Життя і творчість Цюй Юаня

 

 

Міністерство освіти і науки україни харківський національний педагогічний університет імені Г.С,сковороди     Кафедра російської та світової літератури             Курсова робота

Життя і творчість Цюй Юаня

Виконавець: Студентка 2 курсу Групи 21 ас Факультету іноземної Філології Шарій Юлія Сергіївна   Науковий керівник: Кандидат філологічних Наук і доцент Поборча І.П.

Харків - 2010

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………...3

Розділ І. Розвиток Китаю  в Стародавні часи……………………….5

Розділ ІІ. Особливості розвитку китайської поезії…………………7

Розділ ІІІ. Життя і творчість Цюй Юаня…………………………...11

1. Біографія……………………………………………….11
2. Творчість Цюй Юаня………………………………….13
3. «Питання до неба»…………………………………….15
4. Поема «Лісао»…………………………………………16
5. Інші твори………………………………………………21

Висновки……………………………………………………………...24

Бібліографія…………………………………………………………..26

 

Вступ

Літературний спадок – безцінний скарб кожного народу. Це предмет гордості і доказ унікальності нації, адже література – це дзеркало, в якому відображаються всі підйоми і занепади, здобутки і втрати протягом існування держави. Неможливо збагнути менталітет окремої нації, не поглинувши у вир літератури. Китайська література – загадкова і незбагненна, як сам Китай і усі східні країни. Творчість китайських поетів зацікавлює і вражає. Вoни – творці світосприйняття китайської нації.

Але з чого все починалось? Китай – це країна з довгою історією, тому  і розвиватися він починає значно раніше, ніж європейські країни. Тому нас вражає ранній розвиток літератури і особливо поезії в ті далекі часи. Розглянемо творчість першого, відомого світовій літературі поета Китаю. 

 Цюй Юаня – яскравий  представник літератури Стародавнього  Китаю. Саме з нього починається  авторська поезія. Цюй Юань –  гордість нації і залишається  улюбленим поетом навіть для сучасних китайців. Він увібрав у себе культуру попередніх віків. Його творчість – не тільки багате джерело художніх засобів, а й свого роду історична довідка, що дає нам уявлення про розвиток Китаю в стародавні часи.

Творчість Цюй Юаня привернула увагу і російських вчених і мабуть єдиним серйозним дослідженням життя і творчості цього поета є монографія Н.Т.Федоренко. В інших статтях та книгах спадок першого китайського поета вивчено не дуже глибоко. Цим і обумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.

Ціллю даної роботи є вивчення художнього спадку Цюй Юаня.

Ми ставимо перед собою наступні задачі:

1. Ознайомитися з творами Цюй Юаня;
2. Вивчити наукову літературу з теми курсової роботи;
3. описати життя Цюй Юаня;
4. проаналізувати найважливіші твори цього поета;

Об’єкт дослідження – твори Цюй Юаня. Предметом дослідження є проблемно-тематичний зміст лірики Цюй Юаня.

У процесі роботи ми використали наступні методи:

• історично-літературний;
• описовий;
• біографічний;
• жанровий;
• типологічний.

 

Розділ 1.Розвиток Китаю у стародавні часи

«Класичний» етап китайський Давнини. Історія цього часу представляє дуже складну картину появи і падіння окремих царств, їх роздроблення і збільшення. Історія китайських царств VIII-III ст. до н.е. – це також історія швидкого розвитку цивілізації: серед землеробців-общинників розвивались ремесла; в країні йшла торгівля; з’являлись ринки; розповсюджувались металеві гроші. Особливістю суспільного життя цих віків, особливістю, яка мала велике значення для розвитку культури, а як наслідок і літератури, був відомий розвиток демократії.

Прийшла епоха Чжоу. Це третя епоха китайської давнини, що тривала 770 років. Вона поділяється на два періоди Рання і Пізня Чжоу. Остання поділяється на періоди Чуньцю і Чжаньґо.

 В цей період сталися  зміни в економіці: з'явилися залізні сільськогосподарські знаряддя. Була поширена оранка на биках. Підвищилася врожайність сільськогосподарських культур, але епоха також характеризується роз'єднаністю країни, охопленої міжусобними війнами.

 В період Чуньцю  і Чжаньго з розвитком продуктивних сил китайського суспільства великі зміни відбувалися в економіці і культурі, що викликало, у свою чергу, підйом філософської і наукової думки.

В Чуньцю народився перший в історії Китаю філософ і педагог - Кун-цзи, тобто Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Він говорив: «Я передаю, але не створюю книг», що підтверджує думку про те, що епоха Чуньцю не залишила індивідуальної творчості. А в період Чжаньго, навпаки з’являються твори, що мали реальних авторів. Часто ці автори були вихідцями з бідних шарів суспільства, що відбивалося на їхньому літературному стилі і збагаченні його особливостями народної мови. 

В ІІІ столітті до н.е. китайці стали застосовувати для письма шовк. Висока ціна цього матеріалу призвела до винаходу  паперу, в результаті чого і з’явилась можливість широкого поширення письмового слова.

В період Чжаньго швидкого розвитку досягли не тільки економіка і культура, але й наука. Значних успіхів досягла астрономія. Зародились основи фізичних, хімічних та математичних знань, викликані потребами продуктивних сил країни. Цей період по праву вважається "золотим століттям" китайської культури. Мабуть, найбільшим досягненням епохи була поява першої методичної праці «Нейцзін» - «Книга про внутрішнє», - де поряд з наївними містичними міркуваннями стародавні медики повідомляли вірні спостереження за людським організмом, підриваючи саму віру в надприродне. В цей же час з’являються відомі географічні трактати «Юйгун» і «Шаньхайцзін» і чудові твори по військовій справі, серед яких почесне місце займає «Трактат» про військове мистецтво» Сунь-цзи.

Занепад могутності Чжоу, політична роздробленість країни, з одного боку, і розвиток наукових знань про навколишню природу, з іншого, сприяли появі різних філософських напрямків. Але усі філософськи школи поєднувало прагнення до централізації держави, припиненню міжусобиць.

 III ст. до н.е. – останній період середньої пори Китайської Давнини, її «класичного» періоду. Закінчилась епоха лего – окремих царств, які виросли з невеликих міст-держав; закінчилась вона в їхній боротьбі між собою. Ця боротьба відображала процес економічної, політичної і культурної інтеграції в Китаї. Об’єднання країни під єдиною новою владою відбулося в 221 році до н.е.. Правитель став вже не ван – цар, а хуанді – імператор.

Література ІІІ століття до н.е. дуже чітко і доволі експресивно відобразила цей драматичний момент в історії китайського народу. Вона відобразила його і в літературних творах, і в долях письменників. 

 

 

 

Розділ 2. Особливості розвитку китайської поезії

Китайська література – одна з найдавніших у світі, вона має традицію трьох тисячоліть. У різні періоди історії розвивались і несли новий зміст різні її жанри.

На відміну від західної класичної літератури, яка має релігійне забарвлення, китайська література була переважно пронизана гуманізмом та мала більш тісний зв'язок з життям суспільства. Пізніші записи свідчать про існування у китайців порівняно розвинутої системи міфології, проте епічні пам’ятки періоду давнини та раннього середньовіччя відсутні.

В результаті тривалого розвитку писемності і усної народної творчості виникають чудові народні пісні, зібрані Конфуцієм в пам’ятці «Шицзін» («Книга пісень») – першому поетичному творі стародавньої китайської літератури.

«Шицзін» - одна із давніших пам’яток світової літератури. Це збірка народних пісень, ритуальних гімнів, які відображають почуття простих людей, засуджують негідних правителів, розповідають про біди.

«Книга пісень», до складу якої  входить 305 різних поетичних творів, складається із чотирьох частин: «Гофін» («Норов царств»), «Сяо я» («Малі оди»), «Да я» («Великі оди»), «Сун» («Гімни»). Вважається, що Конфуцій відібрав ці пісні із 3 тисяч творів, створивши цю відому зараз пам’ятку літератури. Конфуцій захоплювався поезією давнини і вбачав у ній великий моральний потенціал. Він зазначав: «Вірші можуть збуджувати дух, можуть розкривати людину, можуть стимулювати спілкування, можуть викликати обурення».

Володіючи неповторною своєрідністю і специфікою, кожний із розділів «Шицзіна» по суті являє собою самостійну книгу з власними темами художнього зображення.

Ці пісенно-поетичні твори охоплюють значний період розвитку китайського народу, приблизно з раннього етапу Західної Чжоу і до кінця епохи Чуньцю. В цьому розумінні «Книга пісень» представляє собою енциклопедію китайської давнини. Вона наче увібрала в себе усі поетичні барви цього світу.

Перша частина «Книги пісень» - «Гофін» - це збірка найдавнішої китайської лірики періоду Чжоу. Вона має найбільшу літературну цінність, адже в ній зібрані головним чином народні пісні і приспівки, які передають простоту народного смаку.

У розділ «Гофін» увійшли чудові ліричні і любовні пісні з їх чарівністю і радісними почуттями молодості, з їх задушевністю, а також трудові пісні, які глибоко йдуть своїм корінням в щедрий грунт народної творчості. «Гофін» відтворює яскраву картину життя і побуту китайського народу в епоху його раннього розвитку. Значне місце у цьому розділі належить пісням труду, які посвячені темі землеробській праці – головному заняттю давніх китайців.

Друга частина «Книги пісень» - «Малі оди» - включає в себе головним чином твори придворних поетів. «Малі оди» - форма ліричної поезії для вираження палкого почуття  з приводу урочистої події, для хвали заслуг і позитивних якостей, оспівування чеснот і подвигів стародавніх правителів, полководців, героїв.

Великий інтерес представляють «Великі оди», у яких піднімається питання соціального характеру, засуджуються бездарні правителі та їх оточення, безчесні і недбалі царі. У цьому циклі, як і інших, ми знаходимо і твори, посвячені землеробській праці і пов’язані з ним явища природи і стихійні лиха.

Четверту частину «Книги пісень» становлять «Гімни» - зібрання давніх урочистих і восхваляючих храмових пісень і культових гімнів на честь духів, предків і мудрих царів китайської давнини.

Пісні «Шицзіна» у своїй більшості смутні, скорботні, тому що злигодні та біди були постійними супутниками простого люду.

«Книга пісень» багата на художні засоби. Стародавні китайські філологи недарма звернули увагу на наявність в збірці таких художніх засобів, як порівняння, зачин. Автори достатньо широко використовували ці засоби. Однією із характерних особливостей «Шицзіна», як поетичної пам’ятки є чітка ритмічна організація її творів, яка свідчить про зв'язок з пісенно-музичним фольклором. Одним із прийомів авторів збірки, який відображає ритмічність строфи є повтор. Повтори використовуються не тільки дуже часто, але і з великою майстерністю.

В піснях ми знаходимо багату синоніміку і антоніміку, точні епітети. Однак незвичайно різнобарвна і цікава система порівнянь, на які китайські літературознавці звернули увагу ще в глибокій давнині. Риторичне питання часто використовується для оживлення розповіді.

Поезія «Шицзіна» переважно поезія пісенна, яка виражає дійсність в словесно-музичних образах. Самі назви чотирьох розділів пов’язані з музичними явищами. Наприклад, твори розділу «Гофін» беруть свій початок в народних мелодіях Північного Китаю. Записи, що збереглися в стародавніх літературних пам’ятках свідчать про те, що музика надзвичайно цінилась китайцями того часу. Конфуцій говорив: «Починай освіту з поезії, закріплюй її правилами і завершуй музикою»

«Книга пісень» здійснила великий вплив на подальший розвиток китайської поезії. Не буде перебільшенням сказати, що китайська поезія у своїй основі вийшла із «Шицзіна», що вона їй в значній мірі зобов’язана і різнобарвністю свого змісту і досконалістю художніх форм. Варто зазначити, що в китайській мові саме слово «поет» («Шижень») етимологічно означає «людина ши», або «людина Шицзіна».