Внешняя политика России во времена правления Катерины ІІ

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

 

 

 

 

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ ЗА ПРАВЛІННЯ КАТЕРИНИ ІІ

Курсова робота

 

 

Студентки І курсу

спеціальності «Міжнародні відносини»

Іваноглу Наталії Леонідівни

Науковий керівник:

Агєєва Олена Леонідівна

ст. викладач кафедри

міжнародних відносин

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь—2012

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП …………………………………………………………………..... .......3

РОЗДІЛ 1. БОРОТЬБА РОСІЇ ЗА ВИХОДИ ДО ЧОРНОГО ТА БАЛТІЙСЬКОГО МОРІВ ЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ КАТЕРИНИ ІІ…........6

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА КАТЕРИНИ ІІ ЩОДО ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ, БІЛОРУСЬКИХ ТА РОСІЙСЬКИХ НАРОДІВ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН..………...……………..........18

ВИСНОВКИ …………………………………………..……………………....31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….….…..33   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Зовнішньополітична діяльність "освіченої" імператриці Катерини ІІ супроводжувалася великими успіхами. У результаті двох воєн з Туреччиною (1768-1774 і 1787 -1781 р. р.) весь північний берег Чорного моря, Крим і новоросійські степу відійшли до Росії. Була вирішена і польська проблема - за першими двома розділами Польщі (1773 і 1793 р. р.) з Росією возз'єдналися Правобережна Україна і Східна Білорусь.

Актуальність нашого дослідження обумовлена тим, аналіз зовнішньої політики Катерини ІІ дозволить більш охарактеризувати історичні фактори, які вплинули на зовнішню політику Росії. Інтеграційний підхід до їх вивчення, на наш погляд, має ґрунтуватися не тільки на визначенні форм та напрямків зовнішньої політики цієї держави, але й вивчення особливостей конфліктів між Туреччиною та Річчю Посполитою, але і на дослідженні соціально-політичних процесів, що протікають на їх територіях.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика Росії.

Предметом є зовнішньополітична діяльність Катерини ІІ.

Історіографічну базу за даною проблемою можна класифікувати за проблемним принципом.

Першу групу складають  роботи з всесвітньої історії. У цих роботах окремі розділи присвячені відносинам між Росією та Туреччиною. Це такі автори, як: Д.П. Бутурлин «Картина войн России с Турцией в царствование императрицы Екатерины II и императора Александра I» [4], А.Н. Петров  «Друга турецька війна за царювання імператриці Катерини II» [26], Н. М. Карамзін «Записка о древней и новой России в ее политическом и гражданском отношениях» [17]. У своїй роботі Карамзін пише, що правління Катерини II— це унікальне жіноче правління, яке відрізнялося від попередніх, проведенням цілого ряду важливих реформ в області державного і суспільного життя Росії.

Другу групу складають  дослідження, присвячені загальній історії зовнішньої політики Росії. Детально вивчають розвиток міжнародні відносини даного періоду. До них відносяться такі автори, як: Стегній П. В. «Розділи Польщі і дипломатія Катерини II. 1772, 1793, 1795.» [29], Тарасов А.Е. «Російсько-польські конфлікти в другій половині XVIII ст.» [30]. У цій роботі А. Є. Тарасов освічує проблеми російсько-польських відносин у період правління Катерини ІІ. Борзаковский П. у роботі «Императрица Екатерина Вторая Велика» [3] характеризує тактику правління, особисті якості імператриці, які вплинули на розвиток подій у Російській імперії та на міжнародній арені у ХVIII столітті. У роботі І. Заїчкіна «Російська історія Від Катерини Великої до Олександра II» [12] докладно розповідається про події у Російській імперії у часи правління Катерини ІІ, охарактеризовані соціально-політичні процеси та територіальні зміни у результаті правління імператриці.

 Отже, історіографічна  база для даного дослідження є достатньою.

Мета дослідження – зовнішня політика Росії за правління Катерини ІІ.

У рамках реалізації мети, необхідно вирішити наступні задачі:

• Виявити головні напрями зовнішньої політики Росії другої половини XVIII ст.
• Охарактеризувати важливість виходу Росії до Чорного та Балтійського морів.
• Визначити роль Росії у розділах Речі Посполитої.

Джерелознавча база дослідження складається з документів та договорів, мемуарів в період правління Катерини ІІ.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій та семінарських занять з курсу «Зовнішня політика Росії та СНД».

Структура роботи. Робота складається з 2 розділів:

В розділі 1 «Боротьба Росії за виходи до Чорного та Балтійського морів за часів правління Катерини ІІ» ми розглядаємо російсько-турецькі війни (1768-1174; 1787-1792), російсько-шведську війну ( 1788-1790). Росія отримала Азов, Керч, Велику і малу Кабарду. Російські кораблі могли вільно плавати по турецьких водах; російські піддані отримали право користуватися всіма тими вигодами, якими користувалися в межах Туреччини союзні туркам народи. Російсько-шведська війна 1788-1790 закінчилася підписанням Верельського мирного договору 3 серпня 1790 роки на умовах збереження довоєнних кордонів.

У розділі 2 «Політика Катерини ІІ щодо об’єднання українських, білоруських та російських народів в контексті міжнародних відносин» охарактеризовано те, як Росія бере участь у розділах Речі Посполитої. У першому розділі вона отримала східну частину білоруських земель, у другому та третьому розділі Росія отримала землі Литви, західні райони Білорусії та західна части Волині.

Список джерел та літератури становить 30 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

БОРОТЬБА РОСІЇ  ЗА ВИХОДИ ДО ЧОРНОГО ТА БАЛТІЙСЬКОГО МОРІВ ЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ КАТЕРИНИ ІІ

 

 

 

Росії виходи к морям  важливі тим, що вона отримала свободу  плавання російських судів по Чорному  та Балтійському морям.

До другої половини XVIII століття Османська імперія (Туреччина) втратила колишню могутність. Її економічні ресурси виявилися слабкішими, ніж у Росії, що володіла до того ж сильної сухопутної армією, потужним військово-морським флотом і талановитими воєначальниками.

Тим не менше, і Росія  не була готова до війни. Почалися приготування. Головнокомандуючими двох армій були призначені генерал князь Олександр Михайлович Голіцин і генерал граф Петро Олександрович.

У зв'язку із загостренням російсько-турецьких  відносин всю владу в країні з 1769 року імператриця зосередила в створеній нею Раді при вищому дворі - вищому дорадчому органі, в якому вона неодмінно головувала. Рада в числі 8 чоловік складався з найвизначніших державних діячів - А. А. Вяземського, О. А. Безборобко, П. А. Румянцева, Г. О. Потьомкіна та ін. [ 13, с. 163—174].

15 квітня 1769 російська армія перейшла Дністер з метою не допустити турків до Польщі. А.М. Голіцин не став брати в облогу фортецю Хотин: не вистачало артилерії і продовольства. Молдавія була розграбована турками, а російська армія повернулася на ліву сторону Дністра.

У червні 200-тисячна турецька військо переправилося через Дністер, але генерал-майор Прозоровський відтіснив його. Голіцин знову підійшов до Хотина і оточив його. Турки направили 40 тисяч татар на допомогу фортеці. 22 червня кримський хан напав на російські війська, але відступив з великими втратами. До татарам приєдналися турки, і тепер чисельність війська противника склала більше 100-тисяч осіб, тим не менш, вирішено було знову перейти на лівий берег Дністра. 6 вересня російські війська завдали нищівного удару по туркам, які залишили Хотин і перейшли до Ясс. А. М. Голіцина відкликали до Санкт-Петербурга. Його місце зайняв П. О. Рум 'янцев, який раніше командував Другої армії, що діяла між Доном і Дніпром.

26 вересня росіяни  захопили Ясси. Молдавія вітала  перемогу військ Румянцева. Бухарест теж був звільнений від турків. У нижній течії Дністра, такого важливого тепер в стратегічному відношенні, в руках турків залишалася сильна фортеця Бендери. 1769 Бендери не були взяті російськими військами, але інші частини великого плану виконувалися, незважаючи на всі труднощі. На Азовському театрі військових дій російські війська зайняли Азов і Таганрог. В Азові почалося будівництво флотилії. Розгорнулися військові дії і в Грузії. Туди Катерина направила генерал-майора Тотлебена [7, c. 232—233].

Оголошення війни Туреччиною Росії справило магічну дію на антиросійські налаштованих поляків, які чекали допомоги від турків і  сподівалися на неї. Розраховував на зміцнення своїх позицій у  Польщі і король Станіслав Август. Польща вичікувала, віддаючи перевагу найсильнішому.

У 1770 р. в Санкт-Петербурзі тлумачили про умови миру, якого  чекали, але турки, ще не остаточно  розбиті в минулому році, не просили світу. Туреччина все ще володіла у своєму розпорядженні потужною армією, флотом і укріпленими фортецями. Найбільш значними були фортеці Журжій та Браїлів. Ще в 1769 р. генерал-поручик фон Штофельн почав готуватися до взяття Браїлова. Турки спробували відвоювати у росіян Бухарест, але це їм не вдалося. Фортеця Браїлів встояла під натиском російських військ, а Журжій все-таки впала [15, с. 649—660].

У квітні 1770 П.А. Румянцев виступив на дунайські князівства Молдавію і Валахію. Його військо налічувало 39 тисяч осіб, султанське ж уряд виставив проти Румянцева 200 тисяч осіб. При  впадінні річки Ларга у Прут армію Румянцева зустріло 80-тисячне військо, і 7 липня 1770 відбулася битва. Ворог зазнав поразки, з його боку було вбито більше тисячі чоловік, а в росіян - лише 29 осіб. За цю битву Румянцев був удостоєний ордена Св. Георгія.

Дізнавшись про нечисленності російського війська (17 тисяч чоловік), турецький візир з 150-тиячной армією напав на Румянцева. 21 липня 1770 на берегах річки Кагул у Траянового валу відбулася битва. Турки майже зім'яли російські ряди. Турки бігли до Дунаю, кинувши гармати і весь табір. Втрати убитими у супротивника склали 20 тисяч чоловік, а в росіян – 353 чоловік. Удруге був  узятий Бухарест [1, c. 207—209].

24 червня, на світанку, при вході в Хіоський протоку  російський флот у складі 9 кораблів  зустрівся з турками, які стояли  вздовж Анатолійського берега, поблизу невеликої фортеці Чесма. Перед російським флотом постала потужна турецька армада.

Битва почалася о 11 годині ранку 25 червня 1770 і тривала майже 4 години, але результат не був  ясний. Флагманський корабель «Євстафій», на якому знаходилися адмірал Григорій Спиридов і Федір Орлов, вступив в бій з турецьким адміральським кораблем. Розпочався рукопашний бій. Нарешті турецький корабель загорівся. Палаюча щогла турецького флагмана впала на російський корабель, «Ефстафій» злетів у повітря разом з судном противника. Після цього турецькі кораблі «тікали» в Чесменський бухту.

Перемога коштувала  російському флоту корабля і 628 чоловік, у тому числі 30 офіцерів. 26 червня росіяни кораблі атакували  ворога. На початку другої години від  стрільби з російських кораблів загорілося два кораблі ворога. Завдяки рішучим діям лейтенанта Д. С. Ільїна був підпалений величезний турецький корабель. Полум'я, з якого перекинулося на інші ворожі кораблі. Сгорiло15 кораблів, 6 фрегатів і до 50 дрібних суден ворога. Росіяни встигли взяти у турків у справному стані один корабель і 6 галер. Так закінчився знаменитий Чесменський бій.

Росія думала про мир  з Туреччиною. Але противник мав  інші наміри. Почалася підготовка до третьої компанії [17, с. 44].

Ще в 1770 році лівий берег Дунаю був очищений від ворога. За турками тут залишалося тільки дві фортеці - Журжій і Турно. Проте російські війська не переходили Дунай, а турки, боячись їх, стояли на своїх позиціях. Весь 1771 пройшов у невеликих битвах. Вдало діяло ліве крило російських військ.

В кінці жовтня Перша  армія вже розташувалася на зимових  квартирах. Друга армія за планом повинна була наступати на Крим. 14 червня вона опанувала перекопській лінією, яку захищали 50 тисяч татар  і 7 тисяч турків під начальством  хана Селім-Герея. Хан утік, фортеця Перекоп здалася. Росіяни оволоділи укріпленої лінією майже без втрат. Приступом було взято фортецю Арабат. Місто Козлов (Гезлев, нині Євпаторія) здався без опору. Татари запросили перемир'я. Їм дали термін 5 днів, але вони стали відтягувати час, чекаючи допомоги від Туреччини. І дійсно, турки підійшли до Кафи (нині Феодосія). Але російські війська розкидається ворога і оволоділи містом. Дізнавшись про падіння Кафи, турецькі війська, занурившись на судна, залишили Керч і Єнікале. Татари знову заговорили про світ. Катерина залишилася задоволена діями Другої армії.

У Криму була вкрита неволі чимало російських людей. У короткий час з полону було звільнено  понад  10 тисяч осіб.

В кінці 1772 з Туреччиною в Бухаресті тривали переговори про перемир'я, але турки не йшли ні на які поступки, вимагаючи повернути їм Керч і Єнікале, при цьому, погоджуючись віддати Росії Азов і Таганрог. Але й Росія не поступалася. Переговори остаточно зайшли в глухий кут. Тоді Катерина дала вказівки фельдмаршалу Румянцеву «примусити у ворога силою зброї те, чого досі не могли переговори досягти, і для того з армією чи частиною її, перейшовши Дунай,  атакувати візира і головну його армію [5, c. 284].

У квітні 1773 почався наступ російських військ. У травні Суворов, переведений з Польщі в Дунайську армію, блискуче почав тут свою діяльність, опанувавши Туртукаем. Генерал Вейсман 27 травня напав при Кароке на турків і розбив 12-тисячний загін. Потім Вейсман і Потьомкін оточили турків. Ті, покидавши зброю, кинулися тікати. Шлях для основних сил російської армії був відкритий. 11 липня Румянцев переправився через Дунай і розгромив турків на річці Галиця. Росіяни розбили табір у Сілістрії. До цієї фортеці на допомогу поспішав Нуман-паша, але 22 червня генерал Вейсман зустрів його при Кучук-Кайнарджи (Кючюк-Кайнарджи). Турки знову були побиті, втративши 5 тисяч убитими. Росіяни теж заплатили за це дорого: був убитий знаменитий генерал Вейсман.