Зміст
1. Загальні відомості……………………………………………………3
с.
2. Культура та освіта Українського
Відродження……………………4 с.
2.1 Братські школи в Україні………………………………….…5
с.
3. Утвердження бароко в українській
архітектурі та мистецтві…...…7 с.
4. Література……………………………………………………
..…….13 с.
5. Список використаної
літератури………………………………...…17
с.
1 Загальні відомості
Відродження або Ренесанс (фр. Renaissance
- "Відродження") являла собою цілу
епоху в розвитку ряду країн Західної
та Центральної Європи - в Італії XIV-XVI ст.,
в інших країнах - кінець XV - початок 17 ст.
Ідеологічною константою Відродження
був гуманізм. На формуванні культури
Відродження справили вплив і ранньобуржуазні
відносини, які зародилися в італійських
містах-державах Флоренції, Мілані, Феррарі
та ін. Молода дієва і активна буржуазія
починає дедалі більше заявляти про свої
права і домагається скасування освяченої
Церквою станово-ієрерхічної державної
системи.
На основі процесів, які ініціювало Відродження,
зародилася і набула розповсюдження Реформація - широкий релігійний й соціально-політичний
рух, направлений на реформування християнського
віровчення й церкви. Безпосереднім поштовхом
до Реформації стали глибокі кризові явища,
що охопили Католицьку церкву, а також
зміна свідомості й світовідчуття людей
під впливом нових капіталістичних відносин.
Результатом Реформації стало відпадіння
від Католицької церкви великої різновидності
християнства - протестантизму, що складав
конгломерат різноманітних течій та угрупувань.
У другій половині XVI ст. на зміну Реформації
приходить контрреформація - церковно-політичний
рух на чолі з Папством, направлений проти
Реформації. По суті він також являв собою
реформування Католицької церкви, але
у напрямі її укріплення і утвердження.
В основу програми Контрреформації були
покладені рішення Тридентського собору
1543-1563 рр., які стали програмою у боротьбі
Папства проти антикатолицького релігійного
й соціально-політичного руху. Рішення
Собору підтверджували безумовний авторитет
Папи у справах віри, пропонували сувору
церковну цензуру, ініціювали "Індекс
заборонених книг", головним знаряддям
Контрреформації стає церковний суд Інквізиція (від лат. inquisitio, розшук) та збільшення кількості чернецьких
орденів.
Згідно рішень Тридентського собору
провідними державами контрреформації
повинні були стати визначалися Іспанія
і Польща. Остання, об'єднавшись у 1569 р.
з Великим князівством литовським, перетворилася
на багатоконфесійну та багатонаці-ональну
Річ Посполиту, що мало вирішальне значення
для подальшого розвитку культур цих народів.
2 Культура
та освіта Українського Відродження
Цей період охоплює XVI - першу
половину XVII століть. Знесилена монголо-татарською
навалою Київська Русь у XIV ст. з прилученням
Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377
р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) потрапляє
під владу литовських, польських та угорських
феодалів. В умовах насадження католицької
віри, полонізації відбувалася й культурно-освітня
асиміляція української знаті та заможного
міщанства. Українське ж селянство та
незаможне міщанство притримувалися християнської
віри як запоруки збереження національної
самобутності. їхні діти навчалися у церковних
школах або у мандрівних дяків. Національна
середня і вища освіта в цей час були відсутні.
Однак колоніальний гніт поступово пробуджував
національну свідомість українців.
Національне Відродження України
XVI - XVII ст. почалося з організації міщанами,
шляхтою, козаками, духовними особами
міських братств, діяльність яких пов'язувалася
з організацією освітньої справи. Після
підписання унії з Римом під час Берестейського
собору (1596) українцям вдалося зберегти
східний обряд, свою мову і створити умови
для розвитку національної церкви та національної
уніатської школи.
Процес співіснування католицької
та православної освіти був бурхливим
та сповненим суперечностей. Важливим
його кінцевим результатом став високий
ступінь розвитку української педагогіки,
розмаїття типів шкіл. Згідно з даними,
які наводить Н.П.Волкова, на території
України у XVI ст. "хлопським" синам
дозволялося вчитися різного ремесла.
Пан міг відпустити в науку одного із трьох
дітей залежної селянської сім'ї. Чимало
молодих вихідців з України здобували
освіту в університетах Європи. Зокрема,
в Краківському університеті у XII - першій
половині XVI ст. здобували освіту до 1200
вихідців з українських земель. Зустрічалися
вони й у списках Болонського, Падуанського,
Празького та ін. університетів. Нерідко
українці за походженням працювали у них
викладачами. Наприклад, доктор медицини
і філософії Юрій Котермак (Дрогобич) викладав
астрономію та медицину в Болонському,
а потім у Краківському університетах.
Серед його учнів був Микола Коперник.
Складна політична, національна
та релігійна ситуація в Україні у XVI-XVII
ст. привела до появи різноманітних тилів
шкіл, які представляли два напрями освіти:
1) православний (братські школи, церковнопарафіяльні,
монастирські, січові, козацькі, полкові,
музичні; 2) католицький (школи католицьких
орденів - єзуїтів, василіан, домініканців,
піар).
Окрім цього, існували створені
після Брестської церковної унії (1596) уніатські
школи, школи протестантських общин та
національні школи представників інших
народів, які проживали на території України.
Однак тиск на українську мову
у школах з боку влади посилювався. Розпорядженням
Навчальної (Едукалійної) комісії (1789)
"руські" церковні школи було оголошено
закритими, а, "руська" мова усувалася
з усіх шкіл.
2.1 Братські школи
в Україні.
У XVI ст. на розвиток освіти в
Україні помітний вплив справила епоха
європейського Відродження і Реформації.
Поступово росло розуміння необхідності
підвищеної освіти. Розвивалася мережа
протестантських шкіл. Найвідоміші з них
були соцініанські та кальвіністські
(Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко
та ін.) А з 80-х рр. XVI ст. з'являються братські
школи, засновниками яких були православні
церковні братства, які, окрім організації
шкіл, будували православні церкви, шпиталі,
видавали українські книжки і підручники,
їхня просвітницька діяльність була спрямована
на боротьбу з вищим католицьким духовенством.
Першою братською школою підвищеного
типу в Україні стала заснована Успенським
братством у 1586 р. Львівська братська школа.
Згодом подібні школи відкрилися в містах
Києві, Луцьку, Перемишлі, Рогатині, Замості,
Вінниці, Кам'янець-Подільському, Кременці.
Нерідко авторами підручників для цих
шкіл були самі ж учителі. Наприклад, Лаврентій
Зизаній написав "Грамматику словенского
языка", Мелетій Смотрицысий "Грамматику
счовенскую ", якою у свій час користувався
Михайло Ломоносов. Серед учителів братських
шкіл зустрічалися такі, які згодом стали
відомими не лише в Україні, а й за її межами.
Серед них були Стефан і Лаврентій Зизанії,
Іов Борецький, Кирило Ставровецький Транквіліан,
Памво Беринда, Єлисей Плетенецький та
ін. З багатим досвідом братських шкіл
знайомився основоположник педагогіки
нового часу Я.-А. Коменський.
Нові освітні заклади спочатку
виникали як початкові. Пізніше ставали
школами підвищеного типу, в яких, окрім
початкової грамоти та хорового співу,
вивчали "сім вільних мистецтв". Особлива
увага зверталася на предмети тривіуму:
граматику, риторику, діалектику. Окрім
рідної мови, як правило, вивчали слов'янську,
грецьку, латинську та польську мови. Та
освіта, яку давали ці середні школи, за
своїм рівнем та змістом не поступалася
школам подібного рівня Західної Європи.
А за організацією навчального процесу
і демократизмом управління перевершувала
західноєвропейські школи такого рівня.
Поряд із дітьми шляхти у школі навчалися
й вихідці з селянських сімей. Згідно зі
статутом школи вони користувалися однаковими
правами. Для сиріт та дітей з інших міст
при школах відкривалися гуртожитки (бурси).
Сироти повністю утримувалися на кошти
братства.
У братських школах установлювалася
класно-урочна система навчання, навчальний
рік розпочинався з 1 вересня, вводилися
канікули, екзамени.
Досить повну уяву про роботу
подібних шкіл створюють статути Львівської
і Луцької шкіл, які певним чином ідентичні.
Згідно з ними ректор і вчителі братської
школи вибиралися на загальних зборах
братства. Окрім того, братство вибирало
двох громадських спостерігачів за роботою
школи. Кожний братчик володів правом
ознайомлення з роботою школи. Згідно
з договором, який складався між кожним
батьком та ректором, школа зобов'язувалася
дати дитині визначений обсяг знань, турбуватися
про благочестиве виховання, а батьки
повинні були сприяти акуратному відвідуванню
учнями занять і серйозному ставленні
до них. Пропуски занять і спізнення суворо
осуджувалися. Учитель зобов'язаний був
у кожному окремому випадку неявки учня
виясняти її причину. Вранці наставник
перевіряв виконання учнями як письмових,
так і усних домашніх завдань. Після цього
розпочиналося вивчення нового навчального
матеріалу. У процесі широко використовувалися
різні навчальні методи: пояснення, бесіда,
диспут, самостійна робота, взаємне навчання.
Практикувалося закріплення та повторення
вивченого матеріалу. Після обідньої перерви
учитель задавав домашнє завдання. Щосуботи
повторювалося все пройдене за тиждень.
Високі вимоги ставилися до
вчителя. Він повинен був бути "благочестивим,
поміркованим, сумирно мудрим, стриманим,
не п'яницею, не блудливим, не лихоімцем,
не гнівливим, не завидющим, не сміхотворцем,
не сквернословцем, не чародієм, не краснобаем,
не здатним на єресі". Окрім цього, він
повинен "і вчити, і любити дітей усіх
однаково, як синів багатих, так і сиріт
убогих, і тих, які ходять по вулицях, просячи
на харчування. Вчити їх, скільки хто за
своїми силами навчитися може".
Чимало цих шкіл були співзвучними
з основними ідеями Коменського.
3 Утвердження
бароко в українській архітектурі
та мистецтві
Фактором взаємодії культур
у європейському просторі було мистецтво.
Кардинальні зрушення відбулися в архітектурі.
Протягом XIV ст. у Великому князівстві
Литовському невпинно зростала кількість
міст і фортець. Використання артилерії
спричинило інтенсивність перебудови
старих, і створення нових фортифікаційних
укріплень. В міру розвитку міст збільшувалась
вулична мережа, з'являлися нові пояси
укріплень та монументальні споруди. Вирішальний
вплив на розвиток фортифікаційної архітектури
мали зміни в стратегії і тактиці ведення
війн та розвиток військової техніки.
У попередні часи важливу роль у війнах
відігравали тривалі облоги міст чи фортець,
а після монголо-татарського нашестя переважало
захоплення їх шляхом навальної атаки
й штурму з допомогою різноманітних пристроїв
для руйнування стін. Тому в системі укріплень
збільшується кількість башт, що істотно
позначається на зовнішньому архітектурно-художньому
стилі будівель і споруд.
З метою ефективної протидії
ворогам з середини XIII ст. виробляються
відповідні типи фортифікації, головним
опорним вузлом яких стає міцна башта
- донжон.
Подібного типу споруд не було
в архітектурі XI-XII ст. Згадані башти, як
правило, будувалися всередині оборонних
укріплень, близько до стін, з найбільш
вразливої сторони. Зовнішні обвідні стіни
укріплень споруджувалися з дерева, обмазувалися
глиною і, побілені, на вигляд зовсім не
відрізнялися від мурованих. Але, коли
виявилися істотні недоліки таких укріплень,
перед будівничими гостро постало завдання
забезпечити таку розстановку башт і конфігурацію
укріплень, яка б давали можливість оборони
вогнем із флангів. Прикладом нового типу
фортифікації є замки в Луцьку і Кремінці,
будівництво яких розпочалося ще в 90-х
рр. XIII ст.
Нові умови ведення війни вимагали
спорудження укріплень не тільки підсилених
мурованими баштами, а й цілком побудованих
з каменю або цегли. Причому будівництво
з каменю було значною мірою пов'язане
з традиціями галицької архітектури XII
ст., а цегли - волинської. До мурованих
кам'яних оборонних споруд належать замки
в Білавіні, Столп'ї, Чернієві, Угруську,
Хотині, Кремінці, Невицькому, Кам'янці
Олеську, Білгороді (Дністровському). Найголовніша
їх прикмета - наявність міцних мурованих
стін, а в замках у Кремінці, Невицькому,
Білгороді (Дністровському) - ще й кількох
башт. Замок у Кремінці (близько 1290-1340)
збудований на високій горі; стіни його
з трьома баштами оточують невелике подвір'я
овальної форми з таким розрахунком, щоб
забезпечувати фланговий обстріл нападника.
На зламі мурів, де обстріл утруднювався,
влаштовували спеціальні пристрої, виступи-ліхтарики (машикулі) з бійницями
для обстрілу підступів до стін. Такі виступи
з бійницями є також у Білгороді (Дністровському),
Олеську й Луцьку.
Суворий вигляд оборонних споруд,
лаконічні монументальні об'єми й величавий
силует найбільш повно втілювали художні
смаки та естетичні погляди епохи. У культовій
архітектурі також виявилися нові тенденції:
поряд із старими спорудами, монументальними
і величними, будувалися храми підкреслено
урочисті.
Політичним завданням кінця
XIV - першій половини XVI ст. в країні було
зміцнення князівської влади, спроможної
покласти край феодальній анархії й необмеженій
сваволі боярства, що знайшло вияв і в
архітектурі, де все голосніше лунала
нота урочистості і піднесеності на її
честь. Замки і фортеці, як опорні пункти
панування феодалів, продовжують своє
існування. Це було викликано необхідністю
захисту від спустошливих набігів татарських
орд, а згодом і турецьких військ. Незважаючи
на те, що оборонне будівництво поглинало
величезні матеріальні й людські ресурси,
воно було провідним видом архітектури.
Головним будівельним матеріалом залишалося
дерево, хоча зростала питома вага каменю
і цегли. З дерева зводилася переважна
більшість споруд - від простого житла
чи ґанку до палаців і замків.