Гетьманство П.Тетері

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет імені  Т.Г. Шевченка

Інститут історії,етнології  та правознавства імені О.М. Лазаревського

 

 

 

                                                                     Кафедра історії та археології України

 

 

 

 

Гетьманство П.Тетері

Курсова робота студента 25 групи

Мойсієнка Артема Анатолійовича

 

 

 

 

                                                                                                    Науковий керівник

                                                                                    кандидат істор. наук, доцент

                                                                                                          Петреченко І.Є.

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів-2012

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Шлях до гетьманської булави……………………………………… 6

Розділ 2. Гетьманство  П.Тетері

                2.1. Внутрішня політика……………………………………………..17

                2.2. Боротьба за воз’єднання  українських земель…………………23

Розділ 3. Останні роки життя…………………………………………………..33

Висновки………………………………………………………………………...37

Список використаних джерел та літератури………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Правобережному гетьманові П.Тетері в радянській історіографії приділялось вельми мало уваги. Більшість істориків радянського періоду вважали П.Тетерю – гетьманом пропольським, той що ревно служив Яну Казимиру і який своїми політичними діями поруйнував, і так хитку політичну, економічну і соціальну ситуацію на території Гетьманщини, яку в українській періодизації називають добою Руїни. На даному ж етапі розвитку історичних досліджень українські історики схильні до інших висновків, що до постаті П.Тетері, і що до його впливу на розвиток подій в тогочасній Україні. По-перше вважається, що П.Тетеря, був аж ніяк не пропольським гетьманом, який звів всі заслуги попередніх гетьманів нанівець, співпрацюючи з Річчю Посполитою, навпаки ця співпраця була конче необхідна, за для того щоб об’єднати розбурхану Україну, яка розділилася на Лівобережне та Правобережне Гетьманства. По-друге не можна покладати усю провину на П.Тетерю, за все що коїлося в той час на українських землях. Тому на даному етапі постать П.Тетері потребує неабиякої уваги істориків, а робота здійснена у вивчені його діяльності та гетьманування потребує нагального аналізу та систематизації, с подальшим всебічним і об’єктивним висвітленням  особи гетьмана. Це зумовлює актуальність цього дослідження.

Історіографія та характеристика джерельної бази. Слід зазначити, що діяльність П. Тетері на посаді гетьмана й сьогодні неоднозначно оцінюється як вітчизняними, так і зарубіжними істориками різних поколінь. Відправна точка для багаторічної дискусії представників багатьох історичних шкіл і напрямів лежить у таких, начебто контраверсійних, проблемних площинах: з одного боку П.Тетеря був « вірним васалом польського короля, пропольським гетьманом і т.і. », з іншого – « визначним державним діячем України, хитромудрим політиком» тощо. Першої точки зору дотримувалися такі історики, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, В. Липин-ський, І. Крип’якевич, В. Гарасимчук, З. Вуйцик, В. Горобець, Т. Яковлева, другу позицію відстоювали Е. Юрков, Я. Дашкевич, В. Смолій, В. Степанков, В. Газін. На нашу думку, обидві точки зору мають право на існування.

При написанні курсової роботи нами, використані наративні  джерела, а саме  козацькі літописи Г. Греб’янки та С. Величка, персоналії, монографії, статті й інша література.

Та попри все це, життя й нелегка доля П. Тетері й досі очікує на пильну і палку  увагу з боку дослідників, які  б зрештою дали лад у вирі всього того фактажу та пліток, що до його особи.

Об’єкт і  предмет дослідження. Об’єктом вивчення у даній роботі виступає гетьман Правобережної України Павло Тетеря ( Моржковський ). Предметом дослідження є життєвий шлях, військово-політична, соціально-економічна діяльність гетьмана.

Хронологія. Хронологічно дослідження охоплює, роки життя П. Тетері 1620-1671рр., особливо зосереджуючись на роках гетьманування П. Тетері 1663-1665рр..

Мета роботи. Основна мета роботи дослідити діяльність П.Тетері на посаді гетьмана Правобережної України.

Для досягнення поставленої  мети слід вирішити такі дослідницькі завдання:

• визначити основні етапи життєвого шляху П. Тетері;
• визначити чинники, що сприяли приходу П. Тетері до        влади;
• схарактеризувати внутрішню та зовнішню політику П. Те-тері, його боротьбу за об’єднання українських земель;
• оцінити значення П.Тетері в історії української козацької держави.

 

Структура роботи. Структурно робота включає: вступ, три розділи, висновки, список джерел та літератури.

Перший розділ присвячений  життєвому шляху П. Тетері, від народжен-ня до обрання його гетьманом.

Другий розділ присвячений  безпосередньо гетьмануванню П. Тетері з 1663 р. по 1665 р.. У цьому розділі описуються основні напрямки та особли-вості, як внутрішньої, так і зовнішньої політики гетьмана і зхарактери-зовуються його спроби, як дипломатично, так і “ вогнем та мечем ” домог-тися об’єднання України під своєю владою.

Третій розділ присвячений  останнім рокам життя П. Тетері, після закінчення гетьманства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Шлях до гетьманської булави

« Серед гетьманів обох берегів Дніпра після Б.Хмельницького немає другого володаря булави, кому історіографія віддала б так мало уваги й до якого ставилася б з такою упередженістю, ба навіть погордою та злобою, як до Павла Тетері » [15, C. 253].

З такої влучної фрази  Я.Дашкевича, я хотів би розпочати  розповідь про шлях Павла Тетері до гетьманської булави, який не був напрочуд легким, та зрештою, мабуть, це і не дивно. Змістовного нарису про П.Тетерю не складено й досі. Прожиття П.Тетері до 1948 р. відомо мало. Рік і місце народження також точно не встановлені. Більшість істориків сходяться на думці Я. Дашкевича, « він народився десь у 1620-1622 рр. у сім’ї шляхтича в Овручинyі чи Переяславщині » [16, C. 94]. Не виключено, що його хрещеним батьком був Б.Хмельницький. Мав двох братів – рідного Юрія і зведеного Шурла, двох сестер, які повиходили заміж за українських шляхтичів.

За народження отримав  шляхетське прізвище та козацьке прізвисько, яке по життєво закріпилося за ним – Павло Іванович Моржковський – Тетеря. Як вважають історики, рід  Моржковських або принагідний до гербу «Сьлєповрон», або ж до родового гербу, який використовував сам П. Тетеря у своїй печатці – герб «Радван».

Що ж до прізвиська Тетеря, то на мою думку, найкраще його трактує Яворницький Д.І. у своїй праці «Тетеря» – кашоподібна страва з вареного пшона з доданням кислого житнього тіста, поширена страва серед запорозьких козаків [14, C. 183], звідси слідує, що скоріш за все, це прізвись-ко суто козацьке.

П. Тетеря отримав гарну освіту у мінській уніатській школі, що не було дивно для тогочасних українських шляхтичів, адже навіть Б. Хмельницький вчився у польських єзуїтів. Вільно володів польською та латинською мовами, був вправним в ораторському мистецтві, що безсумнівно зіграє значну роль у його майбутньому злеті за Б. Хмельницького та при польському дворі.

Двічі одружувався: першою дружиною була сестра І. Виговського, яка померла у 1657 р., а другою (з 1663 р.) – донька Б. Хмельницького Олена.

Наприкінці 30-х рр. перебував  серед придворних польського магната  Миколи Прожмовського, котрий 1658 р. став канцлером Польського королівства. Очевидно, саме за посередництва останнього П. Тетеря набли-зився до Яна ІІ Казимира.

У другій половині 40-х  рр. П. Тетеря  обійняв посаду підписка у Луцькій гродській канцелярії (суді), де писарем працював майбутній видатний польський дипломат С.К. Баневський. 1647 р. став регентом канце-лярії гродського суду у Володимирі.

Брак джерел не дає  можливості сказати щось певне про  політичні погляди П. Тетері в  цей період. Проте чітко відомо, що коли 1648 р. в Україні спалахнула Національна революція, то він, на відміну від більшості українських шляхтичів, котрі стали на бік Польщі, приєднався до визвольного руху, і цей вибір П. Тетері, як найкраще характеризують слова Я. Дашкевича « щоб не писали, мовили, думали про Тетерю на підставі його дальшого життєвого шляху, але вибрав він повсталий український народ » [15, C. 257].

П. Тетеря був справжнім  здобутком для повстанців – добрий, освітче-ний, гарний оратор, енергійний та впевнений  у собі. Усі ці риси дозволили П. Тетері досягти найвищих посад у козацькій державі.

Спочатку він служив рядовим козаком, та здібності давали про себе знати, і в період з 1648-1657 рр. П. Тетеря стає козацьким старшиною, скоріш за все Переяславського полку. 1649 р. – П. Тетеря згадується, як писар Переяславського полку, у тому ж таки 1649 р. очолив посольство до Трансільванського князя Д’єрда ІІ Ракоці. П. Тетеря постійно був причетний до дипломатичних зносин у валасько-молдавсько-трансільванському регіоні, це свідчить про дійсно потужні дипломатичні здібності П. Тетері, які були помічені ніким-іншим, як самим Б. Хмельницьким, який з цього часу тісно співпрацює з П. Тетерею.

Слід згадати й про  те що, починаючи з перших дипломатичних  посольств, П. Тетеря проявив свою схильність до подвійної гри у міжнародних  стосунках, яка проявиться у майбутньому, в його, вже гетьманській політиці.

У 1651 р. П. Тетеря приймав  участь у поході укр. – кримських  військ до Кам’янця-Подільського та в його облозі.

У 1653-1658 рр. П. Тетеря обіймає  уряд переяславського полковника, він  стає другим після І. Виговського, найближчим соратником Б. Хмельниць-кого.

Протягом 50-х рр. ХVІІ ст.. полковник П. Тетеря брав участь у всіх міждержавних переговорах, що відбувалися в Чигирині, виїжджав з диплома-тичними місіями до Польщі, Росії, Молдавії, Трансільванії.

Можна стверджувати, що з літа 1653 р. роль П. Тетері у політичному житті  країни зростає надзвичайно швидко. Належним чином оцінивши здібності П. Тетері, володар Української держави все частіше довіряв полковникові виконання складних завдань. І навряд чи випадково 31 грудня 1653 р. саме він зустрів царського посла Василя Бутурліна, який прибув у Переяслав для переговорів. В історію ця подія увійшла під назвою Переяс-лавська рада. Саме П. Тетеря проводив Переяславську раду 18 січня 1654 р.

Того ж самого 1654 р. П. Тетеря з делегацію відправився у Москву за наказом гетьмана, за для підписання остаточної версії договору, які в історії отримали назву « Березневих статей 1654 р. ». За попередньою домовленістю, на прийомі у царя Олексія Михайловича П. Тетеря приймав присягу на вірність цареві, просить щоб до тексту договору були внесені нові грамоти, а саме « вільностям їх, і правам і маєтностям бути по старому, для того щоб усякому полковникові було що показати, приїхавши до свого полку » [16, C. 95]. Правда і про себе П. Тетеря не забув, випросивши таємно у царя грамоту на володіння Смілою, яку використає лише після смерті Б. Хмельницького, побоюючись підозр збоку старшин та козацтва.

В серпні 1654 р. Б. Хмельницький поклав на П. Тетерю складну місію – вести переговори з ногайськими мурзами, щоб схилити Ногайську Орду до співробітництва з Україною.

Переяславський полковник перебував  біля гетьмана і в надзвичайно  складній обстановці кінця 1654 – поч.1655 рр., коли українська армія вела запеклі бої з польськими та кримськими військами. Зокрема, разом зі своїм полком на початку лютого бився з ворогом у знаменитій Охматівській битві.

Влітку 1655 р. в складі української  армії разом з росіянами П. Тетеря здійснив похід до Кам’янця – Подільського, а звідти у вересні до Львова.

Під час облоги Львова брав участь у переговорах Б. Хмельницького  з польською стороною, що до викупу міста, переговори завершилися вдало  для української сторони і  місто було викуплено у поляків. Під час повернення на терени козацької України взяв участь у запеклих боях з татарами 14 листо-пада 1655 р. під Заложцями та 20 листопада під Озерною.

У наступні роки становище П. Тетері серед козацької еліти зміцнюється, відбувається його подальше зближення  з І. Виговським.

На початку 1657 р. П. Тетеря втягується в потаємну від гетьмана дипломатичну гру генерального писаря, спрямовану на пошук порозуміння з Річчю Посполитою. Польська сторона обіцяла П. Тетері вельми велику вдячність, якщо він схилятиме Б. Хмельницького і І. Виговського до підпи-сання угоди з Польщею. Можна з вельми значною долею впевненості сказати, що стосунки, які налагодив К. Беневський з П. Тетерею, заклали ту першу цеглину у переговорах 1658 р. та укладені Гадяцької угоди.

20 липня 1657 р. П. Тетеря відбув  до Москви на чолі посольства, щоб добитися затвердження Ю. Хмельницького спадкоємцем булави та з ряду інших міжнародних питань.

Коли помирав Великий гетьман (6 серпня 1657 р.) П. Тетеря все ще знаходився при дворі царя, але зі смертю Богдана він аж ніяк не прагнув  його зрадити. Навпаки – підтримав останню волю гетьмана і виступив за наслідування булави саме Юрієм Хмельницьким, та водночас не забував і про себе згадуючи, що нібито Б. Хмельницький називав декілька кандидатур на гетьманство, а саме « про генерального писаря І. Виговського, генераль-ного суддю А. Ждановича, полтавського полковника М. Пушкаря і про переяславського – П. Тетерю » [15, C. 260].

Допоки П. Тетеря був у Москві з посольством, в Україні справи розви-валися дуже швидко, 24 серпня 1657 р. – гетьманом стає І. Виговський. Повернувшись з Москви, П. Тетеря активно включається у вир політичних подій. Він підтримує нового гетьмана І. Виговського, що яскраво проявилося на Корсунській раді, а саме П. Тетеря підтримує І. Виговського у зміні вектору зовнішньої політики з Москви на Річ Посполиту. З часом його стосунки з гетьманом погіршуються через те, що після смерті його дружини (сестри І. Виговського) маєтності П. Тетері не дісталися.