Держава і право УРСР у період “відлиги” М.Хрущова

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Ноября 2011 в 17:52, реферат

Краткое описание

Смерть Й.Сталіна, що був стрижнем тоталітарної системи, 5 березня 1953 р. завершила період режиму культу його особи, і почався період десталінізації. На XX з`їзді КПРС у 1956 р. за доповіддю першого секретаря ЦК Компартії СРСР Микити Хрущова було прийнято постанову про подолання культу особи і його наслідків. Однак, дії партії і уряду з викриття культу особи Й.Сталіна були половинчастими, непослідовними і суперечливими, оскільки: 1. оточення Й.Сталіна остерігалось виявлення і їхньої причетності до злочинів Сталіна; 2. були відсутні необхідні наукові дані про режим культу взагалі і фактичні дані про тоталітарний режим в СРСР; 3. матеріали з`їзду щодо культу особи приховувались від громадськості, і повний текст таємної доповіді М.Хрущова був оприлюднений лише у 1989 р. Відтак, культ особи пояснили як явище, пов`язане з особистісними характеристиками Й.Сталіна та з тяжкими умовами політичного і соціально-економічного становища радянської соціалістичної держави у капіталістичному співтоваристві; тож модель, стратегія і тактика будівництва соціалізму сумніву не піддавались і питання про відповідальність винних у створенні і підтримці тоталітаризму осіб і організацій не ставилось. Насправді ж, культ особи був об`єктивним соціально-політичним явищем, неминучим в умовах позаринкової, регульованої державою економіки, будівництва казарменно-поліційного соціалізму, командно-адміністративної, бюрократичної, тоталітарної, репресивної, заідеологізованої і самоізольованої системи.

Содержание

1. Політичний режим у період “відлиги” М.Хрущова у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Український дисидентський рух.
2. Політичний режим у період “застою” Л.Брежнєва у середині 1960-х – середині 1980-х рр. Державний устрій УРСР за Конституцією УРСР 1978 р.
3. Соціально-економічний і політичний стан УРСР у період перебудови 1986-1991 рр.
4. Політика гласності у період перебудови 1986-1991 рр.
5. Реформа державного апарату у період перебудови 1986-1991 рр.
6. Зміни у законодавстві у період перебудови.
7. Зміни у статусі УРСР як союзної республіки у період перебудови. Розпад СРСР і проголошення незалежності України.

Вложенные файлы: 1 файл

History.doc

— 144.00 Кб (Скачать файл)

У листопаді 1990 р. відбувся установчий з’їзд Ліберально-демократичної  партії України (ЛДПУ), яка виступила  за забезпечення прав і свобод людини, захист особи і сім’ї як вищих  цінностей суспільства, роздержавлення засобів виробництва; за створення вільної і незалежної Української держави, яка лише за результатами референдуму може укласти конфедеративний договір з іншими республіками. У той же час виникла Ліберальна партія України (ЛПУ), що об’єднала, здебільшого, підприємців.

У вересні 1990 р. відбувся установчий з’їзд Народної партії України (НПУ), яка проголосила  своєю метою побудову мирним шляхом самостійної парламентської республіки, досягнення соціальної справедливості, втілення у життя принципу : “Кожна людина має право на щастя”.

У травні 1990 р. відбувся установчий з’їзд Об’єднаної соціал-демократичної  партії України, яка мала федеративну  побудову, але внаслідок розколу  було проголошено дві партії –  Соціал-демократична партія України (СДПУ) та Об¢єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ).

У жовтні 1989 р. відбувся Всеукраїнський з’їзд екологічної  асоціації “Зелений світ”. За кілька місяців розгорнула роботу ініативна  група зі створення “Партії зелених” України. Установчий з’їзд партії відбувся 28-30 вересня 1990 р., за мету вона проголосила духовне і фізичне відродження українського народу, забезпечення йому права на життя в екологічно чистому середовищі.

Особливу роль відіграла Українська республіканська  партія (УРП) на чолі з Л.Лук’яненком, багаторічним політв’язнем і народним депутатом України. Основи УРП заклала Українська Гельсінська спілка. Головною метою УРП було створення “Української Незалежної Соборної держави”, яку вона намагалась досягнути парламентськими і позапарламентськими засобами – бойкотуванням рішень уряду, організацією страйків та акцій громадської непокори.

У червні 1990 р. була створена Українська селянсько-демократична партія (УСДП), яка мала за мету організувати потужний механізм захисту соціально-політичних інтересів селянства, сприяти поглибленню прогресивних процесів відродження селянського господарства. УСДП виступала за побудову незалежної самостійної Української народної держави, де загальнолюдські цінності переважатимуть над класовими.

У квітні 1990 р. у  Львові на базі Українського християнсько-демократичного фронту було організовано Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), що мала головною метою проголошення утворення демократичної Української держави європейського взірця.

7 серпня 1990 р.  виник ініціативний комітет зі створення Партії слов’янського відродження (ПСВ). Своєю головною метою партія проголосила досягнення повної державної незалежності України, а перспективною метою партія мала утворення міжнародної організації слов’янських держав, побудову “спільного слов’янського дому”.

У жовтні 1991 р. відбувся установчий з’їзд Соціалістичної партії України (СПУ), який проголосив, що СПУ  “сповідуватиме ідею побудови справедливого  соціалістичного суспільства, в  якому праця й талант людини будуть оцінкою і мірилом її добробуту і суспільного авторитету”. Партія виступала за національне відродження, за суверенну Україну, в економічній сфері – за пріоритет суспільних форм власності. Лідером партії став народний депутат України О.Мороз.

Виникли також  Українська християнська партія жінок, Українська націонал-ліберальна партія, партія “Третя республіка” та ін.

У вересні 1990 р. у Києві відбувся установчий з’їзд  Селянської спілки України – самоврядної, масової громадсько-політичної організації, що об’єднала на добровільних засадах представників усіх верств селянства, працівників народної освіти, науки і культури, охорони здоров’я і побуту. Головною метою спілки було проголошено захист інтересів селянства, підвищення його добробуту, культурно-освітнього і духовного рівня, забезпечення пріоритетності соціального розвитку села. На базі спілки у січні 1992 р. була створена Селянська партія України.

Набували розвитку й робітничі організації: Всеукраїнське  об’єднання солідарності трудящих (ВОСТ), Українське товариство робітників (УТР), Вільні профспілки трудящих, Регіональний союз страйкових комітетів Донбасу та ін. Виникли й організації національних меншин, зокрема Організація кримсько-татарського національного руху і Національний рух кримсько-татарського народу, що виступили за утворення у Криму національної автономії. Активно створювались й молодіжні самодіяльні угрупування, громадсько-політичні організації і рухи, зокрема Спілка незалежної української молоді, Українська студентська спілка, Студентське братство. 

5. Реформа державного апарату у період перебудови 1986-1991 рр.

Демократизація  суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичного плюралізму та послаблення влади КПРС як стрижня  адміністративно-командної системи  управління, зумовили необхідність реформування державного апарату у центрі і на місцях, яке почало здійснюватись, передусім, на союзному рівні. Радикальним кроком у реформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 р. ІІІ з¢їздом народних депутатів СРСР постанови про обрання Горбачова Президентом СРСР, що посів цей пост, отримавши лише 59,2% від спискового складу з¢їзду народних депутатів СРСР.

26 грудня 1990 р.  з¢їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв¢язку з удосконаленням системи державного управління”, що врегульовував організацію і діяльність уряду СРСР. Уряд перейменовувався з Ради Міністрів СРСР на Кабінет Міністрів СРСР і був виконавчо-розпорядчим органом СРСР, підлеглим президенту СРСР. Детальніше організацію і діяльність уряду регламентував Закон СРСР від 20 березня 1991 р. “Про Кабінет Міністрів СРСР”. Реконструювання уряду СРСР було логічним продовженням конституційного оформлення виконавчої влади. Галузеве управління здійснювали міністерства СРСР та інші центральні органи державного управління СРСР.

Була реформована  і судова система. 13 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства СРСР і союзних  республік про судоустрій, 20 червня 1989 р. – Закон “Про статус суддів в СРСР”, а в грудні 1989 р. ухвалила низку правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР “Про відповідальність за неповагу до суду”, постанови “Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів СРСР”, “Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів”, “Про затвердження Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів СРСР”.

Було зроблено спробу створити орган конституційного  контролю – Комітет конституційного  нагляду СРСР, організацію і діяльність якого врегулював Закон “Про Конституційний нагляд в СРСР”, ухвалений з¢їздом народних депутатів СРСР у грудні 1989 р. Проте фактично Комітет став лише додатком до з¢їзду народних депутатів СРСР, а громадяни не мали змоги звертатись до нього з конкретних питань.

На союзному рівні було зроблено спробу здійснити  корінну реформу організації  місцевої влади. 9 квітня 1990 р. був прийнятий  Закон СРСР “Про загальні засади місцевого  самоврядування і місцевого господарства в СРСР”, за яким місцеві Ради мали бути переведені з режиму єдиного державного керівництва у режим місцевого самоврядування як повноправні господарі на власній території.

У руслі вказаних напрямів реформування союзної державності  здійснювалось і реконструювання  державного апарату УРСР. Так, 27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР”, який передбачав внесення змін до Конституції УРСР з метою розвитку демократії, самоврядування народу, удосконалення виборчої системи, структури, діяльності Рад народних депутатів, органів правосуддя – відповідно до Закону СРСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР”. Цей закон став зародком представницької демократії в Україні, так як встановлював демократизацію виборчої системи, а саме: забезпечував перехід до реальної, а не лише проголошеної альтернативності висунення кандидатів у депутати. Було чіткіше визначено компетенцію і предмети виключного відання Верховної Ради УРСР, значно розширювались повноваження її Голови як найвищої посадової особи УРСР, що представляла республіку у СРСР і в міжнародних відносинах. Передбачалось функціонування Комітету конституційного нагляду УРСР, що обирався Верховною Радою строком на 10 р. Змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів – вони обирались обласними Радами народних депутатів; судді усіх судів обирались строком на 10 р. На розвиток демократичних засадах виборчої системи Верховна Рада УРСР прийняла 27 жовтня 1989 р. закони “Про вибори народних депутатів УРСР” і “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів УРСР”.

У березні 1990 р. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад народних депутатів  національно-демократичні сили здобули  значну перемогу (27% депутатських мандатів Верховної Ради). У парламенті була сформована опозиція – Народна Рада, до складу якої увійшло 125 депутатів; між нею і партапаратною більшістю депутатів (“група 239”) розпочалась запекла політична боротьба. Уперше Верховна Рада почала працювати у парламентському режимі, тобто сесії тривали по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався Тимчасовим регламентом засідань ВР УРСР 12-го скликання, затвердженим ВР УРСР 22 травня 1990 р.

Закон “Про зміни  і доповнення Конституції (Основного  закону) УРСР” від 24 жовтня 1990 р. змінив принципи демократичного централізму – організація і діяльність держави мала грунтуватись на засадах виборності усіх органів державної влади, підзвітності їх народу, відповідальності кожної державної і службової особи за доручену справу, обов¢язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цей же закон виключив ст.6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільному і державному житті і надав право політичним партіям, громадським організаціям і рухам через їхніх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики в управлінні державними і суспільними справами. Отож, були підірвані засади монопольного панування компартії у державі як вирішального чинника функціонування командно-адміністративної системи управління.

Відбулись зміни  у розмежуваннях повноважень  між представницькими, виконавчими  і судовими органами. Судова і прокурорська системи УРСР фактично виводились із підпорядкування союзним структурам. Найвищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів УРСР здійснював лише Верховний Суд УРСР. Генеральний прокурор УРСР призначався Верховною Радою УРСР, був відповідальний перед нею і підзвітний лише їй. Організація і порядок діяльності судів і органів прокуратури УРСР мав визначатись лише законами УРСР. Передбачалось створення Конституційного Суду України.

Закон України  “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. основними  завданнями міліції оголосив: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням і їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них законом обов¢язків.

Закон від 21 травня 1991 р. змінив структуру вищої виконавчої влади УРСР – посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем¢єр-міністра, а Рада Міністрів перейменовувалась на Кабінет Міністрів як найвищий орган державного управління України. 13 травня 1991 р. було прийнято Закон “Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління УРСР”. Визначною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР, з приводу чого 5 липня 1991 р. було прийнято закони “Про заснування поста Президента УРСР”, “Про Президента УРСР”, “Про вибори Президента УРСР” (які призначались на 1 грудня 1991 р.).

Закон від 19 липня 1991 р. передбачив створення Кримської  Автономної республіки, що зумовило зміну  адміністративно-територіального устрою, системи і компетенції державних органів. Закон від 7 грудня 1990 р. “Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування” визначив засади місцевого самоврядування - основи демократичного устрою влади в УРСР, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування та форми безпосередньої демократії. 

6. Зміни у  законодавстві у період перебудови

На початок 1985 р. в Україні діяло розгалужене  союзне і повністю відповідне йому республіканське законодавство, покликане  забезпечити функціонування командно-адміністративної системи управління і планової економіки. У роки перебудови відбувалось реформування законодавства, у нормативно-правові акти вносились численні зміни і доповнення та приймались нові законодавчі акти. Особливо активно оновлювалось законодавство у галузях права, які регулювали економічні відносини; було прийнято низку правових актів для забезпечення переходу економіки СРСР на систему ринкових відносин. Посилилось значення цивільного права як основного регулятора ринкових відносин. Основні акти, що регулювали цивільно-правові відносини в Україні у цей час: Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік від 8 грудня 1961 р. і Цивільний кодекс УРСР 1964 р., та нові закони СРСР від 4 червня 1990 р. “Про підприємства в СРСР”, від 26 травня 1988 р. “Про кооперацію в СРСР”, від 6 березня 1990 р. “Про власність в СРСР”, Основи законодавства СРСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р. та ін.; закони УРСР “Про власність” від 17 лютого 1991 р. і “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., а у травні 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік, що набрали чинності з 1 січня 1992 р.

Підприємницьку  діяльність регулював, зокрема, Закон  СРСР від 2 квітня 1991 р. “Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР”, який регламентував права і відповідальність суб¢єктів підприємницької діяльності і був спрямований на створення умов для широкого виявлення господарської ініціативи громадян на підставі реалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 р. та Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. “Про банки і банківську діяльність”, що передбачив існування поряд з державними й комерційних банків. Закони УРСР від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” і від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційне діяльність” продублювали союзне законодавство.

Информация о работе Держава і право УРСР у період “відлиги” М.Хрущова