Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст

— забезпечувати фінансову стабільність організації;

— бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання.

Такі підходи до формування фінансової політики дають змогу підприємству фінансувати науково-дослідницькі роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток одночасно із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової служби щодо фінансування інноваційних програм і проектів.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

б) логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

в) множинність джерел фінансування;

г) комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

      Впровадження  інновацій має на меті підвищення  результативності та ефективності  господарювання. Ефективне інноваційне  інвестування передбачає залучення  інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу. Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.

Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених інноваційних програм або проектів.

     Фінансування  програми інноваційної діяльності  слід здійснювати з дотриманням  таких вимог:

— динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;

—  зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне забезпечуватися передусім відповідною структурою і джерелами фінансування.

Плануючи інноваційну діяльність, слід визначити загальний обсяг інвестицій для реалізації інноваційного проекту чи програми; Його величина обумовлює комерційну вигідність інновації і має бути врахована при обґрунтуванні рішення щодо її реалізації.

Загальний обсяг інвестицій — це сума всіх інвестиційних витрат: прямих і супутніх інвестицій, інвестицій в НДР. Усю сукупність інвестиційних потреб оформляють у вигляді спеціального плану-графіку потоку інвестицій (табл. 2.1).

 

   Таблиця 2.1 Інвестиційні потреби для реалізації проекту (тис. грн.)

Інвестиційні потреби	1-й рік	2-й рік	Усього
Будівництво і реконструкція	240	120	360
Устаткування і механізми	4300	3300	7600
Установка і налагодження устаткування	48	20	60.
Ліцензії і технології	340	0	340
Проектні роботи	95	0	95
Навчання персоналу	14	0	14
Вкладення в оборотні кошти	0	36	36
Супутні витрати	23	14	37
Непередбачені витрати	10	10	20
Загальний обсяг інвестицій	5070	3500	8 570

 

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути:

— власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви;

залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;  

— позикові фінансові кошти;

кошти, що перебувають у централізованому володінні об'єднань підприємств;

кошти позабюджетних фондів;         

кошти Державного бюджету;

— кошти іноземних інвесторів.

фінансова підтримка науковим дослідженням і розробкам нових технологій здійснюється міжнародними програмами та благодійними фондами.

      1. Власні  фінансові кошти підприємства. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів чи програм (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація деяких видів устаткування, модифікація продукції тощо).

        Серед  них виокремлюють:

Прибуток і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом підприємства передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Засоби фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів та на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази підприємства. Розмір накопичень, отриманих в результаті господарської діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління підприємством та організація його роботи. Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення – економічного, політичного, інституційного тощо. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

 Мобілізація внутрішніх  активів. Це джерело з'являється у процесі підготовки проекту (будівництва чи реконструкції, встановлення обладнання), їх оцінюють за формулою:

 

М=А—Н ± К ,                                                    (2.1)

 

де М – очікувана сума мобілізації внутрішніх активів, грн..;

А – очікувані оборотні активи на початок планового періоду, грн..;

Н – планова потреба в оборотних активах за період, грн..;

К – зміна кредиторської заборгованості протягом року, грн.

Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

 Грошова частина внесків  власників підприємства. Включає додаткові внески у статутні фонди власників підприємства, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих підприємств, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати (пайові внески членів господарського товариства у статутний фонд).

Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення коштів є емісія акцій, доброчинні внески спонсорів.

Емісія акцій. Це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний, зокрема через нерозвинутість фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акції для фінансування інноваційного проекту не буде розміщений. Отже, всі обставини, пов'язані з додатковою емісією акцій, повинні бути ретельно проаналізовані та зважені.

       До вторинної  емісії акцій найчастіше вдаються  за необхідності:

— фінансування перспективних інноваційних проектів;

— розвитку матеріально-технічної бази підприємства і створення оптимальних умов для роботи його структурних підрозділів;

— фінансування перспективних пошукових досліджень, які здійснюють наукові і конструкторські підрозділи підприємства;

— поповнення оборотних коштів, які використовують в основних і допоміжних сферах діяльності підприємства;

— підтримання фінансової стабільності підприємства й отримання банківських кредитів тощо.

Важливо, щоб кошти, отримані в процесі розміщення акцій нового випуску, використовувалися ефективно і дали змогу розв'язати ті завдання, заради яких здійснювалася емісія, збільшивши віддачу на капітал і розмір дивідендів на одну акцію. Слід мати на увазі, що розмір емісії не повинен загрожувати акціонерам втратою контрольного пакета акцій, оскільки нові власники підприємства можуть відмовитися від реалізації того проекту, заради якого здійснювалася емісія. Отже, обсяг випуску акцій, що дають можливість брати участь в управлінні (звичайні акції), коло їхніх потенційних покупців, а також пов'язана з цим проблема визначення номіналу акцій повинні бути ретельно продуманими.

Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів). Формуються у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву соціальну спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину коштів для його реалізації у формі доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб.

  3. Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

  4. Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

      5. Позабюджетні  фонди фінансування НДДКР і  підтримки інновацій. Використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, фінансово-промислових груп.

  6. Довгострокові кредити є найпоширенішими джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні – лізинг, франчайзинг, які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов'язання.

Довгостроковий комерційний кредит надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредитування узгоджуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником (суб'єктом кредитування), на що значною мірою впливає перспективність і комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення з бізнес-планом його реалізації, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника.

 Лізинг – це довгострокова оренда машин та обладнання. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації виробництва.

Франчайзинг є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи інноваторові можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу.

  7. Іноземні прямі інвестиції. Залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, пов'язаних з технологічним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. Вони можуть радикально поліпшити конкурентні позиції підприємства завдяки впровадженню сучасних технологій (в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери). В Україні їх залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвестування інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах польової участі (спільне підприємство). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Україні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвестиційним кліматом і невисокою привабливістю більшості вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів.

8. Інвестиційними інструментами  є облігації. Вони фіксують боргові відношення між емітентом та власником облігації (на відміну від акцій, які надають право власності) і відрізняються від акцій тим, що:

— за ними здійснюється фіксована виплата відсотків (інколи відсоткова ставка може мати плаваючий характер);

— вони мають фіксований термін дії;

— за ними виплачується основна сума при погашенні;

— за ними діє переважна вимога стосовно активів за невиконання зобов'язань.

  В Україні випуск  облігацій – надзвичайно рідкісне  явище і дуже дороге: необхідно  виплачувати високі відсотки для покриття ризиків інвесторів. Водночас у розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке з успіхом використовується в умовах з відносно низьких відсоткових ставок.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що залучаються в інноваційний проект, фіксується у таблиці інвестиційних потреб, приклад якої подано в табл. 2.2. Значення необхідного обсягу інвестицій (див. табл. 2.1)і загального обсягу фінансування повинні збігатися не тільки в загальному підсумку, а й за роками.

 

Таблиця 2.2 Джерела фінансування інвестиційного проекту (тис. грн.)

Показники	1-й рік	2-й рік	Усього
1. Власні інвестиційні  ресурси — усього	370	150	520
2. Залучені інвестиційні  ресурси, усього, у тому-числі:  — залучений акціонерний; капітал; — інші залучені джерела (вказати)	3100   3100	2100   2100	5200   5200
3. Позикові інвестиційні, ресурси, усього, у тому числі:  — кредити банків;  — випуск облігацій; — інші джерела (вказати)	1600   1600	1250   1250	2850   2850
Усього	5070	3500	8570

Отже, підприємство може використовувати різні джерела фінансування для реалізації інноваційних проектів. Кожне з них має свої переваги і недоліки, тому прийняття рішень щодо їх вибору повинно ретельно обґрунтовуватися.  

 Фінансова підтримка науковим дослідженням і розробкам нових технологій здійснюється міжнародними програмами та благодійними фондами, як правило, у вигляді грантів. В цій сфері діяльності існує декілька спеціальних понять.

      Грант (grant) – засоби, безоплатно передаванні  дарувальником (програмою, фондом, урядовою  установою або приватною особою) некомерційній організації або  приватній особі для виконання  конкретної роботи. На відміну  від позики грант не потрібно  повертати.