Аграрна революція як складова промислового перевороту в Англії

Всім цим нововведенням була притаманна одна характерна риса: вони могли бути здійсненими лише за допомогою вкладання в них великого капіталу, який на той час можна було заробити лише на мануфактурному виробництві або мати завдяки великій спадщині. Вони були зовсім недосяжні для примітивних неогороджених господарств, а також для дрібних фермерських господарств. Тож на перший план виходять просвітницькі  ідеї  покращення  сільського  господарства.  Піонерами  введення  нових  методів були  заможні  люди,  головним  чином  багаті  землевласники,  що  займалися  сільським господарством у великих маєтках. Такі як Джетро Талл, лорд Тауншенд, Кок-Холкем та Бейквелл,  які  першими  покращили  методи  розведення  овець.  Так,  у 1700 р.  Джетро Талл  винайшов  конструкцію  звичайної  сіялки,  яка  закопувала  насіння  на  рівномірну глибину,  замість  того  щоб  просто  розкидувати  його  по  ріллю.  Нагородою  йому  став небачений врожай. У 1730-х рр. віконт Тауншенд розробив принцип чередування сільськогосподарських культур на одному полі. Через це технічна революція привела до соціальної революції, що змінила всю структуру сільської Англії та сприяла подальшому прогресу в техніці. [20, 224 c.]

Як і в промисловості, технічний розвиток та удосконалення методів обробки землі привели до змін у соціальному становищі робітників сільського господарства. Старовинний уклад життя було зруйновано тими шарами суспільства, що здобули владу, починаючи з 1688 р. На той час земельна аристократія (дві чи три родини на кожні з 10 тис. приходів  в  Англії)  володіла  в  цілому  третиною  земель  округу,  розділеною  на  великі господарства, які утримували орендарі. Дрібні незалежні власники (йомени) володіли іншою третиною. Селяни володіли невеликими ділянками землі та мали право на общинні землі. Це й складало останню третину площ, що оброблялися. [29, 158 c.].

Лорди, зацікавлені у придбанні парламентських місць та збільшенні збуту хлібу та шерсті за кордон, почали посилено скуповувати землю, розширювати свої пасовища та покращувати своє господарство. Часто великий маєток складався з багатьох дрібних ділянок,  що  були  куплені  в  окрузі,  один  за  одним.  Їх  колишні  власники  уходили  до міст,  виселялись  до  Америки,  ставали  на  службу  в  Ост-Індію. Формувався  клас сільських робітників, що переходили з місця на місце у пошуках сезонної роботи.[9, 315 c.]

Та ще більше дрібних поміщиків та селян йшли через огороджування та розподіл общинних земель. Вчені-прибічники раціонального господарства (особливо Артур Юнг,  невтомний  мандрівник,  що  надав  ретельний  опис  Англії,  Ірландії  та  Франції) посилено рекомендували посіви кормових трав, різноманітну сівозміну (багатопілля), використання сильного добрива, покращених плугів. Виконуючи ці поради, великі власники обмінювали свої черезсмужні ділянки на інші так, щоб скласти суцільні ниви та луги,  а  головне – намагались  умовити  всіх  інших  хазяїв  округи  остаточно  розділити общинні землі для того, щоб потім огородити свої кругленькі володіння та не від кого не залежати у веденні свого господарства. Однак для будь-якого розподілу землі була необхідна  особлива  постанова  парламенту.  Зацікавлені  в  розподілі  багаті  власники займалися  у  своїй  окрузі  складанням  петиції  в  парламент,  використовуючи  весь  свій вплив та навіть погрози. Та як тільки петиція опинялась в парламенті, справа була зроблена, бо палата складалася з найбільших власників чи їх прибічників. Розподіл общинних земель та огороджування були дуже невигідні для дрібних власників, які отримували при цьому відносно небагато, однак втрачали запасну землю та пересувались на гірший ґрунт; їм залишалось знову-таки йти зі своїх земель, продавати їх [9, с. 321]. Таким чином, парламент в Англії допоміг зникненню селян.

В  результаті  огороджень  з 1760 до 1800 рр.  площа хлібних  посівів  не  лише  не розширюється одночасно з ростом населення, а ще й скорочується на 6 тис. акрів. Однак це не призводить до зменшення врожайності на огороджених полях, а навпаки, на таких полях врожайність зростає.[3, 31 c.]

Тим не менш, просвітники, особливо Адам Сміт, виступають певною мірою проти огороджень. Вони визнають, що огородження має сенс лише тоді, коли такі землі є в невеликій кількості, та в країні, головним продуктом якої є хліб. Тоді добре огороджене пасовище буде приносити більш високу ренту, ніж будь-яке поле по сусідству. Вчені зазначають, що пасовище потрібне для утримання худоби, що застосовується для обробки нив, та висока рента, що приноситься ним, в даному випадку виплачується, власне, не  з  вартості  його  власного  продукту,  а  з  продукту  ниви,  що  обробляється  з  його допомогою. Однак просвітники впевнені, що ця рента знизиться, якщо всі навколишні землі  будуть  повністю  огороджені.  Тож  для  цих  вчених  не  дивно,  що  на  початку огородження землі приносять значний прибуток, та вони прогнозували в подальшому погіршення такої ситуації, що й дійсно відбулося в наступні століття.[5, 27 c.]

Разом  з  витісненням  селянина-власника  в  Англії  також  став  зникати  й  дрібний фермер, копігольдер, що орендував землю зазвичай на строк трьох життів за невелику щорічну платню. Великий власник, огородивши маєток, намагався краще пустити землю в обіг та брати більшу орендну платню, але старовинний фермер не міг змінити своє господарство, щоб підняти прибуток, тому що для цього потрібно було вкласти великий капітал, придбати машини, ввести нові посіви, побудувати господарські приміщення. Тому власник позбавлявся дрібних фермерів та замінював їх одним чи небагатьма великими, які домовлялись на короткі строки, приносили з собою капітал, проводили покращення та сплачували йому значну ренту. Іноді 4 – 5 великих фермерів захоплювали весь прихід, витісняючи 30 – 40 дрібних орендарів та стільки ж дрібних самостійних хазяїв [17, 11 c.].

У цей період значно зменшилося число ферм з кількістю землі менше 40 га та зросло число ферм з кількістю землі 120 га. Підраховано, що від 1740 до 1788 рр. число самостійних ферм знизилося більше ніж на 40 тис.

Нарешті, змінилося становище робітників на селі. При розподілі общинних земель у них просто відбирали ділянки, бо вони не вважалися їх власниками (їх виселяли, а дома зносили). Лорду нового типу та його великому фермерові не потрібні були робітники попереднього стану, як занадто самостійні особи; їм потрібні були найманці, які б не займали місця в маєтку, а з’являлися лише в гарячий робочий час влітку у необхідній кількості. Інколи власники намагались «очистити» весь прихід від неосілого люду, виселяли  його  та  забороняли  будувати  дома;  такі  приходи  вважалися  замкнутими; поряд з ними були інші, відкриті, де хоча й селами, але в орендованих домах жили безземельні  робітники;  з  початком  весни  вони  відправлялись «в  коло»,  переходячи  групами з одного маєтку в інший [2, 104 c.].

Виробництво та продуктивність підвищилися саме в той момент, коли скоротився попит, а ціни на зерно пішли вниз. Англійський історик Е.-Л. Джонс пояснює цей парадокс наступним чином: попит на зернові залишався більш-менш стабільним, але з підйомом міст та величезним зростанням Лондона збільшився попит на м’ясо. Скотарство зробилося більш прибутковим, ніж обробка землі . Звідси підвищене звертання до вже відомих кормових рослин – конюшини, турнепсу та до нового методу ротації культур. Так сформувалось те, що Джонс називає «достойним колом» (на противагу порочному),  згідно  з  яким  низька  ціна  зернових  штовхала  фермерів  на  перенесення  своїх зусиль на скотарство, яке закріплювало успіх кормових культур та яке одночасно приводило до збільшення поголів’я худоби, особливо овець, та швидкого зросту врожайності зернових через великий запас гарного добрива.[4, 153 c.]

Рогата худоба вже не паслася без нагляду на землі, що знаходилася під паром, а утримувалася в стійлах, де їй давали корм. В такому випадку, зазначають просвітники, зокрема Сміт, одна й та ж площа землі не лише надає корм більшій кількості худоби, але й потребує меншої кількості праці для турботи про неї та збору продуктів з неї, бо худоба утримується на меншій території [10]. Тож, діючи за таким планом, скотарі сприяли не лише покращенню умов утримання худоби, але й покращенню якості отриманих з неї продуктів споживання. Середня вага овець, що продавалися у 1710 р. в Смітфілді, була 12 кг та рогатої худоби – 167 кг, а в 1795 р. вона дорівнювала відповідно вже 36 та 360 кг [11, 48 c.].

Виробництво зерна в  Англії зростало так, що перевищило національні потреби. Звідси зниження попиту на зернові та зростаючий аж до 1760 р. експорт. Так, з 1685 р. за пшеницю, що вивозилася, сплачувалася урядова премія у 5 шил. за квартер, коли ціна не перевищувала 48 шил., тобто завжди, за виключенням голодних років. Однак просвітники  неодноразово  попереджають  про  те,  що  результатом  премій,  як  і  всіх  інших заходів  меркантилістської  системи,  може  бути  лише  штучне  спрямування  торгівлі країни в менш вигідне русло, ніж те, по якому б вона розвивалася природно. Причиною такого  сумного  висновку  стали  подальші  події.  Так,  у врожайні  роки  премія,  викликаючи надмірний вивіз, необхідно утримує ціну хліба на більш високому рівні, ніж той, на  якому  вона  природно  трималася  б,  що  нібито  й  було  метою  премії.  Однак  збільшення вивозу у врожайні роки часто унеможливлює встановлення рівноваги так, щоб надлишок одного року покривав неврожай іншого. Звідси просвітники й виводять, що як у врожайні, так і у неврожайні роки премія неодмінно веде до дещо більшого підвищення грошової ціни хліба на внутрішньому ринку, ніж це було б за її відсутності.[16, 293 c.]

Останні сім років XVII ст. були дощовими, і ціни набагато перевищили встановлену суму у 48 шил., але з 1700 до 1765 рр. ціни знизилися та дещо стабілізувалися, притримуючись  приблизно  на  рівні 35 шил., майже  не  підвищуючись  набагато більше ніж 40 шил. та майже не знижуючись нижче 30 шил. Тим не менш, премії ніхто не відміняв, тому експорт був значним, і розміри його все збільшувались. Приблизно з 1760 р. становище змінилося. Ріст населення перетворив Англію з експортуючої країни в імпортуючу в той час, коли лише деякі країни мали надлишок зерна. Ціни швидко зросли та почали сильно коливатися. В період з 1764 до 1850 рр. ціна на пшеницю лише 4 рази знижувалась нижче 40 шил. за квартер, а протягом низки років, особливо в період 1800 – 1813 рр., вона перевищувала 100 шил.. Існувала величезна різниця між офіційними даними та реальністю. Це пояснювалося тим, що існувала така ж різниця в різних округах.[21, 141 c.]

Підвищення цін торкнулося й інших  предметів  першої  необхідності,  особливо ціни на м’ясо. Найменше підвищились ціни на баранину, свинину та яловичину – в 3 – 4 рази за трохи більше ніж 50 років, найбільше ж на телятину та птицю – в 5 – 6 разів. Однак ми можемо бачити, що зернові культури не набагато відстали від м’яса. Так, ціни на хліб підвищилися майже на 1 шил., на овес – майже на 3 шил., а ячмінь – більше ніж на 4 шил. Таке ж подорожчання ми бачимо і на сир, масло та сіль, що подорожчали в 4; 3,5 та 4,5 рази відповідно. Найменше підвищення цін відобразилося на таких предметах першої необхідності, як мило та свічі, без яких неможливе існування та праця. Їхні ціни змінилися у бік збільшення лише в 2,5 рази.[23, 122 c.]

Кормові культури потребували легких та піщаних ґрунтів, які ставали найбагатшими землями  Англії.  Стали  обробляти  навіть  ґрунти,  відомі  як  неплодючі,  що  завжди  залишалися для овець. І навпаки, важкі та глинисті ґрунти, погано пристосовані під кормові культури, які до того  часу були кращими для зернових, не оброблялись через низькі ціни, що визначалися  високою  врожайністю  культур, які  вирощувалися  на  конкуруючих з ними ґрунтах. Однак земельна рента, а отже, і прибутковість землі, на думку просвітників, змінюється не лише залежно від плодючості землі, що вже було підтверджено раніше, але й залежно від знаходження її, якою б не була її плодючість. Тут велику роль відіграє наближеність землі до великих міст, де для її продуктів існують кращі ринки збуту чи гарні умови перевозу до вищеназваних ринків збуту. Всі ці правила ретельно виконувались тими, хто займався сільським господарством у той час.[27, 56 c.]

Відновлення рівноваги відбувалося у напрямку ремісничих промислів. Саме тому починаючи з 1650 р. зростає жвава селянська промисловість. Наприкінці XVII ст. та на початку XVIII ст. мереживний промисел розвинувся у Східному Девоні та ще більше в графствах Берфорд, Бекінгем  та Нортгемптон. Цвяхове виробництво розвивалося в Бірмінгемі, виготовлення паперу – в горах Мандіпхіллз, де у 1712 р. працювало більше 200 фабрик. Панчохо-в’язальне виробництво розвивалося в графствах Лестер, Дербі та Ноттінгем.[28, 236 c.]

Таким чином, можна говорити що в процесі аграрної революцій відбулися значні перетворення які вливали на урожайність, та кількість худоби. Введення сівозмін, покращення технічного оснащення, що дозволяло ефективніше використовувати земельні ресурси та отримувати високі врожаї. Розвиток та вдосконалення форм ведення господарства призводило до збільшення чисельності поголів’я худоби, що давало високі прибутки для господаря. Перетворення в сільському господарстві які були здійсненні в результаті аграрної революції позитивно впливали на розвиток та зміцнення економіки Англії.

РОЗДІЛ ІІІ Проблема огородження в ході аграрної революції в Англії.

Проблема огородження – одне з найцікавіших і до сьогодні нерозкритих остаточно проблем історії первинного накопичення капіталу. Обезземелювання селянства зіграло значну роль в соціально – економічній історії Англії її перехід до капіталізму і капіталістичному способу виробництва. Підвищення попиту збіжжя та молочних продуктів вимагало пристосовуватися до ситуації. Пристосуватися можна було двома шляхами: інтенсифікацією землеробства чи шляхом радикальних змін у використанні землі. Збільшення оранки, пасовищ великого рогатого худоби, осушення боліт, драговин, освоєння засолених грунтів може дати цілком великого результату. Використовувався навіть перехід від двопілля і трихпілля до найскладніших сівозмін з допомогою земель, які були не обробленні та не знесиленні частими посівами. Але ці нові методи надходила в протиріччя з общинними розпорядками землекористування. Тому Англія у другій половині XV століття вступила на радикальний шлях – обгородження головним чином обгородження відбувалися Півдні – Сході й у центральній частині країни. Цей процес був тривалим і остаточно завершився XVIII століття.[26, 142 c.]

Взагалі можна сказати, що в сільському господарстві сталася аграрна революція. Після громадянських воєн і перевороту 1688 року надає широкий розмах придбало огородження і згін селян із землі. Уряд абсолютно припинив політику стримування обгородження і навпаки, саме видавало акти про обгородженні і погонів селян із землі.[10, 96 c.]

 Для прийняття акта  про обгородженні потрібна згода 4/5 усіх власників земель. Як правило, основною масою землі приходу володіли два - три лорда, а решта жителів були орендарями, тому від рішення лордів і залежало прийняття актів. Крім того, орендарів часто підкуповували або ж просто примушували дати згоду на проведення обгородження.[1, 168 c.]

Після проведення акту про обгородження земля перерозподілялася між її власниками. Навіть коли такий перерозподіл проводилося сумлінно, для багатьох воно зазвичай супроводжувалося значними стражданнями. Тримачі з волі лорда могли, що часто й мало місце, втратити землю, оброблювану їх сім'ями протягом багатьох поколінь. Результатом обгородженні з'явилася велика концентрація землеволодіння та землекористування.