Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет економіки і торгівли

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра українознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Національно-визвольна війна

українського  народу

під проводом Б.Хмельницького»

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

студентки групи Мт 11-Б

Гніденко Анни

Керівник: к.і.н.,доц. Соловйова Р.П

 

 

 

Донецьк 2011

ПЛАН

 

1. Вступ
2. Розділ 1. Причини, характер, рушійні сили та періодизація війни.
3. Розділ 2. Етапи національно-визвольної війни та їх  характеристика.
4. Розділ 3. Формування української державності в ході визвольної війни.
5. Розділ 4. Російсько-українська міждержавна угода 1654:  неоднозначність оцінок. 
6. Розділ 5.Міжнародне і внутрішнє становище України  у 1654-1657рр.
7. Висновки
8. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

         Актуальністю дослідження є боротьба українського народу за своє соціальне, національне, релігійне та культурне визволення у 1648-1676 рр. – це одне з найяскравіших сторінок його історії. Спрацював комплекс чинників, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним і  можливим. Перша група чинників спонукала до вияву активності, а друга робила цю активність можливою, створювала грунт для її розгортання. І сьогодні, дуже важливо переглянути  причини, правильно з’ясувати події національно-визвольної війни через призму  сьогодення і зробити відповідні висновки. На сучасному етапі, з утворенням незалежної держави України, ми, молоде покоління, повинні чітко усвідомлювати і знати історію своєї держави, початки її державотворення та  тернистий шлях до незалежності. Варто не забувати  її славних героїв, досліджувати їх діяльність, з’ясовувати причини їх вчинків. Тому, на мою думку, варто більше уваги приділити вивченню даної проблеми.

           Метою дослідження є причини, характер та рушійні сили; аналіз причини розвитку подій саме так, як вони відбувались; з’ясування міжнародного та внутрішнього становища України у 1654-1657 рр.; з’ясувати історичне значення національно-визвольної боротьби українського народу.

          Вивчення проблеми Національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького присвятили свої праці такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені як: О.М.Апанович, В.Й.Борисенко, М.Ю.Брайчевський, М.С.Грушевський, В.О.Голобуцький, І.П.Крип’якевич, О.К.Касименко, В.Липинський, Ю.А.Мицик, В.А.Смолій, В.С.Степанков, Ф.П.Шевченко, В.П.Шевчук, Д.І. Яворницький та інші.  В їхніх працях простежуються матеріали про керівників народної революції; революційні події від їх початків до поразки; дипломатичні, політичні та економічні стосунки революційної України із зарубіжним світом; нову періодизацію визвольної війни тощо.

РОЗДІЛ 1.

ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР, РУШІЙНІ СИЛИ

ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІЙНИ

Відомо, що українську національну революцію середини XVII ст. обумовили соціально-економічні, національні, релігійно-конфесійні та психологічні фактори. Історики зауважують, що після 30-літньої війни Річ Посполита, як один із головних експортерів хліба до Західної Європи, стає на шлях зміцнення феодальної власності та посилення кріпацтва.

      Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр. допомогли польським магнатам та полонізованій українській шляхті зміцнити феодально-кріпосницькі порядки, юридично оформити їх, обезцінити життя селянства, перетворити його в кріпосницьке рабство.

Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка у Східній Галичині, наприклад, та на Волині становила 5-6 днів на тиждень.

        Тогочасне польське фільварочне господарство гальмувало розвиток простої капіталістичної кооперації, українське селянство було затиснуте єврейськими, грецькими та вірменськими орендаторами; міщанство, як і селяни, виконувало повинності та сплачувало податки (20-30 грошів з "диму" та церковну десятину), не витримувало економічної конкуренції у торгово-промисловій сфері.

        Українська спільнота зазнала з боку польської шляхти нестерпного національного гноблення. Сеймова "Ординація Війська Запорозького реєстрового" (1638) обмежила самоврядування реєстрового козацтва, скасувала виборність старшин, ліквідувала козацький суд, заборонила українцям обіймати командирські посади. Українські міщани були усунуті від політичного та економічного життя. Нависла небезпека випадіння українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у відсталу селянську масу.        

До сказаного вище варто додати, що напередодні визвольної війни загострилася міжконфесійна боротьба. Річчю Посполитою "проводилася політика на ліквідацію православної віри й впровадження католицтва та уніатства (закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво та уніатство тощо)". Каральні органи польської шляхти "вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями)". Канадський вчений Ф.Сисина робить висновок, що якби "не повстання Хмельницького, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському королівстві" [14, с.77].

Напередодні повстання реєстрові козаки скаржилися в листі до польських сенаторів, що «пани поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками». Автори листа вказали на 11 образ, яких зазнали від представників польського панівного класу, хоча реєстровці були все ж таки привілейованою частиною населення. Відоме рішення козацької ради, яка зібралася 1632 р. під Корсунем: не пускати ляхів на Лівобережжя.

Українська національна революція  у своєму розвитку пройшла кілька етапів: I  етап (лютий 1648 - серпень 1657 р.) - найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби; II етап (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства; III етап (червень 1663 - вересень 1676 р.) - боротьба за возз'єднання Української держави.

          Завершуючи та підсумовуючи аналіз причин, які привели до революційного вибуху українського народу у 1648 р., варто звернути увагу й на психологічний фактор. Зокрема, голодування переважної більшості людей, постійна втрата всіма прошарками української спільноти власності, репресії з боку державних структур, повзучий процес закріпаченн створили в Україні складний вузол суперечностей, розв'язання якого міг вирішити лише революційний вибух. Отже, у середині ХУІІ ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу. Народне повстання швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію. Боротьба, що точилася протягом 1648-1657 р., мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ЕТАПИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ТА

ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

          Факти свідчать, що підготовка до повстання розпочалася ще у 1646 р. Українські старшини Б.Хмельницький, Ф.Вешняк, К.Бурляй, Д.Гиря, М.Кривоніс, брати Нечай та інші, щоб реалізувати свій задум, вирішили скористатися намірами польського короля Владислава IV залучити козаків до війни із Портою.

          Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький (1595-1657) народився на Черкащині, в Чигирині (можливо на хуторі Суботів) 27 грудня 1595 р. Одні кажуть, що Богдан Хмельницький походив із шляхетської литовської сім’ї, котра осіла на Україні, інші ж твердять, що його прадідом був якийсь Вячеслав Хмельницький, запорізький гетьман ХУІ століття. Правда це чині, але він сам не заперечував проти такого походження [8, с.144].

 Батько - Михайло Хмельницький на правому березі річки Тясмин заснував хутір Суботів, служив чигиринським сотником реєстрового козацтва, був людиною хороброю, авторитетною і заможною. Дослідник В.О.Замлинський підкреслює, що матеріальні достатки родини Хмельницьких дозволяли дати юному Богданові пристойну домашню освіту, продовживши її в одній із парафіяльних шкіл Києва. [13, с.296].

        Б.Хмельницький під час повстання проявив якості патріота України, мудрого командира, комунікабельного керівника держави, тонкого дипломата, далекосяжного стратега. У душі Богдана знаходили відгук селянсько-козацькі виступи кінця XVI - першої половини XVII ст. Він умів аналізувати причини їх поразки і брати для свого формування відповідні уроки. На Богдана справляли вплив слава та мудрість П. Конашевича-Сагайдачного, який особисто знав Богданового батька та помітив освіченість юного Хмельниченка. Можливо саме тому у 1618 р. він взяв Богдана у похід на Москву.

Варто підкреслити, що Б.Хмельницький, щиро вболівав з приводу трагічного становища свого народу, був учасником селянсько-козацьких виступів 1630, 1637 та 1638 рр. Як генеральний писар підтримував виступи Тараса Федоровича, Павла Бута, Якова Острянина, Дмитра Гуні. Польський історик В.Коховський у своєму «Щорічнику» писав, що Хмельницький «був  підсобником Тараса, після йшов слідами бунтівників Острянина і Гуні, був учасником жахливого діла, за яке самі призвідці спокутували смертю, - а він уникнув заслуженої кари» [13, с.297].

           Наприкінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорожцями розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстровці перейшли на бік повстанців. На козацькій раді Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Ці події знаменували початок народного повстання.

До українського народу він звернувся  з універсалом підніматися на боротьбу за визволення від влади польських магнатів та шляхти. 18 квітня гетьман повернувся на Січ, 22 квітня виступив з військом (5 тис. осіб) проти поляків. Щоб не залишати фортецю Кодак з гарнізоном у себе в тилу, її було взято в облогу, а Хмельницький вийшов до р. Жовті Води, де і влаштував табір. Повстанці і загін татарської кінноти (4 тис.) Тугай-бея атакували і обложили польське військо в урочищі Жовті Води. 5—6 травня 1648 р. відбувся розгром поляків. С. Потоцький був взятий у полон і невдовзі помер від ран [25, с.332].

        Б.Хмельницький з військом, значно поповненим реєстровими козаками (15—17 тис.) та татарською кіннотою, вирушив проти основних сил М. Потоцького, яке спішно відступило до Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області). Не бажаючи вступати в бій, поляки вирішили відступити через Білу Церкву до Паволочі. Відбувся запеклий бій, який 16 травня закінчився повним розгромом шляхти. Ніколи ще Польща не зазнавала такої поразки від козаків [17, с.95].

         Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Почали створюватися великі повстанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти. Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва. Втративши Лівобережну Україну, Київ і Придніпров'я, польський уряд запропонував Б. Хмельницькому укласти перемир'я, на що гетьман дав згоду. Проте перемир’я обидві сторони використовували для збирання сил [18, с.133].

          На початку червня 1648 р., порушивши умови перемир'я, на Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я. Вишневецького. Хмельницький відрядив на Брацлавщину та Волинь загони на чолі з М.Кривоносом та І. Ганжою. Кріпосні селяни, міщани, для яких ідеалом була козацька свобода, почали масово покозачуватися. [21, с.153].

        Користуючись перемир'ям, польський уряд сформував армію (80—90 тисяч), на чолі якої стали князь Д.Заславський, М.Остророг та О.Конецпольський. Під Пилявцями, на р. Іква козаки побудували табір на правому березі річки, а поляки — на лівому. Битва розпочалася 8 вересня. Польська армія зазнала нищівної поразки, а її рештки відступили на захід.

Результатом Пилявецької  битви було звільнення Волині і Поділля, активізація селянського руху в Галичині. Невдовзі на Дніпрі капітулювала фортеця Кодак, не витримавши майже піврічної облоги.

           Головні сили української армії через Збараж, Тернопіль, Зборів підійшли до Львова та почали його облогу, яка тривала майже весь жовтень. Врешті-решт Б.Хмельницький наказав зняти облогу. Це пояснювалося тим, що він не хотів руйнувати Львів та погодився на виплату великого викупу мешканцями міста, а також тим, що зустрів супротив на вимогу відкрити брами Львова. Армія рушила на північний захід до Замостя, почавши його облогу.

          Наприкінці листопада Б. Хмельницький зняв облогу Замостя, повівши армію у Придніпров'я, а у грудні 1648 р. увійшов у Київ. «Матір городів руських», місто Володимира Великого і Ярослава Мудрого зустрічало його як героя — визволителя України, як нового Мойсея. [7, с.154].

       У лютому 1649 р. у Переяслав прибуло польське посольство, якому вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель. У цей період Б. Хмельницький на хвилі блискучих перемог під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями висунув ідею утворення незалежної держави.

      У травні 1649 р. 200-тисячне польське військо посунуло на Україну, захопило Галичину та вторглося на Поділля. У середині серпня 1649 р. Б. Хмельницький з татарами вирушив назустріч Яну Казимиру в напрямку Зборова (тепер Тернопільська область) і нав'язав бій полякам. Протягом двох днів відбувалася запекла битва, у якій польські війська зазнали великих втрат. Б.Хмельницький, усвідомлюючи неможливість вести війну одночасно з поляками і татарами, змушений був піти на укладення у серпні 1649 р. Зборовського мирного договору [25, с.332]. За цим договором під козацьке управління на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким переходили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, у яких заборонялося знаходитися польському війську. Не мали права жити на цій території євреї та єзуїти. У володіння гетьмана переходив Чигирин. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. осіб. Уперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала визначення певної самостійності як держава. Під владою поляків залишалися Волинь, Поділля, Київ та Полісся.