Проблемы и перспективы привлечения иностранных инвестиций в экономику Украины

ВСТУП

В умовах становлення і розвитку в Україні  ринкових відносин особливу значущість набуває дослідження проблем інвестиційної діяльності за для забезпечення переходу до більш якісного, інвестиційно-інноваційного типу зростання, в основі якого лежать масштабні інвестиції. У найближчій перспективі роль інвестицій, особливо інноваційного характеру, різко зростатиме, оскільки вони є основою стабільного й стійкого економічного розвитку, який дозволить скоротити розрив в основних макроекономічних показниках між Україною і розвиненими країнами, створить передумови для гідного входження в Європейський Союз.

Аналіз  світового досвіду підтверджує, що іноземні інвестиції допомагають  вирішенню проблеми недостатності власних грошей як джерела фінансування. При їх ефективному використанні країна може не тільки компенсувати нестачу внутрішніх інвестиційних ресурсів, а ще й підвищити ефективність виробництва та конкурентоспроможності вітчизняної продукції завдяки введенню новітніх технологій та аналізу прогресивного досвіду управління інших країн світу. До того ж, саме залучення іноземних інвестицій виводить країну на світові ринки, налагоджує зв’язки зі світовою економікою та допомагає вийти із кризи Отже, без збільшення іноземних інвестицій в Україну, національна економіка не зможе покращити свій стан та ефективно ввійти в сучасну світову господарську систему. Саме тому дослідження сучасного стану іноземного інвестування в економіку України набуває особливої актуальності.

Річні обсяги інвестицій у вітчизняну економіку досі залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний  клімат, що пояснюється недосконалою законодавчою базою, нерозвиненими  фондовим ринком та фінансово-кредитною  системою, високим податковим тиском, неефективним використанням амортизаційних відрахувань, а також низьким  рівнем трансформації заощаджень населення  до інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

З огляду на це, інвестиційний процес потребує постійного поглибленого дослідження, насамперед, з питань обґрунтування  інвестиційної стратегії, виборі ефективних форм та напрямів інвестування, а також  пошуку нових шляхів активізації  інвестиційної діяльності в умовах розвитку конкурентоспроможної економіки.

   Метою курсової роботи є аналіз іноземних інвестицій в Україну. 
Для досягнення зазначеної мети передбачається розглянути і вирішити наступні завдання:

-Провести теоретичний огляд та аналіз проблеми значення іноземних інвестицій у світовій економіці;

-Проаналізувати сутність і види іноземних інвестицій; 
-Розглянути міжнародний та вітчизняний досвід державно-правового регулювання іноземних інвестицій;

-Дослідити сучасний стан і проблеми іноземних інвестиційних процесів в Україні; 
-Розглянути проблеми і перспективи активізації іноземних інвестицій в економіку Україну.

Об'єктом дослідження є іноземні інвестиції в Україну.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні питання активізації припливу іноземного капіталу, що розглядаються як важливий фактор оновлення та якісного розвитку основних фондів галузей економіки України.

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

1. Сутність і зміст категорії «капітал»

Капітал – одна із провідних  категорій економічної теорії. Автори підручника «Основи економічної теорії» зазначають, що капітал – це категорія історична, вона відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносин між товаровиробником, коли просте товариство перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [37,с. 201].

В сучасній економічній  літературі існує велика кількість  визначень поняття «капітал».  Найпоширенішими  є:

1. Капітал – це загальна величина коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, укладених в активи (майно) підприємства, тобто джерела коштів підприємства, що приносить дохід;

2. Капітал -  це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності;

3. Капітал - це гроші, велика сума грошей [11,с.215];

4. Капітал - само зростаюча авансова вартість [10, с.256].

           На мою думку, найбільш точне визначення терміну «капітал» дав Мочерний С. В., оскільки він у поясненні сутності капіталу об’єднав всі, вищевикладені визначення , тобто вчений визначає капітал як сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші та різні види цінних паперів служать знаряддям експлуатації [9, с.156].

Багатоаспектність категорії  «капітал» виявляється у різноманітних конкретних формах його існування.

У сучасній економічній  літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

Рис. 1.1. Багатоефективність форм існування капіталу

За джерелами формування – власний, залучений

 

                                                        Капітал

 

За значенням у створенні та перерозподілі доходу – реальний, фіктивний

 

 

 

 

 

          Капітал за способом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний, оборотний. Більшість сучасних вчених до основного капіталу відносять ті засоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві – робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари, послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг [37, с.,201]. Те, що А. Сміт у свій час вкладав у поняття «основного» і «оборотного» капіталу, і в сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало. Так за Смітом основний капітал «характеризується тим, що приносить прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника», а оборотний – «тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів» [12, с.193].

За сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників  з економіки дані види капіталу тлумачаться  так: промисловий капітал – функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно у трьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний – капітал, що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у тому випадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий – грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення і плати у формі процента [37,  с. 206].

За роллю у створенні  додаткової вартості: постійний капітал  – частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний  – частина авансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої  сили, яка змінює свою вартість у  процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактує  постійний і змінний капітал  Базилевич [10, с.256]. Пояснення К. Маркса постійного і змінного капіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобто розподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним і досі. За джерелами формування: власний капітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов’язаннями; залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.  
За значенням у створенні та перерозподілі доходу: реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові, духовні цінності; фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється в цінні папери та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу [16, 256].

У традиційному визначенні капітал має такі властивості:  
          1) обмеженість;

2) здатність до нагромадження; 

3) ліквідність; 

4) здатність до конвертації  (постійної зміни форми);

5) самозростання. 

Загальновизнано, що капітал  є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. В  сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності  приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності  і творчість індивіда розглядаються  як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва  високоякісної інноваційної продукції, виступають найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. Величина людського капіталу оцінюється потенційним  доходм, який він може приносити  власнику.

 ІІ. Інтелектуальний капітал – нагромадження в процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. В сучасній екнономічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства, інтелектуальний капітал компанії, інтелектуальний капітал окремого індивіда.

ІІІ. Соціальний капітал  – капітал втілений в якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарювання до ефективних дій з метою досягнення спільних цілей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів  та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих  відносин взаємного визнання і довіри.

Отже, згідно з сучасними  науковими підходами капітал  може набувати не лише уречевлених, але  й не уречевлених форм. На думку французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних етапів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупність відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об’єктивного (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який має бути неформалізованим або формалізованим у вигляді прав власності, сертифікатів).

Людський, інтелектуальний, соціальний капітал не є відокремленими і незалежнми активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного [10, с. 256].

 

 

1.2. Характеристика та основні види іноземних інвестицій

Світовий  досвід свідчить, що країни не в змозі  розвивати свою економіку без  залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюючи приватний, державний  або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, зазвичай, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. № 1560 – ХІІ «інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект» [43, с.105]. Такими цінностями можуть бути грошові кошти, цільові банківські вклади, цінні папери; рухоме й нерухоме майно, прояви користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням та інші цінності. Інвестиціями називають те, що «відкладають» на завтрашній, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Тобто під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату [15, с.7]. Зазначим, що в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р. № 436 – IV вказується, що інвестиціями в сфері господарювання є «довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту»” [43, с. 105].

Інвестиційна дідяльність може здійснюватися не лише між її суб’єктами, які знаходяться в межах однієї країни, але й між інвестиційними суб’єктами різних країн. Отже, визначення категорії “іноземні інвестиції” є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу чинного законодавства. Визначаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава таким чином визнає його право на пільги та гарантії.

Іноземні інвестиції - не цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

При визначенні іноземних інвестицій, зазвичай, розрізняють  лише один головний момент їх ідентифікації: суб'єктом інвестування виступають іноземні особи щодо країни вкладання капіталу. При цьому, для визначення іноземних інвесторів використовується юридичний критерій: є особа резидентом чи нерезидентом цієї країни.