Ветеринарно – санітарна експертиза продуктів забою за ларвального ехінококозу

Ветеринарно – санітарна експертиза продуктів  забою за ларвального ехінококозу

Ехінококоз  тварин і людини — один із найбільш тяжких гельмінтозоонозів, який призводить до великих соціально-економічних  збитків. Збудник ехінококозу Echinococcusgranulosuslarvaeє личинковою стадією стьожкового ціп'яка Echinococcus granulosus із родини Taeniidae. Він має вигляд міхурів, що локалізуються найчастіше в печінці та легенях і рідше в інших органах у овець, великої рогатої худоби, свиней, коней, верблюдів та диких копитних тварин. Ці тварини є проміжними живителями збудника. Дефінітивні живителі — собака, вовк, лисиця, лев, леопард, гієна, в організмі яких розвивається статевозріла стадія в тонкому кишечнику (в основному в дванадцятипалій кишці).

Ехінококоз реєструється в Південній Америці, степовій зоні США,  на

Африканському континенті, в Австралії, Новій Зеландії. Значне розповсюдження інвазія має в Азербайджані, Грузії, Вірменії, Туркменії, Узбекистані, Таджикистані, Киргизії. В Європі ехінококоз виявляється в різних країнах, зокрема в Україні , Молдові, Білорусії, Литві, Латвії, Естонії.

На сьогоднішній день проблема ехінококозу в Україні  залишається актуальною, не дивлячись на значні зусилля лікарів ветеринарної та гуманної медицини. Це зумовлено не лише економічними збитками, які спостерігаються при ураженні, але і тим, що ехінококоз є зооантропонозом, від якого може загинути і людина.

Ехінококоз  тварин та людей посідає в Україні  одне з провідних місць, як наслідок ураження ехінококозом виключаються з  активної трудової діяльності люди працездатного віку. Хвороба призводить до тривалої непрацездатності й може закінчитися летально. Тварина уражена ехінококом, худне, зеншує кількість м’яса, молока, якість шерсті.

Гіппократ ( 5ст. до н.е.) описав ехінококоз у биків  та свиней, підкресливши небезпечність цієї хвороби і для людини. Аристотель вказував

на наявність  ураження ехінококозними пухирцями  легень та печінки людей.

Давні вчені не знали, що такі пухирці є живими організмами, а не тканинними розрощеннями кров’яних чи лімфатичних судин.

Паразитарну природу  ехінококових пухирців розпізнав Палас (1760) та підтвердив Гець (1782). У 1788р. Бач висловив припущення, що пухирчасті форми, які спостерігаються у сільськогосподарських тварин, і стьожкові паразити в кишечнику собаки є стадіями розвитку однієї цестоди. Велику роль у становленні етіології збудника відіграло відкриття Зібольта (1753), який експериментально отримав статевозрілого гельмінта, згодувавши 12 собакам пухирці із печінки і легень великої рогатої худоби та овець. У 5 з 12 піддослідних собак виявили в тонкому кишечнику дрібних цестод, яких Зібольт назвав Taenia echinococcus.

В західному та центральному регіоні України ехінококозом уражені,

в основному, свині, тоді як у великої рогатої худоби та овець він спостерігається рідко. В північній зоні хвороба реєструється переважно в овець та великої рогатої худоби. На території колишнього СРСР найнебезпечнішими щодо ехінококозної інвазії були Молдова, Україна, Росія, Закавказзя, Середня Азія, Казахстан, Білорусь. Аналізуючи поширення

ехінококозу в  різних регіонах, слід відмітити, що на півночі Європейської

частини колишнього СРСР цей показник становив 0,03%, в  Московській області – 0,5%, в Україні – 0,68%, у Поволжі- 0,9%, на Північному Кавказі -1,3%, в Криму –2%, в західному Сибіру – 3%. Захворюваність у тій чи іншій

географічній  зоні не постійна і залежить від раціонального проведення профілактичних заходів по недопущенні та ліквідації цього гельмінтозу.

Основним джерелом ураження ехінококозом для людией та сільськогосподарських тварин є хворі ехінококозом собаки. Меншу роль відіграють вовки, лисиці, шакали. Ураження собак даним гельмінтом відбувається внаслідок поїдання ними  м’яса вибракованих при забої свиней

та ВРХ, уражених пухирями. Згідно із статистичними  даними, в Україні ларвальний ехінококоз реєструється у свиней у всіх областях. Середній показник ураження ехінококозом свинопоголів’я 2001р. становив 6,7%.

Високий рівень ехінококової інвазії мав місце  у Вінницькій області - 12,4%, Київській – більш як 11%, Чернігівській – близько 12%, Черкаській – близько 7,5%. Дещо нижчий рівень у тому ж 2001р.був у Миколаївській області (близько 3%) і Херсонській (2%).

Циркуляція  збудника ехінококозу в синантропному  осередку відбувається між собакою та сільськогосподарськими тваринами. Вивчення факторів передачі інвазії дозволило встановити один із основних шляхів ураження тварин – через контаміноване яйцями ехінокока зерно. Процес переробки зерна в дерть та інший зерновий корм не впливає на життєздатність зародків ехінокока (крім тривалої термічної обробки). Контамінація зернофуражу відбувається ще на токах, де для охорони використовують собак, досить часто уражених ехінококозом. Експериментальним шляхом виявлено, що переробка фуражу в комбікорм на заводах не призводить до знезараження його від яєць ехінокока. Часто вже заражене зерно із одного господарства після переробки на комбікормовому заводі слугує фактором зараження свиней та інших тварин в інших господарствах. Велику роль в ураженні овець мають чабанські собаки, уражені ехінококозом, які мають тісний контакт з вівцями та поширюють інвазію на пасовищах, в місцях відпочинку і водопою тварин.

Людина уражується від м’ясоїдних різними шляхами. Основним є близький контакт із зараженою собакою. Дорослі нерідко пестять тварину, а та у відповідь облизує обличчя, руки. За даними англійських учених, на території Південного Уельса основними факторами інвазування людей ехінококозом є зелень та овочі, забруднені фекаліями уражених собак, які забігають на городи і відвідують природні джерела. Факторами передачі інвазії людям є також молоко та кумис, бо яйця ехінококів іноді потрапляють на молочну залозу корів, кобил при лежанні їх на траві, забрудненій фекаліями собак.

 В людини діагноз  обумовлюється даними епідеміологічного  анамнезу, клінічній картині, рузультатів рентгенівського та ультразвукового обстеження, методів серологічної діагностики (реакції непрямої гемаглютинації, латекс-аглютинації).

Для прижиттєвої діагностики  ларвального ехінококозу випробувано  велику кількість імунобіологічних методів ( РНГА, РЛА, РПДГ, РФА, ІФР).

Для діагностики ехінококозу  в собак застосовуються методи гельмінтоовоскопії (флотація за Котельниковим – Хреновим). Більш ефективним методом є копрологічні дослідження фекалій собак, які проводяться один раз у квартал. При ветсанекспертизі у внутрішніх органах виявляють ехінококові пузирі які розміщені в паренхімі печінки або інших органів. З організму собак статевозрілі ехінококи швидко виводяться ареколіном бромисто-водневим (доза 0,004-0,005 г/кг живої маси).

Перед забоєм діагностувати  ехінококи у сільськогосподарських  тварин практично неможливо. Післязабійна діагностика не складна, тому що ехінококовий міхур міститься на поверхні органа або всередині і на розрізі  тканин добре помітний. Найчастіше ехінококом вражаються дорослі тварини. У тканинах печінки і легень спостерігають численні паталого-анатомічні зміни з проявом активного гепатиту і змішаного цирозу, численних ателектазів і дифузного легеневого фіброзу, які можуть поширюватись по всій паренхімі органа. За відсутності видимих паталого-анатомічних змін вони все ж таки проявляються навколо стінки цисти на відстані до 2 см.

Під час проведення експертизи необхідно встановити, особливо у великої рогатої худоби, що ехінокок загинув на ранніх стадіях розвитку. Загиблі ехінококи зморщуються, їх вміст підлягає казеозному розпаду з подальшим звапнінням, навколо утворюється цупка сполучна капсула.

Під час встановлення діагнозу необхідно диференціювати ехінококоз від туберкульозу. Недорозвинені  звапнілі ехінококи на розрізі схожі на туберкульозний осередок. У паренхіматозних органах іноді виявляють осередки на місці личинок, які під час натискання легко вилущуються. При цьому не спостерігаються зміни в регіонарних лімфатичних вузлах, а при туберкульозі в лімфатичних вузлах утворюються туберкули.

Міхурі ехінококів в органах іноді можна зплутати з тонко шийними цистицерками. Останні містяться, як правило, на периферії  органа і мають чітко виражену головку, що знаходиться на довгій тонкій шийці. В окремих випадках дрібні ехінококи  в органах необхідно диференціювати від дегенеративно змінених бичачих цистицерків або слідів їх розпаду.

Санітарна оцінка. У випадку зараження поодинокими ларвоцистами, уражені органи зачищають. Неуражені частини органів, тушу випускають без обмежень. Уражені частини органів утилізують. За умов інтенсивного ураження внутрішніх органів (понад 1/3 частини органу), їх направляють на утилізацію. Туші випускають залежно від стану вгодованості. Якщо туша худа, її з внутрішніми органами утилізують.

 Заходи боротьби з ехінококозом спрямовані в першу чергу на охорону навколишнього середовища від забруднення його відходами тваринництва, на запобігання зараженню ехінококозом собак та диких м’ясоїдних тварин.

Для ліквідації ехінококозу і припинення циркуляції інвазії в синантропних осередках найбільш дієвим заходом є розрив ланцюга сільськогосподарські тварини –собака.

Боротьба зі статевозрілими паразитами більш складна, тому що передбачувані заходи дорогі й трудомісткі. Забій тварин, у тому числі тих, що є приватною власністю, проводити на забійних пунктах, бойнях, м’ясокомбінатах, дотримуючись правил ветеринарно-санітарного законодавства. Розтин загиблих тварин здійснюють у спеціальних приміщеннях, розташованих біля місць утилізації та знищення трупів. Конфіскати забою і трупи тварин переробляють на утильустановках чи утильзаводах для отримання м’ясо-кісткового борошна, а при їх відсутності

спалюють або  утилізують у біотермічній ямі. Відповідно закону України про

порядок утримання  та поводження з тваринами в населених пунктах України №3090 ч. ІІІ, від 07.03.02. р

Керуючись Законом України “Про безпечність та якість харчових продуктів”, основним напрямком державної політики є створення умов безпеки для здоров’я людей, починаючи від виготовлення і закінчуючи утилізацією або знищенням сировини та продуктів тваринного походження, з метою недопущення виробництва небезпечної продукції.

Ю.К. Богоявленський зі співавторами відмічають, що свиня, хвора на ехінококоз, у середньому втрачає 1,5 кг сала, 5,3 кг м’яса та 1,5 кг субпродуктів. За даними Ю.Г. Артеменка, ехінококи виділяють токсини, внаслідок дії яких в органах і тканинах розвиваються різні патологічні явища. Відмічається інокуляторна, токсична та трофічна дія личинок ехінокока.

Через наявність  ларвоцист відбуваються деструктивні зміни в печінці (атрофія, переродження, цироз), вона зачищається або вибраковується. У печінці з незначним ураженням (інтенсивність інвазії 5–6 ларвоцист довжиною до 5–6 см) помітних патолого-анатомічних змін не спостерігається, але навколо стінки цисти виявляють ознаки переродження паренхіми (на відстані 1,5–2 см).

Печінка зі значним  ступенем ураження матово-сірого кольору, збільшена, деформована, щільної консистенції, іноді – твердої (внаслідок атрофії паренхіматозних елементів і розростання фіброзної тканини); за наявності міхурів різної величини – горбиста, з нерівною поверхнею. Ехінококові міхурі наповнені прозорою, злегка опалесціюючою рідиною з протосколексами на внутрішній (герменативній) оболонці із 4-ма присосками і гачками.

За такого ураження печінка не виконує фізіологічних функцій, насамперед, бар’єрних. Це слід ураховувати за ветеринарно-санітарного оцінювання продуктів забою тварин для запобігання харчових отруєнь людей. Туші свиней зі слабкою інтенсивністю інвазії органолептично не відрізнялися від туш клінічно здорових тварин, а туші зі значною – менш знекровлені, без шкірочки підсихання, м’язи на розрізі вологі, консистенція менш пружна, ямка за натискання на них виповнюється повільніше, під час варіння м’яса бульйон дещо каламутний, без осаду, зі слабким ароматом. Туші можуть мати жовтяничне забарвлення, поверхня розрізу печінки буро-червоного кольору, паренхіма у вигляді кашкоподібної маси, що легко зішкрібається, за проби варінням бульйон з вираженим фекальним запахом, гірким присмаком, портальні лімфовузли набряклі й розм’якшені.

Забійний вихід туш хворих тварин зменшується приблизно на 4,2 %, довжина беконної половини – на 11,6, а маса охолодженої туші – на 14,7 %. М’ясо від хворих свиней має сумнівні показники бензидинової проби, показник рН м’яса здорових тварин до 24-ої години дозрівання приблизно становить 5,6, а хворих – 6,5 (що сприяє швидкому росту і розмноженню мікрофлори).

Інокуляція  та активація патогенних мікроорганізмів проявляється через травмування личинками органів і тканин. Опірність організму знижується, порушується бар’єрна функція сполучної тканини і мікроорганізми із шлунково-кишкового каналу по кровоносному руслу проникають у мускулатуру. Якщо забій тварин проводиться саме в цей період, зазвичай м’ясо значно контаміновано мікроорганізмами.

Таким чином, продукти забою  тварин, хворих на ехінококоз, можуть стати потенційним джерелом харчових отруєнь людей, тому не зовсім оправданим є той факт, що, відповідно до чинних правил ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясопродуктів, уражена печінка зачищається, а неуражені частини, інші паренхіматозні органи та туша реалізуються без обмеження що не гармонізується з європейськими вимогами.