Голодомор 1932-1933 років

 

 Міліціонер:

 

 — Ти, куркульська морда,  ще й вижити хочеш? Здихай! Здихай  разом зі своїм куркульським  виводком... Геть з очей, експлуататоре  трудового народу!

 

 До станції підійшов товарняк.

 

 — Це мій поїзд,— уже  плакав чоловік.— Я мушу їхати.  Може, порятую своїх діток... Віддайте, товаришу міліціонер, кукурудзу.  Віддайте...

 

 Який я тобі товариш, куркульська  мордо!

Чоловік упав на коліна:

 

 Миленький... товаришу... Богом прошу...

 

 Мовчати! Відійди! Кому сказано!

Поїзд рушив.

 

 Чоловік на мить озирнувся  і, стоячи на колінах, склавши  долоні до купи перед собою,  хрипом прохрипів:

 

 — Будь же ти тричі проклятий,  іроде, і Богом, і людьми! —  Він раптом підхопився з колін  на ноги і кинувся під рейки. Це побачив машиніст і почав гальмувати поїзд. Увсібіч цівкнула кров.

І ніхто навіть ойкнути й крикнути не встиг. Люди мовчки дивилися на розчавлене надвоє тіло. Голова чоловіка була навбік відкинута, а на блі­дому, аж синьому, обличчі виділялися широко витріщені ще живі очі.

 

 Поїзд зупинився, і якісь  два чоловіки у формі залізничників  підняли перерізаного з колії,  поклали на перон. Всі перевели  погляд на осоружного міліціонера.  Міліціонер сердито сказав:

 

 — Від смерті цієї куркульської  морди збитку не буде...

 

 Раптом до нього підійшов  якийсь чоловік, простоволосий,  у пропилючених чорних штанях  і брудній сорочці.

 

 — Це кому збитку не  буде? Вам?—гнівно спитав. Витягнув  з кишені штанів револьвер  і вистрілив двічі в міліціонера.

 

 А поїзд тим часом рушив. Чоловік круто повернувся, підбіг до поїзда, який набрав швидкості, скочив на приступку вагона. І... був такий.

 

 І доблукала я до великого  міста, І було Перше травня. Мітинг. Кричать усі, щоб жив  у віках великий батько Сталін, а неподалік крита машина  підбирає трупи. І бездомних ловили. Впіймали й мене. І повезли хвостики від цукрових буряків збирати. А невдовзі висадили мене. Ішли ми повз якийсь хлів, а в ньому душ п'ять мертвих було. Увечері увійшла до якоїсь хати переночувати, а там мама мертва на долівці лежить, а дитина повзає по ній і так: «Е-е-е...»—їсти просить.

^ СЕСТРИ СЕСТРУ ЗАРІЗАЛИ Й  З'ЇЛИ

 

 І стояла серед степу голого  хатка, а в ній жили три  сестри — Софія, Галька і  Параска. А пололи ми грядку. Аж чуємо крик. Тато наш осторонь  були і подумали, що, може, на нас напали: балачки прокотилися, що сестри ті ловлять дітей і ріжуть. Прибігли — на місці ми, полемо. Біжать далі тато, а в житі крик: дві сестри залигали третю сестру мотузкою, і ніж у роті стремить... «Вона нас хотіла зарізати,— пояснювали сестри криком кричучи, ніби звірі, в яких намагалися здобич відняти,— а ми їй це зробили...»

 

 Бігала і я дивитися.

 

 І що ж?

 

 Сестри трупа потягли вірьовкою  додому. Невдовзі дим ішов з  димаря: Софія і Параска варили  Гальчине м'ясо, щоб самим не  вмерти...

^ Вшанування пам'яті жертв

 Офіційні події та заходи, присвячені Голодомору

 

 У 1988 році Конгрес США,  а у 1989 р. Міжнародна комісія  юристів офіційно визнали голодомор  1932-33 рр. актом геноциду проти  української нації.

 

15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду.

 

 На вересень 2003 р. офіційні  документи з приводу голодомору  ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія).

 

 Міжнародна конференція  з нагоди 70-ї річниці Голодомору, організована Інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца (Італія) 16—18 жовтня 2003 року. За результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932—1933 років» (вийшла італійською мовою).

 

 У листопаді 2003 року угорський  парламент одноголосно прийняв  постанову, яка визнає голодомор  1932—1933 років актом геноциду проти  українського народу.

 

 Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти  людства розглядалася на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН — з нагоди 70-х роковин подій (10 листопада 2003 р.).

 

 В кінці листопада 2003 р.  в Парижі проведено дні пам'яті  жертв голодомору.

 

3 липня 2008 Парламентська Асамблея  Організації з безпеки й співробітництва  в Європі (ПА ОБСЄ) прийняла резолюцію щодо Голодомору в Україні. Резолюція "рішуче пропонує всім парламентаріям вжити заходів для визнання факту Голодомору в Україні".

^  Меморіальні споруди, музеї 

 

 

 

 Пам'ятник (обеліск) жертвам  Голодомору у Києві (Михайлівська пл., зліва від входу до відтвореного Михайлівського собору).

 

 Пам'ятник жертвам Голодомору  у м. Едмонтон (Канада, провінція  Альберта), 1983 р. Перший в світі  пам'ятник жертвам Голодомору.

 

 Пам'ятник жертвам Голодомору  у м. Калґарі (Канада, провінція Альберта), 1999 р.

 

 Пам'ятник жертвам Голодомору  у м. Вінніпеґ (Канада, провінція  Манітоба), 1984 р.

 

 Меморіальний курган біля  м. Лубни (недалеко від Мгарського  монастря).

 

 Меморіальний  хрест на сільському цвинтарі  у с. Литвяки, (Лубенський район  , Полтавська область).

 

 Меморіальний  хрест у м. Харків, перший в  Україні, встановлено 4 жовтня 1989 р.

 

 Меморіальний  хрест у м. Миколаїв.

 

 Меморіальний  хрест у м. Коломия (недалеко  від церкви Благовіщення).

 

 Меморіальний  хрест у м. Дніпропетровськ  (встановлено 2005р.).

 

 Меморіальний  тризуб Українського православного  собору св. Володимира у м. Парма,  Огайо (передмістя м. Клівленду).

Висновки

 

 Голод  не був наслідком посухи чи  неврожаю, а став результатом  цілеспрямованої політики комуністичного  режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям.

 

 Такі  дії влади є злочином і відповідають  визначенню геноциду в Конвенції ООН  від 9 грудня 1948 року.

 

 На цій  основі 28 листопада 2006 р. Верховна  Рада України за ініціативою  Президента України Віктора Ющенка  прийняла Закон "Про Голодомор  1932―1933 років в Україні", яким  Голодомор визнано геноцидом  Українського народу.

 

Журнал "Слово  і час", 1993, №10 с. 68-71.

 

Крип'якевич І. Історія України. - Львів: "Фенікс", 1991.

 

Кульчицький С., Курно сов Ю., Коваль М. Історія  України: Пробний підручник для 10-11 класів. - Частина 1. - Київ: "Освіта", 1993.

 

Роберт  Конквест, "Жнива скорботи", Київ, "Либідь", 1993 р.

 

Субтельний  О. Україна: історія. - Київ: "Либідь", 1991.