Украинская драмма

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ І. Передумови появи української літературної драми………………5

РОЗДІЛ ІІ. Особливості розвитку шкільної драматургії у кінці ХVII – першій половині XVIII століття…………………………………………………………7

2.1 Традиційні сюжети шкільної драми …………………………………7

2.2. Жанрові різновиди  шкільної драми………………………………. 9

2.3  Хор та інтермедія  у шкільній драмі………………………………..11

2.4 Особливості української  шкільної драми у другій половині XVII - XVIII ст…………………………………………………………………….12

РОЗДІЛ ІІІ. Шкільна драма як чинник формування оперного мистецтва в Україні…………………………………………………………………………..14

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.

На XVII-XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час філософських диспутів та "орацій". У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Українська шкільна драма була переважно духовного змісту. Інсценізувалися старо- й новозавітні біблійні сюжети, агіографічні легенди, у драматичній формі викладалися християнські повчання. Тобто це були канонічні релігійні сюжети – про народження Ісуса Христа та діяння Ірода (Різдвяна драма), про гріх Адама та Єви і їх вигнання з раю, а також страсті Христові, його розп’яття на хресті (Великодня драма); про Богородицю, преподобного Олексія, великомученицю Катерину (агіографічна драма – міракль); драми, які мали морально-релігійне, дидактичне спрямування (так звані драми мораліте). Тобто у шкільному театрі проголошувалися ті самі сентенції, які пропагувала церква, і тому він уже не сприймався як гріховне дійство. Хоча проти таких вистав і виступав суворий ревнитель православ’я Іван Вишенський, але через духовну драму в Україні відбувалося прилучення глядача до театру з усіма його артефактами.

Актуальність даної роботи полягає у висвітленні шкільної драми як форми видовищного мистецтва; мета – у розкритті впливу шкільної драми на формування українського театрального мистецтва.

У процесі дослідження теми, необхідно виконати такі завдання:

1. визначити, що стало передумовами зародження шкільної драми у історії української культури другої половини XVIІ - першої половини XVIII ст;
2. прослідити, як розвивалася шкільна драма протягом зазначеного періоду;
3. ознайомитися з основними жанровими різновидами шкільної драми та визначити особливості кожної з них;
4. проаналізувати, як вплинула шкільна драма на зародження та розвиток оперного мистецтва в Україні;
5. по закінченню роботи, зробити висновки за темою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Передумови появи української літературної драми

 

 

На ХVІІ ст. припадає утвердження в українській літературі драматичних жанрів. Драматичні твори писалися з освітньою і виховною метою. Авторами, як правило, були викладачі поетики, виконавцями – учні, глядачами – всі члени колегії.

Шкільна драма спочатку мала в основному педагогічне призначення – вчити студентів акторському мистецтву. Але вона також послужила також основою виникнення шкільного театру.

Основи теорії драматичних жанрів розроблялися в курсах поетики, що читалися в Києво-Могилянській колегії. Правда, в ранніх поетиках про драму говорилося мало, в курсах кінця ХVІІ ст. – більше, а в поетиці Ф. Прокоповича.

„Де aute „poetika iibri ІІІ” („Три книги  про поетичне мистецтво”), написаній 1705 р. – питанням теорії і практики драми присвячено уже багато місця.

У вченні про поетичне мистецтво загалом поетики визначали поезію як уміння відображати, наслідувати у віршах людські дії, словесно копіювати якісь речі, природу і т.д. Застосовуючи теорію наслідування до драми як одного з родів поезії, поетика вчила, що наслідування нещасливих дій видатних людей творить трагедію, а наслідування дій простих людей – комедію.

Викладачі поетики були зобов’язані не лише читати теоретичний курс, але для ілюстрації писати драми і вставляти їх силами студентами.

Спектаклі відбувалися або на сцені колегії або просто неба, на майдані, перед широкою аудиторією.

Дія одного могла приходити одночасно на землі, в пеклі і раю. Пекло умовно позначалося нижньою частиною кону, куди вели східці. Підвищення означало рай. Були також декорації, реквізит, костюми. Застосовувалися театральні ефекти – видові, звукові. На сцені також з’являлися птахи, звірі, дракони, мерці. Всі ролі виконували хлопці.

Українська шкільна драма ХVІІ ст. розвивалась на певних традиціях. Вона розвинулась на основі середньовічної духовності західноєвропейської драми, а також була продуктом шкільної освіти. Західноєвропейські літературні драми ілюстрували біблійні оповідання і виконувалися спочатку як частина відправ у церкві. У ХІІ-ХІV ст. літургічна драма переноситься з церкви на майдан.[3, 254-255]

Розвиток середньовічного західноєвропейського театру припинився вже з середини ХVІ ст. Та його традиції підхопили єзуїти. Захопивши в свої руки шкільну освіту, вони почали культивувати в школах драму як активне знаряддя релігійної пропаганди. Саме через польське посередництво духовна драма проникла і на Україну.

Але старовинна українська драма не була сліпим наслідуванням латинсько-польських зразків. Українські автори запозичували лише образи, символи, сюжетні схеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Особливості розвитку шкільної драматургії у кінці ХVII – першій половині XVIII століття

2.1 Традиційні сюжети  шкільної драми

 

В Україні драматична література, порівняно із західно-європейською, виникає пізніше, розвиваючися під впливом польського і латинського театру, передусім шкільного. Православне духовенство на противагу католицькому, яке запровадило з агітаційною метою релігійні сценічні вистави, само взялося писати драматичні твори. Це були так звані шкільні драми, тісно пов'язані з розвитком поезії. Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сюжети. Ці драми поширювалися в католицьких та православних школах України.

ХVП-ХVШ ст. в історії української драматургії умовно можна назвати епохою інсценізації. У сценічних варіантах поставали відомі старо- іі новозавітні сюжети, агіографічні легенди, епізоди вітчизняної історії. Автори численних західноєвропейських поетик радили вибирати з Біблії не загальновідомі оповіді, а менш знані, фабула яких сповнена напруги і драматизму. Однак в українській шкільній драмі сюжети, як правило, будувалися на традиційних епізодах священної історії і не містили із собі жодних несподіванок - в них оповідалося про народження  Христа, його жертву, принесену на Голгофі заради спасіння грішної людини, смерть і воскресіння.

Українські драматурги, яким відомі були теоретичні настанови Аріототеля, Горація, Скалігера, Понтана, на практиці не вдавалися до секулярних сюжетів, повністю відповідаючи вимогам християнської ідеології та церковної традиції. Вони, згідно теоретичних засад, лише прагнули забезпечити поетичну виразність драматичних творів, справляючись у майстерному володінні тропами, використанні алегорій тощо. Шкільні драми були майже позбавлені перипетії, інтриги, конфлікту. Найбільше це стосується шкільної драми великоднього та різдвяного циклів.

В основу багатьох українських драм ХVII-ХVШ ст. покладено поширені біографічні сюжети. Битія святих й апокрифічні легенди зберегли немало побутових подробиць і колізій духовного подвигу Олексія, Катерини, Богородиці, де були й моменти остаточного вибору істиного шляху, епізоди фізичних та духовних випробувань. [5, 67-68]

Прийом укрупнення відомого біблійного чи євангельського епізоду до розмірів повноцінного драматичного твору дістав розвитку у писаннях та в історичних драмах.

Шкільний театр набув усіх рис, властивих обрядові, оскільки сам не обирав ні місця, ні часу дії. Традиція, хоч і запозичена, визначала власне коло: великодня драма – різдвяна – мораліте на Масляну  (Сиропусну) неділю.

Іноді сюди вривалася дидактична п’єса з нагоди кінця навчального року. Сценічний простір, як і в обряді, був спеціалізований – школа. Це було “стаціонарне мистецтво” без гастролей і переїздів, яке не залежало від уподобань глядача. У такій обмеженості, пов’язаності з церковним обрядом, цей “бідний театр” не спромігся витворити власного художнього простору, але й не зміг зімітувати храмового простору. Отож, залишалося тільки одне, – будувати словом і влаштуванням сценічного простору власну модель світу, в якій знаходили своє місце містеріальні герої. Саме в цьому – в моделюванні картин світу вбачав своє призначення цей театр, ще більше наближаючись до обряду. Адже містерія, як і обряд, містить у собі увесь світ.

Містерія творить християнську космологію, систему вартостей, до якої спрямовані помисли усіх вірних християн. Тут немає місця особистості, індивідуальності, характерам, – мета художнього світу містерії – це світ загалом, від початків, від основ. Як обряд стремить не до учасників, а до вищого смислу, складеного зі слів і дій, що ритуально повторюються, так і в шкільній драмі слово і дія не індивідуальні й не оригінальні.

Слово і дія знову і знову повторюються, щоб нагадати про вічні істини. Коло дійових осіб обмежене, однак між собою вони майже не контактують – лише запитують. А відповісти належить глядачеві, присутнім. Діалогічна схема спілкування у містерії вторить обрядові, у словесній частині якого теж є запитання і відповіді.

Однак, виконуючи такий сценарний план ритуалу, підкоряючись поетиці обряду, дійства шкільного театру не мали нічого спільного з вимислом. Тодішня спільнота як і Святому Письмі, прагнула бачити в театрі істину, – у якій не існувало місця для вимислу. Вигадка і найвищі цінності – речі несумісні, тим більше не могло бути й мови про те, щоб показувати, вигадувати, виставляти це на сцені. Тут панувало своєрідне табу; театр існував, а радше балансував на цій межі, – між поетичною вигадкою і абсолютною істиною. Зі сцени звучали сакральні тексти, які іноді збігалися з богослужебними, але остаточно не ставали такими.

Чимдалі, розвиваючись, розширюючи коло своїх інтересів, – шкільна драма поступово втрачала зв’язки з матірним лоном – Церквою, переходила на профанічний лад. У своїх сюжетах вона використовувала історичні, побутові, місцеві мотиви, розвивала їх, убираючи в алегоричні шати. Безумовно, релігійний елемент не втрачав своєї ваги. Однак він був присутній тільки як традиція, невід’ємне, незриме, як щось завжди присутнє.

Сміховий елемент, як невід’ємна складова видовища, театру, поступово входив у свої права, витісняючи повчально-дидактичний, сакральний бік шкільної драми. Церква, обдарувавши найкращими елементами сакрального мистецтва (духовний спів, малярство, Святе Письмо), – випустила шкільний театр на волю світського життя. Там, у вирі профанічного існування, цей витвір священнодійства дав початок сучасному українському драматичному

мистецтву.

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, а й світські теми. Ії мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні творів грецьких та римськихавторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму «Комедія наРіздво Христове», Симеон Полоцький — драму «Про Навуходоносора», Григорій Кониський — «Воскресіння мертвих».

Визначним здобутком української драматургії XVIII ст. є п'єса невідомого автора "Милость божія...", написана до 80-річчя початку національно-визвольної війни 1648—1654 рр. проти магнатське-шляхетської Польщі.

З репертуару українського шкільного театру збереглося 30 драм, переважно на біблійні теми. Українська шкільна драма і шкільний театр упродовж свого розвитку взаємодіяли з народним театром. У другій половині XVII ст. у зв'язку з поширенням в Україні шкільної драми виникає вертеп.

Вертепна драма — це старовинний український народний ляльковий театр.

Найранніші згадки про вертеп датуються 1666 р., хоча звичай "ходити з ляльками" відомий ще з 1573 р. Вертепні драми були найбільш популярні у другій половині XVIII ст., зокрема в період занепаду Києво-Могилянської академії.

Вертепна вистава поділялася на дві частини: релігійну і світську і розігрувалась у гарно оздобленому з дерева або картону двоповерховому будиночку, який носили колядники. Драматичною основою вертепу є легенда про народження Ісуса Христа і знищення царем Іродом 40 тис. віфлеємських немовлят. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини XVIII ст.

Шкільна драма й вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.[8, 112-114]

 

2.2. Жанрові різновиди  шкільної драми