Успіхи викладацької діяльності
змушують відмовитися Коменського від
політичної діяльності, він починає роботу
над «Світом чуттєвих речей в картинках»,
яка стала справжньою революцією в навчальній
справі – це був перший в історії підручник,
в якому ілюстрації використовувалися
як дидактичний засіб, що полегшує дітям
засвоєння навчального матеріалу. Підручник
витримав величезну кількість видань
різними мовами, а його перероблені варіанти
використовувалися в європейських школах
аж до кінця XIX ст. На основі підручника «Відкриті
двері мов» він написав вісім шкільних
п’єс, що склали одну широко відому книгу
- «Школа-гра».
Налагодивши діяльність нової
школи Коменський покинув господарів
«... на початку червня 1654 року, і далеко
за міські ворота проводжали вчителя натовпу
городян, професори і студенти Шарош –
Патака»
[17, с. 140].
1654 року Коменський, що був
главою лєшненської протестантської громади
«Чеських братів», повернувся до Лєшно.
Проте під час війни між Польщею і Швецією
місто було зруйноване; все майно Коменського
і його безцінні рукописи загинули. Притулок
вчений знайшов у Амстердамі (1656), де його
прийняли з великою пошаною як славетного
педагога, автора чудових підручників
і методичних праць. Вже через рік там
було видано - за ухвалою сенату – зібрання
його дидактичних творів у чотирьох частинах,
що стало помітною подією в житті Західної
Європи. В Амстердамі Коменський працював
над капітальною працею «Загальна порада
для виправлення справ людських», в якій
опрацював план реформи людського суспільства,
причому особливу роль приділяв вихованню
і освіті громадян. Перші частини цієї
праці («Панегерсія» - «Всезагальне пробудження»
і «Панавгія» - «Всезагальне осяяння»)
були видані в Амстердамі 1662 року, рукописи
ж інших п’яти частин були загублені й
знайдені тільки в XX ст. у Німеччині. Повністю
праця латиною була опублікована в Празі
тільки 1966 року (див. нижче). А всього Ян
Амос Коменський написав понад 250 творів,
присвячених одній темі - освіті Homo sapiens.
І був глибоко впевнений в тому, що загальна
освіта, створення нової школи допоможуть
виховувати людей в дусі гуманізму, солідарності,
взаєморозуміння. Поступово роки і негаразди
беруть своє. Останні роботи Коменського
він вже диктує. У листопаді 1670 року Яна
Амоса Коменського не стало, він помер
на чужині - у Нідерландах [17, c. 155].
РОЗДІЛ II
НАУКОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПАДЩИНІ Я. А.
КОМЕНСЬКОГО
2.1. Загальнопедагогічні ідеї
Я. А. Коменського.
Я.А.Коменський – фундатор
педагогіки як окремої науки. Він першим
у світі теоретично обґрунтував весь комплекс
основних питань, які в сукупності визначають
педагогіку як науку, зібравши і переробивши
у своїх творах весь досвід попереднього
розвитку теорії і практики навчання і
виховання підростаючого покоління. У
працях видатного педагога знайшли відображення
народна чеська педагогіка, антична педагогічна
спадщина, ідеї багатьох передових педагогів,
його власні.
Ідея створення цілісної педагогічної
теорії виступає у системі поглядів Коменського
як частка загального плану удосконалення
людства. У його багаті педагогічній спадщині,
і передусім у «Великій дидактиці», вперше
у світі педагогічна теорія набула якості
науки. Тут розглянуті всі найважливіші
питання педагогічної науки. Коменський
прямо не дає дефініцій головних понять
педагогіки, але аналіз праць цього великого
педагога з питань виховання і навчання,
особливо аналіз «Великої дидактики»,
робить очевидною його точку зору. Так,
наприклад, Коменський ніде не дає визначення
педагогіки як науки, але зі змісту його
праць ясно, що педагогіку він розуміє
як науку про виховання дитини; Коменський
ніде не дає визначення уроку, але з його
творів ми вільно можемо вивести розуміння
уроку як форми організації навчання [8,
с. 38].
Класична праця Коменського «Велика
дидактика» (1632 р.) послідовно і систематично
висвітлює майже всі основні проблеми
навчання і виховання. Довга назва книги
в урочистому стилі тієї епохи сповіщає
про її головні цілі: «Велика дидактика,
яка містить універсальну теорію вчити
всіх усього або вірний і ретельно обдуманий
спосіб створювати по всіх общинах, містах
і селах кожної держави такі школи, в яких
би все юнацтво обох статей, без будь-якого
винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись
в норовах, набиратись благочестя і, таким
чином, в роки юності навчитись всього,
що потрібно для справжнього і майбутнього
життя. Коротко, приємно, ґрунтовно, де для
всього, що пропонується, основи черпаються
з самої природи речей; істинність підтверджується паралельними
прикладами з галузі механічних мистецтв; порядок
розподіляється по роках, місяцях, днях
і годинах, нарешті, вказується легкий і вірний шлях для вдалого
здійснення цього на практиці» [7, с.52].
«Велика дидактика» є плодом
строго критичного перегляду всієї нагромадженої
спадщини, а також результатом критичного
дослідження причин і основ дидактичних
способів і прийомів навчання. «Велика
дидактика» є великою за широтою і величчю
своїх завдань, висунутих і розв’язаних
Коменським.
Всі складові частини знань
про формування людини у цьому творі пов’язано
між собою, а також вперше у світі під них
підведено науковий фундамент у вигляді
законів. Методологічною основою педагогічної
теорії Коменського виявився принцип
природовідповідності виховання. Йому
підпорядковані всі теоретичні положення
«Великої дидактики».
Коменський першим з педагогів
послідовно обґрунтував принцип природовідповідності
у вихованні. Він розглядав людину як частину
природи. Людина складається з усіх основних
елементів природи, вона – світ у зменшеному
вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так,
то і розвивається людина за спільними
з природою законами. Отже, навчально-виховний
процес повинен будуватися у відповідності
з цими законами [7, с. 82].
Він першим у світі піднявся
до усвідомлення наявності особливих
законів у вихованні і навчанні. У своїх
творах, і передусім у «Великій дидактиці»,
він намагається визначити ці закони.
Причому робить це шляхом проведення аналогій
із закономірностями («основоположеннями»),
що діють у природі. Для прикладу: у природі
збираються дерева в лісі, трава в полі,
риба в морі, отже діти повинні бути зібрані
в школі.
«Правильно обучать юношество,
- говорит Коменский, - это значит раскрывать
способность понимать вещи, чтобы именно
из этой способности, точно из живого источника,
потекли ручейки сознания, подобно тому
как из почек деревьев вырастают листья,
цветы, плоды...» [7, с. 112].
Поєднання в освічену людину енциклопедичних реальних знань з розвитком духовних здібностей підкоряється у Коменського завданню зробити людину розумною істотою і паном всіх створінь, тобто практично чинним і перетворює всі речі собі на користь.
Щоб здійснити таку широку завдання, як вчити всіх усьому, Коменський пропонує навчати всьому «коротко, приємно, ґрунтовно». Звідси випливає прагнення Коменського знайти єдиний керівний дидактичний принцип і єдиний метод навчання для всіх предметів. Для вирішення цього завдання він звертається до природи і прагне в законах природи відшукати необхідні кошти вирішення проблеми У цьому напрямку Коменський йде слідами, прокладеним Беконом Веруламским в його відомому афоризмі: «Природу можна перемагати, тільки підкоряючись їй» [3, с. 100 ]. У дусі у цього афоризму звучить і заява Коменського: «Воспитатель юношества, так
же как и врач, является поморником природы,
а не ее господином» [3, с. 101 ].
Коменський вимагає рахуватися з природними силами дітей. На цьому і ґрунтується принцип природовідповідності у Коменського. Він переконаний в багатстві природних задатків людей.
Це загальнонауковий принцип
раціонального знання, який формувався
в науковій свідомості в ході дослідження
природного світу. У трактуванні Коменського
принцип природовідповідності виховання
багатозначний, бо вимагає враховувати
й універсальні закони природи, і закони
природи людини, і закони природи самого
виховання.
Виникає велике смислове поле
на базі знань з багатьох наук (у «Великій
дидактиці» - це філософські, психологічні,
педагогічні знання), інтегровані ідеєю
раціонального наукового обґрунтування
педагогічного процесу. До розуміння природи
цього процесу теоретик підходив від наукових
уявлень його часу. Загальна властивість
природи – доцільність, мимовільне рух
кожної «речі» до свого призначенню, потенційна
можливість стати такою, якою вона має
бути.
У мистецтві виховання це означає
– розвивати те, що має людина «закладеним
у зародку», розвивати зсередини, очікувати
«дозрівання сил», не штовхати природу
туди, куди вона не прагне, слідувати загальному
правилом: «Нехай все тече вільно, геть
насильство в справах». Виходячи з тези
про те, що насіння розуму, моральності
та благочестя і прагнення їх до розвитку
природи властиві всім людям, Коменський
визначав роль виховання «Як найлегше
спонукання і деяке розумне керівництво»
природним процесом саморозвитку вихованця
[4, с. 220].
При цьому малися на увазі не
просто іманентність цього процесу, а
свідомий саморозвиток: педагогічний
процес звернений до особистості учня
і утвердженню в ньому почуття власної
гідності, самоповаги, серйозного ставлення
до своїх обов’язків, до навчальної праці.
І разом з тим природовідповідне виховання,
як уже зазначено – це «ненасильницька»
педагогіка природного та вільного розвитку
природних сил і здібностей.
Ідея природовідповідності методів навчання і відповідних з їх зокрема природним силам дітей та юнацтва призводить Коменського до сенсуалістичної рішенням головного питання дидактики – про методи навчання. «Начало познания, - говорит
Коменский, необходимо всегда вытекает
из ощущений (ведь нет ничего в уме, чего
ранее не было бы в ощущениях ). Поэтому
следовало бы начинать обучение не со
словесного толкования о вещах, но с реального»
[6, с. 98].
«Пусть будет для учащих золотым
правилом: все, что только можно, представлять
для восприятия чувствами, а именно –
видимое – для восприятия зрением, слышимое
– слухом, запахи – обонянием, подлежащее
вкусу – вкусом, доступное осязанию –
путем осязания» [6, 110].
Звісно де що схожа ідея з принципом елементарного навчання у
Песталоцці, підкреслюючи, що всякий процес
пізнання йде від чуттєвих сприймань,
уявлень до виразних понять, тільки істина,
яка випливає із спостережень, дає людині
силу, що не допускає вторгнення в його
душу забобонів і помилок. Він твердив,
що дітей треба вчити спостерігати: правильно
бачити і чути – перший крок життєвої
мудрості.
Встановлюючи
таку послідовність вивчення основ наук,
Коменський виходив із своїх філософських
поглядів, а також із теорії сенсуалізму
і був на той час педагогом-новатором.
Коменський виводить ідею
загальної освіти з нового погляду на
людину та з позицій щодо ролі виховання.
Єдиним доцільним засобом реформування
суспільства він називає зразкове виховання
молоді. «Людина робиться людиною лише
завдяки вихованню»[10, с. 333]. Справу виховання
молоді покладає на школи. Тому вся молодь
повинна відвідувати школу.
З таких же міркувань Коменський
виводить загальну мету і завдання виховання.
Мета виховання – підготувати людину
до майбутнього життя на небі, а також
до справжнього життя на землі.
Така підготовка має три ступені
(триєдине завдання виховання):
– оволодіння мудрістю
(все знати про себе i речі навколишнього
світу) цьому сприяє розумове виховання,
освіта;
– оволодіння доброчесністю
(зовнішня i внутрішня вихованість)
досягається через моральне виховання;
– оволодіння благочестям (внутрішнє
богошанування, зв’язок з Богом) здійснюється
шляхом релігійного виховання [11, с. 55].
2.2. Дидактичні принципи Я.
А. Коменського.
Коменський був основоположником
педагогіки нового часу. У його теоретичних
працях з питань навчання і виховання
дітей («Материнська школа», «Велика дидактика»,
«Новітній метод мов», «Пансофіська школа»
тощо) розглянуті всі найважливіші педагогічні
проблеми. У дидактичному вченні Коменського
одне з важливих місць займає питання
про загальні принципи навчання, які зазвичай
називають дидактичними принципами. Принципи
навчання передбачаються таким загально
методичним характером, на якому спирається
навчання й вчення взагалі. У педагогічній
літературі розрізняють дидактичні (загальні)
принципи навчання і методичні (приватні)
принципи навчання [ 4, с. 149 ] .
Коменський вперше в історії
дидактики не тільки вказав на необхідність
керуватися принципами в навчанні, але
розкрив сутність цих принципів
[1, с. 65]:
1) принцип свідомості
і активності ;
2) принцип наочності;
3) принцип поступовості
і систематичності знань;
4) принцип вправ і міцного
оволодіння знання та навичками.
Принцип свідомості і активності.
Цей принцип передбачає такий
характер навчання, коли учні не пасивно,
шляхом зубріння і механічних вправ, а
усвідомлено, глибоко і ґрунтовно засвоюють
знання і навики. Там, де відсутня свідомість,
навчання ведеться догматично і в знанні
панує формалізм.
Коменський викрив який панував
протягом багатьох сторіч догматизм і
показав, як схоластична школа вбивала
в молоді всяку творчу здатність і закривала
їй шлях до прогресу.
Коменський вважає головною
умовою успішного навчання розуміння
сутності предметів і явищ, їх розуміння
учнями: «Правильно навчати юнацтво –
це не значить забивати в голови зібрану
з авторів суміш слів, фраз, висловів, думок,
а це значить – розкривати здатність розуміти
речі, щоб саме з цієї здатності, точно
з живого джерела, потекли струмочки (знання)»
[7, с. 245]
Коменський також вважає основною
властивістю свідомого знання не тільки
розуміння, але і використання знань на
практиці: «Ти полегшиш учневі засвоєння,
якщо в усьому, чого б ти його не вчив, покажеш
йому , яку це принести повсякденну користь
в гуртожитку».
Коменський дає цілий ряд вказівок
про те, як здійснити свідоме навчання.
Найголовнішим з них є вимога: «При утворенні
юнацтва все потрібно робити якомога більш
виразно, так, щоб не тільки вчитель, а
й учень розумів без будь-яких труднощі,
де він знаходиться і що він робить».
Свідомість у навчанні нерозривно
пов’язана з активністю учня, з його творчістю.
Коменський пише: «Ніяка повитуха не в
силах вивести на світло плід, якщо не
буде живого і сильного руху і напруги
самого плоду»
[7, с. 450]. Виходячи з цього, одним з найголовніших
ворогів навчання Коменський вважав бездіяльність
і лінощі учня. У своїй праці «Про вигнання
з шкіл відсталості» Коменській розкриває
причини ліні і дає ряд вказівок про те,
як її викоренити.