Шпаргалка по дисциплине "Журналистика"

71. Обрання президентом України Віктора Ющенка - 26 грудня 2004 р.

72. Призначення прем'єр-міністром  України Юлії Тимошенко - 4 лютого 2005 р.

73. Самогубство двома пострілами  в голову екс-міністра внутрішніх  справ Юрія Кравченка - 4 березня 2005 р.

74. Початок політичної кризи, спровокованої "антикорупційними" викриттями екс-глави секретаріату президента Олександра Зінченка, відставка уряду Юлії Тимошенко - 8 вересня 2005 р.

75. Призначення прем'єр-міністром  України Юрія Єханурова - 22 вересня 2005 р.

76. Реприватизація "Криворіжсталі" під прицілом телекамер - 24 жовтня 2005 р.

77. Газовий конфлікт з Росією - грудень 2005- січень 2006 рр.

78. Вибори до Верховної Ради  України - 26 березня 2006 р.

79. Обрання головою Верховної  Ради України Олександра Мороза - 6 липня 2006 р.

80. Підписання "Універсалу національної єдності" представниками влади та опозиції - 3 серпня, призначення прем'єр-міністром України Віктора Януковича - 4 серпня 2006 р.

81. Вирок американського суду  екс-прем'єр-міністрові України Павлові  Лазаренку: 9 років позбавлення волі - 25 серпня 2006 р.

82. Верховна Рада України ухвалила  закон, яким визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу - 28 листопада 2006 р.

83. Розпуск парламенту президентом  України Віктором Ющенком- 2 квітня 2007 р.

84. Україна та Польща виграли тендер на проведення чемпіонату з футболу "Євро-2012" - 18 квітня 2007 р.

85. Дострокові вибори до Верховної  Ради - 30 вересня 2007 р.

86. Найбільша техногенна катастрофа: вибухи у підземних виробках  шахти ім. Засядька забрали життя 106 гірників, 66-х госпіталізували - 17 листопада-3 листопада 2007 р.

87. Обрання головою Верховної  Ради України Арсенія Яценюка - 4 грудня 2007 р.

88. Призначення прем'єр-міністром  України Юлії Тимошенко - 18 грудня 2007 р.

89. Вступ України до Світової  Організації Торгівлі - 16 травня 2008 р. (заявку було подано 30 листопада 1993 р.)

90. Обрання головою Верховної  Ради України Володимира Литвина - 9 грудня 2008 р.

91. Газовий конфлікт з Росією - грудень 2008-19 січня 2009 рр.

93. Указ президента України Віктора Ющенка про нагородження званням Героя України провідника ОУН Степана Бандери - 22 січня 2010 р.

94. Обрання президентом України  Віктора Януковича - 7 лютого 2010 р.

95. Призначення прем'єр-міністром  Миколи Азарова - 11 березня 2010 р.

96. Угода між Україною та Росією про продовження перебування Чорноморського флоту в Україні до 2042 р. ("Харківські угоди") - 21 квітня 2010 р.

97. Скасування "Конституційної реформи" Конституційним судом України  як прийнятої з порушенням  процедури - 1 жовтня 2010 р.

100. Арешт лідера опозиції, екс-прем'єр-міністра  Юлії Тимошенко - 5 серпня 2011 р.

16. Політико-інформаційна  роль т.зв. "справи Г.Гонгадзе".. Політико-інформаційна роль “справи Г. Гонгадзе”. Справа Гонгадзе або “Касетний сандал”.16 вересня 2000 р. зник без вісти відомий (як говорили в новинах) журналіст Георгій Гонгадзе, який працював на радіо і писав в інтернеті. Майор служби охорони Мельниченко заявляє, що має плівки з записом розмов Кучми, на якій той замовляє журналіста. Кучму звинувачують у вбивстві. Дуже швидко організуваються журналісти, хоча в інших випадках вбивства журналістів такого не буває. Свідоцтво про вбивство видається не родичам, а колегам. Через півроку тільки мати бачить тіло сина – не визнає, що це він. Замість фото людини, яку шукають, у новинах показуються тінь голови чоловіка, з’явдяються футболки з написами, лозунги і т. п. Футболки треба було купити, надрукувати на них написи, лозунги придумати – акція була запланована. Якщо людину шукають, то чому не помістит фото? Раніше того, як дізналися, що вбили шляхом відрізання голови, з’явилася ця тінь саме голови чоловіка і про це вже говорили журналісти. 28 листопада Мороз виступив у ВР з 11 аудіо. За два місяці Мельниченко не міг знайти потрібні 11 аудіо з записів за 3 роки. Як говорить сам Мельниченко: “Йшла війна за Україну, хто буде наступним президентом. Я приймав в ній безпосередню участь”. Комусь було потрібно змінити президента – курс держави. За останні роки правління Кучми Україна мала порівняно високий ВВП. Коли ж влада змінилася, то ситуація суттєво погіршилася.

Важливим чинником є те, що на Інтернет не поширюється політична цензура. Під час розслідування справи щодо зникнення журналіста Г.Гонгадзе Інтернет виявив свою нову роль — своєрідного «каталізатора» висвітлення незалежних думок, неупередженої оцінки дій державних органів у цьому процесі. Характерно, що кількість відвідувань Інтернет-видання «Українська правда» (керівником проекту був Г.Гонгадзе) протягом кількох місяців сягнула 1 млн.У 2000 р. весь світ сколихнула новина про загадкове зникнення відомого своїми сміливими публікаціями українського журналіста, редактора газети “Українська правда” Георгія Гонгадзе. Вбивство журналіста Гонгадзе вітчизняна і міжнародна громадськість розцінили як теракт проти свободи слова і демократії. Слідчі органи, прокуратура України проводили слідство настільки мляво і непрозоро, що Уповноважений змушена була за власною ініціативою відкрити провадження та вести свій незалежний моніторинг. Уповноважений кілька разів зустрічалася з дружиною журналіста, відвідала його матір, підтримала її морально, допомогла розв’язати побутові проблеми (зокрема, щодо встановлення телефону в кімнаті гуртожитку м.Львова, де був прописаний Г.Гонгадзе), брала участь у засіданнях тимчасової депутатської комісії з розслідування обставин зникнення журналіста.

9 лютого 2001 р. Уповноважений з прав  людини уперше у практиці українського  судочинства виступила і як  учасник судового процесу на  засіданні Печерського районного  суду м.Києва, на якому захищала  право Лесі Гонгадзе, матері зниклого журналіста, вважатися потерпілою стороною. Суд прийняв рішення на користь матері Георгія. За рішенням суду, вона отримала доступ до матеріалів слідства, можливості подавати докази, заявляти клопотання, брати участь у судовому розгляді тощо. Насправді це виявилося вельми примарно. Після проведення генетичних експертиз “таращанського тіла” російськими та американськими фахівцями Генеральна прокуратура вимагала його поховання. Проте у Л.Гонгадзе були суттєві сумніви щодо результатів експертиз, і вона зажадала проведення незалежної експертизи за кордоном з залученням міжнародних експертів. Генеральна прокуратура була проти. Уповноважений з прав людини, аби захистити право матері безвісти зниклого журналіста на достовірну інформацію, зустрілася разом з нею з Генеральним прокурором України М.Потебеньком, його заступником М.Баганцем та слідчим з особливих справ Василенком. Проте знадобився ще рік, щоб було дано згоду Генеральним прокурором (вже В.Піскуном) на таку експертизу. Як це не прикро констатувати, але і в цій справі виразно простежується бездіяльність владних структур. Незадовго до трагедії Г.Гонгадзе відчував біду, бачив, як навколо нього збираються хмари і просив захисту у Генерального прокурора України: “ Я, журналіст Георгій Гонгадзе, висловлюю свій категоричний протест проти знахабнілої поведінки правоохоронних структур, які розпочали кампанію цькування проти мене та моїх колег по роботі. Протягом двох тижнів працівники міліції активно проводять збір інформації в людей, що знають мене, не пояснюючи при цьому мети цього збору. За місцем моєї прописки у Львові провели дізнання в моїх сусідів, а також у моєї матері на предмет моєї діяльності та способу мого життя. Протягом двох днів трьох працівників моєї редакції було затримано представниками міліції, які під різними приводами провели перевірку їхніх документів із записом відповідних даних. Невідомі мені особи супроводжують мене на автомобілі “Жигулі” (державний номер 07309 КВ), чекають біля дому та редакції... Я звертаюсь до Вас з вимогою зупинити свавілля і захистити мене від морального терору, а також виявити і покарати причетних до його організації осіб”. Загадкове зникнення Г.Гонгадзе, за образним висловом журналістів, стало своєрідним смолоскипом, озброївшись яким, свідома частина українського суспільства вирушила шукати “світло у кінці тунелю”.

17. Поняття "революція", "соціальна революція". Концепція "помаранчевої революції": передумови, перебіг, наслідки.Революція – швидка зміна встановленого порядку (соц., економ. чи політ.) сусп. здебільшого насильницьким способом. Социальная революция — переход к новому, более прогрессивному способу производства (по марксизму) или устройству общества (по анархо-коммунизму).Таким чином, перед українським суспільством у 2004 році постав шерег історичних завдань, без розв'язання яких поступальний розвиток був неможливий: 1) усунення від влади олігархічних кланів; 2) визначення основного вектора зовнішньої політики країни; 3) політична структуризація суспільства; 4) побудова соціальної внутрішньої політики та ліквідація економічного панування олігархічних мафіозних груп; 5) ліквідація політичного панування олігархів шляхом перетворення державних інститутів на незалежні гілки влади (судову, законодавчу, виконавчу); 6) забезпечення громадянських свобод українському народові. Головними труднощами на шляху виконання цих стратегічних завдань були: 1) незавершеність формування української політичної нації (слабка політична активність та низька громадянська і національна свідомість українців, несформованість середнього класу та національної буржуазії); 2) усталення інформаційної блокади в силу панування в інформаційному просторі України ЗМІ, контрольованих олігархами; 3) наявність ідеологічних та мовних суперечностей між Сходом і Заходом України, що посилювалися через втручання Росії у внутрішні справи України; 4) наявність потужного адміністративного ресурсу в руках діючої влади; 5) націленість влади на тотальну фальсифікацію виборів. Передумови революції Незважаючи на адміністративний тиск та націленість влади на фальсифікацію результатів виборів у 2004 році склались об'єктивні історичні передумови для здійснення національної демократичної революції українського народу. По-перше, вперше за 13 років незалежності всі основні політичні сили об'єднались у потужну коаліцію "Сила народу", до якої після першого туру виборів приєдналися Соціалістична партія О. Мороза і Партія промисловців та підприємців А. Кінаха. Опозиція сформувала потужну команду фахівців з державного управління, економічної політики, політичних технологій. Активісти виборчої кампанії В. Ющенка спромоглися створити потужні структури в більшості регіонів України. По-друге, опозиційні сили вперше очолив харизматичний лідер Віктор Ющенко, який не просто декларував свою виборчу програму, але зміг завоювати підтримку більшості населення України своїми конкретними справами - як "автор" національної валюти, успішний прем'єр-міністр та лідер найбільшого блоку політичних партій "Наша Україна", що дав надію українцям на підвищення рівня їхнього життя. Трудовий життєвий шлях В. Ющенка, його козацька вдача, відданість своїм принципам і прив'язаність до власної родини в очах пересічного українця були близькими до ідеалу державного мужа і дбайливого сім'янина. По-третє, українських виборців консолідував навколо фігури В. Ющенка гранично невдалий вибір кандидата від тодішньої української влади, яким стала особа з кримінальним минулим - В. Янукович. Цинічна українська верхівка недооцінила свій народ, який не міг за жодних обставин погодитися з тим, аби в країні остаточно утвердився нічим не прикритий бандитський режим. Тому український виборець, який проголосував за В. Ющенка, готовий був усіма доступними методами відстоювати свій вибір. По-четверте, команда В. Ющенка, за визнанням іноземних фахівців, провела одну з найбільш успішних у світовій історії виборчих кампаній, у якій було майже ідеально поєднано ефективний менеджмент, системний характер роботи виборчих штабів та надзвичайно вдало підібрану символіку - помаранчевий колір (теплі і яскраві кольори Сонця), точні гасла ("Ющенко - так!", "Вірю. Знаю. Можемо", "Разом переможемо"), що гуртували народ.Однак 24 листопада Центральна виборча комісія, проігнорувавши скарги на порушення виборчого законодавства з боку представників В. Ющенка — народних депутатів Р. Зварича, Ю. Ключковського та М. Катеринчука — визнала переможцем виборів В. Януковича з результатом 49,46% голосів виборців (за В. Ющенка — 46,61%). 29 листопада Верховний Суд України прийняв до розгляду скаргу довіреної особи кандидата на пост Президента України В. Ющенка на постанову ЦВК, якою Президентом України визнано діючого Прем'єр-міністра В. Януковича. . 8 грудня 2004 р. у стінах Верховної Ради у присутності Президента України Л. Кучми народні депутати у «пакетному режимі» 402-ма голосами внесли зміни до Закону «Про вибори Президента» і ухвалили проведення політичної реформи та реформування системи місцевого самоврядування. Після цього Верховна Рада 399-ма голосами відправила у відставку Центрвиборчком і сформувала нову комісію. Проголосовані зміни до Закону «Про вибори Президента України» при переголосуванні 26 грудня 2004 р. відкривали можливості для гідного завершення президентських виборів. Надвечір В. Ющенко та його соратники з коаліції «Сила народу», виступаючи на Майдані, подякували всім, хто впродовж 17 днів виборював своє право на вільний вибір, і привітали з перемогою «Помаранчевої революції», здобутком якої стало формування нової української політичної нації, безкровне досягнення демократичних перетворень у суспільстві. 20 січня 2005 р. Верховний Суд України розглянув скаргу В. Януковича на постанову Центрвиборчкому про офіційні результати переголосування другого туру президентських виборів і визнав її безпідставною. Інавгурація Президента України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р., на День Соборності України, за участю 8 президентів іноземних держав та повноважних делегацій із 64 країн світу. Вона складалася з кількох частин: присяги у Верховній Раді, військових урочистостей біля Маріїнського палацу, промови В. Ющенка на майдані Незалежності.Помаранчева революція може й зробила Україну трохи більш українською - вона, однак, не зробила її суттєво модернішою. В Україні не стало менше корупції, не з'явилися масові профспілки, жоден український університет не став автономним, українські наші партії нагадують радше клани тощо.

після Помаранчевої революції і «біло-голубої» контрреволюції мав чи міг би прийти великий політичний компроміс. Але такий компроміс сам по собі вимагає ще одної революції - на той раз не політичної, а інтелектуальної. Іншими словами: зміни способу думання, чим є Україна і яке її місце в сучасному та дуже мінливому світі. А це вже завдання не так політичної, як інтелектуальної еліти. Коротко кажучи, нас із вами.

18. Іспанська революція  й громадянська війна у дзеркалі  репортерської діяльності Е. Хемінгуея  Іспанська революція і громадянська  війна у дзеркалі репортерської  діяльності Е.Хемінгуея. Громадянська війна схвилювала Хемінгуея. Він звертається у Північноамериканську газету, щоб його відправили в Іспанію для висвітлення бойових дій. В “Іспанському репортажі” Х. Говорить ось що про іспанський характер:”Ось що не зрозуміти іноземцю, який береться судити про війну в Іспанії. Я маю на увазі регіоналізм іспанців. Це порок, коли треба провести операцію в крупному масштабі. Противник відрізав їх від сусідніх ділянок фронту, а вони не розгубилися, навіть задоволені, що їм не треба їхні дії координувати з сусідами.” Хемінгуей повертався до подій в Іспанії у декількох розповідях, але більшість творів він написав у 40-ві роки 20ст. Він ненавидів фашизм і боровся проти нього. У репортажі “Письменник і війна” він гнівно виступає проти фашизму. Однак він не описує там масові вбивства, хоча говорить, що таких було багато. Він описував в своїх творах якісь на перший погляд незначні дрібниці,які розкривали всю сутність війни.+ він багато концентрував увагу сам на людях, їхній реакції на війну,а не на самих військових діях,як життя йшло далі,а поруч гримі литанки.

.Під час громадянської війни  в Іспанії Е. Хемінгуей був  військовим кореспондентом (1937-1940). Ці враження стали поштовхом  до написання п'єси «П'ята колона» (1938) і роману «По кому подзвін» (1940), у яких письменник порушив  проблему відповідальності кожної людини за долю всього людства. У «П'ятій колоні» йдеться про боротьбу проти агентів-франкістів у Мадриді, її герої-контррозвідники своє особисте життя приносять у жертву справі, якій служать, задля врятування життя інших. Герой роману «По кому подзвін» Роберт Джордан гине у боротьбі з фашизмом, але смерть його не безглузда, оскільки «він боровся за те, у що вірив».Ось його стаття "Королі тепер займаються не тим, ніж раніше". Він детально розповідає про розвиток революційного руху і про долі королівських сімейств у Європі: «Джордж - король грецький, - найновіший король у Європі і, можливо, найнеблагополучніший…Він приємний хлопець і тягне вельми безрадісне існування»; «Рано чи пізно великі шматки Румунії відколються та попливуть так само нестримно, як крижини, що попали в Гольфстрім. Королева Марія, першорозрядний гравець в бридж, другорозрядна поетеса і прекрасний знавець лабіринтів європейської політики...робить зараз спробу створити такий європейський союз, який припинив би катастрофу, що загрожує. Але з іншого боку, принц Кароль, незвичайно чарівна молода людина, здається, зовсім не зацікавлений в цьому» [17, с. 80 - 81]. Ось Хемінгуей пише про болгарського короля: «Борис - приємний, товариський блондин. Він чистосердечно не любить Болгарію і хоче жити в Парижі» [17, с.81]. І тут же автор говорить, як у 1918 році "болгарські війська повернулися додому з революційними комітетами у голові" і як потім розвернулися революційні виступи в Болгарії, які були розгромлені старими пронімецькими армійськими офіцерами, хабарниками, інтриганами, політиканами»  

У статті «Італійські фашисти» Хемінгуей ретельно аналізує, як розвивається                                                                                                                         фашизм в Італії, коли переживає вищу стадію свого розвитку: "Першою була організація контратак проти комуністичних демонстрацій, другою - створення партії і, нарешті, тепер це політична і військова партія, яка вербує робітників і прибирає до рук діяльність профспілок. Вона панує від Риму до Альп» [17, с. 52 - 53].Хемінгуей був не лише ворогом фашизму - він ретельно намагався досліджувати причини, які ведуть фашистів до влади: «Ситуація, що склалася в Італії, вимагає деяких пояснень і порівнянь. Платформа фашистів - крайній консерватизм. Уявіть собі, що 250 тисяч членів консервативної партії Канади озброєні, тобто уявіть "політичну партію, побудовану за принципом військової організації", голова якої не приховує, що у неї досить сил, щоб скинути ліберальний, а втім і будь-який інший уряд, що наважиться виступити проти неї... До того ж уявіть, що створена спеціальна військова поліція для того, щоб перешкоджати вуличним зіткненням між консерваторами і лібералами, і у вас буде правильна точка зору на сучасне політичне положення в Італії» [17, с 52], - пише Хемінгуей у статті «Італійські фашисти».Як бачимо, Хемінгуей блискуче опанував телеграфну мову репортажу, йому подобалася крута стислість, чіткість і ємкість кодів, він навіть красувався навмисним спрощенням та огрубленням. Але, ми вважаємо, газеті необхідні більш гострі факти, сенсації. А Хемінгуея якраз цікавили не стільки події самі по собі, скільки люди і поведінка їх в даній ситуації.

Хемінгуей, як політичний журналіст, був дуже серйозним аналітиком. У 1934 році в статті "Друг Іспанії" він говорив про те, що Іспанія не може жити по-старому і що наближається трагедія. Він передчував наближення революційного вибуху в цій країні.

19. Історичні передумови  соціальної революції за К. Марксом  і Ф. Енгельсом.

В плині історичного процесу Маркс виділяє ще один важливий чинник -- власність, і передусім власність на засоби виробництва. Рух власності, її зміни в процесі історичного часу -- це те, що розрізнює попередні і наступні форми суспільства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою виробничу діяльність, змушені вдосконалювати й свої відносини, "форми спілкування", змінювати традиційні схеми поділу праці і створювати деякі нові типи власності. Це й становить механізм зміни історичних форм суспільства, або суспільних формацій. Сама ж "зміна" розуміється Марксом за схемою "заперечення" і оформляється в понятті "соціальної революції".Марксизм порушив цю традицію, теоретично обґрунтувавши можливість побудови суспільства на засадах суспільної власності. Підкреслимо: теоретично обґрунтувавши. Ця можливість у марксизмі постає не як благий намір, що можна зустріти, наприклад, у багатьох утопічних проектах, а у вигляді розгорнутої, концептуально виваженої згідно з досягненнями суспільної думки того часу програми конкретних практичних дій соціального суб'єкта за тих чи інших історичних умов. Останнє потребувало радикальних змін практично в усіх галузях суспільствознавства. З «приватновласницького» за якихось 10-15 років (мається на увазі період виходу у світ головних праць К. Маркса та ф. Енгельса) суспільствознавство раптово стало «суспільно-власницьким». Це була революція розуму, який відмовився обслуговувати панівні верстви суспільства й перебрав на себе відповідальність за майбуття знедолених. Зміна парадигми соціально-філософського мислення не могла відбутися без змін вихідних принципів, категорійного каркасу та методології пізнання. Цю «чорнову роботу» К. Маркс та Ф. Енгельс здійснили у перших спільних творах. Від визначеності суспільного розвитку «ідеальними спонукальними силами» та примату ролі особистості в історії вони перейшли, розвиваючи головний принцип матеріалізму, до визначення первинності суспільного буття (матеріальних економічних відносин, відносин власності) щодо суспільної свідомості, обґрунтування ролі народних мас як головного суб'єкта суспільно-історичного творення. Цей перехід — друге яскраве свідчення революції у суспільствознавстві: жоден із попередників К. Маркса та Ф. Енгельса не аналізував соціальну проблематику на вихідних засадах примату «матеріального» над «духовним», не підкреслював самостійну соціально-творчу роль народу як суб'єкта соціальної дії.