Виконання зачіски

Спеціальні раби - «тонсорес» та «кіпасіс» - виконували зачіски гарячою  завивкою, робили і «мокру» холодну  укладку, стригли особливими серпоподібними бритвами. Кожен виконував свою операцію. У Стародавньому Римі винайшли спеціальний валик для підтримування пасом у жіночих зачісках над чолом - «падус» [3].

Найдавніший (царський) період римської історії (VII-VI ст. до н. е.) був  перехідним від первісного ладу до рабовласницького. Наприкінці VI ст. до н.е. було проголошено республіку. Завоювання й пограбування великих територій  та жорстока експлуатація населення  провінцій, що приєднувались, перетворювання переможених народів у рабів, призвели до значного збагачення верхівки панівного класу рабовласників. Історію Стародавнього Риму прийнято поділяти на два періоди - Римську  республіку та Римську імперію. Розквіт  римської античної культури належить до пізнього республіканського періоду  і початку імперії. Головними  рисами художнього стилю давніх римлян були монументальність, порядність, декоративність.

Римські жінки значну увагу  приділяли зачіскам. Жіночі зачіски  стрімко змінювались і вражали  різноманітністю. Деякі модниці  власний мармуровий портрет замовляли  із мармуровою зачіскою, яку можна  було знімати, змінювати на нову, сучаснішу, модну, часто підмальовану. Таким  чином, римлянка мала можливість милуватися своєю збереженою у мармурі молодістю  із зачіскою за останньою модою.

У республіканський період їхні зачіски нагадували давньогрецькі. Найчастіше волосся розділяли на прямий проділ, пасма зачісували до потилиці і укладали у вузол. Вуха та чоло залишали відкритими [3].

Одна із зачісок мала назву  «подус», вона нагадувала грецький вузол, але мала індивідуальні особливості. Над чолом робили невеликий валик, на скронях волосся закручували  в джгути в напрямку до потилиці. Знизу на потилиці робили різноманітної  форми валики, вузли, плетіння. Часто  для оформлення зачісок використовували  хвилі. Крім зачісок грецького типу можна було побачити зачіски геометричної форми, які нагадували єгипетські.  
Наприкінці республіканського періоду зачіски стали складнішими. Використовували завивку, складні плетіння, валики. Особливо складними та декоративними були зачіски в імператорський період. Застосовували каркаси, велику кількість накладного волосся, набули популярності перуки. Для каркасів використовували мідний дріт, спеціальні м'які підкладки, обручі, картон, діадеми.

Культура Рима періоду  Республіки пронизана інтересом  до особистості, внутрішньому світові  людини. Скульптурні портрети правдиво передають риси людини. Зображували  не героїв, а людей. Суворий погляд, строгість, чіткість ліній зачісок  властиві всім портретам.

«Плита надгробка» — скульптурне  зображення чотирьох людей: двох жінок  і двох чоловіків. Чоловічі зачіски - довгі пасма майже прямого  волосся, що спускаються низько на чоло.

Великий вплив на формування моди в період Імперії робили скульптурні  мармурові портрети імператорів і імператриць.

«Імператриця Агрипина»  — скульптурне зображення матері імператора Нерона, другої дружини  Клавдія. Зачіска витончена, складається  з різного виду локонів. Ряд локонів  треба чолом, від нього волосся  розходяться великими хвилями. На скронях  рівнобіжні ряди круто завитих локонів, покладених чітко об'ємними півкулями. На чолі легкий чубчик, що складається  з дрібних кілець. За вухами закріплені змієподібні спускні локони, що розподілені по обох сторонах шиї [3, 9].

«Доміція»: голова імператриці  прикрашена високою зачіскою. Рамка  каркаса дозволяє розташувати волосся  у вигляді равликів густою масою. Чоло з двох сторін закрите витонченими  локонами, що додає особі трикутну форму.  
«Скульптурний портрет часів імператора Траяна». Зачіска молодої жінки вражає красою, оригінальністю, незвичайністю форми. Над головою у вигляді німба піднімаються локони, прикріплені на невидимий дротовий каркас, що дає міцність і стійкість зачісці. Великі завиті локони викладені по колу, створюючи видимість волосяного кокошника. Волосся потиличної частини заплетені в дрібні, тонкі кіски і покладені в круглий пучок, проколотий тонкою довгою шпилькою з круглим верхом.

«Скульптурний портрет імператриці  Юлії Домни». У її зачісці представлений  інший напрямок моди — уся зачіска  виконана у вигляді хвиль із завитого волосся. На потилиці низько укріплений широкий, щільний пучок.  
У період імперії законодавцями моди на зачіски були імператори, їхні дружини, наближені до них особи. Особливо уславився мистецтвом винаходу нових зачісок близький друг імператора Нерона - Гай Петроній. Винахідливість перукарів позначилася на виготовленні перук із натурального волосся.  
Перукам намагалися надати живого вигляду за допомогою фарб і жирних кремів. Знатні римлянки мали декілька перук. Щоб надати волоссю золотавого кольору, жінки вигадували будь-що: посипали волосся золотим порошком, для знебарвлення використовували суміші сірки або міді. Крім білого та золотавого волосся в Стародавньому Римі популярним було волосся вогняно-руде з червоним відтінком [3,9].

Зачіска нареченої виконувалась із шести кіс, укладених навколо  голови, до зачіски кріпили червоні  стрічки, фату жовтого кольору або  оранжево-червону хустку. З часом  зачіски стали вишуканими, багатоярусними, їх почали прикрашати золотом, перлами, коштовностями. Такі зачіски робили спеціальні рабині «ортотрікс», вони виконували також й інші перукарські процедури.  
Особливо незвичайними, складними та гарними зачіски були в період панування імператора Нерона. Форми зачісок нагадували амфори, водоспади, корони. У зачіски вплітали стрічки, золоті шнури і навіть смуги тканин. Доповнювали їх намистом, брошками. У пізній період жінки почали закривати волосся вуаллю.

Римлянки дуже захоплювалися  парфумами і знали багато засобів  для підсилення та підтримки краси: маски для обличчя, ванни із фруктових  соків та молока ослиці, накладні брови, штучні зуби, мазі, креми.

Уславлені римські лазні - терми, де римляни любили проводити  дозвілля, були закладами розкоші. У  публічних термах безпосередні лазні  займали невелику площу, значно більше було приміщень з бібліотеками, залами для відпочинку, спілкування. Ванни, посуд для миття були із слонової кості, панциру черепахи, мармуру, срібла. Тут римлян обслуговували спеціалісти космети, які були вільними громадянами Риму. Вони робили масаж з ароматичними маслами, стригли і голили.

У Давньому Римі була заснована  колегія, яка займалася виготовленням  пахучих олій, мазей для догляду  за тілом, а мешканці невеликого поселення  Капуя (нині Сарна), так званого міста  парфумерів, займалися виробництвом тільки косметичних засобів. У ті часи вже робили мило із козячого жиру, букового попелу, яке використовували  не для вмивання, а як косметичний  засіб - як помаду для волосся [8].

Крім того, таку мильну помаду змішували з різними барвниками, надаючи волоссю того чи іншого кольору. Цей звичай римлянки запозичили у германців.

Знатні римлянки вважали  за необхідне втирати у тіло різні  ароматичні масла тричі на день. Не задовольняючись холодною або  теплою ванною, приймали запашні ванни. Дружина імператора Нерона - Попея  приймала ванни з молока ослиці, щоб позбутися зморшок.

Кожна багата римлянка мала спеціальну скриньку - «жіночий світ». У скриньці було все необхідне  для догляду за обличчям. Особливо цінувалися єгипетські мазі і порошки, яким приписували й магічні якості. Замість парфумів застосовували  пахучі мазі, наприклад, мазь теліум із цедри апельсина та оливкової  олії. Жінки сильно білили обличчя, шию, груди, руки, наводили за допомогою  вохри і винних дріжджів рум'янець  на щоках, не особливо переймаючись неприродним  виглядом. Брови та повіки підводили  сажею; пудру виготовляли з білої  глини. Великою популярністю користувалася  «діасразмата» щось на зразок компактної пудри - суміш з бобового та пшеничного борошна.

Римлянки видаляли волосся  з тіла за допомогою вапна, а також  введенням у волосяні мішечки  гарячих голок. Жінки вищипували волосся на тілі і на обличчі; чоловіки для цього використовували спеціальну мазь або випалювали горіховою шкарлупою. Для посилення росту волосся  в шкіру голови втирали жир розтертих жаб та ящірок. Римляни знали засоби від повноти та худорлявості, уміли боротися з пітливістю. Дуже популярними були рецепти для фарбування волосся в рудий колір; порошок для чищення зубів із дрібно потертого рогу та пемзи; свинцеві білила для обличчя, лосьйони з мигдалевої олії і тваринних жирів. Косметикою користувалися як жінки, так, і чоловіки, особливо в період імперії [3].

Римлянки змінювали колір  волосся, фарбували його або надягали перуки. Фарбування вимагало спеціальних  знань і відбувалося декілька етапів. Спеціальні рабині, застосовували  для цього розчин лугу. Для прикрашання  зачісок жінки використовували  вінки з троянд, посипаючи волосся золотистою пудрою.

Хоча чоловічі зачіски  й не були такими складними як жіночі, але їм приділялось багато уваги.

Культура та мода Стародавнього  Риму складалася під впливом грецької культури, у тісному контакті з  якими римляни перебували протягом століть. Як і греків, у римлян спочатку були популярні зачіски із завитого волосся, бороду також завивали. Перші  кваліфіковані перукарі, вихідці  з Сицилії, з'явилися в Римі тільки у 280 р. до н.е. Вони запровадили в  технологію щипці для завивок волосся і бігуді.

Чоловіки до кінця II ст. до н.е. відпускали довге волосся і  бороди. Пізніше в моду увійшли  короткі стрижки й голені обличчя, до того ж за звичаєм, запозиченим  у греків, у жертву богам приносили  перше обстрижене волосся дітей і першу бороду юнаків.

Оформлення зачісок і  борід у чоловіків протягом усього історичного періоду багато разів  змінювалось. У період зародження Римської імперії характерною зачіскою для  чоловіків стала коротка стрижка. Вважалося, що довге волосся і  борода заважають у битві. Волосся  зачісували в напрямку його росту. Над  чолом у вигляді короткого  чубчика укладали вільні пасма.  
У ранньому періоді чоловіки носили також бороди, вуса і відносно довге волосся. Голене обличчя стало популярним у III ст. до н.е. В II ст. до н.е. можна було побачити невеликі бороди. Скульптурні зображення римських імператорів дають уявлення про чоловічу моду Римської імперії. Нерон мав зачіску, що складалася з хвилястих пасом, зачесаних наперед.

Найпопулярнішою вважалася  така зачіска, як в імператора Каракали. Вона нагадувала кулю із завитого дрібними кучерями волосся.  
Чоловіки в Давньому Римі коротко і рівномірно підстригали волосся з усіх боків, потім закручували дрібними кільцями або локонами разом із бородою й бакенбардами. Багато чоловіків користувалися накладними перуками, адже лисина була предметом кепкування.

Деякі зачіски часів імперії  носять і тепер. Одна із них так  званий «їжак». Цю зачіску носили ще за часів імператора Тита Веспасіана, а зачіску з боковим проділом та «чуб» над чолом носив Цезар. На свята чоловіки прикрашали волосся вінками з лавра або плюща.

У Древньому Римі голову покривали украй рідко. Чоловіки - тільки під час військових походів  або багатогодинних театральних  представлень. Аристократи носили капелюхи і шапки, за формою запозичені в греків. Робилися вони з фетру, соломи, шкіри, плетених волокон рослин. Служителі  культу цілком покривали голови. Головні  пов'язки сполучилися з вінками з листів, квітів, гілок [8].

Воїни носили шоломи різноманітної  форми, зроблені в більшості зі шкіри  або металу, що закривають щоки і  перенісся. Верхня частина шолома прикрашалася гребенем, хвостами з вовни тварин, металевими пластинами. Шоломи полководців  і знатних патриціїв виготовлялися  з дорогоцінних металів, інкрустувалися емалями, карбуванням. Римляни запозичали в греків традицію прикрашати голови під час торжеств і бенкетів вінками, але надягати їх мали право не всі  громадяни. Вінками увінчували голови переможців-тріумфаторів. Для виготовлення вінків використовувалися не тільки натуральні рослини, але і штучні квіти - із шовку, металевих пластин, - сильно надушені ароматичними речовинами. Цінувалися красиво сплетені вінки. Велике значення мали сорт і колір рослин у вінку. Так, листи дуба, лавра, мирта символізували силу і владу.

Головними уборами жінок  були стрічки, покривала, в урочистих  випадках надягали невеликі діадеми  з дорогих металів, інкрустованих  перламутром, пластинами і розетками  з каменів. При виході на вулицю на зачіску накидали покривало або  вуаль. На ніч для збереження зачіски  надягали сітки, сплетені з тонких золотих  або срібних ниток, мішки з  тонких сортів льону, шарфи з легкого шовку.

Жінки Древньої Греції і  Рима зовсім не відрізнялися від сучасних дам у своєму прагненні виглядати  як можна більш привабливими. Звичайно, на відміну від нас, вони були набагато більш обмежені у своїх можливостях.  
Самою натуральною і разом з тією найпоширенішою прикрасою волосся в римських жінок були вінки, що спліталися з квітів і листів різних рослин. Вінки були не тільки жіночою, але і чоловічою прикрасою. Вінками прикрашали себе архонти й оратори, ними нагороджувалися переможці в змаганнях і почесних громадянах.

У більш пізніший час дами античних часів перестали задовольнятися тим, що їм давала на вінки природа, і стали заміняти яскраві квіти  золотом.  
Крім вінків, римські жінки вплітали у своє волосся пов'язки, з яких найбільш відома пов'язка, що походить на пращу, що часто прикрашалася золотом, перлами і дорогоцінними каменями. Своєю високою і широкою серединою вона виділялася з волосся на зразок діадеми або ж утримувала волосся на потилиці. Вона нічим не відрізнялася від налобника або начільника.  
Руки жінки унизували браслетами і зап'ястями, часто у вигляді змії; ноги вище кісточок – золотими кільцями. Використовували намиста, ланцюжки, шийні пов'язки, красиві застібки. Кільця носили як печатку, так і для прикраси. Модники надягали відразу безліч перснів, по кілька на кожному пальці, але це вважалося не зовсім пристойним.