Оформлювання результатів наукової діяльності

Зміст

Вступ  …………………………………………………………………………..2

1. Становлення і розвиток  наукового стилю української  мови……………3-4

2. Особливості наукового  тексту і професійного наукового  викладу думки. Мовні засоби наукового  стилю………………………………………………5-7

   3. Оформлювання результатів  наукової діяльності……………………...8-14

     3.1. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.8-9

      3.2. Анотування  і реферування наукових текстів………………………9-12

      3.3. Основні правила бібліографічного опису джерел…………………12-13

      3.4. Оформлювання  покликань………………………………………….13-14

   4. Науковий етикет…………………………………………………………15-16

Висновки ……………………………………………………………………...17

Список використаної літератури…………………………………………….18

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Роль науки в житті суспільства за останні десятиліття надзвичайно зросла. Вона перетворилася на повноцінний соціальний організм, невід'ємну складову професійної компетентності. У динамічному сьогоденні значнішою стала роль методологічної культури дослідників, їх здатності до критичного осмислення, наукового обґрунтування і творчого застосування певних норм і методів пізнання. Така діяльність вимагає постійної копіткої розумової праці, умінь інтерпретувати концепції і теорії, творчого осмислення аналізованого матеріалу, прагнення до саморозвитку тощо. Водночас лавиноподібний розвиток науки загостює увагу і до мовної культури дослідника.

   Професійна діяльність  ґрунтується на наукових знаннях, тому дотримання стильових норм  наукового стилю є важливим  показником культури фахової  мови. Науковий стиль характеризується  абстрагованістю, інформативністю, понятійністю, предметністю, логічністю, узагальненістю, однозначністю, точністю, об’єктивністю  і лаконічністю викладу. Досягається  це шляхом використання різних  мовних одиниць, серед яких помітну  роль відіграють терміни. Досконале  володіння термінологічною системою, притаманною певній професії, свідчить  про сформовану професійну мовнокомунікативну  компетенцію індивіда.

    Однак разом із позитивом і стрімким зростанням кількості дослідників сьогодні, на жаль, спостерігається дефіцит не лише методологічної культури, а й мовної. Мова наукових статей, монографій, дисертацій залишається невисокою. Наукові тексти часто перенасичуються малозрозумілими термінами, необґрунтованим використанням авторських термінів, численними стилістичними, орфографічними, пунктуаційними помилками .

    Виникає необхідність досконалого вивчення особливостей наукового стилю української літературної мови.

1. Становлення  і розвиток наукового стилю  української мови

      Науковий  стиль сучасної української мови (мова науки), почав формуватися  ще в давній книжній українській  мові за зразками і під впливом  грецької і латинської мов (латина  на той час була мовою наук  усієї Європи). Частково науковий  стиль формувався з власне  українських мовних засобів шляхом  спеціалізації їх вжитку і  термінологізації значень.

      Хоч «наука»  Київської Русі, за винятком богослів’я, була популяризаторською, все ж  вона мала істотне значення  для становлення наукового стилю  української мови.

      Визначними  творами наукової літератури  того часу (X – XI ст.) були:

        1) історичні  переклади (переклад світової історії  Іоана Малали (VI ст.), що являв собою  історію Давньої Греції, Риму  та Візантії; «Хроніка» Георгія  Амартола (Многогрішного), в якій  ідеться про історію Візантії, та хроніка Георгія Сінкела; елементи  наукового викладу є і в  «Ізборнику» Святослава (1073));

        2) природничі  твори («Шестодневи» – виклад  природознавства у формі коментаря  до історії шести днів творення  світу, які містять також короткий  виклад світської «науки» і  полеміку щодо неї, філософське  вчення про елементи, про рух  небесних світил, про тварин та  рослин; «Фізіолог» – збірка оповідань  про навколишній світ;

        3) сентенції  знаменитих людей (збірник «Бджоли»  та ін.).

      У XVI – XVII ст. наукові книги – монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди  – готувалися і видавалися  українськими вченими в Острозькій  академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській  лаврі та в інших навчальних  закладах, братствах, монастирях України.

            Наукові журнали. Журнал «Основа»  та заснована в 1868 р. «Просвіта»  були першими і на той час  єдиними осередками, що гуртували  навколо себе науковців, техніків, господарників. У 1878 р. М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський започаткували  видання «Громада», основним завданням  якого було вироблення українського  наукового стилю і його термінології.

      Наукові  товариства. У 1873 р. у Львові почало  працювати Літературне товариство  імені Тараса Шевченка, зорієнтоване  на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи  І. Франка воно реорганізувалося  в Наукове товариство імені  Тараса Шевченка і мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу  секції. Тоді ж було засновано  видання «Записки Наукового товариства  імені Тараса Шевченка», в якому  публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало  діяти «Українське наукове товариство»  у Києві. Ці товариства видавали  українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці  й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки.

      У 1921 р. при  Академії наук було створено  Інститут української наукової  мови, основним завдання якого  було вироблення спеціальної  термінології з різних галузей  знання і впровадження української  мови в усі сфери суспільного  життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав  ці починання.

      Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності  України, з прийняттям Закону  про мови, яким за українською  мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення  науки, наукової термінології, збагачення  фахових терміносистем відповідно  до рівня сучасного розвитку  наук питомо українськими термінами і терміносполученнями [5, с. 38].

2. Особливості  наукового тексту і професійного  наукового викладу думки. Мовні  засоби наукового стилю

      Науковий  стиль належить до книжних  стилів літературної мови, яким  властиві попередня підготовленість  висловлювання, ґрунтовна обізнаність  з проблемами і темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його  використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

      За сферами  наукового знання тексти наукового  стилю поділяються на:

     1) науково-технічні (містять описи технічних об’єктів, аналіз технологій та ін.);

     2) науково-природничі (тексти з біології, хімії, фізики, географії, що подають опис наук  про живу і неживу природу);

     3) науково-гуманітарні (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють  феномен культури, людської особистості).

      Функціональна  класифікація дає змогу виділити  такі підстилі й жанри наукового  стилю:

     1) власне науковий (жанри: стаття, дисертація, монографія, наукова доповідь, курсова й бакалаврська  робота);

     2) науково-популярний (жанри: нарис, книга, лекція);

     3) науково-навчальний (жанри: підручник, навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект);

     4) науково-інформаційний (жанри: реферат, анотація, рецензія, відгук, огляд);

     5) науково-довідковий (жанри: словник, довідник, енциклопедія, каталог);

     6) науково-технічний (жанри: інструкція, патент, авторське  свідоцтво, доповідна записка, службовий  лист, промислова реклама);

     7) науково-діловий (жанри: науковий звіт, довідка про  впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю);

     8) науково-публіцистичний (жанри: науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове  інтерв’ю, репортаж);

     9) науково-фантастичний (жанри: фантастичні оповідання, повісті, романи) [1, с. 156].

      Основними  стильовими ознаками наукового  стилю є:

      1. Абстрагованість  і узагальненість, які створюються  шляхом широкого використання  мовних одиниць абстрактного  й узагальненого значення, зокрема  абстрактної лексики, слів, що виражають  узагальнені поняття та ін. У  науковому стилі частотність  вживання іменників порівняно  з іншими частинами мови дуже  висока, що визначає іменний характер  цього стилю.

     2. Підкреслена  логічність виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в  його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно  до законів логіки із збереженням  відношень і зв’язків реальної  дійсності.

      3. Однозначність  і точність формуються на основі  зв’язку мовлення з дійсністю  і мисленням. Їх можна досягти  за умови глибокого знання  предмета мовлення, мовної системи  і вироблених мовленнєвих навичок.

    4. Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу.

      5. Об’єктивність  викладу в науковому стилі  полягає у зваженості оцінювання  ступеня дослідження проблеми, шляхів  її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

      6. Діалогічність. Науковий текст кваліфікується  як монологічний, але йому, як  і будь-якому іншому тексту, властива  спрямованість на адресата. Вчений  пише для колег з метою передати  власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні  дослідження, висловити своє бачення  розв’язання якоїсь проблеми  тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками  та з майбутніми читачами.

      7. Інформативна  насиченість – це ступінь смислової  на змістової новизни наукового  тексту, що виявляється в авторській  концепції, системі авторських оцінок. Цього досягають шляхом доказовості, логізованої оцінності, переконливості, аналізу, синтезу, аргументації, пояснення  причиново-наслідкових відношень, висновків  тощо.

      8. Стислість  наукового тексту полягає в  умінні автора уникати непотрібних  повторів, багатослів’я, мовної надмірності [2, с. 277].

 

     

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Оформлювання  результатів наукової діяльності

     3.1. План, тези, конспект як важливий  засіб організації розумової  праці

      Складання  плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння  прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.

      Принципами складання плану готового наукового тексту є:

   1) поділ тексту  на смислові блоки (частини);

   2) визначення головної  думки кожного смислового блоку (частини);

   3) формулювання пунктів  плану (заголовків).

      Складання  плану сприяє кращому розумінню  наукових текстів, які не мають  детальної рубрикації (поділу на  розділи, параграфи, підрозділи), наприклад  статей. Однак план не передає  фактичного змісту наукового  тексту, а пропонує певну схему.

      Тези доповіді  – стислий виклад основних  думок, публікація яких передбачає  попереднє ознайомлення учасників  конференції, семінарів, симпозіумів  та інших наукових форумів  з результатами проведеного дослідження. Їхній зміст у найбільш повному  обсязі повідомляється автором-доповідачам  в усній формі. Тези складаються  з послідовного викладу окремих  тверджень, що не підкріплюються  фактичним матеріалом та висвітленням  перебігу їх досліджень.

            Тези є одним із найстійкіших  жанрів. Вони мають суворо нормативну  змістово-композиційну структуру, в  якій виділяються: преамбула, основне  теоретичне положення, завершальна  теза (висновок). Чітке логічне членування  змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – і  виділенням абзаців під однією  рубрикою.

      Конспект  – короткий письмовий виклад  змісту книги, статті, лекції тощо.

      Не варто  конспектувати під час першого  прочитання наукового тексту. Потрібно  спочатку одержати загальне уявлення  про твір загалом. Після цього (під час повторного читання) слід  конспектувати, звертаючи основну  увагу на ключові слова, так  звані інформаційно-смислові центри.

            Особливу увагу слід приділяти  структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко  відображають набуті дослідником  знання. Такий конспект слугує  основою для підготовки наукової  доповіді, написання курсової та  дипломної робіт, статей.