Оформлювання результатів наукової діяльності

      Конспектування  є універсальною формою запису  первинного тексту, що допомагає  відпрацювати вміння чітко викласти  зміст власними словами, за потреби  швидко його відновити, доповнити, аргументувати, а також відшліфувати  вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати прочитане [8, с. 484].

3.2. Анотування  і реферування наукових текстів

      Читання  наукового тексту супроводжується  визначенням смислових частин  і зв’язків між ними, тобто  проведенням компресії.

      Компресія  наукового тексту – членування  тексту на блоки інформації, їх  називання, розкриття смислової  структури тексту.

      Різновидами  компресії наукового тексту є реферат і анотація.

      Анотація  – короткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду  призначення, змісту, виду, форми й  інших особливостей.

      Анотування  – це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання  інформації, мета якого – отримання  узагальненої характеристики наукового  документа, що розкриває логічну  структуру та зміст. Об’єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія, дисертація, підручники, наукові посібники.

      Анотації  належать до стандартизованих  жанрів писемного наукового мовлення, від інших вторинних текстів  відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення  про зміст першоджерела, але не  розкриває його подробиць. Це  зручно, наприклад, для огляду наукових  джерел у курсових і дипломних  роботах.

      Для підготовки  анотації важливо виконати такі  операції:

   1) оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють  з метою одержання уявлення  про вихідні дані та загальний  зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

   2) повторне читання  окремих частин тексту, спрямоване  на смисловий аналіз з метою  висловити актуальність, цільове  й читацьке призначення; на структуру  й головну інформацію тексту (як  розглянуто й розв’язано поставлені  проблеми; яких висновків доходить  автор);

   3) мовне опрацювання  інформації у вигляді стислої  характеристики.

      Головними  структурними елементами анотації  наукового джерела є:

   1) вступ – вихідні  дані джерела (назва, жанр, автор, місце  і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації);

   2) основна частина  – перелік ключових проблем  опрацьованого джерела (можна за  розділами, підрозділами, параграфами);

   3) завершальна частина  – актуальність і адресат джерела.

      Реферування  – аналітико-синтетичне опрацювання  наукового джерела (статті, монографії  тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

      Реферат  виконує інформаційну функцію (подає  інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують  для пошуку конкретних тематичних  документів та інформації).

      Реферуючи  наукове джерело, на етапі ознайомлювального  читання з метою проведення  оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого  аналізу тексту документа з’ясовують  особливості об’єкта, можливість  його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й  гіпотези, експериментальні дані, нові  методики, переваги застосування  запропонованого варіанта розв’язання  проблеми. За потреби включають  до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

      Текст реферату  складається, як правило, із трьох  частин: вступу, основної і завершальної  частин.

      Вступ містить  вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються  такими зворотами: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний  розгляд питань; тема статті становить  значний інтерес...; вибір теми  статті (дослідження) не випадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності  теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті  узагальнюється досвід, обґрунтовується  принцип...; у книзі описана методика...; у роботі аналізуються різні  підходи до розв’язання проблеми.

      В основній  частині подають характеристику  важливих положень тексту, тому  доречне використання таких мовних  кліше: аналізована книга складається  з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на  таких проблемах, як...; дослідник детально з’ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детально досліджує причини (умови) виникнення...; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навести додаткову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється.

      Завершальна  частина містить загальні висновки  до роботи. Мовні кліше цієї  частини такі: у висновках автор  наголошує, що...; викладене дає змогу  автору дійти висновку про  те, що...; слід наголосити, що [6, с. 86].

     3.3. Основні правила бібліографічного опису джерел

      Бібліографія  – це список літератури з  певного питання. У книзі бібліографія  слугує для поглиблення і розширення  знань читачів з певної галузі  науки чи техніки, якій присвячено  основний зміст книги. Розрізняють  бібліографію:

        1) реєстраційну  – знайомить читача з назвами  усіх книг з конкретного питання;

        2) рекомендаційну  – містить назви книг, які автор  радить прочитати;

        3) як  список використаної літератури  – містить перелік книг, на  які посилається автор.

      Вибір автором  певного типу бібліографії залежить  від характеру та призначення  видання.

      Способи  розташування бібліографічних відомостей:

        1) алфавітний,

        2) хронологічний,

        3) тематичний (усередині тематичних рубрик  слід дотримуватись алфавітного  або хронологічного принципу  розташування назв).

      Укладають  бібліографію відповідно до вимог  державного стандарту.

      Для уніфікації  складання бібліографічного опису  на міжнародному рівні, забезпечення  можливості обміну результатами  каталогізації розроблено новий  національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний  опис. Загальні вимоги та правила  складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим  для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання  бібліографічного опису.

      3.4. Оформлювання покликань

      Невід’ємною  складовою наукових робіт є  посилання / покликання на наукові  джерела.

      Розрізняють  два способи покликань:

     1. Покликання  – фрагмент наукової праці, у  якому автор подає відомості  про предмет свого дослідження, наявні в інших наукових джерелах.

      Мета покликання  – аргументувати, доповнити або  проілюструвати власну думку  фактами з інших наукових текстів; підтвердити чи спростувати чужу  думку; порівняти різні підходи  вчених щодо аналізованої проблеми, наприклад: Мова, – наголошував В.Гумбольдт, – це об’єднана духовна енергія  народу, що дивовижним чином закріплена  у відповідних звуках і в  цьому вияві та через взаємозв’язок  своїх звуків зрозуміла всім  мовцям [1, с. 21].

      У записі [1, с. 21] 1 указує на перше джерело  в бібліографії, 21 – на його  сторінку. Наявність покликань свідчить  про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень запропонованого  дослідження.

      Необхідно  подавати покликання на всі  джерела чи матеріали згадані  в науковому тексті.

     2. Покликання  – це текст, що розміщується  в кінці сторінки й відмежовується  від основного тексту горизонтальною  рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або  коментаря, ставиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї  або зірочка), який повторюється  на початку самого покликання.

      Знаки покликань  повинні бути однотипними в  межах однієї роботи. Цифри й  зірочки пишуться біля слова  вгорі, без відступу між словом  і знаком, проте після покликання  відступ обов’язковий. Розділові  знаки ставляться після знака  покликання.

      Правила  оформлення тексту покликання.

   1. Основний текст  відділяється від тексту покликання  горизонтальною рискою в 15 знаків.

   2. Відокремлювальна  риска відділяється від основного  тексту півтора або двома інтервалами  залежно від того, з яким інтервалом  написано сам текст.

   3. Текст покликання  відділяється двома інтервалами  від відокремлювальної риски.

   4. Текст покликання  пишеться через один інтервал  з абзацу.

   5. Якщо на сторінці  декілька покликань, то кожне  відділяють двома інтервалами.

   6. Усі покликання  друкуються на тій сторінці, до  якої вони стосуються. Не бажано  розривати покликання та переносити їх на іншу сторінку [3, с. 256].

 

 

4. Науковий етикет

      Мовний  етикет існував і існує в  сучасній українській науці. Він  є результатом значних мовно-стилістичних  процесів, які відбулися в царині  українського наукового стилю. Ці  процеси особливо помітні за  останнє століття. Наука розвивалася  під гаслом інтегрування, фахове  мовлення науки тяжіло до уніфікації  і стандартизації, тобто на засобах  вираження мовного етикету суттєво  позначилися відомі соціальні, тобто  позамовні, чинники.

      Мовний  етикет має велике значення  в комунікації науковців, їх поведінка  і мова залежать від того, з  ким вони спілкуються: учений  і його колеги спілкуються  у власне науковому підстилі, а вчений і його учні –  у науково-навчальному підстилі  тощо. [4, с. 164].

      Зауваження  висловлюють за допомогою таких  мовних формул, які ніби «стирають»  певну категоричність (це вияв  наукового такту): однак, на нашу  думку, аналіз... виграв би, якби науковець  послідовніше розрізняв..., очевидно, помилково.., хотілося б...

      Традиційними  для наукового етикету є формули:

        1) етикетні  вислови, які використовуються під  час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови  і членів спеціалізованої вченої  ради, державних екзаменаційних  комісій): Глибокоповажаний голово  спеціалізованої вченої ради / державної  екзаменаційної комісії! Глибокоповажані  члени спеціалізованої вченої  ради / державної екзаменаційної  комісії! Шановні колеги!

        2) вислови  подяки членам спеціалізованої  вченої ради / державної екзаменаційної  комісії, опонентам / рецензентам: Дозвольте  сердечно подякувати голові спеціалізованої  вченої ради / державної екзаменаційної  комісії – членові-кореспонденту  Академії наук України, доктору  філологічних наук…. Сердечно дякую  офіційним опонентам / рецензентам: докторові філологічних наук, професору .... кандидатові філологічних наук, доценту … Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії за участь в обговоренні роботи.

        3) вітання: а) з колегами: Доброго дня! Здрастуйте!; б) учасників конференції керівник  може привітати так: Радий Вас  вітати в нашому місті!; в) свого  колегу можна привітати словами: Моє шанування! (звучатиме більш  урочисто); г) зі студентами: Доброго  дня! Здрастуйте!;

        4) прощання: До побачення! До зустрічі! До  наступної лекції!;

        5) подяка: а) після закінчення наукової  доповіді чи лекції: Дякую за  увагу! Дякую за запитання!; б) при  захисті наукової роботи, виступі  на конференції: Дякую за слушні  зауваження!; в) людям, які допомагали, консультували під час створення  праці: У роботі над книгою  неоціниму допомогу авторові  подали члени наукового семінару  ….

        6) під  час полеміки, заперечення чи  висловлювання побажання щодо  точок зору інших: а) нейтральна  позиція автора (проста констатація  поглядів інших учених): зазначив, запропонував, наголошував, займався; б) схвалення позиції інших авторів: слушний / слушно, справедливий / справедливо, без сумніву, безперечно; в) несприйняття  автором позиції інших авторів: не можемо погодитися, наші погляди  на цю проблему дещо інші, навряд  чи можна так категорично стверджувати.[7, с. 106].

     

 

 

 

Висновки

     Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів.