Інноваційний менеджмент

Досвід розвинених країн  свідчить, що в умовах глобальної конкуренції  на світовому ринку виграє той, хто  має розвинену інфраструктуру реалізації нововведень, хто володіє найефективнішим механізмом інноваційної діяльності і використовує увесь діапазон технологій створення та реалізації інновацій.

Отже, інноваційна інфраструктура охоплює діяльність у рамках інноваційного процесу (науку — техніку — виробництво — споживання) і їй мають бути притаманні такі властивості:

1. Поширеність у всіх  регіонах, що дасть змогу вирішувати на місцях задачі функціонально повного інноваційного циклу: від маркетингу і техніко-економічного обгрунтування до впровадження у виробництво новацій з кадровим забезпеченням та сервісним обслуговуванням.

2. Універсальність, що  забезпечить реалізацію будь-якого  проекту під ключ у будь-якому  секторі економіки чи виробництва.

3. Професіоналізм, який  базується на сумлінному і якісному обслуговуванні замовника, об'єктивному і зацікавленому ставленні до «чужих» знань, наукових технологій, обладнання і систем.

4. Конструктивність, яка  забезпечить орієнтацію на кінцевий  результат.

5. Фінансова та інформаційна забезпеченість.

6. Гнучкість, яка забезпечить  адаптивність інноваційної інфраструктури  до змін вимог ринку.

 

1.6. Технологія  та технологічні уклади

Під технологією в  англосаксонській термінології розуміється  «прикладне знання». За слов'янською  інженерною традицією технологія розглядається як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану чи властивості, форми сировини, матеріалів у процесі виробництва. У сучасній інтерпретації технологія — це сукупність виробничих процесів, науково-технічних і професійних знань, методів, засобів виробництва, нової техніки, які забезпечують перетворення природної речовини в продукти промислового і побутового використання. Існують інші підходи до тлумачення технології.

Характерною ознакою  останнього десятиліття є значне зрушення в інвестуванні факторів виробництва (перепідготовка кадрів, підготовка фахівців, новаторів), що є головною рушійною силою економічного зростання, бо саме цей напрям створює умови поліпшення середовища існування та розвитку технологій. Виходячи з цього, визнається той факт, що технологія являє собою соціальний процес, який задовольняючи чи породжуючи потреби, сам змінюється під їх впливом, а саме:

• змінився характер праці;

• підвищилась могутність людського інтелекту;

• здійснилась мікроелектронна, комп'ютерна революція;

• почався бурхливий  розквіт суспільної думки, усвідомлення динамічного розвитку цивілізації.

Людство цікавиться філософією науково-технічної революції (НТР), техніки. З цього приводу є різні точки зору: «Техніка являє собою штучне середовище, але вона йде від природи і пов'язана з законами природи». Інша: «Існують Верховні сили Природи, які уловлюються людським розумом, але не породжується ним. Ідеї — це думки Бога». Третя точка зору: «Техніка є засіб самореалізації людства» [90].

Сучасними основними  напрямами науково-технічного розвитку є:

• комп'ютеризація виробництва;

• удосконалення технологій, які існували раніше;

• створення біотехнологій;

• створення матеріалів із заданими властивостями;

• розвиток штучного інтелекту;

• розвиток теорії і практики менеджменту.

До сучасних технологій належать:

- лазерна;

- плазмова;

- вакуумна;

- імпульсна;

- обробка вибухом;

- електрофізичні, електрохімічні  методи обробки;

- безвідходна технологія.

Біотехнології— це:

1) генна інженерія  (виділення гена із ДНК і  вживления його в організм  чужорідної клітини);

2) інженерна ензімологія  (створення ферментів для складних хімічних процесів);

3) технологічна біохімія (полімери);

4) біоінформатика;

5) гібридизаційна технологія (одержання високоспецифічних антитіл  за допомогою клонування).

Розвиток технологій — основна рушійна сила прогресу. Нова технологія виникає не одна, а у зв'язці з іншими, взаємодоповнюючими технологіями.

Поняття «уклад» означає встановлення певного порядку чого-небудь. Технологічний уклад (ТУ) характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов'язаних вертикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікаційної робочої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні технології [24].

Кожний технологічний  уклад є самовідтворюючою цілісністю, унаслідок чого технічний розвиток економіки не може проходити інакше, ніж шляхом послідовної зміни ТУ. Життєвий цикл кожного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування. За висновком дослідників науково-технічного прогресу, цей період становить 100 років [133]. Перша фаза припадає на зародження і формування нового ТУ в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий потенціал, набуває подальшого розвитку. Друга фаза пов'язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Швидкість дозрівання певного  ТУ залежить від сприятливих технологічних  і соціально-економічних умов середовища. Якщо існує хоча і незначний, але  стійкий незалежно від цін попит на новий метод, процес, продукт, то розвиток елементів нового технологічного укладу прискорюється.

Третя фаза починається  «зрілістю» життєвого циклу ТУ, закінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу.

Технологічний уклад  має складну внутрішню структуру, ядром якої є сукупність базових (радикальних) технологій. Як уже зазначалось, це принципово нові технології, що створені на базі раніше не відомих законів  і закономірностей, винаходів, відкриттів, які докорінно змінюють зміст різних видів діяльності в суспільстві.

За визначенням Г. Менша [2], базові технології — це подія, коли «вперше організується регулярне  виробництво або вперше створюється  організований ринок відкритого матеріалу, процесу або вперше розробленого технічного виробу».

Слід зазначити, що радикальні нововведення далеко не завжди відрізняються  грандіозністю рішень. Наприклад, ідея переміщення отвору для нитки  з одного кінця голки на другий (до вістря) стало поштовхом до створення  швейних машин і здійснило переворот у виробництві одягу та взуття, виникла швейна промисловість.

Нововведення можуть бути гранично елементарними. Так, розміщення певної кількості сірників у коробці (як правило, 50 штук), дало змогу автоматизувати процес пакування сірників у коробку. Шведи, як ініціатори цієї ідеї, були монополістами сірникового виробництва майже півстоліття.

Роль базових нововведень  та їх вплив на динаміку розвитку суспільства показав Д. Кондратьев на початку XX ст. На основі досліджень він виділив такі базові технології:

• використання парової машини;
• розвиток залізниць, телеграфу, автомобілебудування;
• використання електроенергії;
• розвиток хімічної промисловості.

Саме оновлення технологічної  бази викликає зміни в перебудові господарської системи та її організаційної структури, зміни технологічного укладу. Базові технології — це основа нових галузей промисловості і багатьох прикладних технологій, які використовуються для модернізації існуючого виробництва.

Завдяки сучасним технологіям  випускається дедалі більше різноманітних виробів, що дає споживачам можливість широкого вибору аж до індивідуалізації продукту чи послуги.

Споживач може мати свою версію будь-якого продукту.

Спочатку, коли кошти  вкладаються в дослідження, успіхи дуже незначні, потім, коли використовують ключові для досягнення успіхів знання, які реалізуються у вигляді розробок, результати покращуються стрибкоподібно. У міру дальшого інвестування додаткових коштів у процес чи продукт з метою їх удосконалення технічний прогрес досягається важче і коштує це дорожче. Це свідчить про існування межі ефективного використання тієї чи іншої технології. Отже, життєвий цикл технології визначається межею її використання. Уміння розпізнавати межі ефективного використання технологій має вирішальне значення для досягнення успіху компанії (фірми), бо така межа — ознака необхідності розроблення нової технології. Наприклад, межа ефективності друкування на папері, як технології передавання інформації, визначається появою електронної технології, за допомогою якої в майбутньому можна буде передавати інформацію ефективніше і з меншими витратами.

Перехід від однієї групи  технологій до іншої називається  технологічними розривами. Виникає розрив між S-подібними кривими і починає формуватись нова S-подібна крива, але на базі нових знань.

Подолання технологічних  розривів називається технологічним  проривом. Це принципово нові рішення. Поняття «прорив» означає вирішення  проблеми нетрадиційним шляхом.

Приклад. Японці одержали переваги над швейцарцями завдяки  електронним годинникам, «ІБМ» відібрала у фірми «Сміт корона» лідерство в галузі конторської техніки, створивши електронну друкарську машинку, яка пізніше перетворилась у текстовий процесор на базі ЕОМ.

S-подібні криві «ходять»  завжди парами, проміжок між парою  кривих і відображає розрив — крапку, де одна технологія заміщується іншою. На рис. 1.9 показані S-подібні криві і технологічний розрив.

На практиці одинична технологія не може задовольнити потреби  суспільства. Майже завжди існують  конкуруючі технології, кожна зі своєю S-подібною кривою. Розшифрувати розрив S-no-дібних кривих, коли він виникає, дуже складно. Компанії, які навчились долати технологічні розриви, вкладають кошти в дослідження, щоб знати, де вони перебувають на відповідних S-подібних кривих і чого слід чекати на початку, у середині і наприкінці кривих, як підвищити результативність витрат та їх економічність.

Зміна базових технологій супроводжується виникненням промислових  революцій, які мають не тільки технічні, а й соціальні наслідки. Так, промислові революції XIX—XX ст. створили умови для індустріалізації, яка звільнила людство від тяжкої фізичної праці, привела до урбанізації, змінила ритм соціального життя. Дух індустріальної епохи був механістичним, відповідно до «характеру машин» виникли соціальні інститути (бюрократична ієрархія, спеціалізація тощо). Робітник став «спицею в механічному колесі», утративши почуття спільності з навколишнім середовищем.

На зміну індустріальній епосі прийшла постіндустріальна  — епоха систем комунікацій, яка  підвищила рівень соціальної складності і веде до корінних змін у суспільстві. Технічні новації, засоби зв'язку, нові інноваційні технології збільшують ступінь соціальної зв'язуваності. Мережі економічних і соціальних комунікацій розширюють свої масштаби, стають складнішими. Фірми, компанії створюють міжнародні альянси (олігополії), вступають у партнерство зі споживачами, своїми постачальниками, стаючи частиною комунікаційних мереж. Державні і фінансові кордони втрачають своє значення. У світовому просторі розвивається техноглобалізм — розширення міжнародної передачі (трансферту) технологій.

Міжнародна передача технологій (international technology transfer) — це сукупність економічних відносин між  фірмами різних країн у сфері  використання закордонних науково-технічних досягнень.

Таким чином, розвиток базових (радикальних) технологій є основним чинником економічного зростання, точкою опори для розробки варіантів  їх науково-технічного тиражування. Нова технологія «приходить» не одна, а  у зв'язці з іншими, взаємодоповнюючими прикладними технологіями. Виникають «пучки» («кластери» — за визначенням Й. Шумпетера) технологій, які стимулюють розвиток нових галузей, різноманітних товарів і динамізм ринків. Це скорочує життєвий цикл виробів, примушує фірми виробляти товари в невеликих кількостях, збільшуючи частку дослідницької роботи за рахунок зниження затрат фізичної праці. Усе це відбувається швидко, бо час створення товару і виходу його на ринок стає рушійним чинником конкуренції.

Нові технології, технологічні ноу-хау, нові продукти, гіпер-динамічна поведінка споживачів створюють нові ринки, нові сфери конкуренції, стимулюють «традиційні» галузі, передаючи досвід і одержані технічні результати, забезпечують появу нових ресурсів, створюють нову ситуацію для розвитку суспільства.

Світова економіка нині переживає новий етап, так звану  третю хвилю науково-технічної  революції. Перша хвиля НТР розпочалась  після Другої світової війни і  характеризувалась розвитком нових  галузей виробництва. Наприклад, післявоєнний бум, що базувався на технології переробки нафти, був пов'язаний з виробництвом пластмаси, пестицидів, штучного волокна, фарб, лаків та інших спеціальних хімічних продуктів, які тепер широко використовуються в багатьох галузях промисловості. Цей ряд продуктів вступив у «зрілу» фазу життєвого циклу наприкінці 60-х років. Після чого настав економічний застій, вийти з якого допоміг новий «пучок» технологій. Під час стагнації було витрачено багато коштів і часу на дослідження та розвиток таких технологій. Результатом стала «друга хвиля» НТР, яка охоплювала період 70-х— 90-х років XX ст. Цей період характеризувався розвитком кібернетичної техніки й електронно-обчислювальних машин. Створювались нові робочі місця переважно малими та середніми підприємствами в галузях ЕОМ, обслуговування, фінансово-консультаційних послуг. Водночас старі галузі з великими підприємствами (сталеливарні заводи, верфі, шахти) скорочували виробництво і майже не створювали нових робочих місць. Під натиском нового циклу розвитку реструктуризували своє виробництво «Форд», «Крайслер», «Сіменс». У цей період у США було створено 40 млн. нових робочих місць у галузях, які в період «першої хвилі» ще не існували, і 35 млн робочих місць було скорочено на підприємствах у «старих» галузях. У 80-ті роки в США щорічно виникало приблизно 6 тис. нових підприємств — це в 7 разів більше, ніж у 60-ті роки.