Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького

Як далекосяжний  політик, перемогу над Польщею вирішив  закріпити й по дипломатичних  каналах. У нього склалися гарні  партнерські стосунки зі Швецією, Молдавією, Валахією і Трансільванією. З деякими із них (наприклад з Трансільванією) було укладено союзницький договір. По суті, у 1656 р. Україна вживалася у коаліцію держав, одна з яких (Швеція) перебувала у стані війни з Росією. Саме ця обставина обумовила те, що в жовтні 1656 р. ледве не відбулося розриву українсько-російських зв’язків.

Навесні 1657 р. почалися бунти  в Запорозькій Січі, повстання  на Слобожанщині, нестабільною залишалася ситуація в багатьох полках. Козаки, селяни звинувачували старшину в надмірних поборах, незаконному збагаченні. Саме в ці роки почало складатися становище, яке пізніше охарактеризували так: «поборы и лихоимство, каких и при прежних королях не бывало». За три дні до смерті Б.Хмельницького польське керівництво схвалило нову стратегію боротьби з Україною: обіцяти милості старшині, вести її проти Москви, а не побажає – карати; роз’єднувати чернь і козацькі верхи; грати на протиріччях Москви й Гетьманату. Негаразди в зовнішній та внутрішній політиці прискорили смерть Б.Хмельницького.

Б.Хмельницький тяжко  захворів. Дізнавшись про невдачу  трансільвансько-української коаліції у Польщі, він помер у липні 1657 року. Поховали гетьмана в Іллінській церкві милого його серцю Суботова. Сучасні історики вважають: головною причиною затягування похорону гетьмана було бажання утаємничити місце його могили, тому її готували так довго в невідомому напрямі  [18, с.150].

Отже, як бачимо, в останні  роки свого гетьманування Б.Хмельницький робив все можливе, щоб зберегти надбання національно-визвольної війни. Та смерть Б.Хмельницького – видатного політика, дипломата, полководця, керманича нації стала поворотним моментом в історії національно-визвольної боротьби українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

        

Підсумовуючи розгляд даної проблеми, варто зробити такі висновки. Українська революція середини ХУІІ ст.. була явищем глибоко закономірним, її обумовив цілий ряд факторів, які привели до хвилювання всі соціальні верстви тогочасного українського суспільства. Причин повстання історики називають багато: це і зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини, закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти, наступ католицтва та уніатів на православ’я, українську культуру та багато інших.

Тож у різних сферах життя  українського суспільства виникли  гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої.

Національно-визвольна  війна визріла з окремих розрізнених  рухів різних соціальних груп, які  об’єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

Події 1648-1657 рр. неможливо  кваліфікувати виключно в русі національно-визвольного  руху. Вони містили глибокі прояви релігійного, соціального, економічного протиборства. Якщо для польського суспільства війна означала трагедію і початок занепаду Польщі, то для українського народу – спробу створити васальну державність на базі збройних сил козацтва за протекцією сильної сусідньої держави.

Б.Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично незалежної козацької України, добре  розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського світопорядку. Але водночас вільним вибором суверена він ніби заявив про свої претензії на статус практично незалежного правителя. Можна зазначити, що в політичній програмі Хмельницького поєднувалися традиційні і новаторські ідеї, по суті вона являла собою синтез демократизму охлократичного типу, авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з тією оцінкою Б.Хмельницького, яку дав свого часу М.Грушевський: «Затхлиною і мертвечиною віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього свого десятиліття».

У внутрішньополітичному  житті Б.Хмельницький добився утвердження  спадкоємності гетьманату, як форми  управління, своєї особистої влади. Про це яскраво свідчить навіть титул, який він собі присвоїв: «Божою милістю  гетьман Військ Запорозьких», а також рішення Корсунської ради (квітень 1657 р.), на якій його син Юрій був обраний наступником гетьманської посади. Однак варто зауважити, що ця  нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася в основному на титанічній постаті Великого  гетьмана та вузькому колі його однодумців. Більше того, започаткований Хмельницьким принцип престолонаслідування порушив старий козачий звичай виборності гетьмана.

Та все ж головний здобуток 1648-1657 рр. – створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами (хоча й не усталеними), населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом протокапіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України – Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством, тому вони зробили все, щоб перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. Істотною перешкодою, щоправда, став і глибокий розкол всередині українського суспільства.

Ми повинні завжди пам’ятати, що Богдан Хмельницький зумів об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він зумів спрямувати енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності. Хмельницький вперше зробив спробу розробити наріжні принципи національної державної ідеї. Гнучкість його соціально-економічної політики обумовила класову стабільність, не допустила вибуху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Та найбільше виявився талант Хмельницького як воєначальника, військового стратега, творця національних збройних сил, новатора військової справи. Його тонкий дипломатичний талант дозволив забезпечити прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДЖЕРЕЛА

1. «Воссоединение Украины с Россией» // Документы и материалы: В 3 т. – М.: АН ССР, 1953.- Т.3. – С. 323.
2. Документи Богдана Хмельницького. – К.: АН УРСР, 1961. – 739 с.
3. Документы об освободительной войне украинского народа. 1648-1654 рр. – К.: Наукова думка, 1965. – 825 с.
4. Історія України: Хрестоматія у двох частинах. - К, 1996. - Ч. 1. 
5. Літопис Самовидця. – К., 1878. – С.35-36 // Хрестоматія з історії Української РСР. – Т.І. З найдавніших часів до кінця 50-х рр.. ХІХ ст.. – К., 1959.

ЛІТЕРАТУРА, НАУКОВІ СТАТТІ, МОНОГРАФІЇ

6. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.
7. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів вищих учбових закладів.-К., 2005. – 688 с.
8. Боплан Г. Опис України. Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І.Кравц.- Львов: Каменяр, 1990.- 301 с.
9. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст.. – 2-ге вид. - К., 1998. – 233с.
10. Голубоцький В.А. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. – К., 1962. – 360 с.
11. Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р. // Історія України. – 2002. - № 9,13. – с.1-6.
12. Іноземці про Україну. Польща, смутний час Московії та народження України. // Історія України. – 2002. - №15. с. 6.
13. Історія України в особах ІХ-ХУІІІ ст.. / В.Замлинський та ін.. – К., 1993.
14. Історія України: Навчальний посібник /Під загальною редакцією В.А.Смолія. – К., 1997.
15. Крип’якевич І.П. Історія України – Львів: Світ, 1990. – 520 с.
16. Мицик Ю. Облога Збаража (1649 р.): відоме й невідоме. // Український історичний журнал. - 2008. - № 5. – с.15-38.
17. Нартов В.В. Історія України з давніх-давен до сьогодення. – Харків., 2006. – 352 с.
18. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Школа», 2007. -  592 с.
19. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. – К., 1978.
20. Смолій В.А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. К.: Видавничий дім «Альтернатива», 2003.- 400 с.
21. Смолій В.А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К.: Либідь, 1993. – 504 с.
22. Смолій В.А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя і діяльності. – К.: Наукова думка, 1994. - 264 с.
23. Смолій В.А, Степанков В.С. Переяславська рада 1654 р. (історіографія та дослідження) : Збірник статей. – К., 2003.
24. Степанков В.С. Переяславська присяга 1654р.:  зміст і наслідки. // Український історичний журнал. – 2003. - № 6 – с.28-38.
25. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України, 2-е видання, перероб. і розширене. – К.: Криничка, 2005.