Розвиток категорій іменника ванглійській мові

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

                    з теоретичного курсу іноземної мови

на тему:

«РОЗВИТОК КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ»

 

 

 

 

   Студентки 4 курсу 45 групи

   напряму підготовки: 6.020303 Філологія*.

   Мова і  література (англійська)

   Павленко  Ольги Петрівни

   Керівник: кандидат філологічних наук,

  старший викладач

   Гирин Олег Володимирович

   Національна шкала ________________

   Кількість балів:______     Оцінка: ECTS_______

                            Члени комісії:  _________     ________________

                                    _________     ________________

                                      _________    ________________

                               

 

 

 

м. Житомир – 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………3

Розділ I. Теоретичні основи дослідження особливостей розвитку категорій іменника ………………...5

1.1. Особливості іменника та його категорій іменника в індоєвропейській мові-основі ………………………………………………………5

1.2. Категорії  іменника в давніх та сучасних германських мовах …….8

Висновки  до Розділу I ………………………………………………………11

Розділ II. Розвиток категорій іменника в англійській мові ……………………………………………………………………………….13

2.1. Особливості  розвитку категорії роду ……………………………..13

2.2. Особливості  розвитку категорії числа …………………………….17

2.3. Особливості  розвитку категорії відмінка …………………………20

Висновки  до Розділу II ……………………………………………………...25

Загальні висновки …………………………………………………...26

Резюме ……………………………………………………………………..28

Список використаної літератури ……………………………29

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………31

 

 

 

 

ВСТУП

Мова, як засіб  спілкування в суспільстві, існує лише в суспільстві. Зрозуміло, що поряд із змінами в історії суспільства змінюється і мова.

Ще в глибокій старовині люди звертали увагу на те, що слова, якими вони користувалися у своїй рідній мові, ведуть себе в мові по-різному. Одні слова називають предмети, інші - дії, процеси, треті - якості, властивості предметів. Одні слова змінюються за відмінками, інші – по обличчях і часам тощо. Ці спостереження, які були відзначені давньоіндійськими і давньогрецькими граматистами, дали їм підставу для виділення двох чітко виражених розрядів слів – імені і дієслова. У процесі розвитку мови виникли самостійні та службові частини мови. Кожна частина мови мала свої  особливості та категорії, виконувала певні функції. Для дослідження цікавим є процес становлення категорій певної частини мови, як утворювалися та змінювалися категорії певної частини мови, у даному випадку іменника, у давніх та сучасних германських мовах.

Зміни значень слів не відбувалися  стихійно. Вони були підпорядковані певним закономірностям, які складалися в  залежності від конкретних історичних умов розвитку виробничої та іншої діяльності народу. Кожний період розвитку мови мав свої особливості, під впливом яких відбувалися зміни в морфології, наприклад у категоріях самостійної частини мови.

Сучасна англійська мова своєю граматичною будовою, словниковим складом та фонетичною системою значно відрізняється від  інших германських мов. Виникнення та розвиток своєрідних мовних явищ в  англійській мові стають зрозумілими, коли вони простежуються на фактах, які дає історія мови. Поява нового у мові завжди базується на явищах, що існували раніше, а розвиток нового явища відбувається в тісному зв’язку та залежності з розвитком інших явищ мови.

У виникненні і  розвитку системи частин мови іменнику належить центральне місце. Багато змін зазнали категорії іменника, починаючи від староанглійського і закінчуючи новоанглійським періодом. Становлення та розвиток категорій іменника в англійській мові посідає значне місце в працях таких вчених, як Беляєва Т. Г., Верба Л. Г., Ільїш Б. А., Костюченко Ю. П.,   Самочорнова О. А., Смирницький А. І., Расторгуєва Т. А., Чахоян Л. П. тощо.

  Відомо, що категорії не є незмінними. У процесі свого історичного розвитку, впливу інших мов або запозичень, що є характерним явищем для англійської мови, категорії можуть змінюватися або взагалі зникнути.

Детальніше  вивчення категорій іменника в індоєвропейській мові-основі, давніх та сучасних германських мовах допоможе нам дослідити особливості становлення та розвитку категорій іменника в англійській мові.

Таким чином актуальність даної роботи обумовлена підвищенням інтересу до проблеми становлення та розвитку категорій іменника в давніх та сучасних германських мовах, зокрема англійської мови.

Метою даного дослідження є вивчення розвитку категорій іменника в англійській мові.

Відповідно  до поставленої мети передбачено  вирішення наступних завдань:

1) розглянути особливості іменника та його категорій в індоєвропейській мові-основі;

2) визначити особливості категорій іменника в давніх та сучасних германських мовах;

3) дослідити особливості розвитку категорій іменника в англійській мові.

Об’єктом дослідження є категорії іменника, а саме категорія роду, числа та відмінка.

Морфологічний, синтаксичний характер категорій іменника та їх становлення і розвиток в англійській мові окреслюють предмет дослідження.

Дана робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів,загального висновку та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ  І.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

1.1. Особливості розвитку категорій іменника в індоєвропейській мові-основі

Індоєвропейські мови утворюють  одну з найбільших мовних сімей у  світі. Належність окремих мов і мовних груп до сім’ї індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови.

За ознаками ближчої спорідненості  індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп. Існує сім груп живих індоєвропейських мов і три окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови.

Морфологічна  будова індоєвропейської прамови реконструюється  на основі давніх індоєвропейських мов  – насамперед, давньоіндійської і давньогрецької. Ці й інші давні індоєвропейські мови мали дуже складну морфологічну систему. Та у деяких мовах іменна система категорії була простою. Тому можна сказати, що морфологічна система одних індоєвропейських мов відрізнялася помітною складністю, а інших – відносною простотою своїх граматичних форм і категорій.

Щодо частин мови, то у індоєвропейській мові-основі виділяють: іменник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, а також різного  роду частки, прийменники, післяйменники і преверби.

 Іменник – це частина мови, яка являла собою семантично й формально майже нерозчленоване ціле з функціями позначення предмета та його ознак. Інакше кажучи, іменник виступав і в ролі іменника, й у ролі прикметника. Формальне розходження між іменником і прикметником полягало в тому, що прикметник міг змінюватися за родами, а іменник розрізнявся за родами.

Для індоєвропейських іменників реконструюють трикомпонентну структуру, яка складалася з кореня, осново творчого суфікса та флексії (закінчення). Корінь був носієм лексичного значення і не міг функціонувати в чистому вигляді. Суфікс оформлював основу та визначав підклас імені, Закінчення приєднувалося до основи та було показником граматичних категорій роду, числа та відмінка. Наприклад: ov-i-s (основа на -і-) – вівця. В індоєвропейській мові-основі спостерігається часткове злиття флексії з показниками основи.

Іменник характеризувався наявністю трьох категорій: роду. Числа та відмінка.

На думку  А. Майє, спочатку існувала відмінність  не за родами, а за категоріями «живий – неживий предмет». Тобто іменники поділялися на два класи – живі й неживі. Оскільки прамова спочатку була мовою активно – стативної будови, тому предмети та явища, що оточують людину, мислилися або як речі, або як живі суб’єкти дії. Важливі у житті людини того часу предмети та зовнішні частини тіла мислилися як живі. Відомо, що з категорії «речей» пізніше був утворений середній рід, а категорія істоти та неістоти була основою для виникнення чоловічого й жіночого роду.

Вже досліджено, що поділ на основи передував поділу іменників на роди, підтвердженням чого є факт, що до одного типу основ відносилися іменники різного граматичного роду.

 Іменники  жіночого роду мали формальне  позначення у вигляді закінчень –ā і –ī. Пізніше, в англійській мові, категорія роду була цілком втрачена, хоча вона й була притаманна давньоанглійській та іншим давнім германським мовам.

У XIX столітті вважалося, що в праіндоєвропейській мові було три роди: чоловічий, жіночий і середній. Проте відкриття хетської мови, в якій є тільки два роди («загальний» або «одухотворений» і середній), змусило в цьому сумніватися. Досі ведеться дискусія з приводу жіночого роду в анатолійських мовах: одні вчені стверджують, що в цій групі його ніколи не було, тоді як   інші - що був, але зник, не залишивши слідів. Якщо праві перші, це означає, що носії праанатолійскої мови відділилися до того, як сформувалася трьохродова система. Тоді треба буде зробити висновок, що праіндоєвропейська мова характеризувалася двокласною системою, схожою на ту, що збереглася в анатолійських мовах.

Відмінок – це граматична категорія, що служить для вираження  зв’язку між предметами. В індоєвропейській мові-основі виділяють вісім відмінків: номінатив, генетив, аблатив, датив, локатив, інструменталіс, акузатив, а також локатив. Відомо, що ця система збереглася також в давньоіндійській мові. Кожен відмінок мав своє значення: номінатив – відмінок підмета; акузатив позначав предмет, на який спрямована дія; генетив указував на зв’язок між предметами; аблатив виражав джерело дії; датив позначав предмет, у напрямку до якого відбувалася дія; локатив позначав місце дії; інструменталіс – позначення знаряддя, за допомогою якого відбувалася дія; локатив служив для звернення до іншої особи.

У мові-основі розрізняли три числа: однину, множину і двоїну (дуаль). Двоїна іменників добре представлена в давньоіндійській, грецькій , литовських та інших мовах. Поступово двоїна зникає.

Іменники в  індоєвропейській мові-основі поділялися на дві групи – з основами на голосний і з основами на приголосний. До першої належили слова з основами на -ā-, -іā-, -ō-, -і-, -і/u- та з дифтонгами. Другу групу утворювали іменники з основами на проривний приголосний, на -s-, на сонорні (наприклад: на -n-, на -r-). У залежності від суфікса основи іменника поділяли на класи. Кількість таких класів деякі компаративісти нараховують до двох десятків     (Ф. Фортунатов).

Отже, іменник  в індоєвропейській мові-основі мав  функцію позначення предмета та його ознак. Іменник мав категорію  роду, числа і відмінка. Категорія  істоти та неістоти пов’язана з  виникненням чоловічого та середнього родів, а речей – середнього. У мові-основі розрізняли три числа: однину, множину і двоїну. Щодо відмінків, то їх існувало вісім.

1.2. Категорії  іменника в давніх та сучасних  германських мовах

Усі германські мови поділяються на три підгрупи: західну (англійська, німецька, нідерландська, фризька, ідиш, африкаанс), північну (датська, шведська, норвезька, ісландська, фарерська) та східну (готська, вандальська, бургундська, гепідська тощо). Готська мова займає особливе місце серед германських та інших давніх індоєвропейських мов. До інших давніх германських мов належать давньоанглійська, давньоверхньонімецька, давньосаксонська, давньофризька та інші. До сучасних германських мов належать західногерманські й скандинавські мови, оскільки всі східногерманські мови вимерли. Особливо широке поширення отримала англійська мова, що використовується в колишніх британських колоніях як друга державна мова. В історії англійської мови виділяють три основні періоди: давньоанглійський (V – XI століття), середньоанглійський (XI – XV століття) та новоанглійський (починаючи з XVІ століття).

Іменник у давньогерманських  мовах мав морфологічні категорії  роду, числа і відмінка. Іменники поділялися за трьома родами: чоловічий, жіночий та середній, але належність до певного роду не була яскраво  вираженою. Це була швидше граматична категорія, ніж лексична. У сучасних скандинавських та англійській мовах граматичну категорію роду повністю втрачено, в німецькій, навпаки, збереглися усі три роди, належність до яких можна визначити за допомогою артиклів (der – чоловічий рід, die – жіночий рід, das – середній рід).

Говорячи про  категорію числа слід звернути увагу  на те, що в германських мовах  зникла двоїна. Але все такі деякі  прояви двоїни можна прослідкувати  в займенниках та дієсловах готської та давньоанглійської мовах. Категорія числа, тобто однина та множина, не мала формального показника, який відрізняв її від категорії відмінка. Це можна пояснити тим, що відмінкова флексія була і показником числа.