Розвиток категорій іменника ванглійській мові

Найбільш вживаними  є номінації середнього роду із показником у 79 одиниць (40% від загальної суми). Прикладами заголовків, що містять іменники середнього роду можуть виступити такі номінації: “Discworld”, “A Tale of Two Cities”; “The Purpose Driven Life”,“Where the Wild Things Are”, “A Brief History of Time”. Найбільш вживаним способом вираження роду є лексико-семантичний.

Таке домінування використання іменників середнього роду можна пояснити тим, що ці заголовки здебільшого представляють основну тему чи проблему твору, де використання іменників, що позначають предмети неживої природи є найбільш доречними, наприклад іменник thing, використаний Морісом Сендаком у заголовку його твору “Where the Wild Things Are“. Також є випадки вживання іменників середнього роду у заголовках, що позначають час і простір, наприклад “A Brief History of Time” та інші абстрактні поняття, які найчастіше відносять саме до середнього роду.

З даного дослідження  можна зробити висновок, що категорії  роду як такої не існує, для розрізнення родів використовують займенники, суфікси, лексичне значення, підтекст тощо.

2.2. Особливості  розвитку категорії числа

Індоєвропейська прамова перед своїм розпадом на різні мови свідчить про наявність  у ній трьох парадигм числа: однини, двоїни та множини. Спочатку число виражалося лексично, його граматичні ознаки з’являються пізніше, проте зародження останніх відбувалося поступово, слідом за лексичними перетвореннями. Під час розвитку складних словесних утворень у мові-основі один із коренів змінював своє лексичне значення, все більше й більше абстрагуючись. Як результат окремі морфеми в складі слова з часом втрачали своє початкове лексичне значення та набували функцій суто граматичних. У процесі делексикалізації семантичних елементів та перетворення їх на морфологічні показники відбувалася трансформація мови в новий, флективний тип. Звідси випливає, що граматичні значення вийшли з лексичних, граматикалізація останніх і привела поступово до утворення граматичних форм і значень. Ця точка зору знаходить підтвердження та розвиток у численних дослідженнях генезису граматичних одиниць (В.Д. Каліущенко, Е.О. Курилович, Т.А. Майсак, Г. Пауль, В.Г. Таранець, Ф.Ф. Фортунатов).

Стосовно ж  категорії числа іменників можна  зробити висновок, що граматичній категорії числа передували лексеми числа. Очевидно, що словесне позначення конкретного числа як результат поступового абстрагування перетворювалося в граматичний показник, який виражає різні кількісні поняття. Новий формальний маркер числа міг уживатися з будь-якими іменниками, що мають форми однини та множини. Такі формальні показники становлять основу індоєвропейських афіксів.

Дослідження свідчать, що індоєвропейська прамова була набагато багатшою формами відмінювання та дієвідмінювання, ніж пізніші  окремі індоєвропейські мови. В момент розпаду вона мала форми трьох різних родів (чоловічого, середнього і жіночого), а також трьох різних чисел (однини, двоїни і множини) для іменника та дієслова. Двоїна притаманна численним, переважно давнім, але й деяким сучасним різноструктурним мовам світу (ведійська, санскрит, старослов’янська, давньоруська, старопольська та сучасна словенська) як характерна особливість давнього або архаїчного стану граматичної будови. Вона ґрунтується на стародавньому уявленні про двоїну предметів, природну парність, що цілком відповідає природі та суті категорії числа, пов’язаної з осмисленням практичної реальності. В давні часи у формах двоїни синкретично сходилися значення ‘двоїни’ і ‘цілісності’, з яких остання використовувалася для позначення одиничності, лише з часом одиничність стала набувати контурів відмінної форми від двоїни, що полягала в більшій редукції вихідної форми.

Граматичне  число у писемних пам’ятках знаходило  відображення у системі відмінювання іменника відповідно до типу основи і належності його до того чи іншого роду. Цим пояснюється наявність великого розмаїття формант числа у різних мовах, що свідчить також про досить розвинений стан цієї граматичної категорії у період появи перших пам’яток. Генетична спорідненість граматичних афіксів дозволяє узагальнити показники числа і представити їх для називного відмінка індоєвропейської прамови у такому вигляді –  однина: -s, -o; двоїна: -e, -i/i; множина: -es. Подальший розвиток індоєвропейських мов зумовив повне зникнення двоїни, крім сучасної литовської, а також до зародження у окремих мовах нових граматичних формант і до більш диференційованого вираження однини і множини. Так, наприклад, у германських мовах з часом витворилися специфічні аломорфи множини: у англійській -s, німецькій -e, -er, -n, -s, -o з умлаутом у корені або без нього, норвезькій -ar, -or, -er, -o, шведській -ar, -(e)r, -or, -n, -o.

Категорія числа  в англійській мові виражає кількісні  відносини, що існують в реальній дійсності, відображені у свідомості носіїв цієї мови і мають морфологічне вираження у відповідних формах мови. 

Категорія числа  в сучасній англійській мові виражена єдиним і множинним числом. Форма однини служить для позначення одного предмета, множини - для позначення двох або більше предметів.  
Слід зауважити, що в іменній відміні давньоанглійської мови було не менше 25 форм множини, з яких до наших днів дійшли лише сім: feet - ноги, geese - гуси, teeth - зуби, men - чоловіки,women - жінки, lice - воші і mice - миші. Було поширене так зване «слабке відмінювання» (з основою множини  на-n), подібно до сучасних англійських слів brethren - братія, children - діти і oxen - воли. Ще більшого поширення таке множина отримала в південному діалекті средньоанглійскої мови, де були цілком звичайні форми типу treen замість trees - дерева і housen замість houses - вдома.

Якби основою літературної англійської мови став би цей діалект, а не східно-центральний (тобто лондонський), то форми на-en могли б бути сьогодні регулярними формами множини. Проте насправді взяли верх найбільш уживані в давньоанглійській форми сильного відміни чоловічого роду на-s типу stan - stanas - камінь - каміння (сучасні stone - stones). Іменник схилявся по «слабкому» або «сильному» зразку залежно від типу своєї споконвічної основи. 

Іменники в сучасній англійській мові утворюють множину шляхом додавання до форми однини закінчення - s, що вимовляється як [z] після дзвінких приголосних і після голосних і як [s] після глухих приголосних, наприклад: hand – hands, machine –  machines. 

Іменники, що закінчуються в однині на букви s, ss, x, sh, ch, тобто закінчуються на свистячий або шиплячий звук, утворюють множину шляхом додавання закінчення - es до форми однини. Закінчення – es вимовляється як [iz], наприклад: сlass – classes, box – boxes. Іменники, що закінчуються в однині на - y з попередньою приголосною, утворюють множину шляхом додавання закінчення - es, причому - y змінюється на i, наприклад: city – cities, army –armies. Деякі імена іменники утворюють множину не шляхом додатку закінчення - s, а шляхом зміни кореневих голосних, наприклад: man – men, woman – women.  Деякі іменники зберегли стародавню форму множини, яка збігається з формою однини:a deer — deer, a sheep — sheep, a swine — swine. (The deer is a graceful animal. The sheep are domestic animals).

Отже, в давньоанглійській  мові існувала однина, двоїна та множина, але у процесі розвитку мови двоїна зникла.

2.2. Особливості розвиток категорії відмінка в англійській мові

Сучасна англійська мова  має аналітичну будову, тобто має такий граматичний лад, при якому зв'язок слів у реченні виражається головним чином порядком слів і за допомогою службових слів - прийменників і союзів. Але англосаксонська мова була мовою синтетичною, тобто мовою, в якій зв'язок слів у реченні виражається головним чином за допомогою зміни самих слів. У давньоанглійській мові була розвинена система словозмінних форм: іменники мали розвинену систему відмінювання і категорію граматичного роду, прикметники узгоджувалися з іменниками в роді, числі і відмінку.

Система іменників в  давньоанглійській мові являє собою  досить складну і не в усьому послідовну систему, в якій поєднуються різні  елементи, у деяких випадках успадковані  від попередніх станів мови.почасти з'явилися в силу нових тенденцій його розвитку. 

Стародавні греки виділили 5 відмінків: onomatike, genike, dotike, aitiatike, kletike. Римляни додали до грецьких відмінках ще один відмінок, який спочатку був названий просто шостим (sextus-секстус), або "латинським відмінком" (casus latinus - казус Латинус), а потім "аблатіве" (ablativus - аблатівус), тобто окремий відмінок.

Між різними мовами виявляються  у цьому відношенні значні відмінності, а з іншого - самі поняття, висловлені різними відмінками, не є в такій же мірі виразними, як, наприклад, відмінність між одиничністю і множинністю, між минулим, сьогоденням і майбутнім. Мабуть, буде краще почати з конкретних прикладів, що ілюструють принципову різницю між двома спорідненими мовами - латинською та англійською.

Якщо римляни казали Petrus filio Pauli librum dat, англійці кажуть Peter gives Paul's son a book "Петро дає сину Павла книгу". Не може бути ніякого сумніву, що всі чотири латинських іменники стоять у чотирьох різних відмінках, а саме: Petrus – називний, filio - давальний, Pauli - родовий, librum - знахідний. 

Точно так само не може бути ніякого сумніву, що англійське слово Paul's стоїть у родовому відмінку, який в цілому відповідає однойменному відмінку в латинській мові. Однак питання про те, чи можна сказати, що Peter стоїть у називному відмінку, son - у давальному, a book - в знахідному, є спірним і викликає розбіжності, оскільки в англійській мові не існує відмінностей у закінченнях, як в латинському. Бути може, тут в наявності ті ж три відмінка, що і в латинській, чи тільки два відмінка - називний (Peter) і непрямий (son, book), - а може бути, лише один "загальний відмінок"?

Як ми з'ясували вище, у відміні іменників давньоанглійської  мови розрізняються чотири відмінка: називний, знахідний, родовий, давальний.

У іменників середнього роду форма знахідного відмінка завжди збігається з формою називного відмінка. Таке становище характерно і для інших індоєвропейських мов. Наприклад, в латинській мові у іменників середнього роду 2-го відмінювання ці відмінки відмінні: в однині форма буде oppidum - місто, в множині oppida. У іменників середнього роду 3-го відмінювання, наприклад, в однині opus - справа, у множині - opera.

Цей систематичний збіг, ймовірно, пояснюється тим, що спочатку іменники середнього роду, з огляду на те, що вони позначали неживі предмети, не могли виконувати в реченні функцію підмета, а тому і не мали форму називного відмінка. Пізніше, коли потрібно було позначити функцію підмета використана була та форма, яка спочатку висловлювала тільки знахідний відмінок. На користь такого пояснення говорить особливо та обставина, що в латинській мові називному-знахідний відмінок однини іменників середнього роду 2-го відмінювання виражається закінченням - um, яке в системі відмінювання іменників чоловічого роду висловлює знахідний відмінок, наприклад, hortum від hortus - сад, lupum від lupus - вовк.

У давньоанглійській  мові збіг форми знахідного відмінка з називним відмінком характерно також для деяких іменників чоловічого роду. У множині форми називного та знахідного відмінків збігаються у іменників усіх родів.  До числа іменників з основою на -а відносяться слова чоловічого і середнього роду. Різниця між чоловічим і середнім родом проявляється тільки у формах називного та знахідного відмінка множини. 

Враховуючи реальний стан в германських мовах, видається  більш доцільним говорити в застосуванні до германських мов основи на - а:

Однина                                                                         Множина

Чоловічий рід           Середній рід

Нах. Stan (камінь)       Scip (корабель) reced                Stanas reced

Род. Stanes                 Scipes recedes                            Scipes recedа

          Дат. Stane                   Scipe recede                               Scipe recedum

          Вин. Stan                     Scip reced                                   Scip reced

Іменники з коротким кореневим стилем приймає в називному  і знахідному відмінку однини закінчення - u; іменники з довгим кореневим складом не мають у цих відмінках ніякого закінчення.

Однина                          Множина

Чоловічий рід

Наз. Feld (поле)            Felda

Род. Felda                      Felda

Дат. Felda                      Feldum

Вин. Feld                       Felda

Кілька іменників середнього роду зберегли в давньоанглійській  мові систему відмінювання, при якій у всіх відмінках множини є  елемент - r. Це сталося з індоєвропейської основотвірний суфікса - es.

Однина                          Множина

Наз. Lamb (ягня)          Lambru 

Род. Lambes                  Lambra

Дат. Lambe                    Lambrum

Вин. Lamb                     Lambru

У середньоанглійський період відбувається спрощення давньоанглійської відмінкової системи. В першій половині цього періоду починається перетворення чотирьохвідмікової системи у двох відмінкову. У системі іменників у результаті перебудови виділяється загальний і присвійний відмінок. При цьому називний, знахідний і давальний відмінки змішуються і зливаються в загальний відмінок (Common Case), а функції родового відмінка обмежуються. Таке відокремлення родового відмінка не випадкове. Вже в давньоанглійській період форма родового відмінка виступала у функції визначення. Атрибутивна функція даної форми у середньоанглійській мові все більше розширювалася, родовий відмінок став спеціальним означальним відмінком, що позначає приналежність. Таким чином, відбулася модифікація значення форми родового відмінка, родовий відмінок став присвійним, що позначає визначення за належністю, перестав вживатися при дієсловах і в прийменникових конструкціях. У зв'язку з цим змінилася і сама назва даного відмінка: присвійний (Possessive Case) і замість родового (Genetive).