Державно-правове будівництво в Україні у перші роки незалежності (1991 - 1996 рр.)

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Марта 2014 в 19:43, курсовая работа

Краткое описание

Метою дослідження є дослідження державно-правового будівництва в Україні у перші роки незалежності (1991 – 1996). Тому відповідно слід вирішити наступні завдання:
дослідити події 1991 р. та надати характеристику державно-правових актів, які визнали незалежність України;
розкрити сутність особливостей становлення демократії в Україні на початку 90-х рр.. ХХ століття;
всебічно проаналізувати процеси побудови державного апарату України;
особливу увагу приділити прийняттю важливих законодавчих актів з основних галузей права.

Содержание

Вступ
Проголошення незалежності України 1991 р.:
Акт про проголошення незалежності України;
Республіканський референдум щодо підтвердження Акта проголошення незалежності України;
Всенародні вибори Президента України.
Особливості становлення демократії в сучасній Україні
Створення власного державного апарату:
3.1 Розширення повноважень Кабінету Міністрів України;
3.2 Служба безпеки України;
3.3 Закон України «Про статус суддів»;
3.4 Органи прокуратури.
Становлення українського права:
4.1 Зміни в кримінальному законодавстві України;
4.2 Зміни в трудовому праві та роль права в реалізації соціальної політики держави.
Висновки

Вложенные файлы: 1 файл

kursovaya.docx

— 61.48 Кб (Скачать файл)

Черговим кроком стала розробка Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України, схвалено Верховною Радою 11 жовтня 1991 року. У ній заявлялося про намір України одержати у майбутньому статус нейтральної, без'ядерної держави, яка не бере участі у військових блоках. Дві останні тези викликали у суспільстві жваву дискусію. Виявилось чимало прихильників володіння ядерним арсеналом та інтеграції України в НАТО. Прийнятий 6 грудня Закон "Про Збройні Сили України" заборонив застосування їх без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання на національно-історичних традиціях народу, заборонялася діяльність у військах будь-яких політичних партій і рухів. Окремою постановою було затверджено текст військової присяги, яку тут же, в залі Верховної Ради, першим склав міністр оборони України К. Морозов. Указом від 12 грудня 1991 року Президент України Л. Кравчук взяв на себе обов'язки Головнокомандувача Збройних Сил України.

Першим етапом реалізації Закону "Про Збройні Сили України" стало добровільне складання військової присяги на вірність народові України в частинах та з'єднаннях, дислокованих на території республіки, яке розпочалося з січня 1992 року. Головнокомандувач Збройних Сил СНД маршал Є. Шапошников наказав розташованим в Україні військам з 10 по 12 січня скласти присягу на вірність Росії. Потім, мабуть, зрозумівши абсурдність цього наказу, запропонував присягти на вірність неіснуючій державі СНД. Однак переважна більшість воїнів поклялася захищати незалежність України. Решті була надана можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії країн Співдружності, або звільнитися в запас. Командувачів Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів, що не присягнули Україні, було усунуто з посад.

Прийнятим 4 листопада Законом "Про Національну гвардію України" було утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних прав та свобод громадян.

 

 

КСУ

Впродовж року після здобуття  Україною незалежності здійснюється широка судово-правова реформа, у межах якої прийнято низку законодавчих актів. Серед них важливе значення має ЗУ «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року. Він відзначив суддів як носіїв судової влади в Україні, що здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. У своїй діяльності із здійснення правосуддя вони незалежні і підпорядковуються тільки закону і нікому не підзвітні. Держава гарантує фінансове і матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Суддя не може бути:

  • народним депутатом;
  • належати до будь-якої політичної партії, руху;
  • входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, які мають на меті одержання прибутку;
  • займатися підприємницькою та іншою діяльністю, окрім викладацької, наукової та іншої оплачуваної, творчої діяльності у вільний від роботи час.

Не може бути суддею особа, яка має:

  • судимість,
  • обмежена у дієздатності,
  • визнана  недієздатною за рішенням суду.

Закон визначив такі обов’язки суддів:

  • при здійсненні правосуддя дотримуватись КУ та ЗУ,
  • забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;
  • не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян, та інші відомості, про які вони дізналися при розгляді справи у судовому засіданні, для забезпечення не розголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;
  • не допускати вчинків та будь-яких дій, що знеславлюють звання суддів і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Велика увага приділена в законі гарантіям незалежності суддів, яка забезпечується:

  • встановленим законом порядком їх обрання,
  • припиненням їхніх повноважень та звільнення з посади;
  • передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;
  • таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;
  • забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;
  • відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
  • правом судді на відставку;
  • недоторканність у суддів;
  • створення необхідних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу;
  • особливим порядком фінансування суддів;
  • системою органів суддівського самоврядування.

Судді не можуть бути притягненні до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди ВРУ. До них не можуть застосовуватися адміністративні стягнення, що накладаються у судовому порядку, без згоди органу, який обрав суддю на посаду.

Все це створювало належні умови для нормальної роботи суддів.

Створення Конституційного Суду України

ЗУ від 3 червня 1992 р. передбачив створення в судовій системі України такої важливої ланки, як Конституційний Суд. Він є незалежним органом, покликаним забезпечити відповідальність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади КУ, охорону конституційних прав і свобод особи.

Законом установлювалося, що судді Конст. Суду обираються ВРУ в індивідуальному порядку шляхом таємного голосування строком на 10 років. Пропозиції про персональний склад суддів подають ПУ и Голова ВРУ в рівній кількості.

У період 1992 - 1996 років робота суду була малоефективною: Верховна Рада призначила лише Голову Конституційного Суду (Леоніда Юзькова), спроби обрати заступника Голови та решту суддів виявились безрезультатними. Тому в цей період охорону Конституції здійснювали Президент та Верховна Рада України. 

Прокуратура

5 листопада 1991 р. ВРУ прийняла Закон «Про  прокуратуру» (нова редакція затверджена 26 листопада 1993 р.). Органи прокуратури  складають єдину централізовану  систему, очолювану Генеральним  прокурором.

  Закон передбачив призначення  Ген.прокурора ВР за поданням Голови ВРУ. До системи органів прокуратури входили:

  • Ген.прокур. України,
  • Прокуратура АРК,
  • областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних),
  • міські, районі, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури,
  • військові прокуратури.

  Закон визначив основні функції  прокуратури:

  • нагляд за дотриманням законів усіма органами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами;
  • нагляд за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;
  • підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ, складають, справ про адміністративні правопорушення і справ арбітражних судах;
  • нагляд за виконанням законів у місцях утримання затриманих,попереднього ув’язнення, при виконані покарань і застосування інших заходів примусового характеру, признаних судом.

 

Адвокатура

В умовах формування в Україні демократичної правової держави зростає значення забезпечення прав і свобод громадян. Велика роль у цьому належить адвокатурі, яка є добровільним професійним об’єднанням, покликаним згідно з КУ сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юр. осіб. Правовий статус адвокатури регламентується ЗУ «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. де чітко визначені засади й організаційні форми діяльності прокуратури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, його обов’язки, гарантії адвокатської діяльності тощо.

 

  1. Розділ
  2. Кримінальне законодавство

Суттєві зміни відбулися в кримінальному законодавстві України: з одного боку з КК були вилучені статті, які не відповідали умовам ринкової економіки, з іншого – з’явилася низка нових складів злочинів (порушення порядку, заняття підприємницькою діяльністю, фіктивне підприємство, шахрайство з фінансовими ресурсами). Було змінено редакцію цілої низки статей КК(про ухилення від сплати податків, спекуляцію та ін.). Ученими-криміналістами України була проведена велика робота з підготовки проектів КК.

Протягом років ВРУ, спец.органи при ПУ неодноразово розглядали питання боротьби зі злочинністю. Велике значення мало прийняття ВР 25 червня 1993 року «Державної програми боротьби зі злочинністю». Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, - говорилося в Програмі, - перетворилася у найнебезпечніше соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудови незалежної держави. Гострота криміногенної обстановки вимагала вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити її стабілізацію у найближчі 3 роки. Пріоритетну увагу за цих умов повинно бути віддано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень, посилення боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки.

У Програмі визначені організацій та правові заходи боротьби зі злочинністю, передбачені завдання у сфері профілактики злочинів (зокрема, розроблення цільових програм боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, боротьби з наркоманіє і незаконним обігом наркотичних засобів), зміцнення громадського порядку та безпеки, боротьби з організованою злочинністю та злочинністю у сфері економіки, окресленні питання міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, розглянуті проблеми удосконалення кримінального-виконавчої системи, розроблені питання кадрового та матеріально-технічного забезпечення правоохоронної діяльності.

30 червня 1993 року  ВРУ прийняла Закон «Про організаційно  правові основи боротьби з  організованою злочинністю». Закон  створив загальні правові та  організаційні засади у сфері  боротьби з організованою злочинністю, визначив систему державних органів, що ведуть боротьбу з нею, в  тому числі спеціальних (ними  стали Координаційний комітет  з боротьби з корупцією і  організованою злочинністю при  ПУ та спеціальні підрозділи  органів Внутрішніх справ і  СБУ), їхні повноваження, накреслив  заходи щодо забезпечення боротьби  з організованою злочинністю, закріпив  основи взаємодії спецпідрозділів  та ін..

Трудове право

Зміни у трудовому праві були спрямовані головне на демократизацію регулювання трудових відносин, що випливало з умов формування  ринкової економіки, існування різних форм власності.

У період, що описується в роботі, право відігравало велику роль в реалізації соціальної політики держави. Так, 19 липня 1992 року ВРУ прийняла Основи законодавства України про охорону здоров’я. Кожна людина, - зазначалась в цьому документі, - має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я, суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, вирішення екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначили правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, врегулювали суспільні відносини у цій галузі. Держава, згідно з КУ, гарантує усім громадянам реалізацію усіх прав у галузі охорони здоров’я через:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я;

б) організацію і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;

в) надання усім громадянам гарантованого рівня медоко-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Каб. Мін України;

г) здійснення державного і громадського контролю у галузі охорони здоров’я.

Реалізація державної політики охорони здоров’я  законом покладалася на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї ніс ПУ.

21 листопада 1992 року  ВРУ було прийнято Закон «Про  державну допомогу сім’ям з дітьми», який установив гарантований державний рівень матеріальної підтримку сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо.

Информация о работе Державно-правове будівництво в Україні у перші роки незалежності (1991 - 1996 рр.)