Видатні діячі української науки середини ХІХ – початку ХХ ст

Михайло Васильович на все життя  зберіг любов до свого краю, до рідної мови. Навіть під час лекцій він  частенько вставляв яке-небудь дотепне  українське слівце. Влітку майже щороку виїжджав на Україну і тут, у своєму маєтку, проводив відпустку. Перебуваючи  в Пашенній, він з властивою  йому широтою влаштовував бенкети  селянам. Та найбільше любив насолоджуватися  спокоєм українського степового  роздолля.

«Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці  в усій Європі, Остроградський поводив  себе надзвичайно просто і не любив  говорити про свої заслуги.., але  своє походження від полтавських  дворян він високо цінував», — відзначав  М. Є. Жуковський.

Помер М. В. Остроградський раптово 20 грудня 1861 р. (1 січня 1862) у Полтаві  по дорозі з Пашенної до Харкова  на лікування. Похований він у  сімейному склепі у Пашенній.

У вересні 1901 року, коли відзначалося 100 років від дня народження М. В. Остроградського, з ініціативи Полтавського гуртка аматорів фізико-математичних наук в Полтаві відбулося урочисте засідання. В ньому взяли участь професори В. П. Єрмаков (з Києва), В. А. Стеклов, О. М. Ляпунов (з Харкова), М. Є. Жуковський (з Москви) та ін. Вітальні телеграми з цієї нагоди було отримано з Парижа, Варшави, Тарту (Юр'єва), Праги, Кракова, Тбілісі (Тифлісу), з багатьох міст Росії та України. Учасники ювілейного зібрання відвідали могилу М. В. Остроградського. М. Є. Жуковський після цього писав:

«Коли дивишся на це мирне місце  заспокоєння, на широкі поля, що розходяться  в нескінченну далечінь, мимоволі виникає думка про вплив природи  на дух людини. В математиці, панове, також є своя краса, як у живопису та поезії. Іноді ця краса виявляється  в чітких, яскраво окреслених ідеях, коли на видноті кожна деталь висновків, а іноді вона вражає нас широкими задумами, що приховують у собі щось недосказане, але багатообіцяюче. У  працях Остроградського нас приваблює  загальність аналізу, основна думка, така ж безмежна, як і широкий  простір його рідних полів».

Математики давно звикли до термінів: рівняння Остроградського, метод Остроградського, формула Остроградського—Гаусса, принцип  Остроградського—Гамільтона. Та в  наш час у наукових журналах з  математичної фізики з'явилися нові терміни: механіка Остроградського, квантова теорія поля Остроградського, варіаційні принципи Остроградського. Як виявилося, саме ідеї М. В. Остроградського дають  можливість правильно описувати  рух електрона в магнітних  полях або спінові ефекти в  квантовій теорії поля. Оглядаючись  подумки на життєвий шлях великого вченого, ми знову і знову з  вдячністю вклоняємося його пам'яті, бо в наших сьогоднішніх досягненнях  є і велика частка його праці.

 Доповнення до теми

Свій початок рід Остроградських бере від запорозького козака на ім'я  Іван, який жив у другій половині XVII століття. Син його, Матвій, пройшов  великий життєвий шлях від рядового козака у Чигиринському поході 1678 р., де захищав Україну від 110-тисячної навали турецько-татарської армії, до миргородського полковника. У 1734 р. він  складає детальну автобіографію, де живо і колоритно розповідає про  безліч походів та боїв, у яких брав безпосередню участь.

Матвій мав трьох синів. Старшим  сином одного з них був Іван — дід великого математика. Саме він першим оселився в Пашенній. Тим часом інші нащадки Матвія пішли дорогою предка-вояка і  брали участь у багатьох військових походах. Найуспішнішою виявилася  військова кар'єра середульшого сина Матвія — Федора. Він уславився  в багатьох битвах, був миргородським  полковником. Майже століття (з 1691 по 1783 р.) сотниками говтвянськими були представники роду Остроградських. Більшість  Остроградських за сімейною традицією  і надалі обирала для себе військову  кар'єру. Серед найвизначніших військових у ХІХ ст. був правнук Федора — Матвій, який виявив такий героїзм  у війні 1812 р., що серед багатьох нагород  одержав золоту шаблю з написом: «За хоробрість».

Остроградські досягали високих посад  також завдяки своїй освіченості. Вони мали родинні зв'язки з представниками багатьох родин, які були носіями  культурних традицій: Апостоли, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Ломиковські, Тарновські та ін.

Рід Сахно-Устимовичів, з якого  походила мати Михайла Остроградського, теж мав нерядових фундаторів. Тут простежуються родинні зв'язки з гетьманом Данилом Апостолом. Дуже яскравою фігурою був прадід Ірини Андріївни — Устим Сахненко. При спустошенні Чигирина він  потрапив у турецький полон, в  якому перебував багато років. У 1705 р. Устим одержує універсал, в  якому Данило Апостол — тоді ще миргородський полковник, — «шануючи давні значні у війську Запорозькому послуги пана Устима Сахненка, сотника  Уласовського, та приохочуючи його до дальших таких же вірних і щирих  послуг», наділяє його землею в районі Крилова по річці Тясьмину. Десь у 10-х роках ХVІІІ ст. в житті  Устима стався різкий перелом: він прийняв  чернецтво з ім'ям Іларіон і  відіграв помітну роль у відбудові  Мотронинського монастиря ( у Холодному  яру) після його зруйнування під  час Чигиринської битви. За архівними  документами, монах Іларіон (потім, прийнявши схиму, він одержав  нове ім'я — Ігнатій), діяв у Мотронинському монастирі аж до 1753 р. Він мав великий  вплив на монастирських ченців, користувався повагою, відзначався розумом і  чесністю. Ігнатій фактично керував  життям монастиря, хоча посади настоятеля не мав: прийнявши схиму, жив у  печері. У документах монастиря Ігнатія  неодмінно називають Відновлювачем  монастиря, Начальником його або  Будівничим, Начальником чесним. Ігнатій  склав окремий документ (що одержав  назву «Свідчення схимонаха Ігнатія») про стародавнє домонгольське походження монастиря, прагнув відновити та зміцнити зв'язки монастиря із запорозьким  козацтвом.

Ювілейна монета "Михайло  Остроградський"

Знаходиться в обігу з 20 серпня 2001 року. Ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена 200-річчю з дня народження видатного українського вченого-математика, академіка п'яти академій (Паризької, С.-Петербурзької, Римської, Туринської та Американської) Михайла Васильовича  Остроградського.

Монета виготовлена з нейзильберу, якість виготовлення — звичайна. Діаметр  монети 31,0 мм, вага — 12,8 г, гурт — рифлений, тираж — 30 000 штук. Автори: ескізів  — Микола Кочубей, моделей — Володимир  Атаманчук.

На лицьовому боці монети (аверсі) у центрі зображено потік інтегральних кривих у системі координат, а  також малий Державний Герб України, написи в чотири рядки: УКРАЇНА, 2001, 2, ГРИВНІ та логотип Монетного двору  Національного банку України.

На зворотньому боці монети (реверсі) зображено портрет М. В. Остроградського, ліворуч — інтеграл дробово-раціональної функції (метод інтегрування таких  функцій названий його ім'ям); праворуч — напис у два рядки півколом: 1801-1862, Михайло ОСТРОГРАДСЬКИЙ.

2. Видатні українські фізики Іван Пулюй, Микола Пильчиков.

1. І.Пулюй – український  фізик зі світовим ім’ям 

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1854 року в містечку Гримайлові Тернопільської області в сім’ї землеробів. Закінчивши Тернопільську гімназію, він поступає у 1864 році на теологічний факультет  Віденського університету. Одночасно  відвідує лекції з математики, фізики. Ці науки так захопили його, що по закінченні курсу богослов’я він  замість вигідного сану священика  обирає, всупереч волі батьків, скромне  звання студента філософського факультету Віденського університету. Завершивши в 1872 році навчання, працює деякий час  асистентом експериментальної фізики цього університету, а з 1873 по 1875 роки – асистентом-викладачем кафедри  фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м.Фіуме в Хорватії. Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб в університеті вивчати нову галузь науки – електротехніку. У 1877 році Пулюй захищає з відзнакою  дисертацію і дістає ступінь доктора  філософії Страсбурзького університету (спеціалізація з фізики). У 1882 Іван Павлович обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні. Привернувши до себе увагу  винаходами та апаратами, одержує у 1884 році посаду професора експериментальної  та технічної фізики у Німецькій  вищій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію.

Характерною рисою наукової творчості  Пулюя є те, що об’єктом його уваги  завжди були проблеми, які перебували на передньому краї фізичної науки  та технічного прогресу і молекулярна  фізика (70-ті роки), катодні промені (початок 80-х), електротехніка, властивості  та природа рентгенівських променів. Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Його лампи набагато кращі  від ламп Едісона. Він перший дослідив "холодне світло” (тепер неонове).

Важливе практичне значення мала запропонована  Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільного  трансформатора. Цей винахід Пулюя  запатентували у ряді країн Європи. Окремим епізодом – короткотривалим, проте винятково важливим – у  творчій біографії Пулюя були його дослідження рентгенівських променів (або Х-променів). Зокрема, за винахід  і конструкцію вакуумної лампи  в 1881 році на міжнародній виставці в  Парижі він здобуває срібну медаль. Особливо слід підкреслити, що свою "рентгенівську” трубку він сконструював за 14 років  до відкриття Х-променів Рентгеном.

2. М.Пильчиков 

Поруч з Іваном Пулюєм не можна  не згадати Миколу Пильчикова, бо їх об’єднували і відданість одній  галузі науки – експериментальній  фізиці, і членство в славнозвісному Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка, і спільність долі, і тривкість  патріотичного чуття. Змістом його свідомого життя була наука. Писав  вірші, кохався в музиці й грав на скрипці, добре володів пензлем, але все своє рідкісне винахідницьке  обдарування, талант дослідника віддав творенню нового знання у фізиці та фізичній хімії. Народився вчений 21 травня 1957 року в Полтаві, у родині подвижника українського національно-визвольного  руху та педагога Р.Пильчикова. У 1876 році Микола став студентом фізично-хімічного  відділення Харківського університету, а вже в 1878 році студент-другокурсник Пильчиков винайшов електричний  фонавтограф, на кілька десятиріч випередивши  зарубіжних дослідників, серед них  і Т.Едісона, фонограф якого був  механічним. Пильчиков здійснив чимало важливих досліджень з електрохімії, зокрема розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Від 1894 року М.Пильчиков працює в  Одеському університеті. Тут він  уперше в світі відкриває і  застосовує явище електрофотографування, назване ним фотогальванографією. В Одесі Пильчиков провів багато експериментів із радіозв’язку. Найвидатнішим  його досягненням було винайдення способу  керування різними механізмами  й пристроями по радіо, які він  публічно продемонстрував 5 квітня 1989 року. З цього часу фактично починає  своє життя радіотелемеханіка. У 1899-1901 рр. Микола Пильчиков здійснив перші  в Україні експериментальні й  теоретичні дослідження з радіоактивності  ставши також одним із піонерів створення  нового напряму – ядерної фізики.

У 1902 році Пильчиков очолив кафедру  фізики та фізичну лабораторію технологічного інституту. Саме тут починалися студії з радіофізики, ядерної та кріогенної фізики. Пильчиков мріяв перетворити  лабораторію на фізичний інститут. Одначе тим планам, як і багатьом іншим, не судилося збутися: виснажений напруженою боротьбою за демократизацію інститутського життя у 1905-1907 роках  проти реакціонерів-чорносотенців, Микола Пильчиков 19 травня 1908 року пострілом  у серце обірвав своє життя. Так  прогресивний вчений висловив протест, як писалось в одному некролозі, проти "тьми, крові, шибениць і сваволі  умундированих дикунів”.

3. Іван Горбачевський – учений та український патріот.

Горбачевський Іван Якович  (05. 05. 1854, с. Зарубинці  Збаразького р-ну  Тернопільської  обл. — 24. 05.1942, м. Прага, Чехія) — видатний український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, громадсько-політичний діяч. Професор, багаторічний ректор Українського Вільного університету, перший міністр охорони  здоров’я Австро-Угорщини, постійний  член дворянського сейму. Академік АН УРСР, почесний член Наукового товариства ім. Шевченка.

Навчання в Тернопільській гімназії вплинуло на формування його світогляду. Тут, у таємних товариствах, майбутні українські діячі вчилися бути вірними  ідеалам  свого народу, розуміти його історичне буття. Ще студентом  медичного факультету Віденського  університету І. Горбачевський почав  працювати у Віденському інституті  хімії, а згодом — в Інституті  фізіології.

Уже перші дослідження молодого вченого мали широкий розголос у  науковому світі, і 29-річного І. Горбачевського запросили на професорську посаду в  Карлів університет, що в Празі. Прийнявши  пропозицію, вчений продовжує досліди, розпочаті у Відні. Йому вдалося  одержати метисечову кислоту, створити новий метод синтезу креатину, відкрити фермент коантиоксидазу, одному з перших визначити, що амінокислоти є складовою частиною білків. Учений, автор понад 40 наукових праць, зробив вагомий внесок у розвиток судової  медицини,  своїми науковими  висновками посприявши розв’язанню багатьох медичних і хімічних проблем.

З 1899 р. І. Горбачевський активно  працює над розробкою української  хімічної термінології. Він створив  підручники з лікарської хімії чеською  та українською мовами. За великі наукові  досягнення вченого обрано віце-президентом  Міжнародного лікарського конгресу, членом Королівського чеського товариства наук (згодом — Чеська академія наук). Під час Першої світової війни  професор І. Горбачевський разом  з іншими українськими громадськими діячами, які мешкали у Празі, заснував Комітет допомоги українцям  — біженцям з Галичини, захопленої російськими військами, а також  пораненим воякам та військовим полоненим.

Не раз професор І. Горбачевський  порушував перед австрійським урядом питання про створення у Львові українського університету, але на перепоні  ставали ворожо налаштовані  до  української справи урядові  кола. У 1921 р. українській громадськості  Відня, нарешті, вдалося заснувати  на чужині Український Вільний університет, який того ж року було переведено до Праги. У 1923 р. Горбачевський був  обраний його ректором. Згодом він  організовує у Празі «Українську  громаду» і Музей визвольної боротьби України, в якому розміщувалася  величезна колекція експонатів з  української історії. Академік Іван Горбачевський завжди відчував себе українцем. Його ім’я є символом справжнього  вченого, патріота, який усе своє життя  віддав науці й служінню рідному  народові, ідеалам гуманізму.