Історія мистецтв

Отже, хоча в архаїчну епоху культурне  життя Греції ще не набрало завершених форм, а лише перебувало на стадії свого становлення, всі основні типи та форми грецького мистецтва вже виникли. Більше того, чітко означилися його головні художньо-естетичні принципи.

У цей самий період закладено нову модель політичної організації суспільства; рабовласницький поліс, у якому згуртована спільнота вільних громадян становила єдиний організм. Життєздатність нової цивілізації піддано суворому випробуванню під час греко-перських воєн, що розпочалися наприкінці VI століття до нашої ери через загарбницькі претензії зміцнілої перської деспотії Ахеменідів. Грецька суспільна думка наступних віків вважала ці війни протиборством свободи і деспотії, цивілізації і варварства.

 

 

Воїн

VIII ст. до р.х.

Археологічний музей, Афіни, Греція 

 

 

 

 

 

 

 

 

Четверо коней із воїнамиVII ст. до р.х.  (з Беотії)Зберіга-ється у архе-ологічномумузеї, Афіни, Греція 

 

Подвиги Геракла

 

Зображення на чернофигурной амфорі 
VI в до р.х.

З Аттіки

 
 

 

 

Майстерня шевця

VI ст. до р.х. 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

Бенкетуючі (бенкет Геракла)

Близько 590 р. до р.х. 

Деталь розпису кратера Корінфа. З Черветрі 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Піші та кінні воїни в бою

Близько 530 р. до р.х.

Зберігається в Британському музеї

 

 

3. Класичний період, як найвищий етап розвитку мистецтва.

 

Класичний період культурного  розвитку Стародавньої Греції припадає на V століття до нашої ери. Перемога греків у греко-перських війнах створила щонайкращу соціально-економічну й політичну атмосферу, яка дала змогу розвинутися культурним особливостям античної Греції. До традиційних грецьких реалій, притаманних попереднім епохам, додалися нові риси, й це поєднання визначило культурне середовище класичного періоду.

Попри всі соціально-політичні  колізії та суперечки між грецькими  полісами, зовнішня загроза змусила  усвідомити єдність еллінського  світу, а після перемоги ідея всееллінської  солідарності оволодіває суспільною свідомістю. Відбувається дальша консолідація й розвиток грецького полісу. Народжений архаїкою політичний режим рівноправ'я у найрозвинутіших містах, особливо в Афінах, перетворюється на завершену систему демократії. Греко-перські війни випробували античну полісну систему, а перемога підтвердила ефективність її демократичної орієнтації, адже перемога була здобута ще егідою демократичних Афін.

V століття до нашої ери позначене  успіхами й у соціально-економічному  розвитку античної Греції. Рабство  набуває найзавершенішої форми,  так званого класичного типу. На відміну від патріархального архаїчного рабства, що використовувало рабську працю для задоволення побутових потреб, класичне рабство стає засобом економіки. Тепер раби виробляють продукцію, призначену на продаж, відтак сфера використання рабської праці розширюється: її експлуатують в усіх головних галузях економіки. Зростає чисельність рабів у суспільстві. Потребу в них задовольняли греко-перські війни, адже військовополонених обертали на рабів.

Розширення сфери застосування праці рабів у таких масштабах вплинуло не лише на матеріально-економічний стан суспільства, а й на характер соціальних процесів у ньому. Тепер серед рабів переважали варвари, тобто іноземці. Поступово поняття «варвар» (людина, що не володіє грецькою мовою) і "раб" стали тотожні. Виникає ідеологія "природного рабства". Прірва між вільним греком і рабом стає нездоланною, збільшуючи цінність свободи в тогочасній ієрархії культурних вартостей.

В перебігу греко-перських воєн серед грецьких полісів чільне місце посіли Афіни, перетворившись на духовний і культурний центр Еллади. Низка блискучих перемог забезпечила їм авторитет серед грецьких полісів і допомогла в післявоєнній політичній боротьбі за панування. Серед них широко відома перемога під Марафоном (490 р. до н. е.) й перемога біля Саламіна (480 р. до н. е.), де афіняни продемонстрували можливості свого морського флоту. Саме могутній флот, яким Афіни завдячували Фемістоклові, визначив долю цього поліса під час війни, а ще більшою мірою — в повоєнному культурному розквіті.

Платформою керівної ролі Афін в  еллінському світі став створений  ще в роки війни Делоський союз (симмахія), в післявоєнні роки перейменований на Афінський морський союз. Але  насамперед зумовили її нові риси політичного  та економічного життя цього поліса. Завдяки флотові він став центром торгівлі всього еллінського світу. Економічне життя цілком переорієнтувалося на ринок, що сприяло бурхливому розвиткові ремісництва. Широке застосування рабства перетворило Афіни на найбільший центр рабовласництва.

Ці економічні зрушення заклали підвалини матеріального  процвітання й суттєво змінили  розташування полісних соціальних сил. Розпочатий ще в архаїчний період наступ новоутвореного середнього класу  — ремісників, купців, а в класичну епоху й моряків — на соціальний статус родової аристократії завершився політичною перемогою. Цьому сприяли знову-таки економічні процеси: зростання ролі ремісництва, торгівлі, морської справи в житті афінського поліса й Аттіки загалом і зменшення значення власного землеробства. Ввозити хліб із Причорномор'я чи Сицилії стало вигідніше, ніж вирощувати свій. Землеробство спеціалізується на вирощуванні городини, олив тощо. Це знижує соціальні можливості старої аристократії. Тим часом середнє селянство, розорюючись і перебираючись у пошуках роботи до міста, поповнює полісний демос. У політичному житті починають переважати інтереси середніх прошарків міського населення. За цих умов в Афінах перемагає радикально-демократичне угруповання на чолі з Фемістоклом, пізніше — з Ефіальтом, і нарешті — з Періклом.

Правління Перікла —«золотий  вік» афінської демократії, уславлений найбільшими культурними досягненнями античної Греції класичного періоду.

Перші мав чудову освіту (серед його вчителів були філософ  Анаксагор, теоретик музики Дамон). Далекоглядний політик, хоробрий воїн, блискучий оратор, він намагався не лише зміцнити демократію, посилити військово-політичну могутність Афін, а й перетворити своє місто на центр просвіти й культури всієї Еллади. Його оточували найвидатніші та найталановитіші люди тих часів: історик Геродот, трагік Софокл, скульптор Фідій. Завдяки своїм чеснотам Перікл став дуже популярним серед афінського демосу, котрий обирав його на посаду стратега протягом 15 років.

Періклові вдалося зробити  демократію реальною для кожного  вільного громадянина афінського поліса. Скасування майнового цензу, збільшення числа магістратів, що вибиралися жеребкуванням, встановлення оплати за обіймання деяких посад забезпечили політичну активність усіх верств афінського населення.

Водночас Періклові  пощастило гармонізувати соціальні відносини у внутрішньому житті міста, послабивши напругу серед збіднілих громадян і політичне обмеження аристократії. Стала оплачуваною служба на флоті, запроваджено клерухії (військово-земельні колонії).

У місті розгорнулося величезне будівництво, що сприяло зайнятості бідняків. Афінська аристократія зближується з демосом і бере активну участь у політичному житті, стаючи завдяки своїй освіченості політичним керівником поліса, зокрема сам Перікл.

Усі вільні громадяни  поліса обов'язково мусили брати участь у політичному та громадському житті. Громадянськими обов'язками були участь у загальнодержавних святах, військова служба, літургії (повинності) для багатих громадян: утримання за свій рахунок військового суду, підготування театральних вистав тощо.

Демократична система  була цілком підпорядкована громадянському контролю. Зберігалась абсолютна  суверенність народних зборів (еклесії). Всі ці риси афінської демократії робили її унікальним культурним явищем не лише тогочасного світу, а й  наступних часів.

Гармонізований і стабілізований відлагодженою демократичною системою афінський поліс домагався успіху і в справі об'єднання союзних  полісів у єдиний організм. Афіни  цілеспрямовано створювали соціальні  підпори своєї влади на місцях, підтримуючи демократично зорієнтовані поліси. Завдяки своїй морській гегемонії Афіни контролювали майже всю торгівлю еллінського світу. Вони запровадили єдину (афінську) монету, єдність мір та ваги й навіть намагалися підкорити союзників юридичному контролю. Перікл прагнув перетворити Афіни на релігійний та культурний центр усього союзу. Завдяки цим намаганням великодержавної політики у середині V століття до нашої ери Делоський союз перетворено на Афінську морську державу (архе). Зовнішньою ознакою цього стало перенесення 454 року до нашої ери союзної скарбниці з Делоса до Афін. Це був найвищий успіх політики Афін як об'єднавчого центру Еллади в ім'я процвітання архе.

Проте водночас в афінській  демократичній системі й усьому грецькому соціумі накопичувалися явно деструктивні тенденції. Постійним внутрішньополітичним тлом усіх подій, що розгорталися в грецькому світі, було протистояння двох протилежних типів політичної організації полісного життя — демократії та олігархії. У V столітті до нашої ери воно персоніфікувалося в протистоянні демократичних Афін і олігархічної Спарти. До нього додалися соціальні суперечності між демократичною меншістю й безправним населенням (метеками, жінками, рабами) Афін, глибинна несумісність централізації та природної автаркії поліса, а також невдоволення союзників, що їх Афіни обернули радше на підданих.

Усі ці чинники призвели до Пелопоннеської війни, яка протягом 27 років підважувала матеріальні  та моральні сили греків. Перемогла  Спарта з союзними містами Пелопоннесу, й це фатально позначилося на грецькій культурі. За образним порівнянням Плутарха, гегемонія Спарти виявилася «питвом, що від першого ковтка був нестерпним і гірким» для греків. Кінець Пелопоннеської війни став кінцем Афінської архе, а нова політична система не позначалася міцністю, й усе наступне IV століття минуло в песимістичному очікуванні краху серед воєн і політичних суперечок. Пелопоннеська війна стала каталізатором процесів, що призвели полісну систему античної Греції до кризи.

Надбання духовної культури Греції V століття до нашої ери містили в собі провідні тенденції культурного розвитку Еллади: від всееллінської солідарності, демократизму до полісної самосвідомості вільного громадянина. Збіг духовного пафосу основних ціннісних орієнтацій з адекватною формою їх втілення та відображення в різних сферах культурної діяльності Греції робить тогочасні культурні надбання класичними взірцями грецької античності. 
Афіни, як центр найпередовішого й демократичного грецького соціуму, стали місцем розквіту грецького культурного генія, особливо за часів правління Перікла. Вольтер назвав цей період «віком Перікла». Хоча він тривав лише кілька десятиліть, велич досягнутого гідна такого визначення.

Політична гегемонія  Афін сприяла перетворенню Аттики на своєрідне перехрестя культурних потоків у грецькому світі. Дорійська традиція Корінфа та Егіни, східні мотиви іонійського стилю полісів Малої Азії та островів Егейського моря, поєднавшись з еллінською витонченістю й винахідливістю, дали той плідний синтез, якому класична грецька культура зобов'язана своєю унікальністю й неповторністю.

Завдяки зусиллям Перікла  в Афінах зібралися найкращі сили Еллади. Вождь афінської демократії добре знався на мистецтві, був великим  шанувальником учених. Вершиною його копіткої культурної діяльності стала  відбудова зруйнованого персами афінського Акрополя. Перікл залучив до цієї роботи найкращих архітекторів на чолі з видатним Фідієм.

Ще за часів архаїки, від самого початку свого існування, Акрополь був не лише окрасою Афін. Біля цієї полісної святині проходило все суспільне життя громадян. Акрополь був символом єдності греків, захистом від ворогів. Новий Акрополь став утіленням нового суспільного й художнього ідеалу звільненого еллінського світу.

Загальний ансамбль афінського Акрополя — довершена модель грецького класичного мистецтва з притаманним йому поєднанням строгої впорядкованості та пропорційності з конкретністю чуттєвої дійсності. Художньо досконалий архітектурний ансамбль гармонійно вписаний у природний ландшафт. Композиція ансамблю не симетрична, і це збільшує ефект внутрішньої свободи за бездоганної врівноваженості складників.

До складу афінського Акрополя ввійшли славетні біломармурові  будівлі Пропілеїв (архітектор Мнезикл), найбільша споруда — храм Парфенон (архітектори Іктін, Каллікрат під  керівництвом Фідія), храм Ерехтейон, гігантська бронзова статуя Афіни Промахос (Войовющі) —шедевр скульптурної майстерності Фідія. Друга скульптурна робота Фідія, статуя Афіни Парфенос (Афіни-діви) для храму Парфенон, не збереглася.

Ще за давніх часів  афінський Акрополь визнано найвидатнішим витвором античного будівництва. Він є пам'яткою високої класики, вершиною розвитку грецької архітектури тих часів. Широко відомі споруди ранньокласичного етапу грецької архітектури — скарбниця в Дельфах, храм Афіни Ахайї на острові Егіна, храм Зевса в Олімпії...

Наслідуючи архаїчні художні принципи, класична архітектура  у своєму розвитку розширює їхні жорсткі  рамки, вносить усілякі новації  в монументальне будівництво. За період класики постає тип периптерного храму та його скульптурного декору. Його естетична будова (храм як гігантське сховище для статуї бога та храмових скарбів) є уособленням еллінської всенародності, що розумілася як полісна товариськість, відкритість, привселюдність.

Розвиток архітектури  в Греції завжди супроводжувався розвитком скульптури. Ще архаїка виявила її особливе місце і роль у грецькому мистецтві. Адже скульптурність найточніше відповідала одній із специфічних рис давньогрецького світосприймання. В замкненому, цілісному й самовпорядко-ваному космосі античних греків дуже великого значення набуває все наочне та осяжне (статуарне) на противагу надмірному й безмежному. Закони й гармонія макрокосмосу, що втілені в гармонії та законовідповідності мікрокосму людської істоти, — це і є грецька антична скульптура.

Вклоняючись красі та мудрості тілесної будови людини, античні  греки в скульптурі віддавали  шану довершеності всього сущого. Людську  подобу вони піднесли до прекрасної норми  статуарної досконалості й викінченості. Пластика тіла в античній скульптурі стала мовою душі.