Внешняя политика стран в межвоенный период

У роки світової економічної кризи за час президентства  Г. Гувера загострилась боротьба між  США та Англією за Латинську Америку. Позиції американського капіталу там  явно ослабли.

США брали  участь у роботі міжнародних конференцій. Найбільш продуктивною для них була конференція по морських озброєннях (Лондон, 1930 р.). США настояли на тому, щоб на випадок війни забезпечувалась  “свобода морів” для здійснення торгівлі в повному обсязі. Домоглися США  і рівності в морських озброєннях з Англією.

Участь  у роботі Женевської конференції  по роззброєнню (1932 р.) не була продуктивною. Мабуть, тема переговорів їх не влаштовувала, адже їх воєнний бюджет зріс на 27%. Єдине, на що вони були готові піти, так це на обмеження виробництва танків і артилерії, але були проти обмеження  морських озброєнь.

З приходом до влади Ф.Рузвельта були дещо змінені  акценти в американській зовнішній  політиці. В її основу було покладено  нейтралітет і добросусідство. Економічна криза змусила Ф.Рузвельта більше уваги приділяти внутрішнім проблемам. До того ж ізоляціоністи були проти  союзів з європейськими державами. Це надавало американській зовнішній  політиці більшої стриманості і  мало ініціативності.

Новим елементом  зовнішньої політики США був курс на нормалізацію відносин з СРСР. Великі промисловці 23 червня 1933 р. на з’їзді асоціації  кредиторів висловилися за встановлення нормальних відносин між США і  СРСР і розширення торгівлі. Таку ж  позицію займав виконавчий комітет  торгової палати усіх штатів. До цієї позиції  приєднувались письменники, робітники, фермери.

Формальним  приводом для невизнання Сполученими  Штатами Америки Радянського  Союзу було звинувачення у пропаганді проти імперіалізму. Економічні відносини  на рівні американських приватних  осіб і державних установ СРСР мали місце. За 2 роки (1923-1925) товарообіг між обома країнами зріс у 4 рази. Кредитно торгівельні операції здійснювали  приватні банки США.В 1928 р. Дженерал електрик підписала договір з  СРСР на поставки електрообладнання  на 25 млн. доларів. Автомобільна компанія Форд підписала угоду з Горьковським автозаводом на поставку йому обладнання. У 1928 р. до 20% експорту тракторів США  направлялися в Радянський Союз.

У жовтні 1933 р. президент США Ф. Рузвельт звернувся  з пропозицією до уряду СРСР почати переговори про встановлення нормальних дипломатичних відносин між обома  країнами. 16 листопада 1933 р. між США  і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, що мало, безперечно, позитивне  значення. 24 листопада 1933 р. у приміщенні американо-радянської торгової палати в Нью-Йорку був влаштований  прийом у міністра закордонних справ  СРСР Литвинова. На прийомі було 2 тис. гостей. Послом СРСР в США був  призначений Троянівський, а послом США в СРСР був призначений  Булліт.

Чому  саме в 1933 р. США пішли на встановлення дипломатичних відносин з СРСР? Торговий оборот США на той час різко  скоротився. Ринок Радянського Союзу  був безмежним для американської  промислової продукції, що вело і  до збільшення зайнятості американських  робітників.

Соціально-економічна ситуація в країнах Латинської Америки  була небезпечною для інтересів  США. Антиамериканські настрої в  багатьох країнах континенту могли  вийти із-під контролю. До того ж  за роки економічної кризи значно послабились позиції США в  країнах Латинської Америки. Саме за таких умов у грудні 1937 р. уряд США  відмовився від політики “великого  кийка” і проголосив курс на політику “доброго сусіда”, яка повинна була загальмувати небажані для США процеси  в країнах Латинської Америки. Так, це була відмова від воєнної інтервенції  в латиноамериканські країни. Американські окупаційні війська були виведені з  Нікарагуа і Гаїті. Все це зовсім не означало про відмову від зміцнення  позицій американського капіталу в  країнах Латинської Америки.

На 1936 р. США уклали 11 торгових договорів  з країнами Латинської Америки. Торгова  експансія США набула величезних масштабів. Все це відбувалось під  прикриттям ідеї панамериканізму, яка  послужила ґрунтом для проведення панамериканських конференцій у 1932 р. в Монтевідео, в 1936 р. – в Буенос-Айресі, в 1938 р. – в Лімі. Мета цих конференцій  полягала в тому, щоб об’єднати  країни Західної півкулі під егідою США. Рішення конференцій (пом’якшення  митних правил, про запобігання конфліктів та ін.) позитивно вплинули на зміцнення  політичних і економічних позицій  США в Латинській Америці.

Друга половина 30-х років – це час підготовки провідними державами світу до нової  війни. США вирішили, не послаблюючи  зусиль по нарощуванню своїх озброєнь, заявити про свій нейтралітет. Вперше це зробив Конгрес у серпні 1935 р. Закон про нейтралітет забороняв  експорт зброї воюючим сторонам, означав відмову від колективних  дій проти агресора.

Вперше  США використали закон про  нейтралітет під час італо-ефіопської війни в 1935 р., а потім і громадянської  війни в Іспанії у 1936-1939 рр. У  першому випадку вони співпрацювали  з Італією, розширили торгівлю нестратегічними  матеріалами. У другому випадку  вони співпрацювали з Франко. Спільним для обох випадків було те, що жертви агресії були позбавлені будь-якої можливості отримання підтримки  з боку США. Лише громадські організації  та окремі особи виступили на підтримку  Ефіопії і республіканської Іспанії. Вони надсилали жертвам агресії  медикаменти, тисячі американських  добровольців воювали в інтербригадах  на боці республіканців Іспанії.

Події в  Європі, пов’язані з захопленням  Німеччиною Австрії і Мюнхенською  угодою, вимагали від уряду США  визначитись щодо Німеччини. Однак  цього упродовж 1938 р. не відбулось. Лише громадські організації протестували проти агресивних дій Німеччини, проводили демонстрації солідарності з Чехословаччиною в Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та ін. містах.

У 1939 р. Конгрес  США обговорював питання про  можливість союзу з Англією і  Францією і прийшов до висновку, що оборона США – це і оборона  Європи, що незалежність Латинської Америки  – це і незалежність США.

У лютому 1939 р. Ф. Рузвельт на нараді з членами  сенатської комісії по воєнних справах  заявив, що нова світова війна швидко насувається; Німеччина прагне встановити своє панування в Європі, і це дасть її можливість проводити тоді боротьбу за світове панування, що створить загрозу інтересам США. У березні 1939 р. Ф. Рузвельт запропонував Конгресу переглянути закон про нейтралітет. Однак Конгрес не підтримав свого  президента.

Разом з  тим, розвиток воєнної промисловості  США здійснювався такими темпами, що вона “могла витримати будь-яку  тривалу війну”. Додатковими воєнно-технічними засобами в цьому відношенні служив “План промислової мобілізації” на випадок надзвичайних обставин (1938 р.) і “Акт про стратегічні сировинні  матеріали” (1939 р.) США суттєво збільшили  витрати на зміцнення ВМФ (додатково 1 млрд. доларів). Було вжито заходів  щодо укріплення стратегічних островів у Тихому океані, Панамського каналу.

Політична стратегія США базувалась на принципі створення можливості Сполученим Штатам залишатися поза війною і збагатитися  на поставках озброєнь, якщо війна  почнеться.

Ф. Рузвельт очолював ту групу американських  політиків, яка вважала, що ізоляціоністи (Гувер, Тафт, Херст та ін.) приведуть  до послаблення позицій США, до втрати союзників, ринків. До того ж не можна  було і надалі не враховувати загрози  німецького фашизму і японського мілітаризму.

Дізнавшись  про Пакт Молотова-Ріббентропа, Ф. Рузвельт поставив ряд запитань, відповіді  на які на той час, схоже у нього  не було: СРСР хоче виграти час; СРСР ображений за Мюнхен; СРСР йде на союз з “Віссю”?

Таким чином, США явно не використали свої можливості світового лідера для попередження Другої світової війни. Це дорого обійдеться народам світу. США будуть змушені  зайняти більш активну позицію  щодо агресивних держав тогочасного  світу.