Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст

2. визначенні перспективних цілей і завдань інноваційного розвитку підприємства, організації, підрозділу;

3. проектуванні та реалізації нових бізнес-моделей та форматів підприємницької діяльності, адекватних технологічним та продуктовим інноваціям підприємства, організації;

4. комерціалізації результатів інтелектуальних розробок із забезпеченням прав власників;

5. узгодженні традиційної і інноваційної діяльності підприємства;

6. забезпеченні процесного підходу в дослідженнях, розробках та просуванні продукції на ринок;

7. прийнятті стратегічних і тактичних інноваційних рішень в межах своєї компетенції;

8. координації діяльності функціональних підрозділів підприємства, установи, організації щодо наскрізного управління інноваційними процесами;

9. організації міжфірмової взаємодії підприємств та узгодженні взаємних інтересів у створенні інноваційної продукції;

10. тактичному, з елементами стратегії, управлінні первинними підрозділами на усіх стадіях інноваційного процесу з метою мінімізації загальних витрат або підвищення якості інноваційної продукції чи послуг;

11. керівництві підлеглими, компетенція яких не вища за молодших спеціалістів та бакалаврів;

12. оцінці результативності інноваційних проектів, використовуючи нові методики розрахунку й обґрунтування соціально-економічних показників;

13. умінні створювати нові знання, формувати і розвивати базу знань та забезпечувати ефективне використання знань в інноваційній діяльності підприємства (організації).

Фахівець з управління інноваційною діяльністю підготовлений виконувати функції: планувальну, організаційну, мотиваційну, контрольну, координаційно-інтеграційну, маркетингову, технологічну, інформаційно-аналітичну (діагностичну), дослідницьку, освітньо-методичну.

Типові завдання діяльності фахівця з управління інноваційною діяльністю:

1. Системний аналіз інноваційної діяльності підприємства, установи, організації;

2. Розроблення стратегічних напрямів формування інноваційної моделі розвитку організації, забезпечення її конкуренто-спроможності;

3. Планування та прогнозування інноваційної діяльності організації;

4. Організація інноваційної діяльності;

5. Організаційне проектування;

6. Організація захисту інтелектуальної власності;

7. Організація трансферу технологій;

8. Розробка ефективних систем мотивації та оплати праці;

9. Створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі;

10. Контролювання інноваційної діяльності;

11. Здійснення контролю якості інноваційної продукції;

12. Здійснення контролю виконання управлінських рішень;

13. Здійснення контролю дотримання правових норм та чинного законодавства;

14. Координація та регулювання відносин учасників інноваційної діяльності;

15. Узгодження інтересів та управління конфліктами;

16. Координація діяльності з суб'єктами зовнішнього середовища;

17. Оцінка комерціалізації інновацій;

18. Організація продажу інноваційного продукту;

19. Зовнішньо-економічна маркетингова інноваційна діяльність;

20. Прогнозування динаміки попиту на нову продукцію;

21. Розроблення та обґрунтування напрямів і засобів розширення ринків збуту нової продукції;

22. Технологічна підготовка виробництва;

23. Конструкторська підготовка виробництва;

24. Дослідне виробництво, інструментальне виробництво;

25. Діагностичний аналіз інноваційної діяльності підприємства;

26. Діагностичний аналіз науково-технічної підготовки виробництва;

27. Розробка технології інноваційної діяльності;

28. Участь у організації наукового дослідження;

29. Проведення наукових досліджень;

30. Участь у впровадженні результатів наукових досліджень;

31. Навчання підлеглих;

32. Здійснення просвітницької діяльності;

33. Навчання персоналу.

     2.ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЕМСТВАХ

         2.1. Завдання системи фінансування  інноваційної діяльності

Створення ефективної системи фінансування інноваційних процесів є важливим і актуальним завданням. Однак способи та методи його вирішення мають істотні відмінності на державному рівні управління та на рівні окремих підприємств.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави. Покликана забезпечити вирішення таких завдань:

- створення необхідних  передумов для швидкого й ефективного  впровадження технічних новинок  в усі ланки господарського  комплексу країни, забезпечення  її структурно-технологічної перебудови;

- збереження і розвиток  стратегічного науково-технічного  потенціалу в пріоритетних напрямах  економічної Діяльності;

- створення необхідних  матеріальних умов для збереження  і розвитку наукового потенціалу  країни, запобігання відпливу наукових  кадрів за кордон;

Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні окремих субєктів підприємницької діяльності. Націлена передусім на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій підприємств.

Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:

- з іншими організаціями (оплата постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація  продукції, отримання кредитів, вкладення  капіталу тощо);

- із засновниками (розподіл  прибутку);

- з трудовим колективом (оплата праці, розподіл доходів  і прибутку, виплата дивідендів  з акцій, відсотків з облігацій  тощо);

- з державними органами  управління (сплата податків).

У межах цих відносин забезпечується і реалізація інноваційних програм і проектів. Однак інноваційна діяльність відтягує на себе ресурси, необхідні для виконання запланованих робіт з випуску основної продукції, що створює ситуацію протидії з боку відповідних служб і потребує втручання вищого менеджменту для узгодження та оптимізації структури фінансових витрат підприємства, розвиток ефективної фінансової політики.

Фінансова політика кожного підприємства має відповідати таким вимогам:

1. бути узгодженою зі стратегією розвитку організації;

2. забезпечувати гнучкість підприємства, його здатність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визначеними цілями;

3. забезпечувати фінансову стабільність організації;

бути здатною до акумулювання фінан ових ресурсів та їх ефективного використання.

Такі підходи до формування фінансової політики дають змогу підприємству фінансувати пошуково-дослід_ит._е роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток разом із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової субстратегії щодо фінансування інноваційних програм і проектів.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

б) логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

в) множинність джерел фінансування;

г) комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

Впровадження інновацій, як і фінансовий менеджмент, має на меті підвищення результативності та ефективності господарювання. Отже, ефективне управління фінансами безпосередньо стосується і фінансування інноваційної діяльності, передбачаючи залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу.  

                   2.2 Види і джерела фінансування інноваційної діяльност

Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні засоби включають:

1. придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск;

2. модернізацію діючого устаткування;

3. будівництво і реконструкцію будівель і споруд;

технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;

нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.

Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:

1. нові та додаткові запаси основних і допоміжних майнові та додаткові запаси готової продукції;

збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично збільшуються товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих і готової продукції. Крім того, через підвищення обсягу виробництва і продажу збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше повязані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення в обєкти, які повязані територіально і функціонально з

інноваційним обєктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (підїзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР. Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, компютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства.