Проблемы и перспективы привлечения иностранных инвестиций в экономику Украины

6)) спеціальні заходи (створення спеціальних економічних зон).

В основу регулювання діяльності іноземних  інвесторів в Україні

покладено Закон  України «Про режим іноземного інвестування». Він

визначає  особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України. Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватись практично в усі галузі економіки й території країни (ст. 2, 3). Законом вводиться національний режим інвестиційної й іншої господарської діяльності, що має дати іноземному інвестору впевненість у тому, що він матиме права, аналогічні внутрішнім інвесторам. Розділ 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Держава бере іноземні інвестиції під захист від примусових вилучень і незаконних дій державних органів і їх посадових осіб гарантує вільне використання прибутку й переказ його за кордон; іноземний інвестор у випадку припинення інвестиційної діяльності має право на повернення своїх інвестицій [5, с.6].

Такими  методами, законодавчо передбаченими  програмою, є: введення пільгових норм амортизаційних відрахувань, тимчасове звільнення від податку на прибуток залежно від обсягу іноземної інвестиції, надання податкового кредиту на пільгових умовах за тими видами податків, які підлягають сплаті в перші три роки існування підприємства, надання уповноваженими банками на пільгових

умовах кредитів за рахунок спеціального бюджетного фонду.

Методи фінансового стимулювання включають надання підприємцям, що мають намір залучати іноземні інвестиції, грошових ресурсів у вигляді

державних позик, державних гарантій, субсидованих кредитів, участі

уряду в інвестиційних  ризиках [21, с 97].

Україна, безумовно, є державою, яка залучає  іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися -  вона залишиться такою ще тривалий час. Тому є вкрай необхідним передусім  виправити недоліки  Закону України  «Про режим іноземного інвестування» Більшість статей цього Закону містять формулювання «згідно з чинним законодавством» без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів  та інших коштів, одержаних унаслідок  здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а  відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, немає. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в  Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти  цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні  законодавчо не визначені процеси  іноземного кредитування, створення  кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І  хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої  інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе  це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації є обґрунтування  раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система  державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення  промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов :

- залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

- збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

- ефективного використання інвестицій;

-обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

- створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

- розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних  передумов підвищення інвестиційної  активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію) [43].

 

Основними цілями повинні бути такі:

- структурна перебудова промислового комплексу;

- сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

Державна  стратегія залучення іноземних  інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно  від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв):

- галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

- виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

- галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

- пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

- виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;

- галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

Для України  прийнятна класична схема сучасного  індустріального розвитку країни, що складається з трьох етапів:

- створення імпортозамінних виробництв;

- формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;

- розвиток наукомістких галузей. [43].

Така  схема подальшого розвитку індустрії  потребує органічного поєднання  іноземного капіталу з національними  ресурсами, обґрунтування та селекції сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для іноземних інвесторів.

Коли використовувалися традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Очевидно, необхідно знайти економічний механізм, який дав би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат інвестування, тобто зробив би помітний внесок у розвиток економіки, підвищення ефективності її функціонування, упровадження сучасних технологій і методів управління.

З огляду на викладене важливо обрати такі пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це об'єктивно зумовлює необхідність вжиття таких заходів:

- звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;

- включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

- залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного і промислового потенціалу;

- створення нових організаційних форм інтеграції фінансового і промислового капіталу;

- розробка та впровадження регіональних програм інвестування. При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери — фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де терміни окупності виробничих інвестицій порівняно малі. [24, с. 377].

3.2. Основні напрямки покращення інвестиційного клімату в Україні

Інвестиційний клімат - дуже складне і багатовимірне поняття. Як правило, під інвестиційним кліматом розуміють узагальнюючу характеристику сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних та інших умов, що визначають привабливість і доцільність  інвестування в економіку країни (регіону). 
 Оцінка інвестиційного клімату передбачає врахування:

1) економічних умов (стану  макроекономічного середовища, динаміки  ВВП, національного доходу, обсягів  виробництва промислової продукції,  інфляції, розвитку високотехнологічних  виробництв, положення на ринку  праці, ситуації в грошово-кредитної,  фінансової, бюджетної, податкової, валютної системи та т.п. );

2) державної інвестиційної  політики (ступеня державної підтримки  іноземних інвестицій, можливості  націоналізації іноземного майна,  участі в міжнародних договорах,  дотримання угод, спадкоємності  політичної влади, стійкості державних  інститутів і ефективності їх  діяльності тощо);

3) нормативно-правової  бази інвестиційної діяльності (статусу  регламентуючих документів та  порядку їх коригування, параметрів  введення та виведення інвестицій  з країни, податкового, валютного  та митного режиму, порядку створення,  реєстрації, діяльності, звітності,  злиття і ліквідації фірм, заходів  регулювання та контролю над  їх діяльністю, врегулювання спорів);

4) інформаційного, фактологічного, статистичного матеріалу про  стан різних факторів, що визначають  інвестиційний клімат [2, с 104].

Оцінка різних складових  інвестиційного клімату дозволяє визначити  рівень інвестиційного ризику, доцільність  і привабливість здійснення вкладень.

Методики оцінки інвестиційного клімату вельми різноманітні. Так, в  Японії використовуються описові характеристики інвестиційного клімату без кількісних оцінок. У США методика оцінки інвестиційного клімату передбачає визначення чотирьох агрегованих показників, що характеризують ділову активність, потенціал розвитку господарської системи, економічну ефективність інвестицій та основні складові податкової політики. Результати оцінок публікуються в «Щорічній статистичної карті».

Найбільшу популярність в  даний час отримали комплексні рейтинги інвестиційної привабливості, що публікуються провідними економічними журналами: «Euromoney», «Fortune», «The Economist». Зокрема, рейтинг  журналу «Euromoney» визначається на основі розрахунку дев'яти груп показників: ефективності економіки, рівня політичного  ризику, стану заборгованості, здатності  до обслуговування боргу, кредитоспроможності, доступності банківського кредитування, доступності довгострокового позикового капіталу, ймовірності виникнення форс-мажорних обставин. Важливими орієнтирами  для іноземних інвесторів є оцінки експертів Світового банку, спеціальні фінансові або кредитні рейтинги (IBCA, Moody's, Standard & Poor's та ін) [2, с 169].

Для того, щоб дійсно здійснити  економічний прорив і через десять років зуміти потрапити не те щоб  у двадцятку, а хоча б до першої тридцятки, необхідно, щоб Україну  щорічно показувала зростання ВВП  на рівні 15%, що представляється абсолютно  нереальним, виходячи з тієї ситуації, в якій в даний час виявилася  України.

Такий сценарій, ймовірно, можливий тільки у випадку, якщо в  найближчі кілька років українські політики зуміють створити такі інвестиційні та бізнес-умови в Україні, які  знизять обсяг тіньової економіки  з нині існуючих 60% ВВП хоча б до 18-20%, а середньорічний розмір іноземних  інвестицій становитиме $ 15-20 млрд [28, с 82].

Причому показник зростання  на рівні 10-15% на рік буде також неможливо  забезпечити, якщо не змінити державні інвестиційні пріоритети та існуючий технологічний уклад і не почати (крім АПК, транспортної інфраструктури, енергетики, будівництва і рітейла, які в першу чергу пропонує розвивати Україну ОЕСР ) активно  вкладати інвестиційні ресурси в  наукомісткий сектор країни.

Для залучення зарубіжних інвесторів в кожній країні обов'язковими є наступні заходи:

1) ряд податкових пільг  на прибуток; звільнення від податків  і мит матеріалів, комплектуючих  виробів, обладнання, що ввозяться  для розвитку виробництва; облік  при оподаткуванні курсових змін;

2) введення п'ятирічної  відстрочки для застосування  положень нових законів, що  погіршують умови діяльності  іноземних інвесторів;

3) звільнення від сплати  митних зборів, податку на додану  вартість при ввезенні товарів,  які є внеском іноземного інвестора  в статутний капітал протягом  терміну його формування, звільнення  від вивізного мита товарів  власного виробництва;

4) заміна податків, зборів  та обов'язкових платежів розподілом  виробничої продукції між інвестором  і суб'єктами;

5) визначення засад  господарської діяльності вільних  економічних зон і надання  пільг в зонах експортного  виробництва [24, с 234].