Микола I і реформи бюрократичного суспільства

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

 

 

Кафедра всесвітньої історії

 

 

МИКОЛА  І  І РЕФОРМИ БЮРОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

 

 

 

 

Курсова робота з історії

 

 

 

 

Науковий керівник

                                            

 

 

 

 

 

 

Кіровоград- 2013

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ВСТУП НА ПРЕСТОЛ…………...………………………………..6

РОЗДІЛ 2. КОДИФІКАЦІЯ ЗАКОНІВ………………….………………….12

РОЗДІЛ 3. СЕЛЯНСЬКЕ ПИТАННЯ………………..……………………...16

РОЗДІЛ 4. ГРОШОВА РЕФОРМА ………………………….22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 30

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми курсової роботи. Життя Росії завжди в значній мірі залежала від особистості правителя. Світогляд людини, який зосередив у своїх руках абсолютну владу над величезною багатонаціональною країною, мав вплив на стиль його правління і напрямок як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Тому історію Росії можна розділити на періоди, орієнтуючись на роки правління князя, царя чи імператора. Людину прийнято судити по його справах, а імператора судять у багато разів суворіше, ніж будь-кого іншого. Період з 1825 року по 1855 рік - роки правління Миколи I - термін досить великий. Все, що було зроблено імператором і урядом за цей час, багаторазово обговорювалося істориками. Однак в їх відношенні до особистості Миколи I і його політики останнім часом намітилися деякі зміни. Якщо раніше образ Миколи I набував в значній мірі осудження, і імператор поставав символом реакції, то зараз робляться спроби вивчати особистість Миколи I і його управління країною, враховуючи все різноманіття його особистості. У зв'язку з новими поглядами та думками з цього питання актуальність даної теми є безсумнівною.

Об’єктом  дослідження особистість Миколи І та його внутрішня політика.

Предметом курсової роботи є основні події та зміни в житті країни, на які вплинули характер, переконання і політичні погляди імператора     Миколи I.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Російської імперії.

Хронологічні  рамки дослідження охоплюють 1825 – 1855 рр. – час правління Миколи І.

Методологічна база роботи ґрунтується на основі принципів науковості, історизму та об’єктивності. В ході розв’язання поставлених завдань використано такі наукові методи: порівняльно-історичний метод – сприяв розкриттю особливостей царювання Миколи І. Методи класифікації та періодизації використані при аналізі історіографічного доробку й узагальненні джерельної бази дослідження. Методи аналізу та синтезу, індивідуалізації та узагальнення дали можливість виявити загальне та особливе в досліджуваній проблемі.

Мета полягає в тому, щоб вивчити і проаналізувати період правління Миколи I.

Досягнення поставленої  мети передбачає вирішення таких завдань:

• проаналізувати наявну літературу і джерельну базу з проблеми     дослідження;
• простежити життєвий шлях Миколи І та його вступ на престол;
• розкрити питання кодифікації;
• охарактеризувати зміни в соціальному житті населення;
• проаналізувати грошову реформу.

Теоретична  значущість роботи полягає в тому, що зібраний і систематизований матеріал з проблеми дослідження.

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю використовувати представлені матеріали з метою глибокого вивчення періоду правління Миколи І. Вони можуть бути основою для подальших наукових розробок з проблеми історії Російської імперії.

Історіографія. Про Миколу I писали державні діячі і генерали, письменники і поети, заїжджі іноземні та придворні дами. Але, наукової біографії Миколи І досі немає. Зате всі аспекти внутрішньої політики Миколи досліджені докладно, хоча і дещо однобічно, з акцентом на викритті карального (жандармського, цензурного та іншого) терору. Найбільш змістовні огляди миколаївської внутрішньої політики в 85-й лекції п'ятого тому «Курсу російської історії» В.О. Ключевського [30], а з радянської літератури – в Зайончковського «Правительственный аппарат самодержавной России ХІХ века» [28] , Кузнецов І.Н. «Отечественная история» [12].

Оглядово про те ж писала Н. С Киняпина Н.С. у праці «Внешняя политика России первой половины XIX в.» [18].

Миколаївські реформи  не викликають у істориків великого інтересу. Капітально вивчена тільки реформа П.Д. Кисельова. Їй присвячена класична праця Н.М. Дружиніна [26] – одна з найзначніших в радянській історіографії за змістом і великих за обсягом. У ній вичерпно розглянуто передумови, зміст та наслідки реформи Кисельова як серйозної, ретельно продуманої, але тим не менш свідомо приреченої на невдачу спроби царизму відшукати вихід з назрілої кризи феодально-кріпосницької системи, не руйнуючи її основ.

Джерельна база дослідження.

Важливою складовою  частиною джерельної бази є опубліковані документи. Серед них, перш за все «Воспоминания о младенческих годах Императора Николая Павловича» [1], «Записки Николая I » [3], «Письма» [4],

Отже, аналіз виявленої  й опрацьованої джерельної бази та літератури дає можливість при їх комплексному використанні дослідити основні питання даної теми.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ВСТУП НА ПРЕСТОЛ

 

 

У 1825 році царський трон у Росії зайняв Микола І.У той час Миколі Павловичу було 29 років. У 1796, в останній рік царювання Катерини II, у неї народився третій онук, якого нарекли Миколою. Він ріс здоровою і міцною дитиною, виділяючись серед однолітків високим зростом. Батька він втратив у чотири роки. Зі старшими братами у нього не склалося близьких відносин. Дитинство він провів у нескінченних військових іграх з молодшим братом. Дивлячись на Миколу, Олександр I з тугою думав про те, що цей насуплений, незграбний підліток з часом, напевно, займе його трон [13, 178].

На відміну від своїх  старших братів - Олександра і Костянтина, виховання яких цілком взяла на себе бабуся, Микола та його брат Михайло росли в атмосфері чинного двору своєї матері - імператриці Марії Федорівни.

З 1802 р. почалася пора вчення великого князя, і він переходить з рук жіночих у відання  гувернерів або, як їх тоді називали, «кавалерів». Головним його вихователем стає М.І. Ламсдорф, що не мав ні педагогічного досвіду, ні яких-небудь загальноосвітніх поглядів [17, 32].

До гуманітарних наук великий  князь не відчував ніякого потягу. Написати твір було для нього абсолютно  непосильною працею. Неприязнь до грецької і латині настільки укорінилися в його свідомість, що, ставши батьком сімейства, він виключив ці предмети з програми виховання своїх дітей. Суспільні науки здавалися йому нудними. Однак до точних і природничих наук він відчував тяжіння, а військово-інженерною справою по-справжньому захоплювався. Одного разу йому було задано твір на тему про те, що військова служба - не єдине заняття дворянина, що є і інші заняття, почесні і корисні. Микола нічого не написав, і педагогам довелося самим писати цей твір, а потім диктувати його своєму учневі [20, 41].

З 1809 р. імператриця-мати відсторонює від своїх синів їхніх товаришів і вирішує відправити їх в Лейпцігський університет. Але цьому чинив опір Олександр I, що заснував в царському селі ліцей, в якому могли б завершити свою освіту і його молодші брати. Однак ця ідея не здійснилася, і Микола з братом були замкнені в Гатчинському палаці, де їм викладали науки в рамках університетського курсу. Марія Федорівна намагалася завантажити день синів до межі, щоб відволікти їх від військових занять. Але цим досягався зворотний ефект. Натура Миколи противилася такому насильству, а науки викликали у нього відразу [35, 68].

Вітчизняна війна 1812 р. справила величезний вплив на світогляд майбутнього імператора. У патріотичній насназі він не піддавав ні найменшого сумніву близькість перемоги, навіть коли французи знаходилися в Москві. Миколі виповнилося 16 років і він рвався в армію, мати рішуче заперечила цьому. Нарешті в 1814 р. мрія великого князя здійснилася - Олександр І дозволив своїм братам прибути в діючу армію. Але взяти участь в боях їм не довелось.

Зустріч з Олександром I відбулася  вже в зайнятому союзниками Парижі, де увагу великого князя привернули насамперед військові установи: казарми, шпиталі, Будинок інвалідів. На зворотному шляху до Росії в житті великого князя відбулася знаменна подія - в Берліні він познайомився з принцесою Шарлоттою, дочкою прусського короля Фрідріха-Вільгельма III, друга і союзника Олександра I. Юна принцеса сподобалася Миколі, але Марія Федорівна вважала, що він ще занадто молодий для шлюбу.

Повернувшись до Петербурга, Микола присвячує себе заняттям військовими  науками: стратегію вивчає на прикладі військових кампаній 1814 і 1815 років. Згодом, вступивши на престол, Микола I особисто керував складанням планів військових дій. Будівництво та інженерне мистецтво також приваблювало його, зате уроки юриспруденції та політекономії вселяли в нього нудьгу і на все життя затвердили в ньому огиду до «абстрактності» [36, 123].

Освіта Миколи Павловича завершувалася, як це було прийнято в той час, подорожжю по Росії та Європі. Він побував у Лондоні, де менше всього цікавився дебатами в парламенті, а весь час проводив у спілкуванні з офіцерами британської армії.

У 1817 р. здійснилася давно очікувана Миколою подія - в липні відбулося його одруження з принцесою Шарлоттою, нареченої в православному хрещенні Олександрою Федорівною.

З одруженням закінчилися юнацькі заняття Миколи. Брат-імператор призначає його генерал-інспектором з інженерної частини і шефом лейб-гвардії саперного батальйону. Микола з завзяттям приступив до виконання своїх обов'язків. Всю свою енергію, всю владність він зосередив на муштруванні довірених йому частин. Ветерани наполеонівських воєн виявилися у владі молодого офіцера, який не мав ніякого бойового досвіду. Гатчинська система, яка перетворювала солдата в механізм, не зустрічала співчуття у бойових генералів, яким за родом служби підпорядковувався Микола.

Олександр I подарував молодому подружжю Анічков палац, який великий  князь називав раєм. У 1818 р. в Москві у нього народився первісток - майбутній цар-визволитель Олександр ІІ [8].

До 1819 р. Микола командував 2-ою гвардійською бригадою і був задоволений своїм становищем. Але незабаром його сімейна ідилія була порушена. Олександр I, з молодих років обтяжений престолом і мріяв про зречення, після перемоги над Наполеоном під впливом зростаючих в ньому релігійних настроїв все частіше повертався до цієї мрії. Необхідно було подумати про спадкоємця. Дочки імператора померли в дитинстві. У Костянтина Павловича, одруженого вдруге на полячці, дітей також не було. Найбільш реальним претендентом на престол ставав у цій ситуації Микола.

Влітку 1819 р. Олександр I в  довірчій розмові повідомляє Миколі і невістці про свій намір відмовитися  від трону на його користь. 25 листопада 1825 з Таганрога прийшла несподівана звістка про смертельну хворобу імператора Олександра I. Проте намір Миколи негайно заявити свої права на престол був досить різким і рішуче призупинений військовим генерал-губернатором столиці М.А. Милорадовичем, в розпорядженні якого були частини гарнізону Петербурга. На його застереження, що «ні народ, ні військо не зрозуміють зречення і припишуть всі зради», що гвардія «рішуче відмовиться принести Миколі присягу», що «неминучим наслідком потім буде обурення». Великому князю Миколі Павловичу заперечити було нічого. Тому, коли вранці 27 листопада прийшла звістка про смерть імператора, Микола, який мав достатньо часу для обдумування своїх подальших дій, першим присягнув «законному імператору» Костянтину [2].

У Росії почалася політична криза - 17-денне міжцарів'я. За влучним зауваженням одного із сучасників, великі князі Костянтин і Микола, «як Манілов і Чичіков, стояли в дверях, поступаючи один одному дорогу» [17, 34].

У сформованій ситуації дії  Миколи зрозумілі: бажаючи дотримати законність передачі влади і відвести звинувачення на її узурпацію, він хотів будь-що домогтися приїзду Костянтина в Петербург і отримати від нього публічне підтвердження факту зречення від престолу. В поведінці ж Костянтина була якась двозначність: замість того, щоб поспішити до столиці, як того вимагала обстановка, він обмежується листами матері і братові зі словесними запевненнями у відмові від трону. Мотив подібних його дій пояснює дочка фельдмаршала М.І. Кутузова Дарина, дружина колишнього ад'ютанта великого князя Костянтина Павловича Ф.П. Опочініна, який користувався в цесаревича великою довірою. За її словами, Костянтин у вузькому колі частенько говорив: «На престолі мене задушать, як задушили батька» [19, 12].

Коли остаточно  стало зрозуміло, що чекати приїзду  Костянтина безглуздо, Микола в ніч  з 13 на 14 грудня постав перед Державною  радою і зачитав заготовлений М.М. Сперанським маніфест про своє сходження на престол. Рано вранці церемонія  присяги новому імператору без всяких ексцесів пройшла в Сенаті і Синоді. Стали надходити перші звістки про присягу Миколі з гвардійських полків. Примітно, що на всі поздоровлення близьких, як пише особистий секретар імператриці Марії Федорівни, Микола I відповідав: «Мене ні з чим вітати, про мене шкодувати повинні».

На відміну  від Олександра I, Микола I завжди був  чужий ідеям конституціоналізму та лібералізму. Це був мілітарист і  матеріаліст, з презирством ставився до духовної сторони життя. У побуті він був дуже невибагливий. Суворість  зберігав навіть у колі сім'ї.