Оказіоналізм, як об’єкт лінгвістики

Розділ І. Оказіоналізм, як об’єкт лінгвістики.

1.1. Поняття оказіоналізму і його характерні риси .

Оказіональні слова своєю незвичайною формою, звучанням, загадковістю значення  в більшій або меншій мірі привертають увагу читача, змушуючи його мимоволі приділяти їм окрему увагу, відчуваючи його особливість , новизну. Оказіоналізми можна виокремити із загальної маси слів. З цією особливістю даних одиниць і буде пов'язана поетична функція, що визначається не тільки характером і широтою використання лексичних і граматичних ресурсів мови, не тільки своєрідністю тропів автора і манерою написання творів, але і дозволяє автору уникнути шаблонності, пересічності, заданості, досягнути багатоманітності.

Приступаючи до розгляду оказіоналізмів слід перерахувати основні положення теорії оказіональності :

- Оказіональне (слово, значення, словосполучення, звукосполучення, синтаксичне утворення) – «не узуальне», не відповідне загальноприйнятій нормі вживання, що характеризується індивідуальним смаком, обумовлене специфічним контекстом вживання [ Бабенко,с.4].

- Оказіоналізм як факт мовлення заданий тим не менш системою мови , проявляє й розвиває семантичні, словотворчі та граматичні можливості цієї системи, провіщає тенденції її розвитку. "Те, що живе в мові прихованим життям, чого немає в теперішньому житті, але дано як натяк в системі мови, проривається назовні в ... явищах мовного новаторства, що перетворює потенційне в актуальне ".[ Винокур,c.4.].

- Оказіоналізми можуть бути створені за нормативними словотворчими моделями (так звані потенційні слова) і з порушенням в тій чи іншій мірі дериваційної норми (власне окказіоналізми).

- Будь-яке слово (мови або мовлення) реалізує своє значення в контексті, але узуальні (канонічні) слова вимагають так званого відтворюючого контексту, а оказіональні - формуючого.

- Аналіз оказіоналізмів різних  типів є переважно семантичним  і проводиться головним чином  за допомогою семного і контекстуального  методів із залученням таких  прийомів дослідження, як аналіз  словникових дефініцій, словотворчий аналіз, функціонально-граматичний аналіз.

- Високохудожні, естетично цінні  оказіоналізми  є важливим текстоутворюючим  засобом , відрізняються винятковою семантичною ємністю. [ Бабенко,с.5].

Що стосується терміну «оказіоналізм», то він представляється найбільш коротким, змістовно визначеним, найпоширенішим в науковій літературі відповідного напрямку.

Оказіоналізми, (лат. осcasionalis - випадковий) – це лексичні одиниці, утворені письменниками і публіцистами згідно з існуючими в мові словотворчими моделями і спожиті лише одного разу в певному творі, виникнення яких обумовлено певним контекстом.[ Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник,c.290].

Оказіональні слова – це надбання мови. Вони завжди експресивні , створюються конкретним автором , породжуються цілями вислову і контекстом, з яким пов'язані і зовні якого звичайно не відтворюються. Навіть в звичайній мові основна їх функція не номінативна, як у простих неологізмів , а характеризуюча. Слова ці іноді і стають загальновживаними, тобто входять в лексичну систему мови, але така метаморфоза трапляється рідко і , головне, вони на неї не претендують бо це не просто слова, а особливі слова, спеціально призначені для експресивних і художніх цілей.

Слово, що увійшло до мови, втрачає колорит незвичності і новизни, але для оказіональних слів в художній мові важливо бути "несподіваними", важливо привернути увагу до своєрідності своєї форми і змісту, дати зрозуміти читачу, що ці слова не відтворюються в мові, а творчо створюються в ній.

Широке і систематичне вивчення оказіональних слів почалося порівняно недавно, природно за мірками зміни мовних норм. За даними науковців термін «оказіоналізм» з'явився в 1957 р. [Земская c.15].

Проте , треба згадати , що індивідуально-авторські неологізми аналізувалися вітчизняними філологами і в 30-ті роки, а термін "оказіональний" вперше у пресі використала Розалія Шор, яка писала про "оказіональні вирази" в своїй незаслуговано забутій книзі "Мова і суспільство", яка не втратила наукової цінності і в наші дні. [Земская c.16].

Через десятиріччя після своєї появи багато які оказіоналізми не втрачають своєї новизни, яскравості і продовжують відображати індивідуальність словотворця.

Причини, що спонукають майстрів слова до створення індивідуально-авторських утворень, такі: а) необхідність точно передати думку (узуальних слів для цього може бути недостатньо), б) прагнення автора стисло висловити думку (новотвір може замінити словосполучення і навіть речення), в) потреба підкреслити своє ставлення до предмета мовлення , дати йому свою характеристику, оцінку; г) прагнення своєрідним виглядом слова звернути увагу на його семантику, деавтоматизувати сприйняття; д) потреба уникнути тавтології; е) необхідність зберегти ритм вірша, забезпечити риму, домогтися потрібної інструментовки. Перші три причини є основними. Дуже часто виникнення новоутворень може бути викликаним не однією , а відразу декількома причинами. [ Бабенко,с.5].

Оказіоналізми мають цілий ряд властивостей, що відрізняють їх від узуальних слів. Найбільш детально ознаки оказіонализмів описані А. Г. Ликовим, найхарактернішими з цих ознак є :              

1.Мовленнєва приналежність – найбільш широка і важлива ознака оказіонального слова. Оказіоналізми не є фактами мови, виникаючи тільки в мові певного носія мови; вони звично не реєструються в тлумачних словниках, але фіксуються в мовленні разом із звичайними (канонічними) словами. Оказіоналізми як чисто мовні утворення входять до лексичного фонду.

2.Невідтворність оказіоналізму протиставлена  відтворюваності (повторюваності в готовому вигляді) канонічних слів як одиниць лексичної системи мови. Властивість відтворюваності – це властивість бути постійним, закріпленим в мові, повторюючись в різних текстах. Оказіональне ж слово не відтворюється, а твориться, наново створюється всякий раз для кожного конкретного випадку його вживання. Для канонічного слова конкретний акт його вживання – це лише один з випадків мовної реалізації. Для оказіоналізму же кожен конкретний акт його вживання є унікальним випадком його мовної реалізації.

Деякі дослідники вважають, що відтворюваність характерна і для оказіональних слів, оскільки вони можуть витягуватися з пам'яті в потрібній ситуації як спогад прочитаного або почутого, фіксуватися повторно на папері. Л.Г. Ликов помічає, що «є принципова різниця між справжньою відтворюваністю канонічних слів і уявною відтворюваністю оказіоналізмів», яку він називає повторюваністю [Ликов ,c.32] .

Саме тому, не можна не погодитись з точкою  зору Л.Г.Ликова, що оказіональні слова, на відміну від канонічних, не відтворюються, а повторюються, навмисно цитуються з якою-небудь метою. Тісно пов'язана з невідтворністю ознака «одноразовості» вживання оказіоналізму. Ця властивість виражається в тому, що оказіональне слово створюється для того, щоб воно вжилося в мові всього лише один раз. Зрозуміло, в мові величезної кількості носіїв мови незалежно один від одного іноді можуть виникати одні і ті ж самі оказіоналізми. Але ці збіги випадкові, ненавмисні.

3.Словотворча похідність – ще одна ознака оказіональних одиниць, які є похідними, тобто вторинними по відношенню до того слова, від якого вони утворені.

4.Ненормативність – характерна особливість оказіонального слова. Потрібно обов'язково сказати, що різні за структурою оказіоналізми неоднаково відносяться до норми, тим більше що поняття «ненормативність слова» не є постійною властивістю, однаковою для всіх випадків. Воно може коливатися від грубої неправильності до неправильності ледве уловимій, що викликає швидше відчуття незвичності.

Дуже часто значення будь-якого слова повністю розкривається лише в контексті. У цьому виявляється залежність слова від контексту. Зв'язок оказіонального слова з контекстом має ще більшу силу, чим зв'язок канонічного слова. Канонічне слово допускає можливість його вживання поза контекстом у вигляді окремого слова. У переважній більшості випадків оказіоналізми ізольовано не живуть, без опори на контекст стають безпорадними. За своєю формальною структурою багато оказіоналізмів є утвореннями, відповідними активній або пасивній словотворчій моделі, створеними, проте, з порушенням закономірностей сполучуваності і сумісності безпосередніх складових. Тому їх інтерпретація в більшості випадків залежить повністю від контексту.

5.Обов'язкова експресивність – характерна межа, «крізна ознака» оказіоналізмів на відміну від канонічних слів, більшості яких експресивність не властива. Оказіональне слово експресивне саме по собі, навіть без контексту.

1.2.Класифікація оказіоналізмів

Оказіональну лексику можна розглядати з багатьох точок зору. Ось можливі підходи і параметри класифікації:

1.Однією з них є класифікація  за ступенем оказіональності , розроблена А.Г.Ликовим. За цією ознакою оказіоналізми розрізняються в широких межах: від слів, що практично вже не сприймаються як оказіональні ("бластер", "космоліт", пригадаємо також класичний приклад із словом "робот", загальновживаним, нейтральним словом, що стало тепер уже), до слів різко індивідуальних, прив'язаних до певного автора, твору і навіть певному контексту ("алаєць", "капес", "левіум").

Слід розрізняти різні ступені оказіональності: а) оказіоналізми  першого ступеня - це стандартні, потенційні утворення, створені в повній відповідності нормам дериватів сучасної літературної мови. б) оказіоналізми другого ступеня  -  частково нестандартні утворення, причому відступи від норми деривату, які утворилися при утворенні оказіоналізма , не породжують труднощів семантичної інтерпретації. в) оказіоналізми третього ступеня - це суто оказіональні, повністю нестандартні утворення, семантична інтерпретація яких досить важка, а відступ  від норми деривату істотний. Такі утворення часто не мають аналогів навіть серед оказіоналізмів.

2. Оказіональність в плані вираження  і в плані змісту (семантичні  окказіоналізми, за термінологією  Ер. Хапіри).

3. Оказіоналізми, створені на матеріалі  тієї мови, якою твір написаний, і утворені шляхом запозичення слів (або морфем) з інших мов.

4.Наступною класифікацією є  структурна, яка була розроблена В.В. Лопатіним та А. Г. Ликовим:

1). Фонетичні оказіоналізми - слова, що не являють собою  зареєстровані  в мові поєднаннями фонем;  Фонетичні оказіоналізми з'являються  у тому випадку, коли автор пропонує в якості новоутворення який-небудь звуковий комплекс, вважаючи, що цей комплекс передає, містить якусь семантику, обумовлену фонетичними значеннями звуків, його складових.

2). Лексичні (словотворчі) оказіоналізми  створюються в більшості випадків  комбінацією різних узуальних  основ і афіксів відповідно  до словотворчої норми або  в деякому протиріччі з нею. Менш частотне утворення лексичних  окказіоналізмов лексико-синтаксичним і морфологічно-синтаксичним способами. При утворенні лексичних окказіоналізмов діє механізм словотвору, що історично склався. Новоутворення компонується з морфем, що вже існують в у мові, при цьому  “...істотно новим ... у слові, яке тільки но утворилося, є схрещенням координат, а не координати як такі”.

3). Граматичні (морфологічні) оказіоналізми  є утвореннями, в яких, з точки  зору узуса, в конфлікті знаходяться  лексична семантика і граматична  форма. Неможливе в системі мови  виявляється можливим в авторському контексті завдяки творчому розвитку лексичного значення слова.

4). Семантичні оказіоналізми є  результатом  появи семантичних  прирощень (інакше кажучи “обертонів  сенсу”, “контекстуальних значень”, “естетичних значень”), які істотно  перетворять семантику вихідної узуальної лексеми, спожитої в художньому контексті.  Зауважимо, що круг семантичних оказіоналізмов окреслити значно важче, ніж лексичних або граматичних, оскільки практично кожне естетично навантажене слово образного тексту характеризується смисловими прирощеннями, але працювати з ними необхідно, оскільки вони - “невід'ємна частина ідіолекту письменника, текстів художніх творів...”.

5). Оказіональні (незвичайні) поєднання  слів є  збігом лексем, сполучуваність  яких в узусі неможлива, оскільки  вона протирічить закону семантичного узгодження внаслідок відсутності загальних сем в їх лексичних значеннях. Завдяки виникненню контекстуально обумовлених семантичних зрушень в залежному компоненті словосполучення  з'являються загальні семи.

6). Графічні оказіоналізми відрізняються (характеризуються) виділенням крупнішим шрифтом якої-небудь частини слова. За цим технічним процесом приховані важливі семіологічні процеси. Графічні оказіоналізми часто використовуються в пресі (заголовках). При утворенні таких заголовків на один метафоричний ланцюжок накладається інший, що сприяє надбанню словом символічного сенсу.

Оказіональні слова можна підрозділити також на такі на два різновиди: потенційні (потенціалізми) та індивідуально-авторські (эгологізми) слова. Це два полюси своєрідності, новизни і експресивності оказіоналізмів. [Бабенкоc.67]

Егологізми створюються згідно  незвичайним або малопродуктивним моделям мови і відрізняються індивідуально-авторською своєрідністю і помітною новизною. Частіше за все вони з'являються в письмовій мові і найбільш часті в сатиричних, гумористичних, пародійних літературних жанрах.

Н. М. Шанський говорить про оказіоналізми як про неологізми другого ступеня (індивідуально-стилістичні неологізми). Він пише, що ці слова не є словами мови в повному розумінні цього слова. Це немов морфосполучення і семантеми, існуючі в тому чи іншому контексті. Це утворення, які нами розуміються, але зовсім не використовуються. На думку Шанського будь-яке новоутворення, створене поза правил і законів словотворення , семантичної системи і граматичної будови буде мертвонародженим словом, не потрібним і безглуздим набором звуків. В якості прикладыв він наводить слова, створені Хлєбніковим : будетляне, речар, охотея, кричак, соноги, любаница та інші.[Шанський,163]