Бій під крутами

Існує декілька версій, чому сталися  трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.

4. Оцінки сучасників

Ось як описує ці події колишній голова Генерального секретаріату Центральної Ради УНР Дмитро Дорошенко:

 «Коли з боку Бахмачу і  Чернігова рушили на Київ більшовицькі  ешелони, уряд не міг послати  для відсічі ані єдиної військової  частини. Тоді зібрали нашвидкуруч  загін зі студентів і гімназистів  старших класів і кинули їх - буквально на забій - назустріч прекрасно збройним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". В той час, коли хлопці (які у більшості не тримали ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти більшовицьких загонів, що насувалися, начальство їх, група офіцерів, залишилася в потягу і влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поспішили дати сигнал до від'їзду, не залишившись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з бігучих... Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий. Говорять, ініціатива відправлення на видиму загибель декількох сотень нещасної молоді належала військовому міністрові Н. В. Поршу.»

 

 

5.Вшанування

Трагічна загибель студентського  куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у  боротьбі за незалежну Україну. Уже  в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди  і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28[4] вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.

Після цього про подвиг молоді під  Крутами було забуто на більш ніж 70 років. Натомість, про бій під  Крутами завжди пам'ятали українці ,які проживали закордоном. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони згадували й про крутян. Один із яскравих представників української діаспори – Євген Маланюк, наголошував: «…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міти, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».

У Галичині культ героїв Крут поширився  серед пластової молоді, яка у 1926-му створила «Курінь Старших Пластунів  ім. Бою під Крутами». Згодом, ініціативу вшанування Героїв Крут перейняло львівське  студентство. ІІ Студентська конференція, що відбувалася 1931 року ухвалила «вважати роковини бою під Крутами українським всестудентським святом». Наразі в Києві діє Пластовий курінь ч.75 імені Героїв бою під Крутами.

Вже наступного року заходи на вшанування крутянців було проведено у Празі та інших містах Європи. Надалі вони стали невід’ємним атрибутом громадського життя українців, особливо молоді. Львівський журнал «Студентський шлях» виступив ініціатором збору матеріалів про вшанування геройського чину.

Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі

   Інтерес до Крутянської  події посилився під час Другої  світової війни, що було пов’язано  із боротьбою ОУН та УПА  за незалежність України.Керівництво  ОУН та командування УПА приклад  Героїв Крут використовувало  для патріотичного виховання своїх членів. У 1944-му одне із з’єднань групи (військової округи) «Тютюнник» отримало назву «Крути». Майже у всіх навчальних і виховних програмах для бійців УПА обов’язковим для вивчення був пункт про героїзм молоді під Крутами. В УПА та її запіллі була встановлена традиція відзначення пам’яті Героїв Крут як національного свята. В одному із директивних документів командування УПА наголошувалося, що «в дні 29 січня відсвяткувати величаво Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися над значенням цих річниць та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».

В Україні відзначення бою під  Крутами розпочалися лише напередодні  проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати  пам'ять героїв Крут почали в Україні  лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

У період президентства Віктора  Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості.

6.Пам'ятник

Довгий час історія подій  під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох боків. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 людей (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). На правду Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їхньої кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських вояків, полеглих під час визволення Києва. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

 Від того часу були плани  звести більший, постійний монумент  у самих Крутах. Тільки 2000 року  архітектор Володимир Павленко  серйозно почав займатися проектуванням  пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста. У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох сторін[11]. Однак офіційно його так і не було оформлено, а відтак музей у Крутах, як і Музей УНР у Києві, позбавлений державного фінансування і наразі існує реальна загроза їхнього закриття. Президент України Віктор Ющенко також звернувся до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.[12]

На початку 2012 року на місці дерев’яного  хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник  крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого  висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Висновок

У чому ж полягає трагедія Крут? У 1918 році Україні потрібна була сильна армія. Практика стосунків з більшовиками все більше переконувала, що про  рівноправність між Україною та Росією годі й думати. Обставини вимагали проголошення незалежності і створення сильної армії, та УНР не приділила цьому належної уваги. І за це краща українська молодь мусила розплатитися своєю кров'ю.

Але ця трагедія, напевне, нас так  нічому і не навчила, бо політика нинішнього українського керівництва щодо армії  нічим не відрізняється від політики Центральної Ради. Арміні своєчасно не платять грошей, не фінансується розробка нової сучасної зброї. І керівництво не поспішає виправляти становище.

Та не лише силою армії вимірюється  безпека країни в сучасному світі. Урок Крут - це ще й нагадування про те, що може статися з державою, котра не дбає належним чином про всі ділянки національної безпеки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Божко О. Крути в документальних свідченнях.// Київська старовина. — 1996, № 2-3
2. Київ. Історична енциклопедія. 1917–2000 рр. 3MEDIA, 2002
3. Сайт присвячений подвигу Героїв Крут (спогади, статті, ілюстрації, поезія, пісні)