Життя, побут, звичаї, традиції запорозьких козаків

     Думи і народні  пісні - це соціальна пам'ять  народу, його бачення життя і  історії.

Творцями і хранителями народного  епосу були кобзарі.

    Кобзарювання - це своєрідне  явище української народної культури, видатне художнє досягнення запорізького  козацтва. Наскільки творчість кобзарів  насичена конкретним історичним  матеріалом і вірно передає  характер подій, можна переконатися, порівнюючи їх твори з історичними драмами, що з'явилися саме у той час в українській культурі. Великий крок вперед в розвитку української драми зробив ще Феофан Прокопович, написавши 1705 року драму «Володимир», присвячену гетьманові Мазепі. Проте найпоширенішою в Україні тих часів була так звана «вертепна драма».

    Вертеп - це дерев'яна  скринька у вигляді хатинки,  переділена на два поверхи.  Замість акторів виступали у  вертепі ляльки, якими управляла  людина за вертепом, який проголошувала  тонким або грубим голосом, - відповідно  до ролі - слова персонажів. Українська  вертепна драма складалася з  двох частин: релігійної і інтермедійної.  У релігійній частині, яка відбувалася  на верхньому поверсі, переважали  євангельські сюжети. У інтермедійній  - на нижньому поверсі - виступали  фігури з народного життя: козак,  поляк, литвин, москаль, циган.  Вертепні актори (за звичаєм це  були бурсаки), не маючи можливості  відкрито проголошувати свої  думки і мрії, користувалися «езопівською  мовою», маскуючи образами релігійних  і історичних сюжетів проблеми  сучасного життя народу.

З часом цей прихований, завуальований  стиль вираження будь-яких ідей художнього твору сприяв появі в українській  культурі унікального стилю, який і  досі по всьому світу носить назву  українського, або козацького бароко.

Наслідуючи високорозвинену і  своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розцвіла і зміцніла в державі запорізьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила  українському народу можливість за важких умов соціального і національного  пригноблення під владою іноземних  держав зберегти свою національну гідність.

                                                               Висновок

   На мою думку, козаки  були окремою соціальною верствою  населення, але, звичайно, вони  зберегли риси, притаманні українському  народові. З однієї сторони козаки  були мужні, відважні, сміливі,  самовіддані, дотепні, веселі, щедрі,  безкорисні, винахідливі, гостиприємні, прості у відносинах, справжні  товариші та ін. З іншої вони  любили похизуватись, були легковажні, ліниві, багато випивали (але ніяк  не військових походах) та ін. Все це уособлює в козаках  їхню неповторність.

Як за зовнішнім виглядом і за внутрішніми якостями козаки були характерними типами свого народу й свого часу. З довгими вусами і розкішним  “оселедцем”, вічно з люлькою  в зубах. Світлий бік характеру  становили їх добродушність, щедрість, схильність до щирої дружби. Щодо сторонніх  людей, козаки були гостинними і привітними. Вони вміли майстерно розповідати  та жартувати. Але любили похвалитися  своїми воєнними подвигами, похизуватися своїм одягом та зброєю. Проявлялась також легковажність та непостійність.

З військової точки зору можна сміливо  сказати, що вони були одними з найкращих  військових формацій Європи того часу.

Список використаних джерел і літератури :

1.Історія України –  Бойко О.Д./Київ. Видавничий центр  ''Академія'' 2002р./

2.Нарис історії України  – Наталя Яковенко/Київ. Видавництво  ''Генеза'' 1997р./

3.Історія запорозьких  козаків у трьох томах. Том  1. – Д.І. Яворницький/Київ. Наукова  думка 1990р./

4.Історія українського  війська/Львів. Видавництво ''Світ'' 1992р./

5.Гомін, гомін по діброві.  Історичні розповіді про запорозьких  козаків – 

В. Голобуцький/ Дніпропетровськ ''Січ'' 2003р./

6.Оповідання про славне  військо запорозьке низове – 

А. Кащенко/Дніпропетровськ ''Січ'' 1991р./