твір. Вони не володіють правом на художнє перетворення фактів. Їхня творчість зв'язана по руках і ногах фактами неузагальненої дійсності. Не випадково мистецтво поезії знаходиться для них в одному ряду з умінням плавати, або їздити верхи, або стріляти з лука. Вони майстри форми, але ще не повноцінні літературні автори" (Там само.— С. 93).

Еволюційний перехід  від несвідомого до свідомого  авторства ділить історію розвитку мовлення на два великі періоди в становленні цивілізації —мовлення, яке не відокремлюється мовцем від свого "я", і мовлення, що усвідомлюється мовцем, контролюється й регулюється ним. Стосовно спілкування цей перехід означає виникнення професійних мовців як комунікантів, здатних усвідомлювати своє мовлення й акт спілкування і керувати ними. Перше відчуження твору від автора. Перехід від несвідомого до свідомого авторства не є стрибкоподібним. Для виникнення свідомого авторства як загальнолюдського явища мав бути поштовх, що змінив би психологію людей. Таким зовнішнім до психіки людини поштовхом було виникнення писемності. Письмо лягло в основу першого відчуження твору від мовця й усвідомлення свого авторства, а значить і виникнення професіонального мовлення й професійних мовців, які здатні виступати професійними комунікантами і впливати на великі групи людей.

Перше, початкове відчуження твору від автора стало тією обов'язковою  умовою, за якої в історії людства  почався загальний процес виникнення свідомого авторства, а також професіонального мовлення та спілкування, коли текст, створений автором, аналізувався й правився (редагувався) протягом певного часу самим же автором або іншими людьми, що були фахівцями слова, зналися на законах мовлення та спілкування.

1.1.3. Друкарський етап індустріального періоду.

Факт виникнення письма не можна вважати абсолютним початком свідомого авторства, професіонального мовлення й спілкування. Перехід  від несвідомого до свідомого  авторства — це ціла епоха в  історії людської свідомості. У той  же час перехід від усної мови до писемної, тобто введення писемності,— це подія, яка відбувалася в порівняно короткий термін. І природно, що ці два періоди зовсім не обов'язково збігаються.

Несвідоме авторство  можливе і в писемній традиції, воно широко представлене навіть у середньовіковій літературі. Так, ті, хто писав “саги про ісландців”, вважали, що саги— це правда, а не плід їхньої художньої фантазії. Але при несвідомому авторстві в писемній мові авторський внесок приблизно таким же чином не відрізняється від записування чи переписування, як в усній мові він не відрізняється від виконання. Це саме можна сказати і про "Слово о полку Ігоревім", і про "Повість врем’яних літ". Переписувачі текстів цих творів певно що не усвідомлювали себе авторами, і зміни, внесені ними у тексти, не є насправді авторськими чи редакторськими. Вони лише прообраз авторства чи редагування. Ці зміни є несвідомим відтворенням світобачення переписувача.

Другим важливим фактом у розвитку свідомого авторства  й професіональної масової комунікації було виникнення друкарства. Це друге відчуження твору від мовця, яке уможливило розвиток професіональної мовної діяльності за умови остаточного відриву тексту твору від автора, його обробки й удосконалення сторонньою людиною. Саме друкарство було поштовхом до виникнення великих інформаційних індустрій, де процеси мовлення набували відносної самостійності й виробничого осмислення. Виникала й необхідність в осмисленні текстотворчих процесів, залученні автора до переробки власного твору, що в свою чергу формувало в автора поняття про себе як автора твору.

Виникнення свідомого  авторства й відчуження твору  від автора — це не тільки філогенетичні  явища, вони притаманні й людській онтології, зокрема характеризують перехід  від звичайного до професіонального мовлення. Той мовець, який не усвідомлює власних процесів мовлення, а значить і не усвідомлює мовної діяльності як явища,— не може бути, зокрема, професійним комунікантом, бо він не здатен здійснювати свідомий контроль ні за власним, ні за чужим твором, не може керувати ні власними, ні чужими процесами мовлення та спілкування. Такі люди говорять легко, переконливо, красиво, але їхнє мовлення є природним компонентом поведінки, вони не відокремлюють свого “я” від твору, не усвідомлюють твору як відносно самостійного об’єкта існування.

Друкований етап пов’язується з першою індустріальною революцією, з виникненням, зокрема, друку і  становленням професіонального масового спілкування за допомогою друкованих текстів.

1.1.4. Аудіовізуальний етап індустріального періоду.

Аудіовізуальний етап масової  комунікації посилив процеси  комунікування. Він з’явився завдяки  другій індустріальній революції, коли моделі поведінки почали отримуватися людьми через масове поширення зразків  поведінки радіо- і телеканалами до того, як люди навчалися писати й читати. Аудіовізуальні засоби стали потужним арсеналом індустріалізації масового спілкування, виникнення технологій управління масами та людиною. Для цього періоду характерна нерівність між професійними комунікантами та комунікатами, яка виникла в результаті обмеженого доступу людей до засобів масового спілкування, переважання монологічного типу мовлення й неможливості людей бути активними учасниками спілкування. Маса формується за лідерства медіа у суспільстві, живучості ідеї довіри до них. Абсолютній сваволі медіа в цей період протиставляються природні суспільні утворення у вигляді: (а) зібраних публік, для яких властиве зародження процесів саморегуляції, тобто формування громадської думки, (б) а також у вигляді громадських рухів, організацій тощо. Проте радіо й телебачення в індустріальний період володіє великою сугестивною та маніпулятивною силою, що миттєво поширюється в часі й просторі на аудиторію.

На відміну від друку  аудіовізуальні засоби миттєво реагують на події, мають більші виражальні реалістичні можливості імітації живого спілкування, не вимагають особливих затрат часу збоку комунікатів на сприймання, через що викликають більшу довіру аудиторії.

Тому в історії розвитку масового спілкування радіо й телебачення  відіграло вирішальну роль у формуванні публік як різновиду великих мас. Воно стало передднем формування інформаційного суспільства.

1.1.5. Новітній період розвитку масового спілкування.

З переходом на етап електронно-медійний і з виникненням електронних  мереж, наприклад Інтернету, сфера комунікації зазнала процесу глобалізації,що стало причиною виникнення віртуальної масової комунікації — такого виду спілкування,· коли кожен учасник спілкування з великою кількістю людей має однакові можливості впливу на масу, він може швидко міняти свої ролі: то бути комунікантом, то бути комунікатом;· коли весь світ стає ніби єдиним так званим “глобальним селом”, що перебуває на “спільному майдані”, може одночасно існувати у стані спілкування, яке втрачає дискретність (розірваність, розпорошеність) у просторі й часі (весь світ тут, на екрані, і зараз).

Сфера масового комунікування  як спілкування з масами починає  співіснувати й інтегруватися зі сферою спілкування в середині маси. Цей, новітній, етап повторює праісторичний  процес формування стихійних мас, але вже на вищому технологічному рівні. Віртуальна комунікація полегшує проблему нерівноправності у масовій комунікації, яка виникла між професійними комунікантами та комунікатами, між елітою та масою: останні завжди залежні від професіоналів спілкування і не можуть їм звично протидіяти, як того вимагає природний, зокрема міжособистісний, процес спілкування.

У віртуальній комунікації  всі рівноправні (хіба що окрім менеджерів систем глобального спілкування  — адміністраторів мереж та їхніх власників) і всі можуть бути “господарями” віртуального полілогічного середовища спілкування. У віртуальній комунікації процеси масифікації, формування публік, а також “віртуальних натовпів” є результатом добровільної участі кожного в цих процесах: “похід” у натовп перетворюється у такий собі “добровільний похід на плаху”. Віртуальна масова комунікація — це вже інформаційний період розвитку спілкування, в якому більш вирішальними для поведінки людини стають процеси рефлексії, саморегуляції, наслідування та зараження. Проте питання про управління в системах спілкування й “адміністрування поведінки людей” не знімається, воно просто переходить на рівень тонких гуманітарних технологій, пов’язаних з керуванням масами та особистістю в демократичних, вільних системах. Якщо для індустріального періоду властиві технології, що базуються на ідеї довіри до комуніканта та ідеї його лідерства у процесах спілкування, то за віртуальної комунікації живою є “ідея співучасті у міфотворенні”: кожна людина з власної волі стає учасником розмови й ніби очолює масу. Маса саморегулюється за рахунок участі більшості, що робить її відносно самодостатньою, через те за віртуальної комунікації більш розтягненим у часі й помітним є процес бродіння настроїв і визрівання громадської думки, немає категоричності у прийнятті рішень, переважають дискусія, полеміка, обговорення тощо.

Чи може віртуальна масова комунікація перетворитися в  немасову? Точніше, вона депрофесіоналізується. Тобто віртуальна комунікація знову  стає непрофесійною масовою комунікацією, коли всі є в середовищі Інтернету журналістами, політиками, агітаторами, пропагандистами тощо. Проте слід очікувати, що професіональна масова комунікація буде активно інтегруватися у віртуальну; уже виникають інтернет-газети, інтернет-радіо і т. п. Вони перестануть бути засобами масового спілкування тільки тоді, коли стануть абсолютно відкритими й доступними для “перехожих” в інтернеті, коли кожен зможе впливати на політику інтернет-медіа, бути їхніми авторами й редакторами. Однак, зважаючи на “масову природу” суспільства, повне зникнення “масового” неможливе, бо це призведе до зникнення суспільства як явища масового в своїй основі. Тому цілком ймовірне виникнення глобального керування суспільствами (народами, націями, об’єднаннями народів) як єдиною масою. Глобальне керування здійснюватиме панівна нація або окремі люди, що володітимуть необмеженими фінансами, новітніми технологічними засобами та секретними технологіями впливу.