Життя і творчість Цюй Юаня

Творчість Цюй Юаня – це яскраве свідчення того, що потрясіння в суспільстві завжди знаходять своє відображення в літературі. Автор виражає відношення сучасника подій. Саме цей ракурс додає «Скорботі вигнанця» об’ємність і глибину.

Цюй Юань дійсно словом проникав у саме серце людей. Він знову і знову повертається до теми людського розуму і мудрості, сміливості думки і вчинків. Поет виявляє вільний політ думки, розкутість суджень, не обтяжених ніякими упередженнями, ніякими догмами. Його спонукала віра в розум, у правоту переконання, істинність історії і життя.

Цюй Юань, що переживав свій час як відплату, гостро відчував зміну століть, безупинність часу, і він начебто сповільнює його хід, щоб зосередити погляд на рубежах історичних подій.

Цюй Юань як вічний вигнанець не приховує своєї гордості і зазначає, що хоче бути забов’язаним лише самому собі і ні перед ким не схилятися:

Ни перед кем я не склонял

Еще послушного колена:

То гордости была б измена;

А ей лишь робкий изменял.

И не поникну я главою,

Хотя б то было пред судьбою.

Поет не допускає спрощеності, у його віршах завжди роздуми, зіставлення, завжди світло і темрява. І тому думка поета не нав’язується, а вона стимулює до власних міркувань.

Ліричний герой Цюй Юаня – людина жагучих переконань, високої душі, непримиренна до будь-якого прояву підлості, віроломства, зради.

В душе моей – печаль, досада, горечь,

Несу один невзгоды этих дней,

Но лучше смерть, чтоб навсегда исчезнуть,

Чем примириться с участью такой!

[7, c.233]

Поет говорить про свій шлях до смерті, як про подорож туди – на «Захід», тобто в потойбічний світ. У самих воріт в цей світ він кидає останній погляд на залишену країну:

И вот приблизился я к Свету Неба.

И под собою родину узрел.

[7, c.247]

Цюй Юань мріяв про щасливий час для рідного краю. Вірив, що він наступить. Він жив надією і вірив у майбутнє. Майбутнє, що повинно бути урятоване від усього, що принижує, ранить душу, убиває долю людини.

Можна стверджувати, що написання елегії «Скорбота вигнанця» слідувало за конкретним емоційним ударом, викликаним невдачею політичної програми Цюй Юаня, усунення його від посади при царському дворі і вигнання, що слідували після цього. Усе це глибоко похитнуло відношення поета до чуського правителя.

Далі, згідно з текстом елегії, поет пішов на Південь, щоб розповісти про себе Чун-Хуа:

Через реку Сян я направляюсь к югу,

Чтоб обратиться с речью к Чун-Хуа…

[7, c.236]

Можна припустити, що «Скорбота вигнанця» була написана в районі Чанша, тобто в тому місці, де поет покінчив життя самогубством, кинувшись у вир ріки Міло. Саме там, вдалині від царського двору. Саме там, вдалині від царського двору, у вигнанні і могли народитися в душі великого поета схвильовані рядки, пройняті болем за рідний край і ненавистю до зрадників:

Но разве о себе самом горюю?

Династии меня страшит конец.

[7, c.230]

«Скорбота вигнанця» - це суровий непідкупний суд всьому укладові Чуського царства. Це оригінальний твір поета, в якому представлене реальне життя епохи і способи життя Чуського царства», відбиті атмосфера і дух часу.

Поет нагадує про освічених правителів минулих епох, що заповідали нащадкам високі зразки керування державою, гідні приклади особистої поведінки. Він називає імена древніх мудреців – легендарних Яо і Шуня, що слідували Дао і тим самим знаходили праведний шлях, чудодійно керуючи країною; імена династійних правителів Таня і Юя, що відрізнялися строгістю і поважністб, що керувалися розумом і не допускалися помилок, що цінували мудрих і талановитих.

Ми бачимо, що елегія «Скорбота вигнанця» багатозначна: у ній підсумок і роздуми поета про минуле і майбутнє, про вічність і тягар життя, суперечливі долі китайських поколінь. Цюй Юань, таким чином, дав своїй поемі владу не тільки озирнутися на минулі століття, але і заглянути в майбутнє. Він умів бачити і передбачати.

Цюй Юань з’являється в поемі «Скорбота вигнанця» як особистість визначених політичних традицій. Він ясно виражає свої принципи керування країною й удосконалення людини. Він прагне змінити проведен царським двором політику. Він звертається до древніх мудреців, і душа його переноситься в інший світ.

Елегія «Скорбота вигнанця» надзвичайно багата розмаїттям яскравих художніх образів. Думка поеми в’ється вигадливо, переносячи читача то в піднебесся , то в земний світ. Увесь твір пронизаний любов’ю до рідного краю, до народу. Твердою волею поет прагне врятувати світ від нескінченних нещасть, не зупиняючись ні перед якими небезпеками. Саме цією непохитною волею поета елегія «Скорбота вигнанця» хвилює і потрясає читача:

И если смерть сама грозить мне станет,

Я не раскаюсь в помыслах своих.

[7, c.237]

Після фантастичної подорожі, небесного польоту в позахмарний світ і повернення на землю своєї батьківщини поет ніби знаходить внутрішнє заспокоєння і знову заявляє про свою прихильність до моральних принципів, що він свято шанував. Славу і велич Цюй Юаня виражає, насамперед, ідея вірності рідній землі, служіння своєму народові, справедливості і людяності. Поет тим самим підтверджує, що щирий голос народу, землі, що його породила.

Та все ж він помирає зі світлом в душі:

О, как мне дорог венок прекрасный!

Хоть отвергаю красоту его.

Но кто убьет его благоуханье?

Оно до сих пор живет!

[7, c.245]

Поет був правий: його «венок прекрасный», його поема, його поезій взагалі «и до сих пор живет».

Сучасники часто не визнають геніальності, особливо якщо геній виявляється поруч. Так сталося і з Цюй Юанем. З його поемою не порахувалися.

Китайська назва елегії «Скорбота вигнанця»,  що складалась з двох знаків – «лі» і «сао», не має загальноприйнятого пояснення і перекладу. Існує кілька різних тлумачень. Наприклад, Сіма Цянь у «Життєписі Цюй Юаню і Цзя І» пояснює «Лісао» як «Той, що поринув у скорботу», а Ван І в праці «Чуци чжанцзюй» стверджує, що «Лісао» означає «Сум розлуки». Тобто «Скорбота вигнанця» - це не буквальний переклад китайської назви «Лісао» і не еквівалент його значення, але заголовок, що випливає зі змісту поеми, її контексту.

Безперечно «Скорбота вигнанця» - вершина художньої творчості Цюй Юаня і всієї давньокитайської поезії. Це твір Цюй Юаня, шедевр китайського мистецтва слова, назавжди залишиться в числі найцінніших творінь світової літератури. Цей найвидатніший твір поета протягом десятків сторіч користувався і користується зараз величезною популярністю і любов’ю китайського читача.

В елегії нараховується 374 рядків, які можна розбити на три частини і епілог. Вперше поема Цюй Юаня в перекладі російською мовою з’явилась у збірці його здобутків, що вийшла у друк в 1954 році.

 

Інші твори

Завершуючи опис окремих творів Цюй Юаня, можна виділити три основні етапи художньої творчості поета»

Перший етап – це ранні твори Цюй Юаня: «Ода мандариновому дереву», «9 наспівів», «Питання до неба», «Призивання душі».

Хочу зауважити, що в китайській літературі дуже мало говориться про «Оду мандариновому дереву», яка вважається самим раннім твором поета. Незважаючи на її недосконалість, в оді уже визначились основні риси і характерні сторони поетичної майстерності Цюй Юаня. В оді зображується життя людини і явищ природи в їх глибокому єднанні. Авторство не викликає сумнівів. 

До другого етапу можна віднести такі твори, як «Злий вихор», «Сумні рядки», «Думи» та «Думаю про кохану людину».

До третього етапу належать більш досконалі і зрілі твори: «Плачу по столиці Іну», «Переправляючись через ріку», «Скорбота вигнанця», «З каменем в обіймах», «Мені шкода днів, що пішли».

Твори цюй Юаня – надзвичайне явище в історії художньої літератури стародавнього Китаю. Вони відкривають перед нами цілий світ, земний і небесний, що зображений великим поетом далекої давнини.

Цюй Юань – творець виняткових шедеврів китайської давньої поезії, що захоплює своїми дивними образами, глибиною мови і винятковою поетичною фантазією. У творчості Цюй Юаня присутні такі літературні прийоми, як метафора і уособлення. Читаючи його поезію, можна не тільки відчути красу його поетичних образів, але і високу щиру чистоту поета, його глибокий патріотизм. Таким чином, Цюй Юань є улюбленим поетом навіть для сучасних китайців.

Поет демонструє нескінченні зміни руху душі. Вперше в поезії виразно пролунав конфлікт між особистим і суспільним. Присутні такі різнорідні мотиви, як прихильність до батьківщини, турбота про народ і протистояння долі.

Поет став творцем патріотичної поезії Китаю. Він вперше в китайській літературі втілив в своїх віршах глибоку любов до вітчизни. Цюй Юань створив поетичний жанр чу ци, один із основних в стародавній китайській поезії. По даним «Історії Ханської династії» його поетичний спадок складає 25 творів, включаючи поему-елегію «Лісао», в якій найповніше відобразився його світогляд. А день його ритуального самовбивства відзначається, як велике свято, відоме у Західних країнах як Свято Драконячих човнів. Образ Цюй Юаня став одним із найвиразніших символів патріотизму в конфуціанській ідеології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Ніщо не проходить безслідно. В нових явищах живе і щось старе.

Не припиняючи захоплюватись невмирущими пам’ятками матеріальної і духовної культури, творіннями архітектури і різьблення, живопису і, скажімо, кераміки різних народів і цивілізацій, мі намагаємось осмислити особливості і своєрідність цих великих цінностей. Але з впевненістю можна сказати, що ніхто ще до кінця не вичерпав Гомера, Цюй Юаня, Шекспіра, Данте, Пушкіна, Лі Бо, Толстого – їм немає меж, немає повної міри. В їх словесному мистецтві заключні вічні людські цінності.

Творчість Цюй Юаня мала велике значення для розвитку китайської літератури, зокрема поезії. Також його творчість знаменувала початок авторської поезії в китайській літературі.

В результаті дослідження життя поета ми дійшли висновку, що на його долю великий вплив справила епоха. Саме вона призвела до трагічного кінця. 

Дослідивши творчість Цюй Юаня, ми можемо зробити висновок, що в ній переважають патріотичні теми, теми вигнання, скорботи, засудження влади.

Теми вигнання і чужини – характерні для стародавньої китайської літератури. Традиція цієї тематики зародилась саме у творчості Цюй Юаня. Цей мотив надихав китайських поетів наступних епох, які писали в стилі сао (скорботи).

Його зворушлива поезія містить в собі різнорідні такі мотиви, як прихильність до батьківщини, турбота про народ і протистояння долі.

Не можна не погодитися з Федоренко Н.Т., який писав: «Мы несем в себе прошлое, которое неотвратимо проявляет свою сущность»1 . На нас зажди лежить відбиток минулого і завдяки цьому ми живемо і розвиваємось. І досягнення кожного впливають на подальший розвиток всього суспільства. Досягнення Цюй Юаня були значними, його творчість мала велике значення для китайської культури, завдяки їй література зробила величезний крок вперед.

Недарма Цюй Юань і зараз – один з найулюбленіших поетів китайського народу. Він є символом справжнього патріотизму і твердості переконань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

1. Большая Советская энциклопедия, т.28 Прохоров. - М., 1978
2. Лисевич И.С. Древнекитайская поезия и народная песня. - М., 1969
3. Кравцова М.Е. Поезия Древнего Китая. Опыт культурологического анализа. Антология художественных переводов. - СПб, 1994
4. Сорокин В., Эйдлин Л. Китайская литература. Краткий очерк. - М., 1962
5. Федоренко Н.Т., Древние пам’ятники китайской литературы. - М., 1978
6. Федоренко Н.Т. Цюй Юань. Истоки и проблемы творчества. - М., 1986
7. Цюй Юань  Лисао. - СПб, 2000

 

 

 

1 Федоренко Н.Т. «Древние памятники китайской литературы»