Готичний стиль

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під  її егідою феодально-церковної основи, зберігалась в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалось переважно культовим по значенню і релігійним по тематиці У воно було співрідненим з вічністю, з “вищими” ірраціональними силами. 
Для готики характерний символіко-алегоричний тип роздуму і умовної мови. Від романського стилю готика успадкувала вищість архітектури в системі мистецтв і традиційні типи культур, будівель. 
Розвиток готичного мистецтва відображало і чіткі зміни в скульптурі середньовічного суспільства. 
У ХІV столітті бурхливий розвиток Європейських міст стимулював демократизацію готики її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовуватись навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникнення численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує такими поняттями “Англійська, французька та німецька готика”. Слід врахувати ,що протягом подальшої історії ставлення до готики було неоднозначне. Нове сприйняття готики пов’язане з ідеологією німецького і французького романтизму,які начебто знову “відкрили” цей стиль. 
Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у ХІХ столітті появою неоготичних тенденцій в мистецтві деяких країн Європи. 
1.1 Зародження та розвиток готичної архітектури 
Романське мистецтво в своєму поступовому розвитку підготовило зародження готичної архітектури, архітектури високої майстерності і величезних старань. 
Епоха,що народила готичне мистецтво, була часом,коли формувались основи сучасних Європейських держав, і складались нові форми суспільного виробництва. Скована церковними догматами та свідомістю людей, і стала пробиватися до пізнання реального світу. Багатообразного і глибше стали пізнавальні інтереси, створились і більш тісні економічні відносини міжнародними. 
Розрізнені і ворогуючі один з одним феодальні володіння на території Франції стали завдяки підйому товарного виробництва, а також швидкому розвитку міст, що з часом перетворюєтьсь її в державу. В Італії розвиток ремесла і торгівлі привело до розквіту передових областей та міст, а також до політичної незалежності. 
Хрестові походи на Схід не тільки збільшили кількість торгових звязків, а й накопичували багатство,а також розширяли світобачення людей Західної Європи знайомили їх з розвитком передової арабської науки, а через неї з античними філософами. Місто ставало найважливішим економічним,політичним і культурним центром. Христовий похід став господарем і в області архітектури, даючи велике замовлення і частково регулюючи приватне будівництво. 
Перехід від романської архітектури до готичної відбувався в Німеччині набагато повільніше ніж у Франції і Англії, де в умовах розвинутого феодалізму почали складатися централізовані монархії, Німеччині в силу особливих історичних умов політична роздробленість все збільшувалась і збільшувалась. 
Початок готичної архітектури в Німеччині починається з половини ХІІІ століття. Однак не зважаючи на вплив знань Французьких майстрів готична архітектура в Німеччині виробила незалежний розвиток і місцеві особливості. Ці особливості перш за все,засновуються на своєрідних типах будівель, обумовлених соціально-економічними умовами життя суспільства, а також особливостями місцевих будівельних матеріалів і національними традиціями. Велике значення і більш широке,чим в інших країнах, застосування в архітектурі Німеччини фахверкової системи конструкцій, а також розповсюдження в деяких регіонах країни, так званої цегляної готики,що створила нові конструкційні і художні прийоми. 
Тому варто сказати, що готична архітектура багато чим завдячує тісним відносинам між країнами. Тому готична архітектура Європи розвивалась досить помітно і досягла свого апогею у середині ХІІІ століття. 
1.2 Інструменти будівництва готичних архітекторів 
В епоху готики функції головного майстра, поставленого на чолі будівлі полягали в побудуванні конструкцій та видачі шаблонів для архітектурних креслень.

Будівник-архітектор вже виділився  із середовища ремісників. Готичні  будівники,використовували геометричні  побудови, спираючись в першу чергу  на досвід і практику. Спостереження,перевірка на практиці,обчислення і приблизна формульна система спостережень і висновків і є їх творчий метод. 
Головними будівничими інструментами архітекторів і каменярів готичного періоду стали У 
· Великий циркуль. 
· Кутник. 
· Циркуль. 
· Відвіс. 
· Лінійки. 
· Зубчастий молоток. 
· Молоток і зубило. 
· Англійський молоток. 
· Скребок. 
· Французький молоток. 
Саме цими інструментами, та працелюбивими руками будівників, будувались міста, здіймались у синю вись собори. 
1.3 Матеріали і конструкції. 
В масовому будівництві, в народному помешканні в період готики основним матеріалом продовжувало слугувати деревом воно використовувалось в фахверкових конструкціях,а також для перекриття. Але всі унікальні пам’ятки періоду готики, що дійшли до наших часів будувалися з каменю, а в деяких областях Північної Німеччини та зрідка Південно-Західній Франції – із цегли. 
Нові конструктивні методи потребували більш кращої обробки каменю. Збільшилось число кам’янотесних інструментів. Для підвищення стійкості конструкцій потрібно було користуватися ретельно отесаними кам’яними блоками однакових розмірів. В масивних частинах будівель вводились ряди великих кам’яних блоків (особливо в фундаментах контрфорсів, веж і т.п.). Використовувалась також заливка свинцем для збільшення стійкості та еластичності. 
Експерименти надзвичайно характерні для готичного будівництва, в процесі розвитку готики, наприклад, декілька разів мінялась форма контрфорсів. Мінялись і форми аркбутанів. Готичні майстри весь час шукали нові прийоми, невпинно удосконалювали своє мистецтво. Це один з найголовніших моментів їх будівництва, зробивши їх твори живими,індивідуальними і неповноцінними. 
Готична архітектура знищила масу стін, затвердивши каркасну систему. Пластична визначеність художніх образів, конструктивна чіткість, вчення технічної творчої думки, були визначенні в готичній архітектурі та всій її протиріччя. Цю обставину слід підкреслити, тому що в літературі часто зустрічаються визначення готики, зводячи її специфічні риси до приватних, другорядними ознаками : то до стрілчастої арки, то до нервюрної системи склепінь, то до динамічного «лінійного будівництва» цілого, то до стрімкого вертикалізму, якому надавалось релігійно – міфологічне значення, і т.п. 
Між різноманітними елементами готичних конструкцій існує тісний взаємозв’язок. Для того щоб полегшити стіну, і перемогти її масивність, потрібно було замінити важкі циліндричні склепіння, більш легшою системою схрещених склепінь на нервюрах, що локалізували розпори в деяких місцях. Це давало можливість розвантажити інші частини стін,розширити відстані. Для того щоб принципи розділення раніше навантажених стін на полегшені, а навантажені частини довести до логічного кінця – до каркасної системи, потрібно було збільшити стрілу підйому арок і склепінь, зменшивши таким чином розпори. Це, в свою чергу вело до затвердження вертикального принципу композиції, для зміни загального виду і художнього виду будівлі. Схрещений підйом на нервюрах був тільки засобом, зменшити перехід до нової архітектурної концепції, в основі якої лежали пошуки засобів створення нового вільного простору, полегшення масивної стіни і величезного перекриття. Готичний стиль, таким чином, не був породженням тяжіння до небесної творчої фантазії будівника, але і не був також механічним наслідком використання технічних новинок. 
 
 
2. Готична архітектура в Франції. Будівництво міст 
Час зародження готичної архітектури в Франції відноситься до початкового періоду складення єдиної Французької національної державності і укріплення королівської влади, що сприяли в своїй боротьбі проти корінних феодалів на міські комуни. Королі Франції почали цю боротьбу, ще в ХІ столітті. Вона збільшилась в ХІІІ ст., коли в склад уже об’єднуваної Франції ввійшли незалежні колись герцогства – Нормандія, Пуату, Мєн, Турень, Лангедок, Прованс.

В 1202 – 1204 рр. Більшість областей, що відійшли під англійську корону, було з’єднано з французьким королівством. Таким чином в XIII ст., Франція стала  обширно державою з швидко розвиваючою  промисловістю і торгівлею, з квітучими містами, особливо північними, що знаходилась ближче до королівського домену. Велику роль в їх рості зіграли Хрестові походи на Схід, яких Франція приймала активну участь. 
Процес перетворення поселень в міста, став найбільш інтенсивним між XII-XV ст., і набуває в цей час особливі риси. Можливою рисою являється створення так званих нових міст, з регулярною сіткою вулиць. Більше 500 міст на карті Франції зберегли в своїх назвах сліди походження від нових міст середньовіччя. 
З ХІІ століття в будівництві нових міст, велику вагу почав набувати політичний фактор: будування міст було для світських і духовних сеньйорів один із методів затвердження своєї величності над даною територією, використовуючи новий пункт для захисту від сусідів. Але головна роль в заснуванні нових міст належала французьким, а також англійським королям, котрі в той час володіли значною територією країни. 
Нові міста, які на Південно-західній території Франції називались бастиліями, більшою частиною зміщені, з початку ХІV століття керувались королівськими чиновниками. 
Одним з найбільш процвітаючих міст, став Париж в порівнянні з іншими містами. Вже в кінці ХІІ століття місто мало близько ста тисяч жителів. В ХІІІ столітті в Парижі нараховувалось більше ста цехових організацій, а до початку ХІV століття – близько трьохсот. В 1190 – 1209 рр., були відновлені міські укріплення; тоді ж Філіп ІІ, побудував собі на правому березі річки Сени палац полювання, котрий став ядром майбутнього Лувра. 
Створення нових міст супроводжувалось укріпленням старих, історично складених міст їх розвитком і перебудовою по спеціальному плану, інколи – переселенням окремих поселень на нові, більш зручні місця, на кінець, створення нових поселень – схованок схожих на мури, що отримали розповсюдження в період столітньої війни. 
Дві основні риси характеризують планування нового міста: розбивання міських територій на прямокутні частини, і виділенням специфічного місця для ринкового майдану. Ці перші регулярні планування результатом двох пошуків. 
Першим містом з регулярним плануванням вважається Мантабан, заснований у 1144р., графом Тулузьким, що перемістив уже існуюче поселення, в більш стратегічний пункт. Розташований на плато, що оточене з трьох сторін річками. Спеціальні місця виділені для церкви та ринкового майдану, на якому знаходилась також міська адміністративна будівля. Це перший штучно створений майдан в Франції. 
Принципи, що лежать в основі середньовічних міст, різні. Інколи це радіально – концентричне планування, центром якого служить церква, або група будинків, інколи міста ростуть вздовж найбільш рухливої вулиці і тоді вісь головних вулиць зазвичай паралельна дорозі, а житлові території розміщуються в 2,3,4,5, рядах по обидві її сторони. Поперечна вулиця в такому випадку грає другорядну роль, а майдан часто вважається розширенням головної дороги. Така схема змінюється залежно від місцевих умов. 
Міський суспільний майдан формувався поступово: два головних центра міського життя – собор і ринок – довгий час не мали спеціально виділеного місця. Ринковий майдан в своїй еволюції проходить декілька етапів, переміщається із свого традиційного місця (на дотику старого і нового поселення, біля входу в монастир, або замок, там, де поселення виникали навколо них ), в середину міста, в його центральну частину. Цей майдан в Франції зазвичай розміщувався окремо від церковної і лише інколи з’єднувався з нею коридорами, частіше всього розташованими по кутках. На ринковій площі розташовувались торгові ряди, або так званий гостинний двір, а також вартова вежа з годинником, міська вага та криниця, або фонтан. Будівлі гостинного двору зазвичай були двох поверхові; перший займали продовольчі ряди найбільш впливових спільнот, на другому зберігалися найцінніші товари і розміщувались муніципальні контори.

В містах де не було гостинного двору ці контори знаходились в вартовій вежі, частіше всього в’язниці знаходились також в ній. 
Важливого зазначення в суспільному житті, набула така культова будівля як Собор. 
Площа середньовічного міста носила замкнутий характер; вузькі вулиці з’єднували її сусідніми, більш ширшими. Частіше всього ці вулички зливались в площу, по її куткам, рідше – по сторонам. Фонтан, або міська криничка, як правило, знаходились біля краю май дана, залишаючи її середину вільною. Характерною рисою середньовічного міста була обмежена перспектива, багатообразність аспектів, що створилися в результаті переломів вулиць та плавних вигинів. 
Варто зазначити, що особливістю середньовічного міста були сильні стіни (мури), що виконували роль захисної споруди в готичний період. 
 
 
2.1 Замково-палацова архітектура 
Будівництво замків продовжувалось у Франції і в епоху готики, але вже мала інший характер, чим в романський період. В умовах розквітаючої централізації країн у феодальних замків не було майбутнього. Набагато більшого значення мав на одному місті з міськими укріпленнями (найранішими їх прийомами є Ег-Морт та Каркассон) великі королівські замки, будівництво яких було на початку ХІІІ століття інтенсивно розвинута Філіпом ІІ Августом. 
У будівництві від цієї лінії розвитку варто розглянути відомий замок Кусі, що показував собою яскравий приклад феодального замку. Побудований в 1225 – 1240 рр., перероблений в кінці ХІV століття., і зруйнований під час першої Світової Війни, замок Кусі відрізнявся незвичними масштабами, і стильністю укріплень. Його колосальний розміри якого (висота 54 м., діаметр 31 м.), залишились не перевершеними, а величезні кутові вежі, що суперничали по величині з королівськими являлись відкритим викликом короні. Розташований на підвищенні на одному з кінців плато, замок господарював над долиною і мав дві огорожі, вони були не концентричні, а примикали одна одну: одна охоплювала нижній двір, що слугував схованкою для жителів сусіднього міста, друга належала власне замку і утворила неправильний чотирикутник, на флангах якого були розташовані круглі вежі. 
Кутові вежі були оточені виступаючою дерев’яною галереєю, що піддержувалась на кам’яних виступах, профіль яких був створений валами. Це нововведення являло собою ніби перехід до кам’яних виступаючих галерей, що отримала розповсюдження вже в ХІV століття. 
Найбільшим середньовічним замком, що був споруджений при Людовіку ІХ, був замок Нажак в Руєрге (1253 р.), розташований на вершині пагорба. Він був перебудований із романського стилю замка, донжон і зовнішнє кільце стін якого увійшли в нову будівлю. Циліндричні вежі замку, що розділяли стіни по всьому периметру (окрім Південно–Східного кута, де розміщувався донжон ), не на багато підіймались над ними. Незвичайна висота стін (26 м, включаючи зубці, з зовні і 17 м, з сторони двору замка), - особливість яка пізніше знайшла продовження в замку Бастилія, в Тарасконі та ін. Лише квадратний донжон, в плані донжон, що примикав до себе циліндричну вежу (висота 38 мю) підіймались над фортецею. Донжон і стіни були удосконалені складною системою військових коридорів і різких внутрішніх сходів, що були перекриті склепіннями. Бійниці висотою в 6,8 м., були розташовані для стріляння у дох рівнях. 
Поступово французький замок міняє свій характер, стаючи лише добре укріпленою резиденцією, яка пізніше перетворилася в світський позаміський замок. Цей перехід ясніше всього прослідковується на королівських замках ХІV століття. Лувр, збудований Філіпом Августом на початку ХІІІ ст., і добудований в ХІV столітті, являв собою дещо нове, як донжон, оточений ровом і захисною стіною. Він слугував одночасно форпостом для міста, і муром, що захищав короля від самого міста, та розважаючим (мисливським) замком. Лувр мав майже квадратний простір з великим циліндричним донжоном по середині. При Карлі V архітектор короля Раймон дю Тампль перетворив Лувр в комфортабельний та пишний палац.

Житлові та господарчі будівлі, що оточували двір, вже втратили захисний характер: вони з’єднувались зовнішніми сходами і мали в порівнянні великі вікна. Довжелезні зали з широкими камінами, вимощені покритими емаллю плитками, мали стелі з відкритими розписними балками і були прекрашені фресками. 
Існуючий у Венсені донжон, Карл V також перетворив в королівську резиденцію. Замок в Пєрфон (1390 – 1420 рр.) поблизу Компєна являє собою комфортабельну резиденцію. Її захистом слугує лише висота, та міцність стін, що не мали ніяких захисних технологій. У вираженні кутових веж замка вже замальовується рух до величного. 
В Франції багато замків знатних людей було зруйновано в результаті війни з місцевими феодалами. Більшість з цих замків, що дійшла до нас пізніше була перебудована, і реставрована. Прекрасним видом укріпленої резиденції, типу переходу від замкового будівництва до палацового, являє собою комплекс папського палацу в Авеньйоні, захищеного стінами та високими вежами. Амсамбель був побудований в період “Авінйонського захоплення ” пап, в основному 1334 – 1352 рр. Він обєддує в собі елементи муру та палацу, а також капелли, прикрашеної живописом, що вражає гармонічністю фарб, світським характером та свободою вираження. 
Королівський палац в Парижі був побудований в ХІV столітті в східній частині острова Сітьє, по сусідству з Сент Шапель. Пізніше вони були перебудовані в палац судочинства, але до нас не дійшов. В ХІV cтолітті в Парижі була збудована площа, що пізніше стала славнозвісною Бастилією з її 8 вежами навколо вузького двору. 
В епоху готики було побудовано багато палаців духовної та світської знаті (палац єпископів в Парижі, Лане, Бовє, Реймсе, Мо, палац герцогів Лотаргинських в Напсі та ін.). 
В великому залі герцогського палацу в Пуатьє (ХІІ – кін. ХІV ст. ) тонкі пізньою готичні деталі торцевої стіни з каміном, що зливаються з стінами. 
Найбільш розкішний пам’ятник палацового будівництва, що відноситься до періоду пізньої готики – Палац судочинства в Руані. Він створений з трьох чергово виставлених частин, що окреслював з трьох сторін прямокутний (спочатку замкнутий ) двір. Цей комплекс часто реставрувався (сходи – нові, симетричність композиції – результат пізніх перебудов ) і його початковий в багато чому змінений. 
 
 
2.2 Будівництво ратуш і житлових будинків 
Будівництво готичних ратуш набуло свого найбільшого розквіту в містах Фландрії. В французьких містах, закони яких були рано втрачені в зв’язку з процесом інтенсивної централізації країни, не дуже багатих через постійну боротьбу за королівську владу, ратуші не грали великої ролі в політичному житті міста, що належала їм в містах Фландрії і Північній Німеччині. Ратуші як спеціальні будівлі, з’явились в Франції пізно, і архітектура їх в порівняні скована. Багато з них було зруйновано в період боротьби міст за свою незалежність. Ратуші, що збереглись в більшій кількості відносяться до ХV – XVI століть. 
Ранні муніципальні будівлі мало чим відрізнялись від приватних будинків. Вони будувались над аркадами ринкового майдану (в нових містах), іноді для них купували простий міський будинок. Сторожова вежа, або бефруа, служила знаком незалежності міста, і по праву першою ратушею. Сама найпростіша така вежа в Вандомі слугувала водночас донжоном, міською та церковною вежею. Пізніше міська вежа стала частиною ратуші, яка в своєму розвинутому виді показувала не стільки міцність міста, скільки багатство та силу міської знатної спільноти. 
Зазвичай ратуша виходила головним фасадом на вулицю, або на майдан і мала два поверхи ( Сен Каптьєн, Аррас, Компєн), інколи вона будувалась навколо внутрішнього двору (Нуайон, Мартель, Сарла). Характерною особливістю ратуш (особливо на Півдні) був балкон, з якого населенню оголошували нові розпорядження, міські правила і т.п. Такий балкон є в ратуші Арраса. В компєнській ратуші – це лише маленький виступ біля підніжжя вежі; в ратуші Парижу (XVI ст.), балкон замінили широкі зовні сходи, з місцем, що відкривало доступ в центральний двір.